У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, Шегинівської сільської ради Мостиського району Львівської області, державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака М. Т. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, зобов`язання скасувати запис про реєстрацію права власності, визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом.

Позов обґрунтований тим, що після смерті батька позивача ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме: Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

Зазначає, що вищевказаний житловий будинок належав до суспільної групи "колгоспний двір", головою якого була мати позивача ОСОБА_2 .

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 - є його дружина ОСОБА_2 та його син ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 стверджує, що після смерті батька брав участь та допомагав у веденні спільного з батьками господарства, був зареєстрований та проживав за вищевказаною адресою, тобто фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.

Також зазначає, що як до, так і після смерті спадкодавця ОСОБА_3 і до цього часу він оплачує як пільговик комунальні послуги, які використовуються в житловому будинку на АДРЕСА_1 .

Вказує, що він та його мати успадкували по ј частині житлового будинку кожний, в результаті чого ОСОБА_2, із врахуванням належної їй Ѕ частки, стала власником ѕ частин спадкового майна.

В свою чергу позивачу належить ј частина вищевказаного житлового будинку, яку він успадкував як спадкоємець за законом після смерті батька ОСОБА_3 .

Після звернення до суду з позовом про визнання права власності на ј частину житлового будинку у 2017 році ОСОБА_1 стало відомо, що право власності на будинок в цілому зареєстровано за ОСОБА_2 .

Реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_2 проведено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого державним реєстратором Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращаком М. Т.

Позивач вважає, що оформлення права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 проведено з порушенням його прав, оскільки він, фактично вступивши у володіння спадковим майном та прийнявши спадщину після смерті його батька, був безпідставно та в незаконний спосіб позбавлений своєї частки в спадковому майні.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Паращака М. Т. Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 09 серпня 2017 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 ;

- зобов`язати державного реєстратора Паращака М. Т. Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, господарських будівель та споруд, що до нього належать, які знаходяться на АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частку житлового будинку, загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, господарських будівель та споруд, що до нього належать, а саме: сарай літ. "Б", гараж літ. "В", сарай літ. "Г", вбиральня літ. "Д", сарай літ. "Е", навіс літ. "Є", навіс літ. "Ж", погріб літ. "3", навіс літ. "И", навіс літ. "І", коптильня літ. "Ї", огорожа літ. "1", огорожа літ. "2", огорожа літ. "3", ворота з хвірткою літ. "4", замощення літ. "І", колодязь літ. "К", які знаходяться на АДРЕСА_1 .

У серпні 2018 року ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: Шегинівська сільська рада Мостиського району Львівської області, державний реєстратор Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращак М. Т., приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Кубара О. С., Мостиська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що 28 вересня 1999 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем майна ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його син ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з сертифікату інвестиційних сертифікатів номінальною вартістю сертифікату 5 грн в кількості 100 (ста) повністю оплачених іменних інвестиційних сертифікатів на загальну суму 500 грн Закритого акціонерного товариства Інвестиційна компанія "Нафтаенерго Інвест" (далі - ЗАТ ІК "Нафтаенерго Інвест").

На думку ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 вересня 1999 року є незаконним, оскільки видано спадкоємцеві, що не мав права на спадкування, чим грубо порушено її, ОСОБА_2, законні права як спадкоємця першої черги за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3, що прийняла спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном як власник житлового будинку та голова двору, в якому проживав разом з нею до дня своєї смерті спадкодавець ОСОБА_3 .

Також зазначає, що ОСОБА_1 не прийняв спадщини після смерті ОСОБА_3 .

При цьому вважає, що все спадкове майно після смерті ОСОБА_3 перейшло у її одноосібне володіння та управління як спадкоємця першої черги за законом.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 3436, видане 28 вересня 1999 року державним нотаріусом Мостиської державної нотаріальної контори Яксманицьким С. А. у спадковій справі № 155/99 ОСОБА_1 про право на спадкове майно після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: на Сертифікат інвестиційних сертифікатів номінальною вартістю сертифікату 5 грн в кількості 100 (ста) повністю сплачених іменних інвестиційних сертифікатів на загальну суму 500 грн ЗАТ ІК "Нафтаенерго Інвест".

