розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2022 року, постановлене суддею Парахіною Є. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Абрамова П. С., Триголова В. М., Дорош А. І.,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 у січні 2022 року звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців із заборонами щодо перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; наближення ближче ніж на 100 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 ; наближення ближче ніж на 100 м до місця до перебування ОСОБА_1 та переслідування його; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1, якщо він за власним бажанням перебуває у місці, не відомому ОСОБА_2, переслідувати його та в будь-який спосіб спілкуватися з ним; ведення листування, телефонних перемовин з ОСОБА_1 або контактування з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; обмеження спілкування з постраждалим ОСОБА_1 .

Заявник обґрунтовував свої вимоги тим, що перебував у шлюбі з ОСОБА_2 до 2017 року. Після розірвання шлюбу вони проживають окремо, спільного побуту не ведуть, спільного майна не мають, мають спільну дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який навчається у місті Києві.

Зазначив, що, починаючи з жовтня 2021 року, колишня дружина ОСОБА_2 вчиняє стосовно нього та членів його родини психологічне насильство, надсилає повідомлення з образами, погрозами та нецензурною лайкою за допомогою мобільного застосунку "Viber" зі свого мобільного телефону.

Стверджував, що ОСОБА_2, переслідуючи мету принизити його та зіпсувати ділову репутацію, направила лист роботодавцю за місцем роботи заявника, в якому просила надати матеріальну допомогу на повнолітнього сина, зазначила неправдиві відомості, надумані обставини та перекручені факти щодо його приватного життя; також за місцем його роботи поширювала серед колег неправдиву інформацію, роздавала листівки з неправдивими відомостями про нього. Внаслідок цього він зазнав принижень та моральних страждань.

Вважав, що останнім часом агресивна поведінка ОСОБА_2 свідчить про явну загрозу життю та здоров`ю його та інших членів його родини. Зазначив, що неодноразово звертався до поліції із заявою про вчинення домашнього насильства колишньою дружиною.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення заяви у зв`язку з її недоведеністю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 24 лютого 2022 року Ленінський районний суд м. Полтави частково задовольнив заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Суд видав обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 3 місяці у вигляді тимчасового обмеження її прав з покладенням на неї таких обов`язків:

- із забороною вести листування, телефонні перемовини з ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб;

- з обмеженням спілкування з ОСОБА_1 .

Оцінюючи всі встановлені судом обставини та досліджені докази, з урахуванням оцінки виниклих між учасниками конфлікту стосунків, суд дійшов висновку, що заявник обґрунтовано звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису і його права мають бути захищенні судом, оскільки він дійсно є постраждалою особою від домашнього насильства, а його кривдником є заінтересована особа ОСОБА_2 .

На підставі аналізу досліджених доказів у сукупності та логічному зв`язку суд зробив висновок про доведеність факту застосування психологічного насильства до заявника з боку колишньої дружини ОСОБА_2, що знайшло прояв у зверненні з письмовою заявою за місцем роботи заявника з відомостями про його особисте життя, а також веденні переписки за допомогою мобільного телефону з погрозами та образами, та, оцінюючи встановлені під час розгляду справи обставини, вважає, що існує велика вірогідності продовження вчинення аналогічних дій з боку ОСОБА_2 та настання негативних наслідків їх вчинення стосовно постраждалої особи, і такі ризики є реальними. А тому суд зробив висновок про обґрунтованість заяви в частині видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження її прав як кривдника та покладення на неї обов`язків, встановлених пунктами 3, 6 частини другої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Також суд вважав, що для забезпечення досягнення мети цих заходів оптимальним є їх запровадження строком на 3 місяці, що, на переконання суду, може стати достатнім проміжком часу для усунення ризиків продовження вчинення домашнього насильства стосовно заявника у формі та у спосіб, що встановлені судом.

Водночас з урахуванням конкретних обставин справи та встановлених стосунків сторін суд не встановив підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 в частині встановлення тимчасових обмежень у виді заборони ОСОБА_2 перебувати в місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, та наближатися до його житла ближче ніж на 100 м, наближатися ближче ніж на 100 м до місця перебування ОСОБА_1 та переслідувати його, особисто і через третіх осіб розшукувати заявника, якщо він за власним бажанням перебуває у невідомому їй місці, переслідувати його, оскільки суд не встановив підстав для застосування таких обмежень й існування відповідних ризиків і загроз для заявника з боку ОСОБА_2, запобігання яким можливе шляхом застосування таких заборон.

