розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Тарасової-Патрай Ксенії Андріївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ "КБ "Хрещатик"), про відшкодування майнової шкоди.

Позовну заяву мотивував тим, що він та ПАТ КБ "Хрещатик" 04 лютого 2016 року уклали договір банківського вкладу "Живи сонячно" № 60D-657335 в національній валюті 204 889,90 грн строком з 04 лютого до 04 серпня 2016 року.

Зазначив, що він та ПАТ`КБ "Хрещатик" 30 жовтня 2015 року уклали договір банківського вкладу "Осінній оксамит" № 60D-635405 45 на суму 341,72 дол. США, строком з 30 жовтня 2015 року до 29 квітня 2016 року, з щомісячною капіталізацією (приєднанням) процентів на суму вкладу.

Постановою від 05 квітня 2016 року № 234 Правління НБУ ввело в ПАТ "КБ "Хрещатик" тимчасову адміністрацію, а 02 червня 2016 року розпочало процедуру ліквідації банку.

Послався на те, що він отримав 200 000,00 грн від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, разом з тим, згідно з довідкою від 13 лютого 2019 року № 9-2/743 його вимоги акцептовані в сумі 1 147 979,66 грн.

Зауважив, що прийняття НБУ постанови від 05 квітня 2016 року № 234 порушило його право власності щодо користування залишком коштів на рахунках банку.

Постановою від 19 січня 2017 року у справі № 826/6665/16 Окружний адміністративний суд м. Києва постанову НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 "Про віднесення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" була визнав протиправною та скасував.

Це судове рішення набрало чинності.

Просив стягнути з НБУ 1 740 080,84 грн, зокрема: 1 147 979,66 грн - майнової шкоди, 99 732,69 грн як 3 % річних, 492 368,48 грн - інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 27 травня 2020 року Печерський районний суд міста Києва у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував недоведеністю того, що дії відповідача порушили право позивача, як кредитора ПАТ "КБ "Хрещатик", на отримання коштів за договорами банківського вкладу, не доведеністю причинного зв`язку між шкодою та неправомірними діями банку, враховуючи факт скасування Верховним Судом судових рішень адміністративних судів у справі, на яку позивач посилався, як на підставу заявлених вимог.

Зазначив, що чинне законодавство чітко визначило механізм відшкодування шкоди кредиторам та повернення коштів, отриманих під час виконання уповноваженою особою Фонду заходів.

Між позивачем та ПАТ "КБ "Хрещатик" виникли договірні відносини, тому стягнення суми вкладу позивачу повинно відбуватись на підставі законодавства, що регулює правовідносини щодо повернення вкладу з урахуванням положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Вважав, що доводи позивача викладені ним в позові та запереченнях на відзив про те, що ним заявлені вимоги про відшкодування шкоди, а не про стягнення суми вкладу спростовуються самими його вимогами до відповідача.

Послався на те, що позивач заявив вимоги про стягнення тієї ж самої суми (1 147 979,66 грн з відповідними штрафними санкціями), яка акцептована ПАТ "КБ "Хрещатик".

Виходив із не доведеності вини відповідача у доведенні ПАТ "КБ "Хрещатик" до неплатоспроможності, не доведеності завдання шкоди позивачу (розмір вкладу не є розміром шкоди у розумінні статті 1166 ЦК України), причинного зв`язку між шкодою та неправомірними діями відповідача.

Дійшов висновку, що НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 25 березня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року залишив без змін.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що станом на час розгляду цієї справи, відсутні судові рішення, які доводять вину НБУ, яка може бути підставою для відшкодування шкоди в розумінні статті 1166 ЦК України.

Доводи позивача, викладені ним в позові та запереченнях на відзив про те, що він заявив вимоги саме про відшкодування шкоди, а не про стягнення суми вкладу спростовуються самими його вимогами до відповідача.

Зазначив, що не ґрунтуються на законі і вимоги про застосування частини другої статті 625 ЦК України про стягнення з НБУ суми вкладу як відшкодування майнової шкоди.

Послався на те, що на час розгляду справи та прийняття рішення суду, позивач, як кредитор ПАТ "КБ "Хрещатик" не позбавлений права на отримання належних йому коштів, оскільки ліквідація банку тривала, а виплата грошових коштів кредиторам здійснювалась згідно встановлених черг, відповідно до вимог Закону про систему гарантування.

Виходив з того, що порядок задоволення вимог кредиторів банку визначає стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідно до частини першої якої, вимоги до банку, незадоволенні за недостатністю його майна, вважаються погашеними.

Дійшов висновку про те, що НБУ не є стороною договору банківського вкладу, тому у нього відсутні зобов`язання перед Позивачем стосовно виконання його умов, а отже, відсутній і обов`язок повернути вклад.