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36602562 від 14 серпня 2017 року, державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака М. Т. від 09 серпня 2017 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 21860301 від 09 серпня 2017 року).

Зобов`язано державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака М. Т. скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, та господарських будівель і споруд, що до нього належать, а саме: сарай літ. "Б", гараж літ. "В", сарай літ. "Г", вбиральня літ. "Д", сарай літ. "Е", навіс літ. "Є", навіс літ. Ж", погріб літ. "З", навіс літ. "И", навіс літ. "І", коптильня літ. "Ї", огорожа літ. "1", огорожа літ. "2", огорожа літ. "3", ворота з хвірткою літ. "4", замощення літ. "І", колодязь літ. "К", які знаходяться на АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 21860301 від 09 серпня 2017 року).

Визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частку житлового будинку, загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, що до нього належать, а саме: сарай літ. "Б", гараж літ. "В", сарай літ. "Г", вбиральня літ. "Д", сарай літ. "Е", навіс літ. "Є", навіс літ. "Ж", погріб літ. "З", навіс літ. "И", навіс літ. "І", коптильня літ. "Ї", огорожа літ. "1", огорожа літ. "2", огорожа літ. "3", ворота з хвірткою літ. "4", замощення літ. "І", колодязь літ. "К", які знаходяться на АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_3, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 07 червня 2018 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, згідно записів у погосподарських книгах, належав колгоспному двору, а членами цього двору, які станом на 15 квітня 1991 року не втратили та зберегли право на частку в майні двору, були: ОСОБА_2 (голова двору), та її чоловік ОСОБА_3, тому з урахуванням вимог статей 120, 123 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року (далі - ЦК УРСР (1540-06) ), які діяли станом на 15 квітня 1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен із них на Ѕ частину вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

При цьому спадкодавець ОСОБА_3 як член колгоспного двору постійно проживав у спірному будинку разом із дружиною ОСОБА_2 (головою двору) до часу своєї смерті та вів з нею спільне господарство, в них був спільний побут і спільний двір, а тому він не втратив право на частку в майні даного двору.

Позивач ОСОБА_1 довів на підставі належних та допустимих доказів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, що після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, нарівні із матір`ю ОСОБА_2, він прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як спадкоємці за законом першої черги успадкували в рівних частинах спадкове майно після смерті спадкодавця ОСОБА_3, а саме по ј частині кожний, в результаті чого ОСОБА_2, з урахуванням своєї Ѕ частки у спірному будинку, є власником ѕ частин спірного будинку, а ОСОБА_1 - ј частини будинку на АДРЕСА_1 .

Оспорюваним ОСОБА_1 рішенням державного реєстратора Паращака М. Т. Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 09 серпня 2017 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_2 порушено права позивача на належну йому ј частину спірного майна, тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі позивачу ОСОБА_1 свідоцтва про право спадщину за законом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок (його частку), тому за ОСОБА_1 слід визнати право власності на ј частину спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті батька.

ОСОБА_2 не довела наявність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 вересня 1999 року, виданого ОСОБА_1 державним нотаріусом Мостиської державної нотаріальної контори Яксманицьким С. А. у спадковій справі № 155/99.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, оскільки рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим, а його висновки ґрунтуються на правильно встановлених обставинах справи та наявних в матеріалах доказах.

При цьому апеляційний суд зазначив, що після смерті спадкодавця ОСОБА_3 належна йому Ѕ частка у спірному житловому будинку перейшла за загальними правилами спадкування до його дружини ОСОБА_2 та сина ОСОБА_1 в рівних частинах - по ј частині до кожного з них, в результаті чого ОСОБА_2, з урахуванням своєї Ѕ частки у спірному будинку, набула право власності на ѕ частин спірного будинку, а ОСОБА_1 - на ј частину будинку.

