відповідачі: ОСОБА_2, державний реєстратор Комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Панасюк Наталія Каролівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за первісним позовом - ОСОБА_3,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, державного реєстратора Комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Панасюк Н. К. про визнання права власності, визнання незаконним і скасування рішення.

В обґрунтування позову вказувала, що 6 грудня 2005 року придбала

у ОСОБА_2 1/2 частку будівлі магазину на

АДРЕСА_1 загальною площею 180,9 кв.м.

6 квітня 2007 року вона та ОСОБА_2 придбали у Старокостянтинівської міської ради земельну ділянку площею 355 кв.м для обслуговування приміщення магазину, на підставі чого їм видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 005521.

Зазначала, що рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради від 24 квітня 2008 року № 220 їй та ОСОБА_2 надано дозвіл на добудову другого поверху та складського приміщення до будівлі магазину.

Проте ОСОБА_2 повідомила позивача, що участі у будівництві брати не буде з огляду на відсутність коштів, проти здійснення будівництва не заперечувала.

Рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради

від 8 жовтня 2009 року № 431 внесено зміни до рішення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради від 24 квітня 2008 року № 220 в частині надання дозволу на добудову другого поверху та складського приміщення до будівлі магазину і надано його лише ОСОБА_1

1 листопада 2016 року видано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації серії ХМ № 142162062310 та подано документи для реєстрації державному реєстратору Комунального підприємства (далі - КП) "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради ОСОБА_4

25 листопада 2016 року зареєстровано право власності на будівлю магазина загальною площею 508 кв.м. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є співвласником 1/2 частки всієї будівлі, у тому числі і добудови другого поверху та складського приміщення до будівлі магазину.

Дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності за ОСОБА_2 позивач вважала незаконними, оскільки вони вчинені без перевірки дозвільних документів на будівництво, які оформлені на позивача.

За таких обставин просила визнати за нею право приватної власності на надбудову - другий поверх будівлі магазину на

АДРЕСА_1 загальною площею 261,7 кв.м, у тому числі: 9) сходову клітку площею 10,7 кв.м; 10) торгову залу

площею 177,7 кв.м; 11) коридор площею 23,6 кв.м; 12) кабінет площею 11,8 кв.м; 13) кабінет площею 5,8 кв.м; 14) кімнату відпочинку площею 8,7 кв.м; 15) вбиральню площею 2,3 кв.м; 16) умивальник площею 1,8 кв.м; 17) побутове приміщення площею 3,5 кв.м; 18) склад площею 4 кв.м; 19) склад

площею 11,8 кв.м; на прибудову до першого поверху будівлі магазину загальною площею 65,4 кв.м. Визнати незаконним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора КП "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Панасюк Н. К. від 25 листопада 2016 року, індексний номер 32562459.

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ нежитлового приміщення.

В обґрунтування позову вказувала, що вона тривалий час працює в Італії, тому не мала змоги займатися технічною документацією. Вказані роботи проводив її брат ОСОБА_3 і чоловік ОСОБА_1 .

Зазначала, що після завершення будівництва право власності на приміщення має бути оформлене за співвласниками у рівних частках, оскільки за домовленістю вона фінансувала проведення будівельних робіт.

За таких обставин просила провести поділ нежитлової будівлі магазину загальною площею 508 кв.м на АДРЕСА_1 і виділити їй у власність перший поверх загальною площею 231,3 кв.м, у тому числі: комору площею 3 кв.м; торгову залу площею 158 кв.м; коридор площею 14,2 кв.м; побутове приміщення

площею 5,4 кв.м; вбиральню площею 2,9 кв.м; паливну площею 3,1 кв.м; склад площею 44,7 кв.м. ОСОБА_1 виділити у власність другий поверх загальною площею 261,7 кв.м, у тому числі: сходову клітку площею 10,7 кв.м; торгову залу площею 177,7 кв.м; коридор площею 23,6 кв.м; кабінет площею 11,8 кв.м; кабінет площею 5,8 кв.м; кімнату відпочинку площею 8,7 кв.м; вбиральню

