розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Шалоти К. В., та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, постановлену у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житомирської міської ради та ОСОБА_2, в якому просила суд скасувати рішення Житомирської міської ради.

Позовну заяву мотивувала тим, що приймаючи 08 листопада 2018 року рішення № 1248 "Про надання згоди громадянам на розроблення документації із землеустрою" у частині надання згоди ОСОБА_2 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 96 додатку № 1 до рішення), Житомирська міська рада не врахувала рішення Житомирського міськвиконкому від 29 жовтня 1998 року № 520, яким їй та ОСОБА_5 передана у приватну власність та користування земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_5 її частку успадкувала ОСОБА_3 . Позивач вказувала, що 12 січня 1999 року їй видано державний акт серії ІІІ-ЖТ №043571 на право приватної власності на землю з чітко встановленими межами.

ОСОБА_2 не має жодного відношення до спірної земельної ділянки. Позивач вважає, що Житомирською міською радою прийнято рішення з перевищенням повноважень та здійснено втручання у її приватну власність.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила суд скасувати рішення Житомирської міської ради від 08 листопада 2018 року № 1248 "Про надання згоди громадянам на розроблення документації із землеустрою" у частині надання згоди ОСОБА_2 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 96 додатку № 1 до рішення).

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та Житомирської міської ради, у якому просила: визнати недійсним рішення виконкому Житомирської міської ради від 29 жовтня 1998 року № 520 у частині передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0500 га, розташованої по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЖТ №043571 від 12 січня 1999 року щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити між нею, ОСОБА_2, та ОСОБА_1 порядок користування земельною ділянкою загальною площею 0,1129 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до висновку експерта.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 червня 2015 року (цивільна справа № 296/33/12-ц) їй на праві власності належить 25/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 . Вона має намір реалізувати своє право на отримання у власність частини земельної ділянки, на якій розташована її частина вищевказаного житлового будинку. Вважала рішення Житомирської міської ради від 29 жовтня 1998 року № 520, яким передано у власність ОСОБА_6 усю земельну ділянку площею 0,0500 га, розташована по АДРЕСА_1 та виданий на підставі нього державний акт протиправними, оскільки житловий будинок на спірній земельній ділянці є спільною частковою власністю сторін, а тому в такому ж співвідношенню у поділі підлягає й земельна ділянка.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 27 лютого 2020 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 29 вересня 2020 року провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 у частині позовної вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою загальною площею 0,1129 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №520 від 29 жовтня 1998 року у частині передання ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0500 га, адреса домоволодіння: АДРЕСА_1, для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських будівель (пункт 13.1. додатку до цього рішення).

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЖТ №043571 від 12 січня 1999 року, виданий ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована на території АДРЕСА_1, для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських будівель, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4425.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що надання органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожним з наданням земельної ділянки у власність чи користування та не гарантує відповідачу ОСОБА_2 набуття такого права, а тому зазначене рішення міської ради саме по собі не порушує законних прав та інтересів позивача.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, норма статі 120 ЗК України (2768-14) закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). Суд врахував, що оскаржуване рішення виконкому Житомирської міської ради від 29 жовтня 1998 року № 520 та виданий на його підставі державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1, прийнято без урахування того, що власником будинковолодіння, що знаходиться за цією адресою, є також ОСОБА_2, яка здійснила у 1960-1980 роках прибудови до цього будинку (про що ОСОБА_1 не могла не знати, оформлюючи на себе право власності на спірну земельну ділянку), які в подальшому були прийняті в експлуатацію рішенням виконкому, та на які ОСОБА_2 має право власності, приймаючи до уваги принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинок, закріплений у статті 120 ЗК України, а також те, що набуття ОСОБА_1 права власності на всю земельну ділянку унеможливлює реалізацію права користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 як співвласника будинковолодіння, що знаходиться на цій земельній ділянці.

Поновлюючи ОСОБА_2 пропущений строк звернення до суду із зустрічним позовом, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2, після розгляду судом апеляційної інстанції 10 грудня 2019 року її позову про встановлення порядку користування земельною ділянкою та відмови їй у його задоволенні, звернулася до суду із зустрічним позовом у лютому 2020 року.

