треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Васильківський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2021 року у складі судді Марчука О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2022 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Ящук Т. І., Немировської О. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило звільнити з-під арешту майно (помилково зазначено про скасування арешту, накладеного на нерухоме майно), а саме земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 3221480201:01:048:0038, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яке належить ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" на праві приватної власності.

На обґрунтування позову посилалося на таке.

29 червня 2017 року між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") та Публічним акціонерним товариством "Комерційний індустріальний банк" (далі - ПАТ "КІБ") укладений договір відступлення прав вимоги № 114/42, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 223361548, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 перейшло до ПАТ "КІБ", а також укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до умов якого право іпотекодержателя за договором іпотеки, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2, на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором щодо повернення суми боргу в розмірі 100 000,00 дол. США перейшло до ПАТ "КІБ".

29 червня 2017 року між ПАТ "КІБ" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" укладений договір відступлення права вимоги № 114/42-ДГ, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки перейшло до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".

27 січня 2021 року між ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" та ОСОБА_2 укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого іпотекодавець передав у власність новому кредитору зазначену земельну ділянку.

Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно існує арешт на об`єкт нерухомості, зареєстрований Київською обласною філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України від 03 листопада 2008 року № 8142997.

Відомості про арешт земельної ділянки внесені на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - ВДВС Васильківського МРУЮ) від 03 листопада 2008 року № 770/1.

Зазначений арешт порушує його майнові інтереси як власника земельної ділянки та перешкоджає реалізації права власності на спірне майно.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів факту неправомірності оспорюваного арешту, крім того, позивач не вирішував питання про скасування арешту у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2022 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що майно, на яке накладено арешт у межах виконавчого провадження, належить не боржнику, а іншій особі, тому ця особа має право звернутися з позовом про зняття арешту з майна (виключення майна з акта опису) з доведенням факту, що саме вона є власником вказаного майна.

ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" звернулося з цим позовом до ОСОБА_1, проте спірна земельна ділянка ОСОБА_1 не належить. Ця земельна ділянка належала майновому поручителю ОСОБА_2, з якою позивач уклав договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 січня 2021 року.

Після отримання у власність спірної земельної ділянки в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 позивач як стягувач не звертався до виконавчої служби із заявою про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням виконавчого документа та зняття арешту з майна, накладеного у межах виконавчого провадження. Водночас питання щодо зняття арешту позивач мав вирішити у межах виконавчого провадження, в якому такий арешт був накладений.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2022 року ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що наявність накладених державним виконавцем арештів на об`єкт спірного нерухомого майна порушує права ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", яке є власником цього майна.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 742/1826/16, від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди встановили, що 27 січня 2021 року за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним між ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" та ОСОБА_2, позивач набув право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3221480201:01:048:0038 на АДРЕСА_1, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 січня 2021 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23 квітня 2021 року зареєстровано арешт цієї земельної ділянки на підставі постанови ВДВС Васильківського МРУЮ від 03 листопада 2008 року № 770/1 за реєстраційним номером 8142997, який вчинений 03 листопада 2008 року реєстратором Київською обласною філією державного підприємства "Інформаційний центр".

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов?язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (1618-15) . Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Подібний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження № 14-431цс19).

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.

Оскільки позивач вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить йому, а не боржникові, тому він має право звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , у зв`язку з чим висновок судів попередніх інстанцій, що позивач обрано неправильний спосіб захисту є помилковим.

Згідно зі статтями 575, 577 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов?язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов?язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення боржником основного зобов?язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Особливості звернення стягнення на заставлене нерухоме майно визначено також положеннями Закону України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження" (606-14) у редакції, чинній на час накладення арешту на майно.

Статтею 44 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно) встановлена черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення вартості заставленого майна.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно), відповідно до якої стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 52 "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно) для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз?яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) (частина восьма статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час накладення арешту на майно).

Таким чином, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов?язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Зі змісту наведених норм права випливає, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 137/2080/18-ц (провадження № 61-13492св19) та у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій, задоволено позов ТОВ "Кей-Колект", який був стягувачем у виконавчому провадженні, в рамках якого було накладено арешт на предмет іпотеки (квартиру), та звільнено зазначену квартиру з-під арешту.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя, тому така квартира підлягає звільненню з-під арешту, накладеного органом державної виконавчої служби.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 742/1826/16-ц (провадження № 61-2602св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, арешти майна перешкоджають реалізації прав самого позивача, їх накладено в його інтересах, що є стягувачем у виконавчому провадженні, за яким такі арешти накладено виконавчою службою. На сьогодні захистити права та законні інтереси позивача в іншому порядку, ніж судовому, відсутня можливість. Це є підставою для такого рішення суду в цьому провадженні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15 дійшла висновку про те, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не призведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".

У цій справі на підставі постанови ВДВС Васильківського МРУЮ від 03 листопада 2008 року № 770/1 накладено арешт на спірну земельну ділянку, яка належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2

27 січня 2021 року між ТОВ "ФК Довіра та Гарнатія" та ОСОБА_2 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого іпотекодавець передав у власність новому кредитору зазначену земельну ділянку. Тому наявність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження цього нерухомого майна порушує права позивача щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

З урахуванням наведеного рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову та звільнення спірного майна з-під арешту.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 337/800/19 (провадження № 61-4592св20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2022 року скасуватита ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 10 215,00 грн (2 270,00 грн + 3 405,00 грн + 4 540,00 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Васильківський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про звільнення майна з-під арешту задовольнити.

Звільнити з-під арешту земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 3221480201:01:048:0038, накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області від 03 листопада 2008 року № 770/1.