Постановою від 21 липня 2022 року Полтавський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що суд першої інстанції правильно оцінив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про наявність факту морального насилля до заявника у формі смс-переписки в мобільному застосунку "Viber" за період з січня до листопада 2021 року, приєднаної позивачем до заяви, з мобільного телефону, яким користується ОСОБА_2, в якій містяться повідомлення образливого характеру з погрозами застосування фізичного насильства, що містять ненормативну лексику, а також образливі та принизливі слова і фрази.

Апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги в частині порушення місцевим судом норм процесуального права щодо врахування доказів є безпідставним. Факт направлення як листа, так і здійснення смс-переписки заінтересована особа не спростувала.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 18 серпня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким заяву про видачу обмежувального припису залишити без задоволення.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження судових рішень те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження

№ 61-19328св18), за змістом яких суди під час вирішення таких питань повинні переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатніх доказах;

- від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19 (провадження

№ 61-884св20), згідно з якими учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом, але паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом;

- від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19 (провадження № 61-19096св19), від 14 січня 2020 року у справі № 754/6995/19 (провадження № 61-16980св19), від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), відповідно до яких під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Сам лише факт звернення заявника до поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та не є підставою для застосування судом до кривдника спеціальних заходів протидії домашньому насильству;

- від 27 червня 2022 року у справі № 341/1363/21 (провадження

№ 61-21265св21), щодо забезпечення недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Також як підстави касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив, що суд першої інстанції відхилив клопотання щодо визнання наданих заявником повідомлень неналежними доказами в розумінні статті 100 ЦПК України, а суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та їх врахування під час розгляду справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 31 серпня 2022 року Верховний відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребував справу із суду першої інстанції.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвали, та з 2018 року проживають окремо.

Заявник надав до суду заяву ОСОБА_2 від 07 жовтня 2021 року, адресовану начальнику відділу персоналу Товариства з обмеженою відповідальністю "104.ЮА", де працює ОСОБА_1, в якій вона просила надати допомогу коштами сину та зазначила негативні відомості про приватне життя заявника, а також про ухилення ним від виконання батьківських обов`язків стосовно їх спільного сина, приниження дитини в період спільного проживання з батьком, що призвело до погіршення психологічного та фізичного стану дитини.

Суди встановили, що факт написання такого листа ОСОБА_2 не спростувала й, власне, не висловила і відповідних заперечень.

На підтвердження факту неодноразового вчинення психологічного насильство зі сторони ОСОБА_2 заявник ОСОБА_1 надав суду його звернення до Відділення поліції № 1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 26 листопада 2021 року та 29 листопада 2021 року, в яких повідомляв про вчинення домашнього насильства колишньою дружиною стосовно нього та членів його сім`ї, пов`язаного з надсиланням повідомлень за допомогою застосунку "Viber" образливого та принизливого характеру з висловлюванням погроз, а також щодо вимагання коштів, - протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 26 листопада 2021 року, письмові пояснення ОСОБА_1 від 26 листопада 2021 року, протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 29 листопада 2021 року, письмові пояснення ОСОБА_1 від 22 листопада 2021 року та від 29 листопада 2021 року, талон-повідомленням Єдиного обліку № 9899 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 26 листопада 2021 року та талон-повідомленням Єдиного обліку № 9963 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 29 листопада 2021 року.

Згідно з листом Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 06 грудня 2021 року за вих. № 10700/115/101/4, адресованим ОСОБА_1, його звернення за фактом неправомірних дій з боку ОСОБА_2 було зареєстровано у Інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області 29 листопада 2021 року, ЄО № 29868. Через брак даних, які б доводили наявність кримінального правопорушення, та неможливість у зв`язку з цим внести відповідну інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань, заяву розглянуто відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) та Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) . Стосовно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП, серія ВАБ, № 134648, який направлено на розгляд до суду.