площею 2,3 кв.м; умивальник площею 1,8 кв.м; побутове приміщення

площею 3,5 кв.м; склад площею 4 кв.м; склад площею 11,8 кв.м. Сходову клітку першого поверху загальною площею 15 кв.м залишити у спільній сумісній власності.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 26 лютого 2018 року до участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 11 лютого 2019 року, ухваленим у складі судді Андрощука Є. М., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на надбудову - другий поверх будівлі магазину на АДРЕСА_1 загальною площею 261,7 кв.м, у тому числі: 9) сходову клітку площею 10,7 кв.м; 10) торгову залу площею 177,7 кв.м; 11) коридор площею 23,6 кв.м; 12) кабінет площею 11,8 кв.м; 13) кабінет площею 5,8 кв.м; 14) кімнату відпочинку площею 8,7 кв.м; 15) вбиральню площею 2,3 кв.м; 16) умивальник площею 1,8 кв.м; 17) побутове приміщення площею 3,5 кв.м; 18) склад площею 4 кв.м; 19) склад площею 11,8 кв.м; на прибудову до першого поверху будівлі магазину загальною площею 65,4 кв.м.

Визнано незаконним і скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора КП "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Панасюк Н. К. від 25 листопада 2016 року, індексний номер 32562459.

Стягнено з ОСОБА_2 та державного реєстратора КП "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Панасюк Н. К. на користь ОСОБА_1 по 2 642 грн у відшкодування судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що оплату за проведення будівництва другого поверху та прибудови до першого поверху будівлі магазину на АДРЕСА_1 здійснювала лише ОСОБА_1 . Вказані обставини суд першої інстанції встановив на підставі пояснень позивача за первісним позовом, договору про здійснення будівництва від 26 листопада 2010 року, укладеного ОСОБА_1 та приватним підприємством "Династія Проджект", товарних чеків, квитанцій до прибуткових касових ордерів, видаткових накладних, платіжних доручень за період

2008-2011 років.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право власності ОСОБА_1 на надбудову другого поверху та прибудову до будівлі магазину порушене, не визнається і оспорюється відповідачем, тому підлягає захисту в порядку статті 392 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 декларацію про готовність до експлуатації об`єкта І-ІІІ категорії складності не виготовляла, не підписувала та не подавала до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області. ОСОБА_2 також не мала змоги надати декларацію, оскільки перебувала за межами України.

На підставі встановлених обставин суд першої інстанції вважав, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відбулася всупереч положенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , тому підлягає скасуванню.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 500 грн у відшкодування судових витрат.

З висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання права власності на добудову, прибудову (надбудову) нежитлового приміщення, яке належить на праві спільної часткової власності кільком особам, суперечить положенням статті 392 ЦК України, частині четвертій статті 357 ЦК України та способам припинення права на частку і поділу майна, що є у спільній частковій власності, передбаченим статтями 361, 362, 364, 367 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, проте не врахував неможливість застосування до спірних правовідносин статті 392 ЦК України та зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Врахувавши відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на надбудову та прибудову до будівлі магазину, апеляційний суд не вбачав правових підстав і для задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора.

Крім того, Хмельницький апеляційний суд вказав, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно ухвалив рішення про державну реєстрацію права, оскільки для державної реєстрації надано всі необхідні документи, а встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації відсутні.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 11 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову учасниками справи не оскаржувалося, тому у цій частині не переглядалося апеляційним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року і залишити в силі рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не вказав, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції і яким є належний спосіб захисту її порушеного права.

На думку заявника, встановлені судом першої інстанції обставини справи за наявними у матеріалах справи доказами свідчать про наявність правових підстав для визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора КП "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Панасюк Н. К. від 25 листопада 2016 року, індексний номер 32562459.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 6 грудня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Голуб О. Є., реєстраційний номер 4161, відповідно до умов якого позивач придбала у ОСОБА_2 1/2 частку будівлі магазину загальною площею 180,9 кв.м на АДРЕСА_1 .

6 квітня 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Старокостянтинівською міською радою укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Голуб О. Є., реєстраційний номер 749, відповідно до умов якого ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набули у власність в рівних частках земельну ділянку для обслуговування комерційного об`єкта - магазина загальною площею 355 кв.м на АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 6810800000:04:018:0108.

