розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - адвоката Шевченка Антона Олександровича на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року у складі судді Твердохліб А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 31 березня 2022 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 13 серпня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір

№ 85-2008, згідно якого остання отримала кредит у розмірі

100 034,00 грн строком до 13 серпня 2013 року.

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором

№ 85-2008 між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договори поруки.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 23 жовтня 2012 року з відповідачів на користь позивача АТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість в розмірі 195 977,95 грн.

Посилаючись на те, що відповідачі продовжують ухилятися від виконання зобов`язань, банк просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором № 85-2008 від 13 серпня 2008 року, яка утворилась за період з 09 серпня 2012 року по 09 червня 2021 року в розмірі 1 049 859,39 грн, що складається із:

286 198,88 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 09 серпня 2012 року по 09 червня 2021 року; 763 660,51 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 09 серпня 2012 року по 09 червня 2021 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що звернення АТ КБ "ПриватБанк" у вересні 2012 року з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ КБ "ПриватБанк" - адвоката Шевченка А. О. на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Шевченко А. О., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови щодо стягнення пені за період з 16 червня 2015 року по 09 червня 2021 року в сумі

471 263,25 грн та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14?154цс18, від 22 грудня 2021 року у справі

№ 757/47199/18, провадження № 61-15705св20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що особливість пені полягає в тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконано. Період, за який нараховується пеня за порушення зобовя'зання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Вважає, що нарахування пені не ставиться у залежність від направлення дострокової вимоги про погашення кредиту в повному обсязі. Пеня нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконано.

Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, проте останній його не повернув, суди попередніх інстанцій не мали підстав для відмови у стягненні пені, однак безпідставно звільнили відповідача від відповідальності щодо її погашення.

З огляду на вказане рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються банком лише в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення пені за період з 16 червня 2015 року по 09 червня 2021 року, а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 серпня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 85-2008, за умовами якого вона отримала кредит в сумі 100 034,00 грн строком до 13 серпня 2013 року.

Пунктом 7.1 кредитного договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за даним договором.

13 серпня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4 було укладено з кожним окремо договори поруки

№ 85-2008/1, № 85-2008/2, № 85-2008/3, за якими поручителі зобов`язались відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань по вищевказаному кредитному договору ОСОБА_1 в тому ж розмірі, що і остання, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2012 року, що набрало законної сили 02 листопада

2012 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № 85-2008 від 13 серпня

2008 року в розмірі 185 977,95 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк посилався на те, що відповідачі продовжують ухилятися від виконання зобов`язань, а тому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором № 85-2008 від 13 серпня

2008 року, яка утворилась за період з 09 серпня 2012 року по 09 червня 2021 року в розмірі 1 049 859,39 грн, що складається із: 286 198,88 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період

з 09 серпня 2012 року по 09 червня 2021 року; 763 660,51 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період

з 09 серпня 2012 року по 09 червня 2021 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 14-318цс18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня

2021 року в справі № 755/15853/15-ц (провадження № 61-17963св19) зроблені висновки, що звернення банку про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що звернення АТ КБ "ПриватБанк" у вересні 2012 року з позовом про дострокове стягнення кредиту з відповідачів змінило порядок, умови і строк дії кредитного договору.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, заявник виокремив лише цитату з вказаної постанови щодо застосування загальних положень статей 549 - 551, 611 ЦК України, якими визначені поняття та предмет неустойки (штрафу, пені), підстав виникнення права на неустойку, правових наслідків порушення зобов`язання та періоду нарахування пені.

Натомість, апеляційний суд правильно урахував як вказані висновки, так і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачену договором пеню після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 332/1142/16-ц (провадження

№ 61-18611св21).

З огляду на вказане відсутні правові підстави для стягнення з відповідачів пені за період з 16 червня 2015 року по 09 червня 2021 року в сумі 471 263,25 грн.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови щодо стягнення пені - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.