Також 29 листопада 2021 року старший інспектор СПДНВП Полтавського РУП видав терміновий заборонний припис до кривдника, серії АА, № 251812, відповідно до якого ОСОБА_2 у зв`язку зі скоєнням нею домашнього насильства психологічного характеру стосовно колишнього чоловіка ОСОБА_1, що знайшли прояв у погрозах та словесних образах, -застосовано заходи термінового заборонного припису до кривдника, а саме заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Терміновий заборонний припис стосовно кривдника застосований строком на 7 діб з 16 год. 15 хв. 29 листопада 2021 року

до 16 год. 15 хв. 06 грудня 2021 року.

Відповідно до смс-переписки у застосунку "Viber", приєднаної позивачем до заяви, з мобільного телефону, яким користується ОСОБА_2 (що об`єктивно підтверджено наявними у справі даними), надсилаються повідомлення образливого характеру з погрозами застосування фізичного насильства, що містять ненормативну лексику, а також образливі та принизливі слова і фрази. При цьому, зміст такої переписки свідчить про те, що вона адресована колишньому чоловіку, яким є заявник ОСОБА_1, та стосується його сестер та батьків.

На переконання суду, надані заявником докази об`єктивно підтверджують, що ОСОБА_2 систематично протягом досить тривалого періоду часу ображає заявника та членів його родини, погрожує в тому числі фізичною розправою в текстових смс-повідомленнях.

ОСОБА_2, зі свого боку, надала до суду документи, зокрема копії медичної документації сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, копію рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2021 року у справі № 553/771/21 за її позовом до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину та копію ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 10 січня 2022 року про ухвалення додаткового рішення, копію мирової угоди у справі № 553/2901/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Водночас суд дійшов висновку, що ці документи не доводять та не спростовують обставини, які є предметом розгляду у справі.

Суди дійшли висновку, що такі докази об`єктивно підтверджують факт існування сімейних спорів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і результати їх судового вирішення, незадовільний стан здоров`я спільного сина, проте не можуть бути визнані належною підставою, що виправдовує висловлювання погроз та образ у телефонній переписці, поширення відомостей про обставини особистого життя заявника шляхом звернення з листами на адресу керівництва за його місцем роботи.

Представник ОСОБА_2 зазначала, що заінтересована особа неодноразово зверталася до правоохоронних органів із заявами про те, що ОСОБА_1 вчиняє стосовно колишньої дружини та їх сина домашнє насильство. На підтвердження таких обставин ОСОБА_2 надала суду такі документи, зокрема дві заяви від 25 жовтня 2021 року, адресовані т. в. о. начальника Відділення поліції № 1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області, письмові пояснення сина ОСОБА_3 від 16 березня 2021 року, заяву від 09 березня 2021 року, адресовану Службі у справах дітей, та відповідь цієї Служби від 09 березня 2021 року

за вих. № 07.1-31/115, талони-повідомлення Єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію № 4611, № 5136, № 8999, № 9000, № 9001, № 10316, протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 25 лютого 2021 року, постанову Ленінського районного суду м. Полтави від 14 травня 2021 року в справі № 553/634/21 стосовно ОСОБА_1, якою закрито провадження до заявника за частиною першою статті 173-2 КУпАП у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, встановленого статтею 38 КУпАП, ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2021 року за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність Полтавського відділу поліції ГУНП в Полтавській області, яка полягає у невнесені відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, заяву (скаргу) на бездіяльність поліції від 22 березня 2021 року, лист Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 10 березня 2021 року за вих. № 2028/115/101/01-2021, довідку травматологічного пункту КП "Перша міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" від 01 лютого 2021 року № 1190 щодо отримання нею тілесних ушкоджень, а також скріншоти смс-повідомлень, з номера мобільного телефона ОСОБА_2 .

Аналіз цих документів, на переконання суду першої інстанції, не спростовує достовірність тих обставин, якими заявник ОСОБА_1 обґрунтовує вимоги його звернення у цій справі. Питання вчинення ним самим стосовно колишньої дружини чи сина дій, що можуть бути кваліфіковані як домашнє насильство, має вирішуватися у процесуальному порядку, визначеному чинним законодавством України, та в будь-якому разі не спростовує факт вчинення домашнього насильства стосовно нього з боку ОСОБА_2 .