Грошові кошти у розмірі 17 180 грн за купівлю земельної ділянки сплатила ОСОБА_1

26 червня 2007 року ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 005521.

Рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради

від 24 квітня 2008 року № 220 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надано дозвіл на добудову другого поверху та складського приміщення до будівлі магазину на АДРЕСА_1 .

22 вересня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до Старокостянтинівського міського голови з нотаріально посвідченою заявою про внесення змін до рішення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради від 24 квітня 2008 року № 220 про надання дозволу ОСОБА_1 на добудову другого поверху, тамбура із сходовим майданчиком та складського приміщення до спірної будівлі.

8 жовтня 2009 року рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради № 431 внесено зміни до рішення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради від 24 квітня 2008 року № 220 "Про дозвіл на будівництво" та викладено його у такій редакції: "надати ОСОБА_1 дозвіл на добудову другого поверху, тамбуру із сходовим майданчиком та складського приміщення до власної будівлі магазину на

На замовлення ОСОБА_1 у 2009 році виготовлені технічний висновок за результатами обстеження будівлі магазину, дозволи на проведення будівельних робіт, дозвіл № 120 від 9 липня 2009 року відділу з питань охорони, раціонального використання природних ресурсів та благоустрою виконкому Старокостянтинівської міської ради, технічний висновок Хмельницького проектного інституту "Цивільпромбуд" про стан будівельних конструкцій будівлі магазину та можливість надбудови другого поверху.

ОСОБА_1 подала до відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради проект надбудови другого поверху і добудови складського приміщення до будівлі магазину, виконаний приватним підприємцем ОСОБА_5, одержала в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на виконання будівельних робіт.

Також судом апеляційної інстанції за матеріалами справи встановлено, що після проведення будівництва загальна площа прибудови до першого поверху магазина становила 65,4 кв.м, площа надбудови другого поверху - 261,7 кв.м, у тому числі: сходова клітка площею 10,7 кв.м; торгова зала площею 177,7 кв.м, коридор площею 23,6 кв.м, кабінет площею 11,8 кв.м, кабінет площею 5,8 кв.м, кімната відпочинку площею 8,7 кв.м, вбиральня площею 2,3 кв.м, умивальник площею 1,8 кв.м, побутове приміщення площею 3,5 кв.м, склад площею 4 кв.м, склад площею 11,8 кв.м.

25 листопада 2016 року на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта І-ІІІ категорії складності, підписаної ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за ними зареєстровано право власності на будівлю магазину на АДРЕСА_1" (по 1/2 частці за кожною).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК (1618-15) ) України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) у редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 11 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 оскаржено не було і апеляційним судом у цій частині не переглядалося.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статі 317 ЦК України (435-15) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частини перша, третя статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частини третьої статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. ЦК України (435-15) встановлено особливі правила щодо добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.

Частиною четвертою статті 357 ЦК України визначено, що співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішенні

від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Отже, права чи інтереси осіб мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорюване або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,

від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року

у справі № 916/1608/18.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 обрала способом захисту порушеного права визначене статтею 392 ЦК України визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що до сфери дії

пункту 1 частини другої статті 16 ЦК належать способи захисту прав, що не вносять змін до існуючих правовідносин, і визнання права власності на майно, яке належить на праві спільної часткової власності кільком особам, суперечить положенням статті 392 ЦК України.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно

(пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Встановивши, що правові підстави для визнання права приватної власності на майно за ОСОБА_1 відсутні, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора КП "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Панасюк Н. К. від 25 листопада 2016 року, індексний номер 32562459.

Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що встановлені судом першої інстанції обставини справи за наявними у матеріалах справи доказами свідчать про наявність правових підстав для визнання незаконним і скасування зазначеного рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не вказав, яким є належний спосіб захисту її порушеного права, також відхиляються касаційним судом, оскільки мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить посилання на норми права, що регулюють способи припинення права на частку і поділу майна, що є у спільній частковій власності.

Інші доводи касаційної скарги на законність судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду