провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою заступника військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України Парфьонова Івана Вікторовича на постанову Сумського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Хвостика С. Г.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року Військова прокуратура Сумського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди.

Позов обґрунтовувала тим, що з 8 серпня 2016 року до 15 серпня 2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини від 8 серпня 2016 року № 242 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу і призначений на посаду командира взводу зв`язку батареї управління та радіолокації розвідки зенітного ракетного-артилерійського дивізіону військової частини - польова пошта НОМЕР_2 .

На підставі наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1" від 23 березня 2017 року № 39 ОСОБА_1 звільнений та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 червня 2017 року № 206 виключений із списків особового складу та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, старший лейтенант ОСОБА_1 відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, не допускати протиправних дій, зберігати державне майно.

Однак при проходженні служби за контрактом старший лейтенант ОСОБА_1 самоусунувся від виконання службових обов`язків та втратив майно, яке було за ним закріплено; нестача майна військової частини НОМЕР_1 виникла з вини командира взводу зв`язку батареї управління та радіолокації розвідки зенітного ракетного-артилерійського дивізіону ОСОБА_1, яка становить 139 405,55 грн, що підтверджується актом службового розслідування.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 серпня 2018 року № 319 притягнено ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності. В особистих поясненнях під час проведення службового розслідування ОСОБА_1 визнавав, що втрата майна виникла з його вини. В той же час, заходи досудового врегулювання спору та добровільного відшкодування шкоди відповідачем не призвели до будь-яких результатів.

Посилаючись на зазначене, Військова прокуратура Сумського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 просила стягнути з ОСОБА_1 139 405,55 грн майнової шкоди, завданої військовослужбовцем під час виконання військового обов`язку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 липня 2019 року, ухваленим у складі суддів Семенюк І. М., позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 139 405,55 грн майнової шкоди, завданої військовослужбовцем під час виконання військового обов`язку.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними і допустимими доказами довів ті обставини, на якій він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, завдання відповідачем шкоди державі під час проходження військової служби.

Постановою Сумського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 липня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд зазначав, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки є публічно-правовим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2019 року заступник військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України Парфьонов І. В. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Сумського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 липня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції, що відповідно до Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 245/95-ВР (245/95-ВР) , військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі. При проходженні служби за контрактом старший лейтенант ОСОБА_2 самоусунувся від виконання службових обов`язків та втратив майно, яке за ним було закріплено, на загальну суму 139 405,55 грн, що підтверджується актом службового розслідування.

Крім того, як свідчить акт службового розслідування за фактом виявлення нестачі та надлишку майна зв`язку служби зв`язку зенітного ракетно-артилерійського дивізіону на 1 червня 2017 року ОСОБА_1 частково добровільно відшкодував спричинену нестачу військового майна в натуральному вигляді, що також підтверджує вину останнього у допущенні нестачі військового майна служби зв`язку.

Вказує, що суд апеляційної інстанції необґрунтованого дійшов висновку, що у даній справі позов пред`явлено до фізичної особи - колишнього військовослужбовця про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби, а, відтак, спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби, які підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, як такі, що пов`язані з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, які призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби.

Мотивуючи судове рішення, суд апеляційної інстанції посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15 як таку, що вказує на необхідність звернення з відповідним позовом до ОСОБА_1 в порядку адміністративного судочинства; однак дане твердження протилежне висновкам, викладеним у зазначеній постанові, оскільки, на думку заявника, висновки у цій постанові підтверджують правильність звернення прокурора з даним позовом в порядку цивільного судочинства, про що прокурор зазначав безпосередньо в судовому засіданні.

Посилаючись на зазначене, заступник прокурора просив про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Конотопського міськрайонного суду Сумської області матеріали цивільної справи № 577/2551/18.

Встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 8 серпня 2016 року до 15 серпня 2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1" від 23 березня 2017 року № 39 ОСОБА_1 звільнений та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 червня 2017 року № 206 виключений із списків особового складу і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) ОСОБА_3 від 29 липня 2017 року № 206 призначено службове розслідування за фактом виявлення нестач майна зв`язку.

З акта службового розслідування за фактом виявлення нестачі та надлишку майна зв`язку служби зв`язку зенітного ракетно-артилерійського дивізіону станом на 1 червня 2017 року у військовій частині НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 суди попередніх інстанцій встановили нестачу техніки та майна номенклатури служби зв`язку військової частини - польова частина НОМЕР_2, яка виникла внаслідок неналежного виконання службових обов`язків командира взводу управління радіолокації розвідки ЗРАНД військової частини польова пошта НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_1 . З цього ж акта суди встановили, що загальна сума збитків становить 139 405,55 грн.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 серпня 2018 року № 319 ОСОБА_1 притягнено до повної матеріальної відповідальності.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, за правилами якого розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (частина перша статті 19 КАС України).

У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцієюта законами України.

У справі, що розглядається, позов пред`явлено Військовою прокуратурою Сумського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 до фізичної особи - військовослужбовця про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби.

Звертаючись з відповідним позовом, Військовий прокуратур Сумського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 посилався на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 серпня 2018 року № 319 ОСОБА_1 притягнено до повної матеріальної відповідальності. Шкода заподіяна державі відповідачем внаслідок недбалого та безвідповідального ставлення до виконання своїх службових обов`язків та військової служби і підлягає відшкодуванню згідно з Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців.

Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначено Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати (пункти 1, 2 цього Положення).

З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції вказував на те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби.

Закриваючи провадження у даній справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби.

Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовому висновку, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц.

У касаційній скарзі заступник військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України Парфьонов І. В. посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15, в якій зазначено, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Касаційний суд відхиляє зазначені доводи касаційної скарги заступника військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України Парфьонов І. В., оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року (справа № 818/1688/16) відступила від власного висновку, викладеного у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15 щодо того, що спори за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення збитків/відшкодування шкоди, завданих особою, яка перебуває або перебувала на державній/публічній службі, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Про що вказував і апеляційний суд у мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказав.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтями 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду