позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,треті особи: державний нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов Олександр Анатолійович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центаріс", ОСОБА_3,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О. А., Товариство з обмеженою відповідальністю "Центаріс" (далі - ТОВ "Центаріс"), ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є єдиною власницею нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2015 року.

13 березня 2019 року позивачка дізналась про те, що належна їй на праві власності квартира вибула з її володіння, а власником цього майна на даний час є ТОВ "Центаріс".

Так, 15 січня 2012 року (неділя) Приватним підприємством "Нива-В.Ш." (далі - ПП "Нива-В.Ш.") нібито були проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - семикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, яка придбана ОСОБА_2

10 квітня 2012 року державним нотаріусом Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцовим О. А. на ім`я ОСОБА_2 видане свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, зареєстроване в реєстрі за № 1-354, на бланку серії ВРР № 608616.

17 листопада 2018 року на підставі цього свідоцтва реєстратор Комунального підприємства Київської обласної ради "Аквабіоресурси" (далі - КП Київської обласної ради "Аквабіоресурси") ОСОБА_4 за зверненням відповідача провів реєстраційні дії щодо припинення обтяження та права власності ОСОБА_1 з одночасною реєстрацією права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру.

Також позивач стверджує, що її квартира ніколи не продавалась на прилюдних торгах, жодних виконавчих проваджень відносно квартири не існувало, а, відтак, свідоцтво про придбання квартири з прилюдних торгів не могло бути виданим законним чином.

У той же час, ОСОБА_1 дізналася, що квартира, яка належала їй на праві власності, вибула з її володіння на підставі ухвали Голопристанського районного суду Херсонської області від 06 грудня 2018 року у справі № 654/3787/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів, за заявою про затвердження мирової угоди.

10 грудня 2018 року реєстратор КП Київської обласної ради "Аквабіоресурси" Ісаєв В. В. за зверненням ОСОБА_3 провів реєстраційні дії щодо реєстрації права власності останнього на спірну квартиру відповідно до вказаного судового рішення.

30 грудня 2018 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Центаріс" укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до умов якого право власності перейшло до останнього. Таким чином, відповідачем було вчинено ряд дій, направлених на те, щоб отримати право власності на квартиру, яка належить позивачеві, для чого було використано підроблене свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 10 квітня 2012 року. При цьому ухвала Голопристанського районного суду Херсонської області від 06 грудня 2018 року про затвердження мирової угоди на час проведення реєстраційних дій не набула чинності, а станом на 10 грудня 2018 року у Державному реєстрі прав на нерухоме майно містились відомості про обтяження іпотекою нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до договору іпотеки, укладеного 05 жовтня 2015 року позивачем як іпотекодавцем з ОСОБА_8 як іпотекодержателем. Крім того, містились відомості про обтяження арештом нерухомого майна та забороною вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірної квартири на підставі ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 16 червня 2017 року у справі № 756/6913/17.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 10 квітня 2012 року на бланку серії ВРР № 608616, що зареєстровано в реєстрі за № 1?354, видавник: нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О. А., яким посвідчено проведення прилюдних торгів нерухомого майна - семикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Оболонський районний суд міста Києва своїм рішенням від 21 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 10 квітня 2012 року, серії ВРР № 608616, що зареєстровано в реєстрі за №1-354, видавник: нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О. А., яким посвідчено проведення прилюдних торгів нерухомого майна - семикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України. Оскільки відповідно до чинного станом на дату видачі оспорюваного свідоцтва законодавства останнє не могло бути видано нотаріусом, який провадив свою діяльність у Донецькій області, адже це порушувало правила територіальності, визначені статтею 72 Закону України "Про нотаріат", отже наявні підстави для визнання свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів недійсним.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Центаріс" оскаржило його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ "Центаріс" задовольнив.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сама по собі позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з торгів не відповідає належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 330 ЦК України.

Заявник зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ТОВ "Центаріс" є добросовісним набувачем спірної квартири та взагалі проігнорував підстави, за якими товариство вважає себе її власником. Також апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що товариство ніколи не заявляло своїх прав щодо користування спірною квартирою, не мало та не отримувало доступ до неї, тобто власником воно значиться відповідно до запису в реєстрі нерухомого майна. Навпаки поведінка товариства свідчить про недобросовісність та його зацікавленість в укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири.

Заявник у касаційній скарзі наголошує на тому, що ТОВ "Центаріс" набуло право власності на спірну квартиру в результаті рейдерського захоплення, в той час як ця квартира весь час перебувала у її користуванні.

Також заявник у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував положення статей 203, 215 ЦК України та статтю 72 Закону України "Про нотаріат". Апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що оскаржуване свідоцтво не могло взагалі бути видане нотаріусом Сніжнянської державної нотаріальної контори щодо спірної квартири, яка знаходиться у місті Києві, що було встановлено судом першої інстанції. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна 15 січня 2012 року (неділя) взагалі не проводились.

Крім того, апеляційний суд, на думку заявника, неправильно застосував статті 15, 16 ЦК України та порушив положення статті 5 ЦПК України. Заявник вказує на те, що обставини підробки документів та незаконне привласнення нерухомого майна з численними потерпілими та, зокрема, щодо спірної квартири перевіряють в межах об`єднаного кримінального провадження № 12017100070004959, де вона визнана потерпілою.

Заявник не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що вона обрала неналежний спосіб захисту порушеного права. Апеляційний суд не вказав який саме спосіб захисту є доцільним обрати позивачеві за обставин рейдерського захоплення спірної квартири та відсутності інтересу до цієї квартири Приватному акціонерному товариству "Трест Київміськбуд-1" (далі - ПрАТ "Трест Київміськбуд-1"), на чию користь витребувана у неї ця квартира у 2017 році, незважаючи на те, що вона там безперервно проживає з 2015 року.

У цій справі апеляційний суд встановив, що спірна квартира НОМЕР_3 витребувана у позивача на користь ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року та постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 756/5922/19 за позовом ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" до ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_8, треті особи: державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Юферова Є. Д., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І., про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання іпотеки припиненою. Отже, саме ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" є власником спірної квартири відповідно до судового рішення, а не ТОВ "Центаріс", як стверджує товариство у апеляційній скарзі, але власник ПрАТ "Київміськбуд-1" жодного разу не висловлював своїх заперечень щодо проживання позивача у спірній квартирі.

Доводи інших учасників справи

У липні 2022 року ТОВ "Центаріс" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною

і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладений договір купівлі-продажу семикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. за реєстровим № 808. Право власності позивача на вказану квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг від 05 жовтня 2015 року № 45100267.

10 квітня 2012 року нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О. А. видав на бланку серії ВРР № 608616 на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, зареєстроване в реєстрі за № 1-354, відповідно до якого посвідчив, що 15 січня 2012 року ПП "Нива-В.Ш." проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - семикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, яке придбане ОСОБА_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_4, за 1 020 000 грн, що раніше належало ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24 грудня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації та яке зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації 08 січня 2008 року.

Голопристанський районний суд Херсонської області своєю ухвалою від 06 грудня 2018 року у справі № 654/3787/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів затвердив мирову угоду, укладену між ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 . За умовами мирової угоди стягнув з ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 9 850 000 грн; встановив спосіб та порядок виконання рішення шляхом визнання права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - семикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м; трикімнатну квартиру АДРЕСА_5, загальною площею 145,4 кв. м, житловою площею 75,3 кв. м; сторонами досягнута домовленість про те, що витрати з оплати судових зборів, послуг за надання правової допомоги та будь-яких інших послуг не відшкодовуються одна одній та покладаються виключно на ту сторону, яка їх понесла; провадження у справі № 654/3787/18 закрив.

Херсонський апеляційний суд своєю постановою від 27 червня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_10 задовольнив частково. Ухвалу Голопристанського районного суду Херсонської області від 06 грудня 2018 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 березня 2019 року 17 листопада 2018 року реєстратор КП Київської обласної ради "Аквабіоресурси" Ісаєв В. В. за зверненням ОСОБА_2 провів державну реєстрацію права власності відповідача на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 10 квітня 2012 року № 1-354.

10 грудня 2018 року реєстратор КП Київської обласної ради "Аквабіоресурси" Ісаєв В. В. провів реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на вищевказану квартиру на підставі ухвали Голопристанського районного суду Херсонської області від 06 грудня 2018 року у справі № 654/3787/18.

30 грудня 2018 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Центаріс" укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В. за реєстровим № 9963, згідно з яким право власності на спірну квартиру перейшло до товариства, про що до реєстру внесено відповідний запис про право власності № 29735439.

Також апеляційний суд установив, що, починаючи з грудня 2015 року на розгляді Оболонського районного суду міста Києва перебула цивільна справа № 756/15538/15-ц за позовом ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" до ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_8, треті особи: державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Юферова Є. Д., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І., про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання іпотеки припиненою.

Оболонський районний суд міста Києва своїм рішенням від 19 жовтня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року позов ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" задовольнив.

Витребував з володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, на користь ПрАТ "Трест Київміськбуд-1".

Скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 жовтня 2015 року щодо зазначеної квартири.

Скасував запис про право власності від 05 жовтня 2015 року за № 11471014, вчинений державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 .

Скасував рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Юферової Є. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02 липня 2014 року щодо спірної квартири.

Скасував запис про право власності від 17 червня 2014 року за № 6231037, вчинений державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Юферовою Є. Д. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірної квартири НОМЕР_3 .