Зазначив, що позивач, як сторона за договорами, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних постановою НБУ від 03 червня 2016 року № 913 не втратив права на отримання сум банківських вкладів, повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

За наслідками прийняття НБУ рішення обсяг майнових прав позивача на кошти, що обліковувались на рахунках за договорами, не зменшився, а лише запроваджені інші процедури задоволення цих майнових прав.

Виходив з недоведеності наявності майнової шкоди внаслідок протиправних дій або бездіяльності Національного банку України та причинного зв`язку із заподіяною позивачу шкодою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Тарасова-Патрай К. А. в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Тарасова-Патрай К. А. в інтересах ОСОБА_1 зазначила відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1173 ЦК України у подібних правовідносинах;

Послалася на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин на підставі судового рішення.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що позивач позбавлений можливості вивести свої грошові кошти зі своїх банківських рахунків в ПАТ "КБ "Хрещатик", які стали недоступними саме із-за введення тимчасової адміністрації та початку процедури з ліквідації банку, тобто із-за протиправних дій НБУ, незаконність яких встановлена судовими рішеннями.

Вважає, що саме із-за незаконних дій та прийнятих рішень НБУ позивач втратив доступ до своїх грошових коштів, тобто втратив своє майно.

Зазначила, що неспроможність вивести свої депозити зі своїх банківських рахунків, які стали недоступними внаслідок таких факторів, як відсутність коштів у відповідних банках, накладення закону на заморожування рахунків та невжиття національними органами влади заходів для того, щоб дозволити власникам депозитних коштів у ситуації заявників повернути свої заощадження, визнано порушенням статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

На думку заявника, відсутній висновок Верховного Суду щодо ефективного способу захисту порушених прав вкладників у випадку завершення процедури ліквідації банку, яка була визнана незаконною.

Зазначила, що суди не врахували висновки Касаційного адміністративного суду щодо причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача (НБУ) та не отримання позивачем вкладу.

Дійшла висновку про те, що держава може бути притягнута до відповідальності за збитки, викликані такими рішеннями, якщо особа була свавільно та несправедливо позбавлена власності.

У січні 2022 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому НБУ просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 30 жовтня 2015 року ОСОБА_2 та ПАТ "КБ "Хрещатик" уклали договір банківського вкладу "Осінній оксамит" №60D-635405 на суму 45 341,72 дол. США строком з 30 жовтня 2015 року до 29 квітня 2016 року, з щомісячною капіталізацією (приєднанням) процентів на суму вкладу (а. с. 9-10).

04 лютого 2016 року ОСОБА_2 та ПАТ "КБ "Хрещатик" уклали договір банківського вкладу "Живи сонячно" № 60D-657335 в національній валюті на суму 204 889,90 грн строком з 04 лютого до 04 серпня 2016 року (а. с. 8).

Постановою від 05 квітня 2016 року № 234 Правління НБУ ввело в ПАТ "КБ "Хрещатик" тимчасову адміністрацію, а згодом розпочало процедуру ліквідації.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини.

16 травня 2019 року Верховний Суд у справі № 826/6665/16 скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року. Справу передав на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва (а. с. 145-148).

Враховуючи, що постанова НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 "Про віднесення ПАТ КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" не скасована, рішенням від 19 червня 2019 року за № 1548 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб припинила тимчасову адміністрацію ПАТ "КБ "Хрещатик" з 20 червня 2019 року, а процедуру ліквідації у ПАТ "КБ "Хрещатик" вирішила здійснювати протягом двох років з 20 червня 2019 року до 19 червня 2021 року включно.

Рішенням від 19 червня 2019 року № 1548 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила (з-поміж іншого) призначити уповноваженою особою Фонду з делегуванням всіх повноважень ліквідатора ПАТ КБ "Хрещатик", визначених Законом, зокрема з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Шевченко О. В. (а. с. 125).

Станом на час розгляду справу в суді першої та апеляційної інстанцій в ПАТ "КБ "Хрещатик" тривала процедура ліквідації.

Позивач отримав від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантовану Законом суму - 200 000,00 грн.

За довідкою ПАТ "КБ "Хрещатик" від 13 лютого 2019 року № 9-2/743, на підставі заяви позивача від 22 червня 2016 року його визнано кредитором на акцептовану банком суму 1 147 979,66 грн (а. с. 11,12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є:

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах);

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо відсутності висновку Верховного Суду

У цій справі касаційна скарга подана та касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених положенням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

З огляду на пункт 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 1173 ЦК України у подібних правовідносинах.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги, оскільки після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування статті 1173 ЦК України у таких правовідносинах.

