провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Правекс-банк" на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Казака С. Ю., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року Акціонерне товариство "Правекс-банк" (далі - АТ "Правекс-банк") звернулось з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтовувало тим, що 30 листопада 2006 року АТ "Правекс-банк" і ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 4276-051/06Р, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 40 000 доларів США зі сплатою 12% річних та з кінцевим терміном повернення 30 листопада 2031 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк з ОСОБА_2 того ж дня уклали договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передала в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, 30 листопада 2006 року у забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором банк із ОСОБА_1 уклав договір поруки № 4276-051/06Р.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Банк повністю та в строки виконав свої зобов`язання, однак позичальник умови договору не виконала, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_2 перед банком склала 27 232 доларів США, що еквівалентно 722 832,40 грн.

Позивач вказує, 29 грудня 2014 року банк отримав від нотаріуса повідомлення, з якого дізнався про те, що 12 грудня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 .

Посилаючись на зазначене, банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 4276-051/06Р, яка становить 27 232 доларів США, що еквівалентно 722 832,40 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до АТ "Правекс-банк", в якому просив визнати припиненим договір поруки № 4276-051/06Р від 30 листопада 2006 року.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 30 листопада 2006 року банк уклав з ним договір поруки, за умовами якого він поручався перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла.

Посилаючись на те, що у зв`язку із смертю позичальника кредитний договір, який є основним зобов`язанням, припинений, а отже договір поруки також є припиненим, просив визнати припиненими правовідносини між ОСОБА_2 та банком за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 4276-051/06Р, а також визнати припиненим договір поруки від 30 листопада 2006 року № 4276-051/06Р, що був укладений ним та банком.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року у задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову банку, суд першої інстанції виходив з частини четвертої статті 1281 ЦК України, якою передбачено, що кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляються права вимоги.

Суд першої інстанції, встановивши, що 29 грудня 2014 року банк дізнався про одержання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину, у тому числі, і на квартиру, що є предметом іпотеки, вимогу до спадкоємця пред`явив 16 грудня 2015 року, а з позовом про звернення стягнення звернувся у червні 2018 року, дійшов висновку про пропуск встановленого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку пред`явлення вимоги до спадкоємця.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки правовідносини між банком та позичальником припинились у зв`язку зі смертю останнього, а, відтак, договір поруки також є припиненим.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу АТ "Правекс-банк" залишено без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу банку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2019 року АТ "Правекс-банк" подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в частині вирішення первісного позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про відсутність у позивача права вимоги до спадкоємців позичальника через пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України, оскільки матеріали справи містять претензію від 6 березня 2012 року і вимоги від 17 липня 2014 року та від 31 липня 2014 року направлені банком нотаріальній конторі у межах шестимісячного строку.

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому послався на безпідставність її доводів. Вказував, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку зібраним у справі доказам, зокрема, і тим, на які у касаційній скарзі посилається заявник, і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 201/6195/18.

Встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30 листопада 2006 року АТ "Правекс-банк" з ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 4276-051/06Р, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 40 000 доларів США зі сплатою 12% річних та з кінцевим терміном повернення 30 листопада 2031 року.

Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк з ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

Також 30 листопада 2006 року у забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором банк та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 4276-051/06Р, за умовами якого ОСОБА_1 поручався перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив банк про смерть позичальника - ОСОБА_2

12 грудня 2014 року П`ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою Зіміну М. О. видано свідоцтво про право власності та свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 та на квартиру АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_2

П`ята дніпропетровська державна нотаріальна контора 17 грудня 2014 року повідомила АТ "Правекс-банк" про те, що 12 грудня 2014 року ОСОБА_1 як спадкоємцю ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину.

16 грудня 2015 року АТ "Правекс-банк" направив ОСОБА_1 вимогу з посиланням на повідомлення, отримане банком від П`ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори 17 грудня 2014 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав i обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права i обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно зі статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

За змістом наведених норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Отже, положення статей 1281, 1282 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема, і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Сплив строків пред`явлення вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Встановивши, що АТ "Правекс-банк" довідалось про смерть ОСОБА_2 10 січня 2012 року, проте до ОСОБА_1 як спадкоємця ОСОБА_2 пред`явило свої вимоги 16 грудня 2015 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку, встановленого статтею 1281 ЦК України.

Суди правильно застосували норми статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, згідно з якою сплив строків, передбачених статтею 1281 ЦК України, має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, в тому числі і тих, які забезпечені іпотекою, а також припинення таких зобов`язань.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що АТ "Правекс-банк" пропустив визначений положеннями частини другої статті 1281 ЦК України шестимісячний строк на звернення з вимогою до спадкоємця боржника.

Доводи касаційної скарги про невстановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Відхиляє касаційний суд і доводи про ненадання належної оцінки доказам банку про пред`явлення вимоги до спадкоємця через нотаріальні контори в межах строку, передбаченого статтею 1281 ЦК України. Надаючи оцінку претензії від 6 березня 2012 року та повторним вимогам від 18 липня 2014 року і від 31 липня 2014 року, апеляційний суд не вважав належним підтвердженням звернення банку до спадкоємця, оскільки жодних доказів їх направлення до нотаріальної контори та доказів їх отримання банк не надав і, крім того, вказав про відсутність таких.

За таких обставин касаційний суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо своєчасного пред`явлення вимоги до спадкоємця і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо втрати позивачем права вимоги до спадкоємця.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішення чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказав.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Враховуючи те, що касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Правекс-банк" залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року в частині вирішення первісного позову Акціонерного товариства "Правекс-банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.