Визнав припиненою іпотеку за договором іпотеки, укладеним 15 жовтня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, предметом якої є квартира АДРЕСА_1, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І., реєстровий номер 812.

Скасував запис про іпотеку від 05 жовтня 2015 року за № 11476389, вчинений державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського МНО Башлай Д. І. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вказаної квартири.

Скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 жовтня 2015 року № 25052057 щодо спірної квартири.

Скасував запис про обтяження від 05 жовтня 2015 року № 11476375, вчинений державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 .

Скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 жовтня 2015 року № 25052033 щодо вказаної квартири.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року в частині позовних вимог про визнання іпотеки припиненою, скасування рішень і записів державних реєстраторів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про іпотеку та обтяження щодо квартири АДРЕСА_1, скасував та у цій частині ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року залишив без змін.

Під час розгляду вказаної справи суди встановили, що ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_5, яка складається з 15 кімнат (жилою площею 374,90 кв. м, загальною площею 730,60 кв. м), що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 24 грудня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації. Право власності на цю квартиру зареєстровано 08 січня 2008 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації (далі - Київське МБТІ).

28 травня 2010 року ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" від Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища отримано дозвіл на перепланування жилого приміщення - квартири АДРЕСА_5 .

20 грудня 2012 року Київським МБТІ за результатом проведення інвентаризації складено технічні паспорти на квартири НОМЕР_1, АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних технічних паспортів квартира НОМЕР_1 розташована на 4 поверсі, складається з трьох кімнат житловою площею 73,2 кв. м, загальною площею 145,4 кв. м; квартира НОМЕР_3 розташована на 4 поверсі, складається із семи кімнат житловою площею 180,3 кв. м, загальною площею 378,7 кв. м.

На час розгляду справи судом першої інстанції право власності ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" на квартиру АДРЕСА_5, яка складається із 15 кімнат (жилою площею 374,90 кв. м, загальною площею 730,60 кв. м), не припинено, оскільки квартири НОМЕР_1, НОМЕР_3 після їх перепланування до експлуатації не введені, державна реєстрація права власності на вказані квартири не проведена.

Відповідно до технічного паспорту станом на 11 листопада 2008 року квартира НОМЕР_3 складається з семи кімнат, загальною площею 378,7 кв. м, жилою площею 180,3 кв. м.

Отже, квартира НОМЕР_3 за своєю площею увійшла до квартири НОМЕР_1, що складається з 15 кімнат, загальною площею 730,60 кв. м, право власності на яку виникло у ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" в порядку, передбаченому законом.

Оболонський районний суд міста Києва своїм рішенням від 15 січня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_9 до ПрАТ "Трест Київміськбуд-1", Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, Державної виконавчої служби України, третя особа - ТОВ "Віта Верітас", про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту відмовив (справа № 756/11051/13-ц).

Наведеним вище судовим рішенням установлено, що спірна квартира НОМЕР_3 та ключі від такої за актом прийому-передачі ОСОБА_9 не передавалися. ОСОБА_9 не надано доказів, які б свідчили про згоду ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" на вселення та проживання ОСОБА_9 у вказаній квартирі.

Апеляційний суд міста Києва своїм рішенням від 27 травня 2014 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 січня 2014 року скасував та ухвалив нове рішенням, яким за ОСОБА_9 визнав право власності на квартири НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 травня 2014 року ОСОБА_9 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 липня 2014 року № 23851993.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою від 25 вересня 2014 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 травня 2014 року залишив без змін.

Верховний Суд України своєю постановою від 02 вересня 2015 року у справі № 6?226цс14 ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року скасував, а справу передав на новий касаційний розгляд.

05 жовтня 2015 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

05 жовтня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належна іпотекодавцю на праві приватної власності спірна квартира НОМЕР_3, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, яка складається із семи жилих кімнат.

Згідно з пунктом 1.1 договору іпотеки цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що виникають з договору позики, посвідченого 05 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. за реєстровим № 807, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, за яким остання зобов`язана в порядку, передбаченому договором позики, повернути ОСОБА_8 в строк до 05 жовтня 2018 року включно суму позики у розмірі 8 760 500 грн та сплатити можливі штрафні санкції.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своїм рішенням від 21 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 травня 2014 року скасував та залишив в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 січня 2014 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 про визнання права власності на спірні квартири відмовив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для судових рішень важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 922/2391/16).

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), яка є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №914/554/19.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визначився правильного з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд, враховуючи обставини, встановлені у справі № 756/15538/15-ц, виходив з того, що первинною підставою набуття ОСОБА_9 права приватної власності на спірну квартиру АДРЕСА_1, було рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 травня 2014 року, яке в подальшому було скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року. Проте протягом дії рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 травня 2014 року, ОСОБА_9 відчужив спірну квартиру ОСОБА_1 шляхом укладення 05 жовтня 2015 року договору купівлі-продажу.