Застосування статті 1173 ЦК України у подібних правовідносинах перебувало предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (провадження № 12-53гс20) зазначено, що за приписами частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Отже, норми статті 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

У спірних відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (йдеться про реальну шкоду).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода, що спричинила порушення цивільного права, стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що необхідною підставою для притягнення НБУ до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Скасування постанови НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора не означає автоматичного поновлення банком стану, що існував до початку ініціювання процедури його ліквідації, відсутності обставин недоступності вкладів та, відповідно, незаконності одержання вкладниками гарантованих виплат від Фонду як підстави зменшення коштів Фонду.

У постановах Верховного Суду від 13 серпня 2021 року в справі № 757/4166/19 (провадження № 61-3547св20), від 16 червня 2022 року у справі № 757/75447/17-ц (провадження № 61-18785св21) містяться висновки про те, що запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури ліквідації унеможливлює виплату коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Відкликання Національним банком України банківської ліцензії банку та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

При цьому задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не довів протиправність дій відповідачів, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів, внесених до банку.

Розміщені позивачем на рахунках у ПАТ "Дельта Банк" як банківські вклади кошти не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення зазначеної суми у порядку, встановленому статтею 1173 ЦК України із відповідачів.

Наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є обов`язком позивача.

Отже, обов`язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності та наявність реального збитку та шкоди.

У постанові від 07 червня 2022 року у справі № 757/65202/17-ц (провадження № 61-8027св20) Верховний Суд дійшов висновку, що під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові від 12 cерпня 2022 року у справі № 757/40411/18-ц (провадження № 61-9393св21) Верховний Суд дійшов висновку, що зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є а) наявність шкоди; б) протиправна поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Позивач не надав ані суду першої інстанції, ані до апеляційної скарги беззаперечних доказів щодо наявності вини відповідача у доведенні ПАТ "КБ "Хрещатик" до неплатоспроможності, а також доказів завдання позивачу шкоди, та доказів наявності причинного зв`язку між шкодою та неправомірними діями відповідача.

Доводи скарги про те, що суди не врахували, що з 13 жовтня 2020 року постанова Правління НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 визнана протиправною та скасована за результатами розгляду справи № 640/18835/19, постановою від 28 лютого 2017 року Окружний адміністративний суду м. Києва у справі № 826/15685/16 визнав протиправною бездіяльністю НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ "КБ "Хрещатик" і ця постанова набрала законної сили, є неприйнятними.

Так, скасування постанови НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора та визнання протиправною бездіяльністю НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ "КБ "Хрещатик" не підтверджує наявності причинного зв`язку між шкодою, завданою позивачу та неправомірними діями відповідача.

Правовідносини, які виникли між позивачем та ПАТ "КБ "Хрещатик", є договірними, які регулюються нормами цивільного законодавства, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме внаслідок діяльності НБУ він позбавлений можливості повернути кошти з депозитних вкладів, що завдало йому шкоди, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Отже не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи зазначені заявником, як підстави для відкриття касаційного провадження, посилання на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про застосування статті 1173 ЦК України та статті 82 ЦПК України (преюдиція) у подібних правовідносинах.

Наведене дає підстави для висновку, що правовідносини у справі, яка переглядається та у вищенаведених справах є подібними.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування статті 1173 ЦК України споживачів" відповідають висновкам, зазначеним у вищенаведених постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "DIYA 97 v UKRAINE", № 19164/04, пункт 47).

Оскільки після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування статті 1173 ЦК України у подібних правовідносинах, касаційне провадження відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, слід закрити.

Щодо не дослідження зібраних у справі доказів та необґрунтованого відхилення клопотання учасника справи

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження під час перегляду справи, а підстава для скасування рішення, передбачена пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, є похідною, то така підстава не може братись до уваги, як неприйнятна.

Доводи касаційної скарги про те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача про встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, на підставі судових рішень, чим порушив гарантії передбачені частиною третьою статті 82 ЦПК України, є неприйнятними, оскільки заявник не конкретизував яке саме клопотання необґрунтовано відхилив суд.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з недоведеності порушення НБУ прав позивача та завдання йому матеріальної шкоди.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та перебувають поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку відсутності висновку Верховного Суду) не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, то відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження щодо перегляду судових рішень за касаційною скаргою адвоката Тарасової-Патрай К. А. в інтересах ОСОБА_1 в цій частині, необхідно закрити.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Оскільки касаційне провадження частково закрито, а касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 396, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження у справі № 757/11075/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", про відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою адвоката Тарасової-Патрай Ксенії Андріївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України.