розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2022 року, постановлене суддею Бутенко М. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"

(далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) у липні 2020 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № KRP0AU20130458 у розмірі 23 939, 33 дол. США, що за курсом 26, 60 грн відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 09 червня 2020 року становить 636 786, 18 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 5 271, 71 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 6 551, 16 дол. США, заборгованості за комісією - 48, 09 дол. США, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 12 068, 37 дол. США.

Свої вимоги АТ КБ "ПриватБанк" обґрунтовувало тим, що 28 вересня 2007 року банк та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № KRP0AU20130458, за умовами якого кредитна установа зобов`язалася надати позичальнику кредит у розмірі 16 505, 38 дол. США на термін до 27 вересня 2014 року, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, визначені кредитним договором.

Банк зазначав, що зобов`язання за договором виконав повністю, надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Втім, відповідач не сплачувала своєчасно грошові кошти на погашення заборгованості за сумою кредиту, відсотками, комісією та пенею, у зв`язку з чим станом на 09 червня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 23 939, 33 дол. США, яку банк просив стягнути.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачка ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Просила застосувати наслідки пропуску позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 25 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області залишив без задоволення позов АТ КБ "ПриватБанк".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зробив висновок, що перебіг позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором розпочався 27 вересня 2014 року та сплинув 28 вересня 2017 року. Сплив позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог кредитора.

Суд першої інстанції врахував, що у 2014 році позивач звертався до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на заставне майно, що за правилами частини другої статті 264 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України (435-15) ) перервало позовну давність, тому з урахуванням загального строку позовної давності у три роки право банку на звернення з цим позовом та отримання судового захисту закінчилося у 2017 році.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ КБ "ПриватБанк" 29 червня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

АТ КБ "ПриватБанк", наполягаючи на тому, оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16

(провадження № 12-117гс18), відповідно до якого наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18

(провадження № 61-11504св19), від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц (провадження № 61-3583св21), згідно з якими до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право стягувача порушено не було, а було захищено чинним у зазначений період виконавчим написом нотаріуса.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 до Верховного Суду не надійшов.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 11 липня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк".

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 28 вересня 2007 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"

(далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № KRP0AU20130458, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 16 505, 38 дол. США на термін до 27 вересня 2014 року, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 11, 16 % річних на суму залишку заборгованості за тілом кредиту в строки та в порядку, що визначені кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 09 червня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 23 939, 33 дол. США, яка складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 5 271, 71 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 6 551, 16 дол. США, заборгованості за комісією - 48, 09 дол. США, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 12 068, 37 дол. США.

Також суди встановили, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір застави рухомого майна від 28 вересня 2007 року № KRP0AU20130458, за умовами якого відповідач передала у заставу банку належний їй на праві власності автомобіль Chevrolet Aveo SF69Y, 2007 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Рішенням від 09 жовтня 2015 року у справі № 216/273/14-ц Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області задовольнив позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке є правонаступником ЗАТ КБ "ПриватБанк", до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.

Суд ухвалив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № KRP0AU20130458, яка станом на 03 січня 2014 року склала 5 599, 27 дол. США, що еквівалентно 44 738, 17 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту - 5 514, 27 дол. США, заборгованість за відсотками - 69, 79 дол. США, заборгованість за комісією - 14, 90 дол. США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань - 0, 31 дол. США, вилучити у ОСОБА_1 та передати ПАТ КБ "ПриватБанк" предмет застави - автомобіль Chevrolet Aveo SF69Y, 2007 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Суд звернув стягнення на зазначений предмет застави шляхом продажу автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дубліката свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України для подальшої реалізації, з наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, потрібних для здійснення продажу.

Рішенням від 17 лютого 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області змінив рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 жовтня 2015 року: абзац п`ятий резолютивної частини рішення суду доповнив реченням такого змісту: "Початкова ціна предмета іпотеки встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій"; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Ухвалою від 17 травня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2016 року в частині доповнення абзацу п`ятого резолютивної частини рішення суду реченням такого змісту: "Початкова ціна предмета іпотеки встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій"; в іншій частині рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2016 року та рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 жовтня 2015 року залишив без змін.

АТ КБ "ПриватБанк", яке є правонаступником ПАТ КБ "ПриватБанк", 04 лютого 2020 року пред`явило виконавчий лист № 216/273/14-ц, виданий 20 грудня 2017 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області до виконання до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби м. Кривого Рогу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Відповідно до постанови державного виконавця про передачу майна боржника від 17 березня 2020 року та акта приймання-передавання від 17 березня 2020 року автомобіль (предмет застави) вилучено у ОСОБА_1 та передано АТ КБ "ПриватБанк".

Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням від 28 липня 2018 року у справі № 216/2093/18 Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області задовольнив позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнав таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 16 листопада 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А., зареєстрований в реєстрі за № 10997, яким з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № KRР0AU20130458 станом на 29 серпня 2017 року в розмірі 13 791, 69 дол. США, що за курсом 25, 51 грн відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 29 серпня 2017 року складає 351 826, 01 грн.

Право, застосоване судом

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У справі, що переглядається, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка на 09 червня 2020 року становила 23 939, 33 дол. США та складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 5 271, 71 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 6 551, 16 дол. США, заборгованості за комісією - 48, 09 дол. США, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 12 068, 37 дол. США.