Оскільки спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України "Про власність" (697-12) , зокрема, 15 квітня 1991 року, в ньому були зареєстровані та проживали двоє осіб, а саме: голова колгоспного двору ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_3, враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом та фактично прийняв спадщину після смерті батька, тому порушуються права останнього на належну йому ј частину спірного майна, які підлягають захисту у спосіб, передбачений нормами цивільного права.

Підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2022 року, ОСОБА_3 просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічний позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 03 липня 2019 року у справі № 346/4483/16-ц (провадження № 61-7789св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що правовідносини щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, підлягають вирішенню на підставі норм права, які діяли на час визначення суспільної групи господарства.

Суди не звернули увагу, що положеннями статті 563 ЦК УРСР, яка діяла набуття чинності Законом України "Про власність" (697-12) , в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовується правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Отже, після смерті ОСОБА_3 спадщина на частку в майні колгоспного двору не відкривалась, а голова двору ОСОБА_2 залишилась його власником вцілому.

Спадщина на це нерухоме майно відкрилась лише у зв`язку зі смертю останнього члена колгоспного двору, у цій справі, - голови двору ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, суди не надали належної оцінки доказам, що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не був членом колгоспного двору, оскільки не був членом колгоспу чи робітником цього колгоспу, не приймав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, тому висновок судів про наявність підстав для визначення часток ОСОБА_3 і ОСОБА_2, виходячи з їх рівності, є неправильним.

Суди безпідставно відхилили доводи ОСОБА_2, що її син ОСОБА_1 не вступив фактично в управління або володіння спадковим майном та дійшли помилкового висновку про визнання його таким, що прийняв спадщину.

Також суди, вирішуючи зустрічний позов, не врахували, що порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, яким в даному випадку була ОСОБА_2 як спадкоємець за законом, є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки розглянули справу з порушенням строків, передбачених для її розгляду.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга ОСОБА_3 подана до Верховного Суду у лютому 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

07 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 25 січня 1991 року будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1, належав до колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 22).

Зазначене свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Мостиської районної ради народних депутатів від 04 січня 1991року № 4.

25 січня 1991 року Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації будинок був зареєстрований на праві особистої власності за колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_2, та записаний в реєстрову книгу № 29.

Згідно даних технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1, виготовленого Дрогобицьким міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки станом на 30 травня 2017 року, вищевказаний житловий будинок 1963 року побудови, загальна площа будинку 153,8 кв.м, житлова площа 61,2 кв.м. До будинку належать: сарай літ "Б", гараж літ "В", сарай літ "Г", вбиральня літ. "Д", сарай літ. "Е", навіс літ. "Є", навіс літ. "Ж", погріб літ. "З", навіс літ. "И", навіс літ. "І", коптильня літ. "Ї", огорожа літ. "1", огорожа літ. "2", огорожа літ. "3", ворота з хвірткою літ. "4", замощення літ. "І", колодязь літ. "К" (т. 1, а. с. 86 - 88, т. 2, а. с. 52 - 57).

Відповідно до копії довідки, виданої виконавчим комітетом Шегинівської сільської ради Мостиського району Львівської області № 532 від 09 червня 2017 року, в колгоспному дворі, який знаходиться на АДРЕСА_1, головою якого була ОСОБА_2, згідно з записами господарської книги села Плешевичі склад сім`ї в житловому будинку станом на 15 квітня 1991 року був таким: ОСОБА_2, 1927 року народження (голова домогосподарства), ОСОБА_3, 1923 року народження (чоловік) (т. 1, а. с. 108).

Дані обставини також підтверджуються копіями господарської книги по селу Плешевичі за 1991-1995 роки (т. 1, а. с. 167, 220, 221).

ІНФОРМАЦІЯ_1 Колодій ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 09 червня 2017 року (т. 1, а. с.13).

ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 31 березня 1948 року (а. с.164, 214).

ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була дружиною спадкодавця ОСОБА_3, що підтверджується копією актового запису про шлюб № 04 від 29 серпня 1951 року (т. 2, а.с. 37).

