розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області у складі судді Федоренко Т. І. від 14 травня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Зайцевої С. А., Мальцевої Є. Є.,

від 19 серпня 2021 року, і виходив із наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

У грудні 2019 року заступник керівника Маріупольської місцевої прокуратури

№ 1 звернувся до суду в інтересах держави, в особі Маріупольської міської ради, з позовом до державного реєстратора Військово-цивільної адміністрації

м. Торецька Донецької області Лясевича Р. В., ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування запису про право власності, закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, припинення права власності.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Маріупольською місцевою прокуратурою № 1 на підставі статті 131-1 Конституції України та статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру" під час вивчення матеріалів кримінального провадження № 4201905190000019 від 12 лютого 2019 року встановлено порушення інтересів держави в особі Маріупольської міської ради, а саме прийняття державним реєстратором Військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Лясевичем Р. В. рішення від 22 червня 2018 року № 41747910 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно - магазин А-1 площею 17,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на підставі документів, які викликають сумнів у їх справжності.

Прокурор посилався на те, що надані для проведення спірної державної реєстрації документи (декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 02 жовтня 2012 року № ДЦ 14212275018, копія рішення колегії Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради від 11 листопада 2012 року № 300/45 "Про надання нової поштової адреси", копія рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 04 вересня 2008 року № 153/7 "Про відведення ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки під будівництво магазина по АДРЕСА_2") не приймались уповноваженими органами, внесені до них дані не відповідають дійсності, а при виїзному обстеженні було встановлено, що адреса: АДРЕСА_1 відсутня, у той час коли по АДРЕСА_3 виявлена тимчасова споруда площею 27,79 кв. м, встановлена без відповідних правовстановлюючих документів.

Зазначав, що державним реєстратором при внесенні запису до Державного реєстру речових прав та прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1583354614123, за ОСОБА_2 порушено вимоги пункти 2, 3 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 10-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнень, прокурор просив: закрити розділ у Державному реєстрі прав на об`єкт нерухомого майна № 1583354614123 та припинити право власності за № 26752595; визнати протиправним й скасувати рішення державного реєстратора Військово-цивільної адміністрації міста Торецька Донецької області Лясевича Р. В. від 22 червня 2018 року № 41747910, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна АДРЕСА_1, площею 17,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1583354614123; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна АДРЕСА_1, площею 17,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1583354614123.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 14 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, позов заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради задоволено.

Закрито розділ у Державному реєстрі прав на об`єкт нерухомого майна

№ 1583354614123 та припинено право власності № 26752595.

Визнано протиправним й скасовано рішення державного реєстратора Військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області ОСОБА_1 від 22 червня 2018 року № 41747910, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна

АДРЕСА_3, площею 17,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1583354614123.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна

АДРЕСА_1, площею 17,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1583354614123. Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 при реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, розташований за адресою:

АДРЕСА_1, подано недостовірні документи про присвоєння адреси, наявність права користування земельною ділянкою, а також реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а тому у нього були відсутні правові підстави для виникнення права власності на спірне нерухоме майно, у зв`язку з чим рішення державного реєстратора підлягає скасуванню.

При цьому суди попередніх інстанцій вважали, що прокурор належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів територіальної громади у суді.

Узагальнені доводи касаційної скарги

05 січня 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 травня 2021 року і постанову Донецького апеляційного суду

від 19 серпня 2021 року та закрити провадження у справі.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 263/2038/16-а та від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи порушили правила юрисдикції, з огляду на те, що спірна будівля є магазином і використовується ФОП ОСОБА_2 для здійснення господарської діяльності. Заявник важає, що зазначений спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Також ОСОБА_2 посилається на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на відсутність правових підстав для здійснення Маріупольською окружною прокуратурою представництва інтересів Маріупольської міської ради, яка не ліквідована та здатна самостійно представляти свої інтереси в суді. Крім того зосереджує увагу на відсутності згоди Маріупольської міської ради на здійснення прокурором представництва її інтересів в суді.

Зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині прийняття позовної заяви, яка не відповідала вимогам статті 175 ЦПК України (не зазначено розрахунок сум, які підлягають до стягнення, зміст позовних вимог до кожного із відповідачів, попередній розрахунок суми судових витрат, а також не додано документів, які підтверджують повноваження прокурора Гречка О. А. на представництво інтересів позивача у судових засіданнях). Крім того, вважає неналежними та недопустимими доказами документи, які надані прокурором до позовної заяви у незавірених копіях.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліку касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження на рішення Жовтневого районного суду

м. Маріуполя Донецької області від 14 травня 2021 року та постанови Донецького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі № 263/18985/19, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року направлено до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська копії матеріалів касаційного провадження № 61-436ск22 для вирішення питання щодо відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 263/18985/19.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року продовжено керівнику Маріупольської окружної прокуратуриДонецької областістрок для подання відзиву на касаційну скаргу до 22 липня 2022 року

08 листопада 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали відновленого втраченого судового провадження у справі № 263/48985/19. Колегія суддів вважає, що матеріали відновленого судового провадження є достатніми для розгляду касаційної скарги по суті.

Відзив на касаційну скаргу,поданий Маріупольською окружною прокуратурою Донецької області 22 липня 2022 року через засоби електронного зв`язку, не було скріплено кваліфікованим електронним підписом, а відзив на касаційну скаргу, поданий Маріупольською окружною прокуратурою Донецької області

26 липня 2022 року через засоби електронного зв`язку, є таким, що поданий поза межами продовженого судом в порядку частини другої статті 127 ЦПК України строку на його подання, а тому на підставі частини другої статті 125 ЦПК України зазначені відзиви підлягають залишенню без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 червня 2018 року державним реєстратором Військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Лясевичем Р. В. прийнято рішення № 41747910 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно - магазин А-1 площею 17,4 квадратних метра, розташований за адресою:

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 156026752, об`єкту нерухомості, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, присвоєно реєстраційний номер 1583354614123.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 червня 2018 року, останній звернувся для державної реєстрації права власності на новостворене майно. До заяви було долучено документи, а саме: декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 02 жовтня 2012 року

№ ДЦ 14212275018, копія рішення колегії Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради від 11 листопада 2012 року № 300/45 "Про надання нової поштової адреси", копія рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 04 вересня 2008 року № 153/7 "Про відведення

ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки під будівництво магазина по АДРЕСА_2", технічний паспорт на громадський будинок нежитлову будівлю, справа № 551-18.

З інформації директора юридичного департаменту Маріупольської міської радивід 21 лютого 2019 року № 47/7161 слідує, що за 2012 рік дати засідання колегії Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради

від 11 листопада 2012 року не значиться. Рішень про надання поштових адрес об`єктам нерухомого майна не значиться.

Згідно з листом управління Державного архітектурно-будівельного контролю від 22 лютого 2019 року щодо наявності в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання документів інформація щодо декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 02 жовтня 2012 року № ДЦ 14212275018 відсутня в реєстрі.

З повідомлення заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 28 лютого 2019 року вбачається, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, не виділялась та не надавалась у користування. Питання щодо надання поштової адреси об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1, не розглядалось.

Відповідно до акту виїзного обстеження від 25 жовтня 2019 року, у зв`язку з відсутністю адреси: АДРЕСА_3, обстеження було здійснено за адресою: АДРЕСА_3 . При обстеженні виявлена тимчасова споруда площею

27,79 кв. м, встановлена без правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Згідно з наданою інформацією департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області від 24 червня 2019 року, в Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації дані щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1, відсутні.

Відповідно до технічного паспорту серія та номер 551-18, виданого 01 червня 2018 року ТОВ "Амор-Альянс" на ім`я замовника ОСОБА_2, магазин літ. А-1 площею 27,79 кв. м, розташований за адресою:

Як вбачається з відповіді організаційного відділу Маріупольської міської ради від 05 березня 2021 року на запит директора юридичного департаменту, рішення за № 153/7 стосовно відведення ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки на засіданнях виконавчого комітету міської ради у квітні та вересні 2008 року не приймалося.

Відповідно до відповіді департаменту роботи з активами управління земельних відносин (землеустрою) Маріупольської міської ради від 15 березня 2021 року на запит директора юридичного департаменту заява від ОСОБА_2 про надання в оренду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, до управління не надходила та рішення за № 153/7 з питання відведення ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки на засіданнях виконавчого комітету міської ради у квітні та вересні 2008 року не приймалося.

В Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів відсутня інформація про реєстрацію декларації та готовність об`єкта - нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, до експлуатації

від 02 жовтня 2012 року № ДЦ 14212275018.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали відновленого судового провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У відповідності до статті 328 Цивільного кодексу України, зараз і надалі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлені судом.

Згідно з частинами першою, другою статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Частиною першою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зараз і надалі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

При цьому, згідно з пунктами 1, 2, 4 частини третьої статті 10 зазначеного Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав х Єдиним державним реєстром судових рішень.

Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (пункти 1, 3, 4 частини першою зазначеної статті).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 20 липня

2022 року у справі № 923/196/20 зроблено висновок про те, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).

Встановивши відсутність доказів надання земельної ділянки відповідачу для будівництва спірного магазину, відсутність формування земельної ділянки та присвоєння їй указаної відповідачем поштової адреси, а також доказів реєстрації декларації та готовність спірного об`єкта - нежитлової будівлі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для набуття ОСОБА_2 права власності не нерухоме майно та незаконність здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності за відповідачем, що має наслідком її скасування.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів касаційної скарги (частина перша статті 400 ЦПК України), колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що не дають підстав для скасування правильних по суті та законних судових рішень судів попередніх інстанцій.

Щодо доводів заявника про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів Маріупольської міської ради Донецької області, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва інтересів держави, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду органу місцевого самоврядування з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Для представництва інтересів держави в суді прокурор має довести вжиття ним всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, зокрема повідомлення прокурором відповідного органу про звернення до суду від його імені.

Суд зобов`язаний дослідити, чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, прокурор посилався на те, що у кримінальному провадженні встановлено факт незаконної державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, спорудженого без дозвільних документів та на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Маріуполя. Прокурор зазначав, що порушено інтереси держави, а саме матеріальну та фінансову основу місцевого самоврядування, право власності територіальної громади на землю, а орган, на який покладено обов`язок щодо здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, - Маріупольська міська рада Донецької області, знаючи про зазначені порушення, не зверталася до суду з відповідним позовом про захист права власності територіальної громади, помилково вважаючи, що такий захист повинен відбуватись в межах розгляду кримінальної справи.

Факт виконання прокурором вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про представництво інтересів держави в суді підтверджується доданим до позовної заяви повідомленням.

З урахування наведеного, колегія суддів погоджується із доводами судів попередніх інстанцій, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області в суді.

Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги щодо допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права при прийнятті до провадження позовної заяви, яка, на думку заявника, не відповідала положенням статті 175 ЦПК України, та не перевірки судом повноважень прокурора Гречка О. А. на представництво інтересів позивача у судових засіданнях. Зазначені доводи є надуманими, такими, що сформульовані на підставі вільного тлумачення норм процесуального права та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і законного судового рішення (частина друга статті 410 ЦПК України).

При цьому посилання заявника на неналежність та недопустимість доданих до позовної заяви документів, з огляду на подання їх у копіях, не завірених прокурором, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

При цьому у кореспондуючі зазначеній нормі статті 95 ЦПК України встановлено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).

Однак, відповідач, на виконання вимог частини першої статті 81 та частини шостої статті 95 ЦПК України не спростував достовірності наданих стороною позивача доказів, не надав до касаційної скарги доказів звернення до суду першої інстанції із клопотанням про витребування у відповідної особи оригіналу письмового доказу, а лише формально зазначив про те, що надані докази у копіях викликають у нього сумнів у їх достовірності.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції загальних судів, з посиланням на використання відповідачем спірного приміщення магазину у господарській діяльності, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на те, що спірні правовідносин виникли у зв`язку з порушенням прав територіальної громади в особі Маріупольської міської ради Донецької області на землю при здійснення оспорюваної реєстрації права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за ОСОБА_2, як фізичною особою. Зазначене підтверджується як відміткою в заяві про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (у графі "відомості про суб`єкта" зазначено, що заявником є саме фізична особа), так і відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого власником спірного об`єкту є фізична особа ОСОБА_2 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, зводяться до переоцінки доказів.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.