27 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк",та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № K3BLGK15005786, за умовами якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 530 000,00 дол. США та 120 317,40 дол. США на строк до 27 квітня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,84 % на місяць (10,08 % річних), винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,36 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та сплатою щомісячного платежу в період сплати на погашення кредитної заборгованості у розмірі 7 100,11 дол. США.

27 квітня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С. В., зареєстрований в реєстрі 27 квітня 2007 року № 2882, за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок, загальною площею 215,9 кв. м, земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер 3223155400:05:034:0055, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року у справі № 372/3224/15-ц позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № K3BLGK15005786, а саме заборгованість за: тілом кредиту у розмірі 304 181,17 дол. США, що становить 6 463 849,86 грн, за відсотками - 14 752,53 дол. США, що становить 313 491,26 грн, за комісією - 5 991,35 дол. США, що становить 127 316,18 грн, та пеню у розмірі 66 080,49 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання недійсним кредитного договору та додаткових договорів до нього, договору іпотеки та додаткового договору до нього, договору поруки відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1, про визнання припиненим договору поруки відмовлено.

22 лютого 2016 року Обухівським районним судом Київської області видано виконавчий лист № 372/3224/15-ц.

06 травня 2020 року із Автоматизованої системи виконавчого провадження ОСОБА_1 дізнався, що постановою від 06 вересня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Филипів А. М. відкрив виконавче провадження № 59990052, боржником за яким є ОСОБА_1, а стягувачем - ПАТ КБ "ПриватБанк".

У рамках примусового виконання виконавчого документа у виконавчому провадженні № 59990052 на електронних торгах, що відбулися 18 листопада 2019 року, предмет іпотеки було реалізовано.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 травня 2020 року № 208173579, право власності на нерухоме майно, що було предметом іпотеки, зареєстровано за ОСОБА_2 .

Він (позивач) не отримував постанови приватного виконавця від 06 вересня 2019 року про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника, про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, а тому не міг впливати на хід виконавчого провадження, на визначення ринкової вартості нерухомого майна для його подальшої реалізації.

Звіт про оцінку складений без виїзду експерта на об`єкт оцінювання, без участі іпотекодавця, а тому не може бути належним доказом визначення ринкової вартості нерухомого майна.

Інформаційне повідомлення про проведення електронних торгів, розміщене на сайті СЕТАМ, не містить інформації про наявність зареєстрованих інших, крім боржника, мешканців та інших користувачів приміщення.

Організатором прилюдних торгів не було опубліковано оголошення про проведення електронних торгів в друкованих засобах масової інформації за місцезнаходженням предмета іпотеки.

Отже, позивача не було повідомлено про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

У 2016 році ПАТ КБ "ПриватБанк" пред`являв виконавчий лист № 372/3224/15-ц на примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, державний виконавець цього відділу 25 травня 2016 року відкрив виконавче провадження № 51201633, постановою від 05 вересня 2019 року виконавчий лист повернуто стягувачу за його заявою, постановою начальника відділу від 06 вересня 2019 року скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а постановою від 06 вересня 2019 року відновлено виконавче провадження, яке станом на день подання позову триває. Вказані обставини свідчать про проведення банком подвійної процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, предмет іпотеки було реалізовано на електронних торгах в період дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон № 1304-VII (1304-18) ).

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсними: електронні (прилюдні) торги з реалізації арештованого майна: житлового будинку, загальною площею 215,9 кв. м та земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер 3223155400:05:034:0055, за адресою: АДРЕСА_1, оформлені протоколом проведення електронних торгів від 18 листопада 2019 року № 445972, у виконавчому провадженні № 59990052; акт про реалізацію предмета іпотеки у виконавчому провадженні № 59990052, складений приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Филипівим А. М.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що електронні торги були проведені з дотриманням встановленого законом порядку, а тому немає підстав для визнання електронних торгів та їх результатів недійсними.

Позивач був обізнаний про відкриття виконавчого провадження № 59990052 починаючи з 03 вересня 2019 року, а тому міг через Автоматизовану систему виконавчого провадження слідкувати за ходом виконавчого провадження.

Позивач не є громадянином України, а тому положення Закону № 1304-VII (1304-18) на нього не поширюються.