За життя спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не складав, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 48024643 від 09 червня 2017 року (т.1, а. с.170).

Із заявою про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, ніхто із спадкоємців не звертався.

Згідно з копією довідки, виданою виконавчим комітетом Шегинівської сільської ради Мостиського району Львівської області № 531 від 09 червня 2017 року, спадкодавець ОСОБА_3 до дня смерті був зареєстрований і постійно проживав на АДРЕСА_1 . Склад сім`ї в даному господарстві, згідно з записами господарської книги, був таким: ОСОБА_2, 1927 року народження (голова домогосподарства); ОСОБА_3, 1923 року народження (чоловік); ОСОБА_1, 1948 року народження (син); ОСОБА_1, 1952 року народження (невістка); ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 (внук) (т. 1, а. с.166).

28 вересня 1999 року до Мостиської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на спадкове майно - акції ЗАТ ІК "Нафтаенерго Інвест".

28 вересня 1999 року Мостиською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 155/1999, спадкодавець ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 211 - 215).

28 вересня 1999 року державним нотаріусом Яксманицьким С. А. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкове майно, на яке видано свідоцтво, є Сертифікат інвестиційних сертифікатів номінальною вартістю сертифікату 5 грн, в кількості 100 (ста) повністю сплачених іменних інвестиційних сертифікатів на загальну суму 500 грн ЗАТ ІК "Нафтаенерго Інвест" (т. 1, а. с. 215).

17 січня 2008 року Мостиською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 39/08 після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі заяви ОСОБА_2 (дружини спадкодавця) від 17 січня 2008 року про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно (грошові вклади) (т. 2, а. с. 35 - 44).

10 квітня 2008 року державним нотаріусом Яксманицьким Р. С. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, а саме: грошові вклади з належними процентами і компенсацією, що знаходяться на збереженні у філіалі "Ощадного банку" № 6315/020 село Хідновичі на рахунках № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 (т. 2, а. с. 43 зворот).

09 червня 2017 року приватним нотаріусом Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Кубарою О. С. була заведена спадкова справа № 18/2017 після смерті спадкодавця ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, за заявою ОСОБА_1 від 09 червня 2017 року щодо видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом, зокрема, Ѕ частину житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Листом нотаріуса від 09 червня 2017 року № 108/02-14 ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на даний будинок, йому необхідно звернутися до суду для реалізації права на спадкування вищевказаного будинку або його частки (т. 1, а. с. 19).

Відповідно до матеріалів реєстраційної справи за № 1326259046224 від 09 серпня 2017 року ОСОБА_2, через уповноважену особу ОСОБА_6, звернулася до державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака М. Т. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 23625260 щодо реєстрації за нею права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 45 - 57).

Згідно з довідкою Самбірського міжміського бюро технічної інвентаризації № 1201 від 18 липня 2017 року житловий будинок,який знаходиться на АДРЕСА_1, зареєстрований на праві особистої власності в цілому за ОСОБА_2, як головою колгоспного двору на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 25 січня 1991 року (т. 2, а. с. 50).

Згідно зі свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 25 січня 1991 року будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1, належав до колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 51).

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 107927848 від 18 грудня 2017 року рішенням державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака М. Т. від 09 серпня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36602562 від 14 серпня 2017 року, здійснено реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 в цілому. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: 4, виданий 04 січня 1991 року, видавник: Виконком Мостиської районної ради (т. 1, а. с. 23).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 248).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України (435-15) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (435-15) , якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР (1540-06) , у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України (435-15) і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

З огляду на викладене спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, регулюються положеннями ЦК УРСР (1540-06) .

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.

Його створення і діяльність врегульовувалось положеннями статей 120 - 127 ЦК УРСР, спадкування майна колгоспного двору регулювалося статтею 563 ЦК УРСР.

