розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Кочкарьов Сергій Валерійович, на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого 2021 року у складі судді Тиханського О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ примусового виконання рішень) про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

На обґрунтування скарги посилався на таке.

На примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень перебуває виконавчий документ, виданий Обухівським районним судом Київської області від 24 березня 2011 року у справі № 2-532/10, про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 1 746 000,00 грн суми основного боргу, 1 729 332,00 грн відсотків за користування позикою, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1 700,00 грн судового збору, а всього 3 477 952,00 грн (виконавче провадження № 25761230).

29 грудня 2020 року на його адресу від Відділу примусового виконання рішень надійшли копії постанови від 21 грудня 2020 року про передачу майна стягувачу та акта головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Єжова М. В. (за виконавчим провадженням № 25761230) від 21 грудня 2020 року про передачу майна стягувачу.

Відповідно до зазначеного акта ОСОБА_2 (стягувачу за вказаним виконавчим провадженням) передано у власність в рахунок погашення суми боргу в розмірі 996 285,50 грн згідно з виконавчим листом № 2-532/10, виданим 24 березня 2011 року, майно, зокрема: житловий будинок, загальною площею 60 кв. м, з надвірними господарськими будівлями та спорудами, земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:071:0015, загальною площею 0,081 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-KB № 086757 та технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду.

Підставами для скасування постанови від 21 грудня 2020 року про передачу майна стягувачу є те, що під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 25761230 державними виконавцями були допущені численні порушення, які ОСОБА_1 також оскаржено в іншій скарзі поданій до суду 14 вересня 2020 року, зокрема про те, що він не брав участі у виконавчих діях під час складання постанови від 11 жовтня 2019 року про опис та арешт майна (коштів) боржника за місцем знаходження зазначеного нерухомого майна і вказану постанову він не підписував та вона не містить його паспортних даних, як особи, яку зазначено зберігачем майна та місця проживання, та в матеріалах виконавчого провадження також відсутні докази її направлення Відділом примусового виконання рішень на адресу боржника у виконавчому провадженні.

Державний виконавець перевищив службові повноваження, оскільки заявнику заборонено користуватись арештованим нерухомим майном, яке є його єдиним житлом, порушено підвідомчість виконання рішення суду, оскільки державні виконавці Відділу примусового виконання рішень не мають права виконувати виконавчий лист Обухівського районного суду Київської області від 24 березня 2011 року у справі № 2-532/10 тому, що сума зобов`язання за виконавчим документом становить до 25 мільйонів гривень.

05 жовтня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відповідні відомості, викладені ним у заяві про вчинений злочин щодо підробки його підпису у постанові від 11 жовтня 2019 року про опис та арешт майна (коштів) та кримінальному провадженню надано № 12020110230001415, за попередньою кваліфікацією статті 366 Кримінального кодексу України.

Крім того, зазначена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника складена з порушенням частини п`ятої статті 56, частини четвертої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки в ній не зазначено необхідні дані про арештоване майно: цільове призначення земельної ділянки, наявність комунікацій, загальна площа будівлі, кількість кімнат, їх площа та призначення, інформація про підсобні приміщення. Також, оскільки право власності на житловий будинок за боржником не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець мав не накладати арешт на таке майно, а звернутись до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на майно.

З урахуванням наведеного заявник просив визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Єжова М. В. від 21 грудня 2020 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу за виконавчим провадженням № 25761230, згідно з якою ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості було передано у власність майно: житловий будинок, загальною площею 60 кв. м, з надвірними господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:071:0015, загальною площею 0,081 га, що знаходяться на АДРЕСА_1 та належать боржнику на підставі технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду та державного акта на право приватної власності на землю серії IV-KB № 086757.

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що дії державного виконавця з прийняття постанови від 21 грудня 2020 року про передачу майна стягувачу у власність у рахунок погашення боргу відповідають положенням Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , спрямовані на виконання рішення суду, а тому підстав для визнання оскаржуваної постанови неправомірною судом не встановлено.

Вимоги скарги є недоведеними, оскільки не знайшли свого підтвердження та обґрунтування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У січні 2022 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Кочкарьов С. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд.

На обґрунтування касаційної скарги посилався на таке.

Під час проведення виконавчих дій 11 жовтня 2019 року при складанні державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Чмілем А. В. постанови від 11 жовтня 2019 року про опис та арешт коштів боржника він не брав участі, не ставив підпису у зазначеному документі. Суд повинен був з`ясувати, хто був присутній під час проведення цих виконавчих дій, та встановити особу, яка отримала на зберігання арештоване майно і розписалась у документах як зберігач майна.

Суди не надали належної оцінки клопотанню про виклик в судове засідання свідків і державного виконавця для з`ясування факту внесення службовою особою завідомо недостовірних відомостей у зазначеній постанові про опис та арешт майна боржника.