Порушень, що могли вплинути на результати торгів під час проведення прилюдних торгів, в судом не встановлено.

Крім того, позивач звернувся з позовом про оскарження прилюдних торгів через 6 місяців після їх проведення, тобто після спливу позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року посилання на сплив позовної давності, як правову підставу відмови у позові.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за недоведеністю, водночас визнав помилковим посилання суду на сплив позовної давності як ще одну підставу відмови у позові, що не вплинуло на правильність по суті вирішення спору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2021 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Касьяненко Д. Л., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що жодного документа від приватного виконавця та ДП "СЕТАМ" в ході виконавчого провадження № 59990052 він не отримував.

06 травня 2020 року з офіційного сайту ДП "СЕТАМ" він дізнався, що в рамках примусового виконання виконавчого листа № 372/3224/15-ц, виданого 22 лютого 2016 року Обухівським районним судом Київської області у виконавчому провадженні № 59990052, на електронних торгах, що відбулись 18 листопада 2019 року, було реалізовано нерухоме майно - предмет іпотеки: житловий будинок, загальною площею 215,9 кв. м та земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3223155400:05:034:0055, за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене нерухоме майно є єдиним його житлом, що підтверджується інформаційною довідкою від 07 липня 2019 року № 173002511.

Тобто, нерухоме майно підпадає під дію Закону № 1304-VII (1304-18) .

Таким чином, нерухоме майно було незаконно реалізовано на електронних торгах в період дії Закону № 1304-VII (1304-18) .

У виконавчому провадженні № 51201633 нерухоме майно виставлялось на примусову реалізацію на електронних торгах, проте було знято з реалізації у зв`язку з дією Закону № 1304-VII (1304-18) . Закон № 1304-VII (1304-18) визначає лише три винятки його незастосування. Проте серед цих винятків не зазначено, що дія цього Закону не поширюється на іноземців, які перебувають на території України на законних підставах.

Незастосування до правовідносин між сторонами Закону № 1304-VII (1304-18) через те, що позивач не є громадянином України, є непрямою дискримінацією в розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".

Крім того, звертає увагу суду на те, що у статті 26 Конституції України зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Також в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, суд посилається на те, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 29 липня 2020 року у справі № 372/3224/15-ц за скаргою ОСОБА_1 на протиправні дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипіва А. М. в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Отже, ухвалою встановлено, що на позивача не поширюються вимоги Закону № 1304-VII (1304-18) . Проте ухвала Обухівського районного суду Київської області від 29 липня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року оскаржені ним в суді касаційної інстанції.

Крім того, його доводи про проведення банком подвійної процедури звернення стягнення на предмет іпотеки та наявності паралельного виконавчого провадження з примусового виконання одного і того ж виконавчого документа залишились неспростованими судом першої інстанції.

Звіт про оцінку майна складений без виїзду експерта на об`єкт оцінювання, без безпосереднього дослідження об`єкта оцінювання, без участі (повідомлення) іпотекодавця в будь-якому випадку не може бути належним доказом визначення ринкової вартості нерухомого майна.

Отже, за відсутності доказів ознайомлення позивача з результатами визначення ринкової вартості нерухомого майна - предмета іпотеки, за відсутності належних доказів визначення ринкової вартості нерухомого майна суб`єктом оціночної діяльності згідно з нормами чинного законодавства, приватний виконавець не мав жодних правових підстав для виставлення нерухомого майна на примусову реалізацію.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі

№ 6-370цс16, Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі

№ 355/1674/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 645/984/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 439/1223/18; відсутності висновку Верховного Суду про застосування Закону № 1304-VII (1304-18) до правовідносин з участю осіб, які не є громадянами України.

У жовтні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипіва А. М., у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що боржник ОСОБА_1 не є громадянином України, а тому на нього не розповсюджується дія Закону № 1304-VII (1304-18) . Крім того, посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1, видана громадянину Литви ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, не є дійсною.

В матеріалах справи є підтвердження отримання боржником ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження від 06 вересня 2019 року № 59990052, направленої на адресу боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а саме: наявна відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 03 жовтня 2019 року.

Отже, про відкриття виконавчого провадження боржник ОСОБА_1 дізнався 03 жовтня 2019 року.

Постановою приватного виконавця від 06 вересня 2019 року відновлено виконавче провадження у зв`язку з тим, що постанову від 05 вересня 2019 року № 51201633 про повернення виконавчого документа стягувачу скасовано.

Отже, попереднє виконавче провадження було завершене, а виконавчий документ повернуто стягувачу. Таким чином, правових підстав для відмови приватним виконавцем у відкритті зазначеного виконавчого провадження не було.

У листопаді 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу від АТ КБ "ПриватБанк", у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування письмових пояснень посилається на те, що позивач ОСОБА_1 не є громадянином України, а тому на нього не розповсюджується дія Закону № 1304-VII (1304-18) .

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, статті 129, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(ІІ)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Касьяненко Д. Л., у цій справі на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 18 листопада 2019 року ДП "СЕТАМ" провело електронні торги з продажу житлового будинку загальною площею 215,9 кв. м, та земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 3223155400:05:034:005, за адресою: АДРЕСА_1, які були предметом іпотеки згідно з договором іпотеки від 27 квітня 2007 року.

ДП "СЕТАМ" опублікувало інформацію про реалізацію лота № 381741 в газеті "Майдан Брок" від 31 жовтня 2019 року № 44 (691) (т. 3, а. с. 38-39).

Листом від 23 жовтня 2019 року № 11335/17-18-19 сторонам виконавчого провадження направлено повідомлення про реалізацію лота № 381741, зокрема ОСОБА_1, що підтверджується витягом із журналу вихідної кореспонденції ДП "СЕТАМ" за 2019 рік (т. 3, а. с. 36, 37).

Реалізація нерухомого майна з електронних торгів відбулась в межах виконавчого провадження № 59990052, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Филипівим А. М. (т. 2, а. с. 6).

Згідно зі звітом про незалежну оцінку, ринкова вартість житлового будинку (без урахування вартості земельної ділянки) загальною площею 215,9 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, становить 5 916 336,00 грн (т. 2, а. с. 65-84).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 3223155400:05:034:0055, що знаходиться у власності ОСОБА_1, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, становить 1 806 000,00 грн (т. 2, а. с. 112-118).

Переможцем торгів став ОСОБА_2, що підтверджується протоколом проведення прилюдних торгів № 445972. Ціна продажу - 7 722 336,00 грн (т. 2, а. с. 158-159).

19 грудня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Филипівим А. М. складено акт про реалізацію предмета іпотеки у виконавчому провадженні № 59990052 (т. 2, а. с. 161).

03 січня 2020 року на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С. І. видала свідоцтво та здійснила державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 40-41).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини четвертої статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі

№ 3-242гс16 зроблено висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, крім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16 та від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність порушень, що могли вплинути саме на результати торгів, тобто не довів порушення його прав і законних інтересів.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується й Верховний Суд, тому відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що жодного документа від приватного виконавця та ДП "СЕТАМ" в ході виконавчого провадження № 59990052 він не отримував, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

06 вересня 2019 року приватний виконавець Филипів А. М. направив ОСОБА_1 копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка містить зазначення ідентифікатора доступу, адресу для ознайомлення та онлайн-оплати, яка була отримана боржником 03 жовтня 2019 року (т. 2, а. с. 5, 15).

З урахуванням наведеного доводи позивача про те, що ним не було отримано жодного документа від приватного виконавця та він не міг впливати на хід виконавчого провадження, є необґрунтованими.

Доводи заявника про проведення банком подвійної процедури звернення стягнення на предмет іпотеки та наявності паралельного виконавчого провадження з примусового виконання одного і того ж виконавчого документа, є необґрунтованими з огляду на таке.

Суди встановили, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області 05 вересня 2019 року у виконавчому провадженні № 51201622 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до заяви стягувача від 23 серпня 2019 року (т. 4, а. с. 152,153).

На підставі заяви стягувача АТ КБ "ПриватБанк" від 06 вересня 2019 року, до якої було додано оригінал виконавчого документа, - виконавчого листа (дубліката) від 22 березня 2017 року № 372/3224/15-ц з відміткою про його повернення державним виконавцем на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", приватний виконавець виконавчого округу Київської області Филипів А. С., відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", 06 вересня 2019 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 59990052 (т. 2, а. с. 2, 3, 6).

