розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року у складі судді Кисельова В. К.та постанову Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту проживання на території України її матері ОСОБА_2, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області).

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України, виданим 12 жовтня 2018 року № НОМЕР_1, органом № 5115.

ІНФОРМАЦІЯ_1 син ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області для оформлення паспорта громадянина України.

24 березня 2020 року листом ГУ ДМС України в Одеській області Н-667/6/5101-20/5100.4.5/3649-20 повідомило, що відбувається перевірка підстав набуття громадянства України його матір`ю ОСОБА_1

19 серпня 2020 року в інтересах ОСОБА_1 направлений адвокатський запит в ГУ ДМС України в Одеській області з проханням повідомити підстави проведення такої перевірки та її результати.

У відповідь на адвокатський запит отримано лист ГУ ДМС України в Одеській області від 27 серпня 2020 року № 5100.4.5-8954/51.1-20, в якому зазначено, що: "...В ході розгляду звернення ОСОБА_3 встановлено, що його мати ОСОБА_1, набула громадянство України, як особа, мати якої постійно проживала в м. Одесі з 15 лютого 1972 року до 18 серпня 1975 року. ГУ ДМС України в Одеській області направило запит до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради з метою підтвердження факту реєстрації бабусі ОСОБА_3 - ОСОБА_2 в період з 15 лютого 1972 року по 18 серпня 1975 року.

Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради запит розглянуто та надано відповідь, згідно з якою, відповідно до акта прийому-передачі архівної картотеки квартирного обліку громадян за адресою: АДРЕСА_1, від Комунального підприємства "ЖКС "Черьомушки" (далі - КП "ЖКС "Черьомушки"), архівні картки реєстрації місця проживання фізичних осіб за адресою: АДРЕСА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради не передавались.

За твердженням представників КП "ЖКС "Черьомушки" картотека з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб на вказану квартиру не зберіглась ...".

У зв`язку із чим, ГУ ДМС України в Одеській області рекомендувало встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 відповідним рішенням суду.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила встановити факт проживання на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) своєї матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, у АДРЕСА_2, у період з 15 лютого 1972 року до 18 серпня 1975 року.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , матері ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, у АДРЕСА_2, у період з 15 лютого 1972 року по 18 серпня 1975 року.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог заявниці.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що предметом заяви є встановлення юридичного факту, який має значення для заявника, при цьому у заяві відсутні будь-які майнові або немайнові вимоги до будь-яких осіб, а надання заінтересованою особою відзиву, що містить заперечення проти задоволення заяви, не свідчить про виникнення або наявність у справі спору про право. Окрім того, слід зазначити, що законом не передбачено можливість встановлення юридичних фактів в адміністративно-процесуальному порядку, оскільки таке встановлення здійснюється відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2020 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання суду на те, що встановлення факту постійного проживання на території України необхідно заявниці для можливості реалізувати належне їй, як фізичній особі, право на отримання паспорта громадянина України. В іншій частині рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визначення мети звернення ОСОБА_1 до суду, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції невірно визначив мету звернення ОСОБА_1 до суду з відповідною заявою, оскільки заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання її матері - ОСОБА_2 в м. Одесі у період з 15 лютого 1972 року до 18 серпня 1975 року з метою проходження перевірки підстав набуття свого громадянства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

24 грудня 2021 року ГУ ДМС України в Одеській області засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви.

У касаційній скарзі вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц та від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17.

Крім того, ГУ ДМС України в Одеській області зазначає про те, що результат встановлення факту постійного проживання матері заявниці прямо впливає на процедуру проходження перевірки підстав набуття заявницею громадянства, а будь-які дії, спрямовані на проходження процедури набуття громадянства та/або документування паспортом громадянина України знаходяться у межах інтересів ДМС України і прийняття рішень має здійснюватися з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Разом з цим, ГУ ДМС України в Одеській області вказує на те, що суди попередніх інстанцій проігнорували те, що наявність спору про право виключає розгляд справи в порядку окремого провадження.

У своїй касаційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю представника.

На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 січня 2022 року касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року поновлено ГУ ДМС України в Одеській області строк на касаційне оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року. Касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишено без руху для надання доказів сплати судового збору у розмірі 840,80 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ГУ ДМС України в Одеській області з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Суворовського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи № 523/16064/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2022 року матеріали справи № 523/16064/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_5, виданим Комратським Бюро запису актів цивільного стану Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки 24 жовтня 1973 року.

27 квітня 1991 року заявниця уклала шлюб з ОСОБА_6, що підтверджується архівною випискою із запису акта про реєстрацію шлюбу, виданою 23 листопада 2018 року за № ЕС-І 0755180 та змінила своє прізвище з - ОСОБА_7 на ОСОБА_8 .

24 листопада 1993 року шлюб було розірвано, після чого у заявниці залишилося прізвище - ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2, виданим відділом ЗАГС м. Комрат Національного управління громадянського стану Республіки Молдова 10 серпня 1999 року.

