розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 23 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, Виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області, за участю третьої особи - Служби у справах дітей Рубіжанської міської ради Луганської області, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію.

Позов мотивували тим, що ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 15 липня 2016 року № 308, який є дійсним, набув право власності на кв. АДРЕСА_1 .

Зазначили, що на підставі цього договору приватний нотаріус Ткаченко І. М. прийняв рішення № 30486815 та вніс запис про право власності № 15517124 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_1 та співвласником зазначеної квартири.

Послалися на те, що з інформаційної довідки від 15 квітня 2019 року довідалися про зміни в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо запису права власності на квартиру.

А саме те, що до запису про право приватної власності ОСОБА_1 № 15517124 державний реєстратор виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області Бородін А. С. на підставі рішення про державну реєстрацію від 21 лютого 2017 року № 33947853 вніс зміни 21 лютого 2017 року щодо розміру часток та зменшив його частку у власності з 1/1 до 1/2.

Відомості до реєстру внесені на підставі рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року, яке залишене без змін у цій частині рішенням Апеляційного суду Луганської області від 23 січня 2017 року, про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 спірної квартири АДРЕСА_1, та встановлено, що це право власності вона набула з моменту реєстрації права власності іншого співвласника ОСОБА_4, тобто 12 серпня 2008 року, оскільки за загальним правилом судове рішення не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах.

Вважають, що оскільки відповідно до пункту 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1127 (1127-2015-п) , підставою для державної реєстрації є витребування майна з чужого незаконного володіння, а вищезазначеними судовими рішеннями відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_1 про витребування у 1/2 спірної квартири, то у державного реєстратора не було законних підстав для прийняття оскарженого рішення.

Позивачі вважають, що оскарженим рішенням порушено їх право власності на квартиру.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову шляхом їх збільшення, позивачі просили визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири за ОСОБА_3, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, від 21 лютого 2017 року, № 33947853, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області Бородіним А. С.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рубіжанський міський суд Луганської області рішенням від 23 лютого 2021 року у позові відмовив.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог. Вважав, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 та поданих нею документів щодо державної реєстрації права власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, а саме - рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 23 січня 2017 року, державним реєстратором прийняте законне та вмотивоване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке не суперечить Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Луганський апеляційний суд постановою від 05 серпня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 23 лютого 2021 року залишив без змін.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Крім того, зазначив, що застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, з огляду на різні фактичні обставини та не подібність правовідносин, не призвело до неправильного вирішення спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 до Верховного Суду подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, які подали касаційну скаргу

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій мали врахувати, що документи, які посвідчують право власності ОСОБА_1 на 1 цілу частину спірної квартири, а саме договір купівлі-продажу, не оскаржений, у судовому порядку не скасований та є чинним, мають пріоритет над інформацією, що міститься у реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже суди попередніх інстанцій повинні були скасувати оскаржену незаконну реєстраційну дію, оскільки вона вчинена всупереч 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у випадку що є предметом спору, а саме в частині тлумачення та застосування статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відсутній.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 листопада 2014 року виданого державним нотаріусом Рубіжанської державної нотаріальної контори Луганської області, зареєстрованого в реєстрі за № 365, ОСОБА_5, як спадкоємця після смерті ОСОБА_4, отримала у спадщину квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 122).

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 22 грудня 2014 року, ОСОБА_5 продала спірну квартиру ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 138, 139).

ОСОБА_6 15 липня 2016 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 12, 13).

За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 липня 2016 року № 64061961, на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 липня 2016 року того ж дня за ОСОБА_1 зареєстровано 1/1 частки права приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2016 року № 308 (т. 1 а. с. 14, 15, 48, 49 ).

На час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.

Рубіжанський міський суд Луганської області рішенням від 26 грудня 2016 року визнав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на день смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Рубіжанської державної нотаріальної контори Луганської області 27 листопада 2014 року за реєстром № 365, на ім`я ОСОБА_5, після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, в частині 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ; визнав за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частку спірної квартири; витребував у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частку спірної квартири; у задоволенні позову в частині вселення відмовив (т. 1 а. с. 24-27).

Апеляційний суд Луганської області рішенням від 23 січня 2017 року рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року скасував у частині витребування у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частки квартири та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову у її задоволенні. Решту рішення місцевого суду залишив без змін (т. 1 а. с. 28-32).

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 лютого 2017 року № 33947853, державний реєстратор прав на нерухоме майно Бородін А. С. розглянувши заяву ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (додані до заяви матеріали згідно з витребуваної судом реєстраційної справи № 512742744125 копія паспорта, ідентифікаційний номер, квитанція про сплату адміністративного збору, рішення судів першої та апеляційної інстанцій), прийняту 09 лютого 2017 року 11:09:13, вирішив провести державну реєстрацію права власності: приватної, спільної, часткової, у розмірі 1/2 частки на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, за ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 158-170, 178).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 квітня 2019 року № 163574689 на підставі рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року, рішення Апеляційного суду Луганської області від 23 січня 2017 року державним реєстратором Бородіним А. С. винесено запис: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33947853 від 21 лютого 2017 року 08:00:59, форма власності: приватна, вид спільної власності спільна часткова, розмір частки 1/2, власники: ОСОБА_3 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 частка вказаної квартири залишена за ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 16, 17).

Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) листом від 12 березня 2020 року за № 6449/Л-1322/05.7 надало відповідь на звернення ОСОБА_2 щодо законності здійснення державним реєстратором державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 110-112).

Із змісту зазначеної відповіді вбачається, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) повідомило ОСОБА_2 про те, що:

1.Управління не наділено повноваженнями щодо вирішення питання чи на законних підставах було проведено зазначену у зверненні державну реєстрацію права власності. Встановлення законності дій та рішень державного реєстратора можливе лише за рішенням постійно діючих колегій з розгляду скарг у сфері державного реєстратора можливе тільки за рішенням постійно діючих колегій з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України чи його відповідного територіального органу або суду.

2. Відповідно до абзацу п`ятого пункту 1 Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації від 21 грудня 2016 року № 990, чинному на час проведення реєстраційних дій, неробочий час встановлювався у проміжку часу з 00 до 07 години та з 22 до 00 годин у понеділок - суботу, а також неділю та святкові дні.

Наказом заступника Міністра юстиції України з питань державної реєстрації від 14 червня 2019 року № 2326/7 відповідно до пункту 9 частини восьмої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (1128-2015-п) , відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 15 травня 2019 року без розгляду її по суті у зв`язку з тим, що розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Міністерства юстиції України (т. 1 а. с. 23).

Відповідно до довідки виданої Центром надання адміністративних послуг загального відділу Рубіжанської міської ради Луганської області 21 жовтня 2019 року № 40164 станом на 21 жовтня 2019 року, за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (співвласник), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5 (син,) та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (без родинних відносин) (т. 1 а. с. 195).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо внесення запису про право власності відповідача на 1/2 частини спірної квартири.

Відмовляючи у позові місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позовних вимог. Вважав, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 та поданих нею документів щодо державної реєстрації права власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, а саме - рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 23 січня 2017 року, державним реєстратором прийняте законне та вмотивоване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке не суперечить Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Верховний Суд погодився із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для прийняття державним реєстратором оскарженого рішення від 21 лютого 2017 року було рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зокрема, визнано за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року у зазначеній частині залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - у редакції, що була чинною на момент прийняття спірного рішення державного реєстратора) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 вказаного Закону державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно із частиною четвертою статті 18 наведеного Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Рішення суду про визнання права спільної часткової власності є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 зазначила, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пункті 96 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, у пункті 10.29. постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13.

Враховуючи наведене, у державного реєстратора були наявні правові підстави для прийняття оскарженого рішення, оскільки надане йому для проведення відповідної дії рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року, яке набрало законної сили, підтверджувало існування права власності ОСОБА_3 на 1/2 частини спірної квартири.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підстави для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Посилання заявника на те, що державний реєстратор мав відмовити відповідачу в проведенні реєстраційної дії на підставі пункту 5 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зводяться до неправильного тлумачення заявником зазначеної норми закону.

Позивач не надав доказів наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на частку спірного нерухомого майна.

Зареєстроване на ним право власності на 1/1 частини спірної квартири, не є суперечністю в розумінні зазначеної норми. При цьому такі обставини були враховані судом під час ухвалення рішення, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності відповідача на 1/2 частини спірної квартири.

Помилковими є також доводи касаційної скарги про те, що державний реєстратор зменшив частку приватної власності позивача з 1/1 на 1/2, за умови наявності правовстановлюючого документу на ім`я позивача про право власності на спірну квартиру, адже в даному випадку у відповідача виникло право власності на підставі рішення суду, яким відновлене порушене право ОСОБА_3 .

Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі (частини друга, п`ята статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Посилання заявника на неврахування судами зазначеної вище норми також є безпідставними, оскільки рішення про державну реєстрацію було прийнято на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Позивач був учасником справи, за результатом розгляду якої ухвалено рішення про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частини спірної квартири. Під час ухвалення цього рішення суди врахували, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні приписи містились у частині першій статті 14 ЦПК України (в редакції, чинній на час прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення).

Зокрема, частина друга цієї статті визначає, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, державний реєстратор під час прийняття оскаржуваного рішення не змінював частку позивача, а лише, виконуючи покладенні на нього обов`язки, підтверджував факт набуття ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно.

При цьому, наявні в договорі купівлі-продажу відомості щодо права власності позивача на 1/1 частини квартири, не є перешкодою для проведення державної реєстрації права владності ОСОБА_3 на 1/2 частини спірно їх квартири.

Така реєстраційна дія вчинена на підставі рішення суду, що набрало законної сили. Під час ухвалення судового рішення про визнання за ОСОБА_3 права спільної часткової власності на 1/2 частини спірної квартири, судами встановлювався факт, що на час розгляду справи одноособовим власником спірної квартир є ОСОБА_1 .

Щодо відсутності висновку Верховного Суду

Підставою касаційного оскарження зазначена відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Враховуючи, що доводи апеляційної та касаційної скарги про те, що державний реєстратор мав відмовити відповідачу в проведенні реєстраційної дії на підставі пункту 5 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зводяться до неправильного тлумачення заявником зазначеної норми закону, необхідність у висловленні висновку про застосування статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних відносинах відсутня.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.