При цьому суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо сумнівності поновлення строку звернення до суду із зустрічним позовом відносно поважності причин його пропуску, вказав, що ці доводи ґрунтуються на переоцінці доказів, яким правильно надана оцінка у відповідності до положень статті 89 ЦПК України, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав причини пропуску строку звернення з зустрічним позовом поважними та захистив порушене право ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 квітня 2022 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 березня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року (надійшла до суду 12 квітня 2022 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції.

У травні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивувала тим, що відмовляючи у задоволенні її позову, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що Житомирська міська рада не мала жодних повноважень приймати будь-яке рішення щодо спірної земельної ділянки, яка вже з 1999 року їй не належала. Суди не дали належної оцінки наданій аргументації. Заявник вказує, що фактично орган місцевого самоврядування вийшов за межі своїх повноважень, чим порушив вимоги Конституції України (254к/96-ВР) та її право власності на спірну земельну ділянку, оскільки оскаржуване рішення у частині пункту 92 додатку має певні правові наслідки.

Заявник вказує, що правові позиції Верховного Суду, висловлені ним у постановах, на які посилається суд апеляційної інстанції, стосуються виключно порядку набуття права власності на земельні ділянки, які є вільними. У даному випадку спірна земельна ділянка не є вільною, оскільки належить позивачу на праві власності на підставі державного акта, тому набуття права власності чи права користування на неї чи її частину має відбуватися на підставі іншої технічної документації, за дозволом на отримання якої відповідач не зверталася у встановленому законом порядку.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій у частині задоволення зустрічного позову, заявник вказує, що суди зробили посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, в якій закріплюється загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди) при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості.

Вважає, що посилання суду на цю правову позицію є некоректним, оскільки вона стосується інших фактичних обставин справи, зокрема, існує відмінність у підставах набуття права власності на нерухоме майно. У справі, що розглядається, позивач за зустрічним позовом набула право власності на 25/100 частин будинку та допоміжних споруд на підставі рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 червня 2015 року, тобто не на підставі відповідної цивільно-правової угоди.

Суди, вирішуючи питання по суті заявленої позовної вимоги, прийшов до суперечливого висновку про те, що оскаржуване рішення виконкому Житомирської міської ради від 29 жовтня 1998 року та виданий на його підставі державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1 прийнято без урахування того, що власником будинковолодіння є також і позивач за зустрічним позовом. Однак остання стала власником будинковолодіння значно пізніше у 2015 році, коли вже існувало і оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, і державний акт, виданий на ім`я заявника. Факт прибудови ОСОБА_2 до існуючого будинковолодіння окремих приміщень без належної реєстрації за собою відповідного права власності на них не породжує жодних правових наслідків для третіх осіб та не може враховуватися судом при ухваленні рішення у даній справі.

Фактично суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував до спірних правовідносин норми права, зокрема, статті 118, 120 ЗК України, всупереч висновкам Верховного Суду, висловленим ним у відповідних постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц та від 18 грудня 2019 року у справі № 160/4211/19 та висновку Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.

Суд першої інстанції, поновивши позивачу за зустрічним позовом пропущений строк звернення до суду на підставі частини п`ятої статті 267 ЦК України, визнав причину такого пропуску поважною. Такою поважною причиною, на переконання суду, стала тривалість між сторонами судових спорів з приводу будинковолодіння та спірної земельної ділянки.

Однак, висновок суду про поважність причини пропуску строку позовної давності є непереконливим та сумнівним. У матеріалах справи відсутні докази тривалих та чисельних судових спорів між ними. Позивач за зустрічним позовом завчасно знала про спірну ситуацію між сторонами, починаючи з 10 червня 2015 року і жодним способом не намагалася її вирішити. Така поведінка позивача за зустрічним позовом свідчить про штучність порушення її прав та, як наслідок, відсутності підстав та потреби у їх судовому захисті.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконкому Житомирської міської Ради народних депутатів від 29 жовтня 1998 року № 520 "Про закріплення за власниками домоволодінь земельних ділянок, надання їх в користування та передачу в приватну власність" передано ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0500 га, що розміщена за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 13.1 списку додатку № 1 до рішення міськвиконкому від 29 жовтня 1998 року № 520).