Після повернення виконавчого документа стягувачу, заступником начальника Управління - начальником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Шевченко С. П. за результатами перевірки законності виконавчого провадження винесено постанову від 06 вересня 2019 року про скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу від 05 вересня 2019 року (т. 4, а. с. 154-160).

Постанова про відновлення виконавчого провадження від 06 вересня 2019 року містить зазначення про повернення виконавчого документа (т. 4, а. с. 161, 162).

З урахуванням наведеного та зважаючи на відсутність у виконавчому провадженні № 51201622 виконавчого документа, дії державного виконавця у цьому виконавчому провадженні, а саме: винесення постанов про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року, про скасування процесуального документа "постанови про стягнення виконавчого збору" від 26 листопада 2019 року, про передачу виконавчого провадження від 09 січня 2020 року, про прийняття виконавчого провадження від 14 січня 2020 року, про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 03 вересня 2020 року, про повернення виконавчого документа стягувачу від 01 березня 2021 року, не можуть бути підставою для висновку про проведення банком подвійної процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аргументи касаційної скарги про відсутність доказів ознайомлення позивача з результатами визначення ринкової вартості нерухомого майна - предмета іпотеки, відсутність належних доказів визначення ринкової вартості нерухомого майна суб`єктом оціночної діяльності згідно з нормами чинного законодавства, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 661/107/19 (провадження № 61-18549св20) зазначено, що "відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.

Згідно зі статтею 3 цього Закону оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження № 12-18гс18) зроблено висновок, що за змістом статей 12, 33 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17 зазначено, що: "як вбачається з матеріалів справи, позивач, як на підставу для визнання електронних торгів недійсними та скасування оскаржуваних рішень, якими відмовлено у задоволенні таких вимог, посилається на порушення порядку визначення вартості майна боржника, що було передано на реалізацію. […] Таким чином, у разі незгоди з результатами визначення вартості чи оцінки майна, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення про такі результати. З огляду на зазначені законодавчі положення, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів позивача про порушення державним виконавцем порядку визначення вартості майна з підстав заниження її вартості, оскільки, як встановлено судами, позивач був належним чином повідомлений про результати визначення вартості спірного майна, однак не скористався своїм правом на їх оскарження в судовому порядку у визначений законом спосіб та строк. […] Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб".

Допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) (далі - Закон № 1404-VIII (1404-19) ), до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо визначення вартості чи оцінки майна, підлягають оскарженню у порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII (1404-19) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження

З матеріалів справи випливає, що висновок про вартість майна було направлено позивачу 10 жовтня 2019 року (т. 2, а. с. 135, 136). Проте позивач під час розгляду справи не надав доказів оскарження звіту про оцінку майна.

З урахуванням наведеного аргументи заявника в цій частині є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі

№ 6-370цс16, Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 355/1674/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 645/984/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 439/1223/18, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі

№ 6-370цс16 зазначено, що "правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням".

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 355/1674/14-ц (провадження № 61-39476св18) зазначено, що "згідно із частинами першою, шостою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Разом з цим, відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання. За змістом положень статті 29 ЦК України та статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання".

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 645/984/18 (провадження № 61-16336св19) зазначено, що "відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. […] Оскільки на час проведення електронних торгів квартира АДРЕСА_3 була єдиним та постійним місцем проживання ОСОБА_1, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що реалізація майна з прилюдних торгів відбулася з порушенням встановленого мораторію, а тому електронні торги та складений державним виконавцем акт не відповідають вимогам закону".

У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 439/1223/18 (провадження № 61-16336св19) зазначено, що "Згідно з приписами пункту 50 Національного стандарту №1 "загальні засади оцінки майна і майнових прав" проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки. Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна включає, зокрема, етап ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки, а також ідентифікацію об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів. У статті 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки. Установивши, що оцінювач під час здійснення оцінки нежитлової будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконавчому провадженні не провів належний огляд об`єкта оцінки, оскільки доступу до приміщення не було, а належних і допустимих доказів про те, що боржник, будучи повідомлений про день і час такого огляду, не забезпечив доступу до приміщення, в матеріалах справи відсутні, як і дані про те, що державний виконавець зверталась до боржника з цією метою, апеляційний суд зробив правильний висновок, що державний виконавець неправомірно прийняв висновки за результатами проведеної експертної оцінки, а тому наявні правові підстави для задоволення вимоги про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо визначення вартості нежитлової будівлі та зобов`язання ВПВР УДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області провести повторну ринкову оцінку зазначеного об`єкта нерухомості".