Брак судового рішення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, не доводить, на переконання суду першої інстанції, того, що немає підстав для видачі обмежувального припису стосовно неї, позаяк вирішення цього питання здійснюється судом на підставі доказів, наданих учасниками справи, та встановлених під час судового розгляду справи фактичних обставин.

Враховуючи наведене, за висновками суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, надані ОСОБА_2 документи не можуть бути визнані належними та допустимими доказами у справі.

Право, застосоване судом

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Основним правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) (далі - Закон № 2229-VIII (2229-19) ). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Домашнім насильством є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи

(пункт 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства; звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству (пункти 1, 10 частини першої статті 21 № 2229-VIII).

До спеціальних заходів протидії домашньому насильству належать такі: терміновий заборонний припис стосовно кривдника, обмежувальний припис стосовно кривдника (пункти 1, 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII).

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, серед з яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 4-6 частини другої статті 26 Закону № 2229-VIII).

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону № 2229-VIII).

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи

(пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (частина четверта статті 26 Закону № 2229-VIII).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частково задовольняючи вимоги заяви про видачу обмежувального припису, суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку зібраним у справі доказам, дійшли висновків, що ОСОБА_1 довів належними та допустимими доказами факти завдання йому психологічного насильства колишньою дружиною та існування ризиків вчинення ОСОБА_2 стосовно нього домашнього насильства, зокрема психологічного, у майбутньому.

З підставністю заявлених вимог та необхідністю вжиття спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству у справі, що переглядається, погоджується і Верховний Суд, оскільки вони відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у справах за подібних спірних правовідносин, на які ОСОБА_2 посилається у касаційній скарзі.

Щодо встановлення фактів домашнього насильства та оцінки ризиків

Заперечуючи проти задоволення заяви, ОСОБА_2 зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження

№ 61-9012св19), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19 (провадження № 61-19096св19), від 14 січня 2020 року у справі № 754/6995/19 (провадження № 61-16980св19), від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), відповідно до яких під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Сам лише факт звернення заявника до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства, та не є підставою для застосування судом до кривдника спеціальних заходів протидії домашньому насильству.

Верховний Суд встановив, що зазначеним правовим висновкам оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Здійснюючи розгляд справи, суди, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановили, що ОСОБА_2 вчиняла стосовно ОСОБА_1 психологічне насильство. Оцінюючи вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, суди врахували тривалість смс-переписки, факти звернення заявника до відділу поліції, наявність термінового заборонного припису від 29 листопада 2021 року, виданого старшим інспектором СПДНВП Полтавського РУП стосовно кривдника, серії АА № 251812, ОСОБА_2, у зв`язку зі скоєнням нею домашнього насильства психологічного характеру до колишнього чоловіка ОСОБА_1, що знайшло прояв у погрозах та словесних образах. За такі дії застосовано заходи термінового заборонного припису стосовно кривдника, а саме заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Терміновий заборонний припис стосовно кривдника був застосований строком на 7 діб з 16 год. 15 хв. 29 листопада 2021 року до 16 год. 15 хв. 06 грудня 2021 року.

Підсумовуючи, висновки судів ґрунтуються на матеріалах справи, наданій оцінці доказів у справі, а тому помилковими є висновки ОСОБА_2, що оскаржені судові рішення ґрунтуються на припущеннях.

Наведене також свідчить, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), за змістом яких суди під час вирішення таких правових питань повинні переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатніх доказах.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Враховуючи, що Верховний Суд погодився з висновками судів про підставність та доведеність вимог заяви про видачу обмежувального припису, отже, спростовані і доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 червня 2022 року у справі № 341/1363/21 (провадження № 61-21265св21), відповідно до яких суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

В оцінці доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та їх врахування під час розгляду справи, Верховний Суд врахував, що відповідно

до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Той факт, що апеляційний суд не долучив до матеріалів справи копію постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу правопорушення, не впливає на правильність вирішення заяви по суті, оскільки її вимоги підтверджені іншими належними, допустимими та достатніми доказами, а згадана постанова цих висновків не спростовує.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що брак судового рішення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не свідчить, що немає підстав для видачі обмежувального припису стосовно неї, позаяк вирішення цього питання здійснюється судом на підставі доказів, наданих учасниками справи, та встановлених під час судового розгляду справи фактичних обставин, з чим погоджується і Верховний Суд.