12 січня 1999 року (згідно з рішенням виконкому Житомирської міської Ради народних депутатів від 29 жовтня 1998 року № 520) ОСОБА_6 виданий державний акт серії ІІІ-ЖТ №043571 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0500 гектарів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Акт реєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4425.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 червня 2015 року (яке набрало законної сили 28 липня 2016 року) у цивільній справі № 296/33/12-ц за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, ОСОБА_2, третя особа - Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради, про визнання незаконним рішення виконкому у частині додатку до нього та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Житомирської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації", про скасування рішень виконкому у частині зміни розміру ідеальних часток будинку та у частині внесення змін до зазначеного рішення щодо забудовника, встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права власності на прибудови до будинку, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконкому Житомирської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Житомирської Міської ради від 28 лютого 1991 року № 71 у частині додатку до нього про прийняття в експлуатацію прибудови до будинку АДРЕСА_2 (наразі АДРЕСА_3 ) на ім`я ОСОБА_2 та про визнання законним забудовником ОСОБА_7 .

Позов ОСОБА_2 про скасування рішень виконкому від 25 жовтня 2001 року № 679 у частині зміни розміру ідеальних часток будинку та від 09 червня 2005 року № 381 у частині внесення змін до зазначеного рішення щодо забудовника, встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права власності на прибудови до будинку задоволено.

- Встановлено факт, що рішення Житомирського міськвиконкому від 28 лютого 1991 року № 71 "Про затвердження актів прийомки в експлуатацію індивідуальних жилих будинків громадян міста" з додатком до нього у частині прийняття в експлуатацію прибудови до житлового будинку АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ), жилою площею 20,40 кв. м і загальною площею 49,80 кв. м на ім`я ОСОБА_2 належить до ОСОБА_2

- Визнано незаконним та скасовано рішення Житомирського міськвиконкому від 25 жовтня 2001 року № 679 у частині зміни (встановлення) розміру ідеальних часток ОСОБА_8 і ОСОБА_3 у домоволодінні АДРЕСА_1 відповідно 61/100 і 39/100 (пункт 4 Переліку об`єктів нерухомості у додатку № 2 до цього рішення).

- Визнано незаконним та скасовано рішення Житомирського міськвиконкому від 09 червня 2005 року № 381 у частині внесення змін до рішення Житомирського міськвиконкому від 28 лютого 1991 року № 71 "Про затвердження актів прийомки в експлуатацію індивідуальних жилих будинків громадян міста" щодо зміни прізвища, імені та по батькові ОСОБА_2 на ОСОБА_7 (пункт 10 рішення).

- Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину будинку АДРЕСА_3, а саме: тамбур IV площею 3,5 кв. м; кухню 4-1 площею 8,7 кв. м; жилі кімнати: 4-2 площею 10 кв. м; 3-3 площею 10,4 кв. м, а також господарські будівлі: сараї під літерами "Г-2" та "В-1", 1/2 частини гаража під літерою "Г" (зі сторони сараю, літерою "Г-2"), літню кухню під літерою "В", які становлять 25/100 частин зазначеного будинку.

ОСОБА_2 як власник 25/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, звернулася до Житомирської міської ради із відповідною заявою, оскільки земля слідує за будинком і необхідна для розміщення належної їй ( ОСОБА_2 ) на праві власності частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та обслуговування такої частини (присадибна ділянка).

Рішенням Житомирської міської ради від 08 листопада 2018 року № 1248 надано ОСОБА_2 згоду на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ; пункт 96 додатку № 1 до відповідного рішення ради.

Дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою наданий ОСОБА_2 на підставі, зокрема, її заяви № 4647, вищевказаного рішення Корольовського районного суду від 10 червня 2015 року у справі № 296/33/12-ц про визнання права власності на частину житлового будинку та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 лютого 2016 року № 53520701.

У пункті 5 вищевказаного рішення міської ради одночасно зазначено, що виготовлену документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки надати до Житомирської міської ради для подальшого розгляду та затвердження.

