відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району "Липкижитлосервіс", Печерська районна в м. Києві державна адміністрація,

треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1, діючи в інтересах недієздатної ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району "Липкижитлосервіс" (далі - КП "Липкижитлосервіс"), Печерського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києва (далі - Печерський РВ ГУ ДМС України в м. Києві), правонаступником якого є Печерська районна в м. Києві державна адміністрація та просив: визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та позбавити її права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ; зобов`язати Печерський РВ ГУ ДМС України в м. Києві зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 ; визнати право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 листопада 2013 року, яке набрало законної сили, квартира АДРЕСА_1 витребувана у ОСОБА_3 на користь недієздатної ОСОБА_2 . Разом з тим, до цього часу в спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_4, яка не проживає і не проживала в ній, а ОСОБА_3 не визнає право власності ОСОБА_2 на спірну нерухомість. Вказані обставини перешкоджають недієздатній ОСОБА_2 вільно розпоряджатися належним їй нерухомим майном.

Короткий зміст судових рішень в справі

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року позов ОСОБА_1, який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2, задоволено.

Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та позбавлено її права користування квартирою АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Печерський РВ ГУ ДМС України в м. Києві примусово зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 .

Визнано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є власником спірної квартири на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2013 року про її витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3, яке набрало законної сили, однак в реєстрі речових прав на нерухоме майно Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна наявні відомості про право власності ОСОБА_3 на вказану нерухомість, обґрунтованими є вимоги про визнання права власності на вищезазначену квартиру за ОСОБА_2 .

Оскільки з припиненням права власності ОСОБА_3 на квартиру її члени сім`ї втрачають право користування нею, ОСОБА_4 як член сім`ї колишньої власниці квартири підлягає визнанню такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, а також підлягає зняттю з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 .

Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та позбавлено її права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Печерську в м. Києві районну державну адміністрацію зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 .

Визнано право приватної власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про судове засідання, призначене на 07 листопада 2019 року, в якому було ухвалене оскаржуване заочне рішення.

Таким чином, недотримання судом першої інстанції норм процесуального права призвело до порушення права відповідачів на справедливий суд, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Позов ОСОБА_1, який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2, підлягає задоволенню, оскільки на підставі судового рішення було припинено право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 та поновлено право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру. Разом з тим, ОСОБА_4 зареєстрована у спірній квартирі як дочка її попереднього власника ОСОБА_3 . Доказів того, що ОСОБА_2 після поновлення її права власності на квартиру АДРЕСА_1 надавала право користування ОСОБА_4 спірним нерухомим майном, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут припиняється судом за позовом власника житлового приміщення при наявності обставин, які мають істотне значення.

З огляду на викладене, право ОСОБА_4 на користування чужим майном (спірною квартирою) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України шляхом визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою, та зняття з реєстраційного обліку.

Відповідачка ОСОБА_3 продовжує оспорювати право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 понад вісім років, такі дії ОСОБА_3 є умисними, недобросовісними, спрямованими на порушення прав ОСОБА_2 на розпорядження належним їй на праві власності майном, тому наявні підстави для визнання права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року та передати справу на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказувала, що договір купівлі-продажу квартири від 12 червня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, є чинним, в установленому законом порядку недійсним не визнавався.

Київський апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішення послався на норму права, яка станом на 2017 рік не діяла.

Її право власності на спірну квартиру не було припинено в установленому законом порядку та її було знято з реєстраційного обліку на підставі заяви ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

22 червня року справа № 757/21768/14 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 2 листопада 2013 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 11 травня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т. О. та зареєстрований в реєстрі за №1579. Витребувано з володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

18 березня 2014 року Печерським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на виконання судового рішення в частині витребування з володіння ОСОБА_3 спірної квартири.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського управління юстиції у місті Києві від 10 грудня 2016 року закрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа, у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду, витребуванням квартири АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_3 на користь недієздатної ОСОБА_2 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні станом на 16 лютого 2018 року за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 1390953680000, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 17-8308, виданий 27 серпня 2003 року, видавник державний нотаріус Першої київської державної контори Петрова Т. М., а також рішення суду, серія та номер 757/7761/13ц, виданий 22 листопада 2013 року, видавник Печерський районний суд міста Києва.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401- 406 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (частина перша статті 401 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 406 ЦК України).

Системний аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім`ї, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року, справа № 537/2210/18, провадження № 61-19233св19.

У постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16- ц (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року в справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) Верховний Суд дійшов висновку, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Встановивши, що ОСОБА_4 набула право користування спірною квартирою як член сім`ї її власника ОСОБА_3, однак в подальшому квартира АДРЕСА_1 була витребувана з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 та остання не надавала ОСОБА_4 право користування нею, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог недієздатної ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_1, про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування спірною квартирою.

Згідно із положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Як встановлено судами, ОСОБА_3, незважаючи на наявність судового рішення про витребування у неї спірної квартири на користь ОСОБА_2, зверталась до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 21 травня 2020 року між ОСОБА_1, який діяв в інтересах недієздатної ОСОБА_2 як її опікун, та ОСОБА_5, обґрунтовуючи його тим, що саме вона є власником указаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 12 червня 2009 року, укладеного з ОСОБА_6 .

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Разом з тим ОСОБА_3 продовжує невизнавати право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, і стверджує про відсутність у останньої права розпорядження квартирою, зазначаючи, що власником квартири є саме вона.

З огляду на наведене, правильними є висновки судів про обґрунтованість вимог ОСОБА_1, який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2, про визнання права власності на спірну квартиру.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.