Щодо належності доказів, поданих заявником ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, що суд першої інстанції відхилив клопотання щодо визнання наданих заявником повідомлень неналежними доказами в розумінні статті 100 ЦПК України, Верховний Суд врахував таке.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 додав до заяви скріншоти повідомлень, надісланих йому ОСОБА_2 за допомогою застосунку "Viber".

Ці скріншоти суди першої та апеляційної інстанцій вважали належними доказами, надали їм належну оцінку та врахували під час постановлення рішення у справі.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина перша статті 100 ЦПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 100 ЦПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 100 ЦПК України).

Верховний Суд встановив, що ОСОБА_2, заперечуючи проти доказів, поданим ОСОБА_1, просила визнати їх неналежними, оскільки скріншоти повідомлень подані в паперовій формі без оригіналу електронного доказу.

Оцінюючи такі заперечення, потрібно враховувати, що за правилами частини п`ятої статті 100 ЦПК України ОСОБА_2 не була позбавлена можливості заявити клопотання про огляд оригіналу електронного доказу, проте таким правом не скористалася, при цьому не заперечувала сам факт відправлення нею цих повідомлень, не намагалася спростувати такі твердження ОСОБА_1, а тому доводи касаційної скарги в цій частині Верховний Суд відхиляє, зробивши висновок, що загалом такі доводи свідчать про вимогу здійснити переоцінку доказів у справі, що не належить до повноважень суду касаційної інстанцій, визначені у статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 зазначив, що подання електронного доказу в паперовій копії саме лише не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу виключно у тому випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Також у постановах від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20 (провадження № 61-2904св21) Верховний Суд зазначив, що не є порушенням норм процесуального права нездійснення дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19 (провадження № 61-884св20) не підтверджує неправильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд, застосувавши правила частин першої та третьої статті 100 ЦПК України, дійшов висновку про направлення справи на новий апеляційний розгляд, зазначивши, що апеляційний суд дійшов передчасних висновків про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, не надав оцінки наявним у матеріалах справи смс-повідомленням, які надходили на телефон заявника; не врахував, що електронні докази є одним із видів доказів згідно з правилами глави 5 "Докази та доказування" ЦПК України (1618-15) .

Наведене дає підстави для висновку, що Верховний Суд фактично зазначив, що електронні докази у вигляді смс-повідомлень та записів телефонних розмов на підтвердження фактів вчинення психологічного насильства повинні враховуватися судом для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, що спростовує доводи ОСОБА_2, що такі докази є неналежними.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Оскільки надані до суду скріншоти повідомлень підтверджують вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства над ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку усім зібраним у справі доказам, обґрунтовано врахували їх як належні докази. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу правових відносин між сторонами та застосували правила Закону № 2229-VIII (2229-19) , встановивши, що стосовно ОСОБА_1 вчиняється психологічне насильство його колишньою дружиною ОСОБА_2 та існують ризики продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.

Суди обґрунтовано зазначили, що питання вчинення ОСОБА_1 стосовно колишньої дружини чи сина дій, що можуть бути кваліфіковані як домашнє насильство, має вирішуватися у процесуальному порядку, визначеному чинним законодавством України, та в будь-якому випадку не спростовує факту вчинення домашнього насильства стосовно нього з боку ОСОБА_2, у жодному разі не дає підстав ОСОБА_2 вчиняти психологічне насильство над колишнім чоловіком. Питання, чи вчиняє ОСОБА_1 психологічне насильство над колишньою дружиною та сином, не входить у предмет доказування у справі, що переглядається.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що вони фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Доводи ОСОБА_2 про неврахування судами правових висновків Верховного Суду не підтвердилися, оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним ОСОБА_2 правовим висновкам.

Резюмуючи, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за обґрунтоване залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.