Набувши право власності на 25/100 частини відповідного нерухомого майна, із метою реалізації свого права на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 зверталася до суду із позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 06 серпня 2019 року у цивільній справі № 296/5355/18, яке постановою Житомирського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишено без змін, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову із тих мотивів, що на земельній ділянці, яка перебуває у власності ОСОБА_1, розташована належна ОСОБА_2 частина житлового будинку та господарських споруд. Виділити ОСОБА_2 у користування земельну ділянку площею 0,0250 га та встановити порядок користування земельною ділянкою з урахуванням розташування належної ОСОБА_2 частини житлового будинку та господарських споруд, можливо лише за рахунок земельної ділянки, яка знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 на підставі державного акта, виданого 12 січня 1999 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Щодо скарження рішення органу місцевого самоврядування, яким передано у власність земельну ділянку

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або не визнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, відповідно до частин першої та четвертої статті 120 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступлення від наведених висновків та погодилася із застосуванням судами статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, позивач зазначила, що у зв`язку з набуттям права власності на 25/100 частки житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, вона на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) має право на частину земельної ділянки, яка виділена для будівництва та обслуговування отриманого у власність житлового будинку. При цьому зазначила, що ОСОБА_4 право власності на спірну земельну ділянку отримала з порушенням норм земельного законодавства, чим, безумовно, порушено її права.

Встановлено що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 червня 2015 року, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано рішення Житомирського міськвиконкому від 09 червня 2005 року № 381 у частині внесення змін до рішення Житомирського міськвиконкому від 28 лютого 1991 року № 71 "Про затвердження актів прийомки в експлуатацію індивідуальних жилих будинків громадян міста" щодо зміни прізвища, імені та по батькові ОСОБА_2 на ОСОБА_7 (пункт 10 рішення).

Крім того, цим судовим рішенням за ОСОБА_2 визнано право власності на 25/100 частки спірного житлового будинку.

Отже, спірна прибудова була збудована ОСОБА_2 та прийнята в експлуатацію у 1991 році.

Також суди встановили, що земельна ділянка під спірним будинком на час прийняття в експлуатацію прибудови не була приватизована, перебувала у користуванні власника ОСОБА_7 - спадкодавця ОСОБА_1, та ОСОБА_5 .

Таким чином, з прийняттям в експлуатацію прибудови, а згодом - і набуття позивачем за зустрічним позовом права власності на 25/100 частки житлового будинку на підставі рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 червня 2015 року, ОСОБА_2 отримала і право на частину земельної ділянки, виділеної для будівництва та обслуговування цього буднику.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що, набувши право власності на частину житлового будинку, позивач за зустрічним позовом набула у користування частину спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт нерухомості.

Водночас, спірна земельна ділянка, необхідна для будівництва та обслуговування всього житлового будинку, рішенням міської ради була передана у власність ОСОБА_1, тобто юридично не була вільною.

Отже, вирішуючи справу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів та керуючись положеннями статті 120 ЗК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач за зустрічним позовом є співвласником 25/100 частки спірного житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, а оскаржуване рішення міської ради про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та оформлений державний акт на право власності на земельну ділянку порушують право ОСОБА_2 на відповідну частину земельної ділянки, необхідної для обслуговування її частини будинку. Тому оспорюване рішення Житомирської міської ради від 29 жовтня 1998 року № 520 у частині передачі ОСОБА_6 у власність земельної ділянки та державний акт підлягають визнанню недійсними.

Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності у цій справі спростовуються тим, що про наявність оскаржуваного рішення та державного акта позивач за зустрічним позовом дізналася лише під час розгляду цивільної справи за її позовом до ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки, на яку посилається відповідач, а саме у червні 2018 року, коли державний акт було надано стороною до суду.

Можливість реалізувати своє право у примусовому порядку через суд шляхом оскарження рішення міської ради про передачу земельної ділянки відповідачу у власність та про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку позивач зустрічним позовом набула у грудні 2019 року, коли набрало законної сили рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 06 серпня 2019 року, яким ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про виділення земельної ділянки. Із позовом про захист своїх прав та інтересів позивач за зустрічним позовом звернулася 17 лютого 2020 року, тобто в межах строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач за зустрічним позовом не набула права користування спірною земельною ділянкою, не ґрунтуються на положеннях статті 120 ЗК України, якою передбачено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Щодо оскарження позивачем рішення органу місцевого самоврядування, яким надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натрі

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про землеустрій" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України (2768-14) .

Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність у майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Такий дозвіл наділяє заінтересовану особу лише повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність або користування в майбутньому.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оспорюване рішення Житомирської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку в процесі її відведення, не має самостійного значення з метою відновлення та/або захисту прав співвласника, а тому само по собі не порушує законні права та інтереси позивача.