Позивач за нотаріально посвідченим договором іпотеки, укладеним 05 жовтня 2015 року між нею та ОСОБА_8, спірну квартиру передала в іпотеку в рахунок виконання нею зобов`язань за договором позики з повернення ОСОБА_8 в строк до 05 жовтня 2018 року включно суми позики у розмірі 8 760 500 грн та сплатити можливі штрафні санкції. Встановивши, що спірна квартира НОМЕР_3 вибула з володіння ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" поза його волею, а саме: на підставі рішення суду про визнання за ОСОБА_9 права власності на таку квартиру, яке в подальшому було скасовано, а умовами договору іпотеки передбачено право ОСОБА_8 на звернення стягнення на предмет іпотеки, суди остаточно вирішили, що ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" має право на витребування спірного нерухомого майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 за правилами статті 388 ЦК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року в справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Таким чином у відповідності до вимог статей 330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на нерухоме майно, яке було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15 та від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13.

Апеляційний суд, встановив, що як на час звернення до суду з цим позовом у квітні 2019 року, так і на час ухвалення судом першої інстанції рішення від 21 лютого 2020 року у цій справі, ОСОБА_1 не була власником спірної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, оскільки вказане нерухоме майно було витребувано з її незаконного володіння рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 14 червня 2017 року, у межах цивільної справи № 756/15538/15-ц на користь його правомірного володільця ПрАТ "Трест Київміськбуд-1", а отже у позивача було відсутнє право вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про придбання вказаної квартири з прилюдних торгів від 10 квітня 2012 року № 1-354, виданого нотаріусом Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О. В. на бланку серії ВРР № 608616.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у позові апеляційний суд, виходив з того, що суд першої інстанції належним чином не дослідив подані позивачем докази та її ж письмові пояснення щодо наявності справи № 756/15538/15-ц (а. с. 96-97, т. 1), у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що оспорюваним свідоцтвом про придбання спірної квартири з прилюдних торгів порушуються права та законні інтереси ОСОБА_1 як правомірного власника цього майна, і вони потребують судового захисту.

Встановлення відсутності порушення прав та/або інтересів позивача оспорюваним правочином (документами, діями тощо) є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Також апеляційний суд врахував, що починаючи із 27 липня 2021 року у провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_8 до ТОВ "Центаріс", ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_1, ПрАТ "Трест Київміськбуд-1", про набуття права власності та за зустрічним позовом ТОВ "Центаріс" до ОСОБА_8, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ПрАТ "Трест Київміськбуд-1", про визнання договору іпотеки недійсним.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, обгрунтовано взяв до уваги доводи апеляційної скарги ТОВ "Централіс", зокрема, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав з огляду на те, що на момент звернення до суду і розгляду цієї справи судом першої інстанції згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 березня 2019 року власником спірної квартири було ТОВ "Центаріс" на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2018 року № 9963, тому лише визнання свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів недійсним за будь-яких обставин не призвело б до відновлення становища, яке існувало до появи оспорюваного свідоцтва.

Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14?577цс19).

Відповідно до частини другої статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. За змістом зазначених положень моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (z0745-99) не передбачає.

Тому всі умови майбутнього договору купівлі-продажу, окрім ціни та особи покупця, повинні міститися в інформаційному повідомленні про прилюдні торги (торги за фіксованою ціною). Зокрема, у такому повідомленні повинна міститися вичерпна інформація про майно, яке продається.

Відповідно до частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Передання майна полягає у переході його з володіння однієї особи (яка втрачає володіння) до іншої (яка його набуває).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95, 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Відповідно до частини третьої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Оскільки, як зазначено вище, оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна, проданого на прилюдних торгах, як окремого документа законодавством не передбачено, то виникнення права власності не пов`язується з його нотаріальним посвідченням.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Отже, одночасно з набуттям особою у володіння нерухомого майна шляхом державної реєстрації за нею права власності така особа за наявності правових підстав набуває право власності на таке майно.

Відтак, підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу (укладення якого підтверджується протоколом приданих торгів) та дії сторін, спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця (затвердження акта про проведені прилюдні торги, видача або надсилання його покупцю, звернення покупця до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем).

На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України "Про нотаріат"), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності проводиться, зокрема, на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів.

Отже, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Сама по собі видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тому свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12?158гс18, пункт 5.6).

Таким чином, сама по собі позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з торгів не відповідає належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 539/4400/19 (провадження № 61?15028св20), від 08 вересня 2021 року у справі 759/6680/14-ц (провадження № 61-6374св20).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме застосування статті 330 ЦК України щодо набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права.

Проте, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, як саме висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У свою чергу, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду за приписами статті 400 ЦПК України.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14?446цс18).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).