Водночас, як встановили суди, рішенням від 09 жовтня 2015 року у справі № 216/273/14-ц, що набрало законної сили 17 травня 2017 року, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернув стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка на 03 січня 2014 року становила 5 599, 27 дол. США та складалася із заборгованості за сумою кредиту - 5 514, 27 дол. США, заборгованості за відсотками - 69, 79 дол. США, заборгованості за комісією - 14, 90 дол. США, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань - 0, 31 дол. США.

Отже, рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 жовтня 2015 року у справі № 216/273/14-ц встановлено правомірність нарахування та стягнення зазначеної заборгованості, зокрема й суми комісії в розмірі 14, 90 дол. США.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У матеріалах справи немає відомостей про реалізацію заставного майна та суму, отриману в результаті реалізації автомобіля, якщо така була проведена.

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зробила висновок про те, що: "В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. […] Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у виді стягнення процентів".

Отже, звернувшись у 2014 році з позовом про звернення стягнення на заставне майно з метою дострокової сплати заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, тому подальше нарахування заборгованості за відсотками, пенею та комісією суперечить вимогам законодавства та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), згідно з якими у такому разі кредитор має право на стягнення коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного, обґрунтованою є заборгованість за кредитом станом на 09 червня 2020 року у розмірі 5 271, 71 дол. США, а також підтверджена судовими рішеннями у справі № 216/273/14-ц заборгованість, яка існувала станом на 03 січня 2014 року, за відсотками в розмірі 69, 79 дол. США, за комісією - 14, 90 дол. США та пенею - 0, 31 дол. США.

У справі, що переглядається, відповідач заявила про застосування наслідків спливу позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зробив висновок, що перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кредитним договором розпочався 27 вересня 2014 року, оскільки за умовами кредитного договору строк кредитування встановлювався до 26 вересня 2014 року, тому, відповідно, позовна давність сплила 28 вересня 2017 року.

Суд першої інстанції правильно врахував, що у 2014 році позивач звертався до суду з позовом до цієї самої відповідачки про звернення стягнення на заставне майно, що за правилами частини другої статті 264 ЦК України перервало перебіг позовної давності, тому право на звернення з позовом у відповідача закінчилось у 2017 році.

У статті 264 ЦК України визначено випадки переривання позовної давності. Так, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зроблено висновок, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Отже, пред`явивши на початку 2014 року (ухвала від 06 лютого 2014 року про залишення позовної заяви без руху у справі № 216/273/14-ц) позов до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно, ПАТ КБ "ПриватБанк" не лише змінило строк кредитування, такі дії кредитори привели до переривання позовної давності. Відтак, перебіг позовної давності після її переривання в порядку частини другої статті 264 ЦК України розпочався заново не пізніше 06 лютого 2014 року, та у такому разі зазначена позовна давність сплила 07 лютого 2017 року.

Позов про стягнення заборгованості АТ КБ "ПриватБанк" надіслало до суду засобами поштового зв`язку 24 липня 2020 року, тобто з пропуском трирічного строку звернення до суду за захистом порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) зроблено висновки, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Водночас саме на позивача покладений обов`язок доведення тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У справі, що переглядається, АТ КБ "ПриватБанк" у позовній заяві не посилалося на існування поважних причин пропущення ним строку звернення до суду з цим позовом та відповідні докази на підтвердження таких обставин до суду не надало.

За встановлених обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск позивачем позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Водночас Верховний Суд врахував, що суди дійшли переконання про сплив позовної давності 28 вересня 2017 року, тобто через три роки після закінчення строку кредитування відповідно до умов кредитного договору, тоді як з урахуванням правил про переривання позовної давності, цей строк сплинув не пізніше 07 лютого 2017 року. Проте, наведене не вплинуло на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск позивачем позовної давності та відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості з цієї підстави, а за правилами частини другої статті 410 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив в задоволенні позову через пропуск позивачем позовної давності, а не по суті за недоведеністю чи необґрунтованістю заявлених вимог, та не зробив висновків про те, що стягнення заборгованості після ухвалення рішення про звернення стягнення на заставне майно є подвійним стягненням, тому висновки судів не суперечать висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18), відповідно до якого застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та належно не поновленого боржником права не є подвійним стягненням заборгованості.

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" звернуло увагу також на те, що 16 листопада 2017 року приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв А. А. вчинив виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором станом на 29 серпня 2017 року в розмірі 13 791, 69 дол. США, який рішенням від 23 липня 2018 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області визнав таким, що не підлягає виконанню.

Наголошуючи на існуванні зазначених обставин, заявник переконаний, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження

№ 61-11504св19), від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц (провадження № 61-3583св21). Верховний Суд відхиляє ці доводи касаційної скарги з таких підстав.

У зазначених заявником постановах зроблено висновки про те, що вжитий банком спосіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, не належить до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності. Однак до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна не було порушено, а було захищено чинним у цей період виконавчим написом нотаріуса. Позивач не передбачав та не міг передбачити можливість ухвалення судового рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, що і стало підставою для пропуску позовної давності.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду, оскільки їх сформульовано у справах, фактичні обставини у яких є відмінними від обставин цієї справи. Зокрема, у справах, в яких зроблено зазначені висновки, на необхідності врахування яких наполягає заявник в касаційній скарзі, виконавчі написи нотаріусів були вчинені в межах позовної давності, тоді як у справі, що переглядається, позовна давність сплила щонайпізніше 07 лютого 2017 року, а виконавчий напис вчинено 16 листопада 2017 року, тобто з пропуском строку на понад 9 місяців.

Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися під час перегляду справи Верховним Судом.

Верховний Суд врахував, що інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судовими рішеннями, а також до вимог здійснити переоцінку досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.