Судові рішення оскаржуються з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: статей 1, 2, 56, 58 Закону України "Про виконавче провадження", статей 2, 3, 12, 16, 263, 367 ЦПК України, статті 19 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У травні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилалася на те, що заявник у цій справі просить визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Єжова М. В. від 21 грудня 2020 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні № 25761230, а єдиною підставою для цього вказує протиправні дії державного виконавця щодо складання іншої постанови від 11 жовтня 2019 року про опис та арешт майна боржника. Отже, заявник незадоволений наслідками розгляду справи № 372/3075/20 та намагається оскаржити дію державного виконавця у виконавчому проваджені № 25761230 на підставі недійсності попередньої дії державного виконавця, законність якої вже була встановлена судами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

На виконанні у Відділі примусового виконання рішень перебуваєвиконавчий документ, виданий Обухівським районним судом Київської області від 24 березня 2011 року у справі № 2-532/10, про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 1 746 000 грн суми основного боргу, 1 729 332,00 грн відсотків за користування позикою, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1 700,00 грн судового збору, а всього 3 477 952,00 грн, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 25761230.

30 березня 2011 року до Відділу примусового виконання рішень надійшла заява ОСОБА_6 про прийняття до виконання виконавчого листа від 24 березня 2011 року № 2-532/10.

01 квітня 2011 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 25761230 та боржнику надано семиденний строк для добровільного виконання рішення суду, копію постанови направлено сторонам та органу, який видав виконавчий документ.

ОСОБА_1 у строк, встановлений державним виконавцем, рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 березня 2011 року у справі № 2-532/10 не виконано, тому державним виконавцем вчинялися дії щодо примусового виконання вказаного рішення суду.

11 жовтня 2019 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Чміль А. В. прийняв постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження до відома та до виконання (а. с. 51-53).

01 жовтня 2020 року державний виконавець направив заявку на реалізацію арештованого майна на електронних торгах, а саме: домоволодіння, до складу якого входять: житловий будинок, загальною площею 60 кв. м, з надвірними господарськими будівлями та спорудами, земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:074:0015, загальною площею 0,081 га, що знаходяться на АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_1

16 грудня 2020 року від стягувача ОСОБА_2 надійшла заява, в якій вона повідомила державного виконавця про намір залишити за собою не реалізоване на третіх електронних торгах майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 60 кв. м, з надвірними господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:071:0015, загальною площею 0,081 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1, за початковою ціною, визначеною на початок електронних торгів, - 996 285,50 грн.

21 грудня 2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Єжовим М. В. прийнято постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу за виконавчим провадженням № 25761230, згідно з якою ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості було передано у власність майно: житловий будинок, загальною площею 60 кв. м, з надвірними господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:071:0015, загальною площею 0,081 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на підставі правовстановлюючих документів: державного акта на право приватної власності на землю серії IV-KB № 086757 та на житловий будинок, розташований на даній земельній ділянці, відповідно до технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду. (а. с. 14-16).

21 грудня 2020 року виконувачем обов`язків начальника Відділу примусового виконання рішень ОСОБА_7 затверджено акт головного державного виконавця Єжова М. В. від 21 грудня 2020 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу за виконавчим провадженням № 25761230, згідно з яким ОСОБА_2 передано у власність майно: житловий будинок, загальною площею 60 кв. м, з надвірними господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:071:0015, загальною площею 0,081 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 та належить боржнику ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-KB № 086757 та технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду (а. с. 17-19).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 61 Закону України "Про виконавче провадження") реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на електронних торгах.

Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц (провадження

№ 14-194цс18); Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 6-1804цс16.

Ураховуючи, що власником спірного майна стала ОСОБА_2, ефективним способом захисту прав боржника є пред`явлення до суду відповідного позову із залученням до участі у справі ОСОБА_2 і державного виконавця як відповідачів, у межах якого і буде надаватися оцінка, у тому числі й діям державного виконавця щодо передачі майна, а не звернення у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, на що неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 50 постанови від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Зважаючи на те, що предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_1 є дії та бездіяльність державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна боржника, що є підставою для виникнення прав та обов`язків інших осіб, зокрема ОСОБА_2, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення позову.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 524/7552/18(провадження № 61-8108св21), прийнятій після подання касаційної скарги у цій справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України є підставою для виходу за межі доводів касаційної скарги: скасування рішень судів попередніх інстанцій та залишення скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність головного державного виконавця Єжова М. В. при прийнятті постанови від 21 грудня 2020 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу без розгляду.

Водночас суд не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо мотивів прийняття оскаржуваної постанови, оскільки вони стосуються вирішення скарги по суті і за наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень із залишенням скарги ОСОБА_1 без розгляду з наведеної вище підстави аналізу не підлягають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Ураховуючи, що подання боржником скарги на постанову головного державного виконавця Єжова М. В. від 21 грудня 2020 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу не забезпечує ефективного відновлення його порушених прав на майно, спір підлягає розгляду за правилами позовного провадження, тому ухвала Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року підлягають скасуванню, а скарга ОСОБА_1 - залишенню без розгляду.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задоволено та скаргу залишено без розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Кочкарьов Сергій Валерійович, задовольнити частково.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу залишити без розгляду.