провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року, ухвалене у складі судді Арапіної Н. Є., та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення та виселення.

Позов мотивувала тим, що вона та ОСОБА_1, яка є її дочкою, є співвласниками квартири АДРЕСА_1 ; у цій квартирі проживають ОСОБА_1 та її співмешканець - ОСОБА_2, на проживання якого вона згоди не надавала.

Починаючи з 2017 року, відповідачі не впускають її до квартири та чинять перешкоди у користуванні нею шляхом заміни замків від вхідних дверей. Добровільно усунути перешкоди у користуванні житлом відповідачі відмовляються.

Вважає, що має рівні з ОСОБА_1 права на користування спірною квартирою, проте відповідачі створюють перешкоди у володінні, користуванні та розпоряджанні належним їй майном, у зв`язку з чим вона змушена проживати за іншою адресою.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення, а також просила виселити ОСОБА_2 зі спірної квартири.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення в квартиру АДРЕСА_1 .

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що вимоги позивача є обґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є співвласниками спірної квартири та мають рівні права на користування цим житловим приміщенням, однак ОСОБА_1 чинить у цьому перешкоди шляхом заміни замків від вхідних дверей, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає захисту.

Відмовляючи у задоволені позову в частині виселення ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів його проживання у спірній квартирі та чинення перешкод у користуванні її власністю.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові до ОСОБА_2 про виселення апеляційним судом не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вирішуючи справу, суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заявник вказує на те, що суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у користуванні власністю, залишивши поза увагою, що саме позивач вчиняє низку незаконних дій відносно неї, зокрема, фізичний та моральний тиск, що унеможливлює їхнє спільне проживання. Судами безпідставно не досліджені надані заявником докази та відхилені клопотання про витребування доказів і допит свідків.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що судами, на її думку, проігнорована природа дійсних правовідносин між нею та її матір`ю ОСОБА_1, які склались внаслідок зловживання позивачем алкогольними напоями та влаштування сварок.

Крім того, заявник наголошує, що позивач з 2002 року до 2017 року переважно проживала за адресою свого співмешканця ОСОБА_3, а договір оренди житлового приміщення, яке знаходиться за його адресою, складений вже під час розгляду справи та містить суттєві неточності, що свідчить про його фіктивність. Зазначає, що позивач через свою поведінку неодноразово змушувала її проводити ніч у знайомих, звертатись за допомогою до сусідів, щоб супроводити матір додому, проте суди відмовили у витребуванні доказів з медичних закладів та правоохоронних органів, які б свідчили про те, що протиправна поведінка здійснюється саме зі сторони позивача.

Також заявник акцентує увагу на тому, що свідки в судовому засіданні під час розгляду справи підтвердили відсутність випадків чинення відповідачами будь-яких перешкод у користуванні квартирою. Правоохоронними органами не було встановлено жодних протиправних дій з її сторони щодо позивача, виклики працівників правоохоронних органів позивачем здійснювались за надуманим приводом. Суди не проаналізували та не надали жодної оцінки висновкам правоохоронних органів, які приєднані до матеріалів справи.

Суди не звернули уваги на те, що, всупереч вимогам статей 12, 13, 76, 77, 81 ЦПК України, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення свого права, за захистом якого вона звернулась до суду. Навпаки, апеляційний суд, відхиляючи посилання заявника на зловживання позивачем спиртними напоями та провокування конфліктів, вказав, що вони не мають значення для вирішення справи з огляду на те, що позивач є співвласником спірної квартири, має право користування нею.

Посилаючись на зазначене, просила судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 4 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 755/13820/17.

Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку в частині усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні майном шляхом вселення її в квартиру АДРЕСА_1 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 640 грн у відшкодування судового збору.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 (1/4 частка) та ОСОБА_1 (3/4 частки) на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалась на висновок дільничного офіцера поліції Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві Гапонова О. П. від 19 червня 2017 року про закінчення перевірки за заявою позивача з приводу заміни замків від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 та копію висновку дільничного офіцера поліції Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві Біди Д. В. від 16 травня 2017 року про закінчення перевірки за заявою позивача з приводу чинення відповідачем перешкод у доступі до квартири.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року (460-20) № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (стаття 386 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, квартири або будинку, вимагати усунення свого порушеного права шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту порушеного права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За змістом вказаної норми матеріального права кожен із співвласників має таке суб`єктивне право, яке пов`язане зі спільним майном: право користування частиною спільного майна або право на одержання матеріальної (майнової) компенсації.

Згідно із частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

На підставі викладеного суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відмова відповідача надати ключі від спірної квартири позивачу та забезпечити вільний доступ до неї завдає обмежень у праві користування житлом останній, яка є співвласником цієї квартири, отже її порушене право підлягає захисту.

Заміна замків на вхідних дверях спірної квартири та ненадання відповідачем ОСОБА_1 ключів від квартири для забезпечення вільного доступу, завдає обмежень у праві користування житлом позивачеві, отже її порушене право підлягає захисту.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Факт позбавлення позивача права на користування спірним житлом шляхом заміни замків на вхідних дверях встановлений перевірками правоохоронних органів, результати яких викладені у відповідних висновках.

Варто зауважити, що з метою уникнення в подальшому порушення прав кожного із співвласників спірної квартири, сторони не позбавлені права встановити певний порядок користування цією квартирою.

Всі доводи заявника, на які вона посилається у касаційній скарзі, були предметом перевірки апеляційним судом та таким доводам надана належна оцінка.

Доводи касаційної скарги стосовно невстановлення фактичних обставин справи і ненадання судами належної оцінки зібраним у справі доказам, касаційний суд відхиляє, оскільки мотиви задоволення позову та результати оцінки доказів суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, відобразив у рішенні, законність та обґрунтованість якого перевірив апеляційний суд.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводів про незаконність судових рішень у частині вирішення позовних вимог про виселення ОСОБА_2 касаційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19 лютого 2009 року вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Касаційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання судових рішень

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року.

Керуючись статтями 409, 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року в частині усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні майном шляхом вселення її в квартиру АДРЕСА_1 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 640 грн у відшкодування судового збору.