Так, згідно з частиною першою статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Частиною другою статті 123 ЦК УРСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв`язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, вирішуються за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69). Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Відповідно до статті 563 ЦК УРСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні колгоспного двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-XII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (3718-12) , яким виключено з ЦК УРСР (1540-06) статті 120 - 127, які врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю 563, якою врегульовано питання спадкування майна колгоспного двору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне будинковолодіння належало до суспільної групи господарств - колгоспний двір.

Станом на 15 квітня 1991 року в ньому були зареєстровані та проживали: голова двору ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_3 .

Отже, колгоспний двір належав їм у рівних частках, - по Ѕ частині кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_1 Колодій ОСОБА_4 помер, тобто після ІНФОРМАЦІЯ_4, тому після його смерті відкрилася спадщина на Ѕ частину будинковолодіння (колишнього колгоспного двору).

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Частиною другою статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1. якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном; 2. якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Якщо позивач вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361 (z0152-94) , та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Зазначене кореспондується з пунктами 3.3, 3.4 розділу 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29 січня 2009 року, якими визначено, що ЦК УРСР (1540-06) передбачав фактичне прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Установивши на підставі зібраних у справі письмових доказів та показань свідків, що ОСОБА_1 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто вчинив дії щодо виконання вимог статті 549 ЦК УРСР, а отже, прийняв спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про право ОСОБА_1 на Ѕ частину спадкового майна, яке є предметом спору у цій справі.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_3 не був членом колгоспного двору, тому висновок судів про наявність підстав для визначення часток ОСОБА_3 і ОСОБА_2, виходячи з їх рівності, є неправильним, не заслуговують на увагу, оскільки із Вказівками № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї).

У справі, яка переглядається, головою господарства була ОСОБА_2, а ОСОБА_3 був членом двору, таким, що втратив це право, не визнавався, тому суди попередніх інстанцій правильно виходили з рівності часток усіх членів двору, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по Ѕ частині кожний.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Аналіз наведеного свідчить про те, що порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 вересня 1999 року, видане ОСОБА_1, у зв`язку з тим, що таке свідоцтво порушує її права.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення спадкових прав ОСОБА_2 видачею ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки ОСОБА_1 доведено його право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 .

Таким чином суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно надали оцінку доказам, які наявні в матеріалах справи, та показам свідків є безпідставними, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Порушення порядку дослідження та оцінки доказів не встановлено.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням строків, передбачених цивільним процесуальним законодавством, оскільки розумний строк розгляду справи не порушено. Крім того, зазначене не є обов`язковою підставою для скасування судових рішень, передбаченою частиною першою статті 411 ЦПК України.

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на застосування судами норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 03 липня 2019 року у справі № 346/4483/16-ц (провадження № 61-7789св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом. При цьому зазначив, що місцевий суд, встановивши, що відповідачі мають право на спадкування, зробив правильний висновок про відсутність для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину згідно зі статтею 1301 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 346/4483/16-ц (провадження № 61-7789св18) погодився з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позову про визнання незаконним відкриття погосподарського номера та присвоєння номера будинку, визнання свідоцтва на право власності недійсним, визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва на право на спадщину, визнання права власності на частку в колгоспному дворі та спадкове майно. Верховний Суд виходив з того, що оскільки головою господарства був чоловік бабці, який не працював у колгоспі і не був його членом, і що з 1983 року сім`я позивача, у тому числі і позивач, проживала в господарстві, тому висновок суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до спірного домогосподарства положень статей 120, 123 ЦК УРСР і безпідставність позовних вимог позивача є правильним.

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18) Верховний Суд звернув увагу, що на підставі статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Встановивши порушення спадкових прав позивача видачею відповідачу свідоцтв про право на спадщину за законом, оскільки згідно частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що таке порушення є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, тому рішення апеляційного суду є обґрунтованим.

Отже, у справі, яка переглядається, висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 03 липня 2019 року у справі № 346/4483/16-ц (провадження № 61-7789св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18), оскільки у справах встановлені різні фактичні обставини.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи про порушення судами приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження у матеріалах справи, а тому підстав для скасування рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04).