29 квітня 2011 року заявниця уклала шлюб із ОСОБА_9, що підтверджується відміткою Суворовського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції у паспорті.

В період з кінця 1971 року до кінця 1975 року мати заявниці - ОСОБА_2 постійно проживала у місті Одеса. Так, зокрема, з 15 лютого 1972 року до 18 серпня 1975 року ОСОБА_2 постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2,

Вищевказаний факт в судовому засіданні підтвердив свідок ОСОБА_10 .

Приблизно в 1997 році заявниця переїхала на постійне проживання у м. Одеса. З 08 серпня 1997 року заявниця проживала за адресою: АДРЕСА_3, а з 05 квітня 2018 року заявниця проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Вищевказані обставини підтверджуються відомостями про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1, що містяться в паспорті громадянина України НОМЕР_3 (який заявниця у 2018 році обміняла на паспорт громадянина України документ № НОМЕР_1 ) та договором оренди від 05 квітня 2018 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Одесі у ОСОБА_1 та ОСОБА_9 народився син - ОСОБА_3, про що 06 листопада 2001 року першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції складений актовий запис № 331, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4, повторно виданого 16 січня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.

У 2004 році ОСОБА_1 набула громадянство України як особа, мати якої постійно проживала в м. Одесі з 15 лютого 1972 року до 18 серпня 1975 року.

13 вересня 2004 року ОСОБА_1 виданий паспорт громадянина України НОМЕР_3 .

Починаючи з 1997 року, ОСОБА_1 постійно проживає разом зі своєю родиною у м. Одесі.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У порядку окремого провадження суд розглядає, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за умови, що такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Статтею 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" встановлено, що документом, який посвідчує особу та підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (215/2001) (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006 (588/2006) ) "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" (2235-14) , яким затверджено, зокрема, Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

Пунктом 44 Порядку передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до ІНФОРМАЦІЯ_5 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України "Про громадянство України" (2235-14) і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Задовольняючи заявуОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого у незмінній частині рішення погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи та поданим доказам, які є достатніми, належними і допустимими, правильно виходив з того, що факт проживання матері ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, у АДРЕСА_2, у період з 15 лютого 1972 року по 18 серпня 1975 року є доведеним.

У касаційні скарзі заявник вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц та від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у справі № 757/44694/17-ц заявник просив встановити факт постійного проживання на території України з 24 серпня 1991 року до 11 вересня 2017 року, у зв`язку з тим, що він є громадянином України, по досягненню 16-річного віку йому видано паспорт громадянина України, який у лютому 2017 року ним втрачено. Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц (провадження № 61-14495св18) зазначив, що встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону. Процедура встановлення належності до громадянства України не повинна застосовуватися до осіб, які отримали паспорт громадянина України, що був втрачений або викрадений.

Натомість у справі, яка переглядається, зверненняОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту проживання її матері - ОСОБА_2 в м. Одеса у період з 15 лютого 1972 року до 18 серпня 1975 року, безпосередньо пов`язане з підтвердженням існування обставин, передбачених статтею 8 Закону України "Про громадянство України", з якими закон пов`язує набуття громадянства України, а саме з метою проходження перевірки підстав набуття свого громадянства.

У справі № 654/3462/17 заявник просив встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, у зв`язку з тим, що з лютого

1983 року він проживає на території України. Встановлення факту проживання в Україні необхідне для оформлення належності до громадянства України відповідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України", а у справі, яка переглядається, заявник є громадянином України.

Таким чином, фактичні обставини у наведених справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Доводи ГУ ДМС України в Одеській області про те, що результатом встановлення факту постійного проживання матері ОСОБА_1 прямо впливає на процедуру проходження перевірки підстав набуття нею громадянства, а будь-які дії, спрямовані на проходження процедури набуття громадянства та/або документування паспортом громадянина України знаходяться у межі інтересів ГУ ДМС в Одеській області і прийняття рішень має здійснюватися з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, не заслуговують на увагу, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до ГУ ДМС в Одеській області з проханням повідомити підстави проведення такої перевірки та її результати, але отримала відповідь із посиланням на те, що на підтвердження факту постійного проживання на території України її матері - ОСОБА_2 заявниці потрібно звернутися до суду для встановлення цього факту відповідним рішенням суду.

Аргументи ГУ ДМС України в Одеській області про наявність спору про право, що виключає розгляд справи в порядку окремого провадження, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду саме з метою встановлення факту постійного проживання її матері на території України у період з 15 лютого 1972 року до 18 серпня 1975 року. При розгляді справи судом не вирішувалося питання щодо наявності або відсутності у ОСОБА_1 права на набуття громадянства України, а лише в межах заявлених вимог здійснювалась оцінка доводів заявника та доказів щодо постійного проживання матері ОСОБА_1 на території України у зазначений нею період.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, є необґрунтованими.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо клопотання ГУ ДМС України в Одеській області про розгляд справи за участю сторін

Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання ГУ ДМС України в Одеській області про розгляд справи за участю представника необхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.