Отже, у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник, висновки, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду про застосування Закону № 1304-VII (1304-18) до правовідносин з участю осіб, які не є громадянами України, а за положеннями Закону № 1304-VII (1304-18) на спірне іпотечне майно не могло бути звернено стягнення, то Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 цього Закону № 1304-VII (1304-18) у редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, протягом дії цього Закону не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті за умов, зазначених в цьому Законі.

З огляду на правову природу Закону № 1304-VII (1304-18) він був прийнятий у зв`язку з тим, що внаслідок різких курсових коливань на валютному ринку України, знецінення національної валюти громадяни України втратили значну частину своїх коштів. Через знецінення національної валюти десятки тисяч людей не мали можливості обслуговувати кредитні зобов`язання за споживчими кредитами в іноземній валюті. Банки та інші фінансові установи масово звертали стягнення і примусово вилучали у таких боржників рухоме і нерухоме майно. В тому числі, викидаючи людей із неповнолітніми дітьми з житла на вулицю і забираючи засоби до існування. Це викликало гостре незадоволення у людей і напруження у суспільстві.

З метою підтримки громадян України, які мають невиконані зобов`язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів), укладеними з фінансовими установами та банками України, шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов`язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України пропонувалося мінімізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації.

До прийняття і набуття чинності законодавством у цій сфері, з метою зменшення напруги в суспільстві і знаходження компромісу, необхідно було ввести мораторій (заборону) на примусове відчуження рухомого і нерухомого майна позичальників (боржників), які мають кредитні зобов`язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті.

У пояснювальній записці до проєкту Закону № 1304-VII (1304-18) зазначено, що "з метою підтримки громадян України, які мають невиконані зобов`язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів), укладеними з фінансовими установами та банками України шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов`язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України пропонується мінімалізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації".

Таким чином, основною метою прийняття Закону № 1304-VII (1304-18) було забезпечення конституційних прав громадян України та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ, вжиття оперативних заходів та мінімізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов`язань.

Правовий зміст громадянства України відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) визначає Закон України "Про громадянство України" (2235-14) , згідно з яким громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках (стаття 1 Закону України "Про громадянство України").

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, тобто перебуває у постійному правовому зв`язку із державою, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства та держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов`язків, що покладені на неї цією країною, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності в особи статусу громадянина даної країни.

Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначено Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (3773-17) , Законом України "Про імміграцію" (2491-14) , Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) , Законом України "Про прикордонний контроль" (1710-17) , Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) та іншими нормативно-правовими актами України, а також нормами міжнародного права, що містяться в Загальній декларації прав людини 1946 року, Міжнародному пакті про громадянські й політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі в Гельсінкі 1975 року, Конвенції про правовий статус біженців від 28 липня 1951 року, Конвенції про правовий статус осіб без громадянства від 28 вересня 1954 року, міжнародних угодах щодо прав та обов`язків фізичних осіб у конкретних правовідносинах.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Особливості конституційно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства (правосуб`єктність, конституційні принципи, права, свободи й обов`язки та їх гарантії, деякі додаткові спеціальні права й обов`язки для окремих категорій іноземців та осіб без громадянства) зумовлені тимчасовістю правового зв`язку з державою їх перебування.

В цивілістиці традиційно дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, які перебувають на території України (громадян України, українські юридичні особи, держава Україна, територіальні громади). Дія цивільного законодавства поширюється також на іноземних громадян, осіб без громадянства, на іноземні юридичні особи, якщо інше не передбачено законами України. Іноземні громадяни та особи без громадянства мають такі ж права і свободи, а також несуть такі ж самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Отже, такий підхід повністю узгоджується як із статтею 26 Конституції України, так і частиною першою статті 3 Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", у якій зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.