розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року у складі судді Мащук В. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2020 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Кокосадзе Л. В., про звільнення самовільно зайнятої ділянки шляхом знесення будівлі, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування записів про державну реєстрацію права власності.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2020 року до участі у справі залучено ОСОБА_2, правонаступника ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Земельна ділянка на АДРЕСА_1, на якій розташовано нерухоме майно, належить територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності.

Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська розглядалась цивільна справа № 202/4280/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення боргу та за зустрічнім позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дніпровська міська рада, про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2016 року у справі № 202/4280/15 частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на магазин продовольчих товарів, що розташований на

АДРЕСА_1, який складається з приміщення

літ. "А-1": 1 - торговельний зал, площею 40,0 кв. м, без введення в експлуатацію.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2017 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2016 року скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно первинну реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна здійснено за ОСОБА_1 30 квітня 2016 року приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В., номер запису про право власності: 14446092, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 918148712101, на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2016 року у справі № 202/4280/15-ц.

23 травня 2016 року приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В. розмір часток у праві власності на зазначене нерухоме майно змінено з 1/1 на 1/2.

23 травня 2016 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 1/2 частини зазначеного нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 23 травня 2016 року, серія та номер: 1024, посвідченим приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В. (номер запису про право власності: 14693906).

24 травня 2016 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 1/2 частини вказаного нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 24 травня 2016 року, серія та номер: 1027, посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В. (номер запису про право власності: 14747575).

На цей час право власності на спірний об`єкт самочинного будівництва зареєстровано за ОСОБА_3 по 1/2 частини вказаного нерухомого майна.

Посилаючись на те, що відчуження самочинно побудованого на належній їм земельній ділянці нерухомого майна було здійснено незаконно, а належна їм земельна ділянка підлягає поверненню шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нерухомого майна від 23 травня 2016 року, серія та номер: 1024, посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В. (номер запису про право власності: 14693906), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нерухомого майна від 24 травня 2016 року, серія та номер: 1027, посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В. (номер запису про право власності: 14747575), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; припинити право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на АДРЕСА_1, який складається з магазину продовольчих товарів, літ. "А-1", площею 40,0 кв. м та скасувати записи про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за: ОСОБА_1, номер запису про право власності: 14446092 від 30 квітня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 918149712101, посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В.; ОСОБА_3, номер запису про право власності: 14693906 від 23 травня 2016 року, серія та номер: 1024, посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В.; ОСОБА_3, номер запису про право власності: 14747575 від 24 травня 2016 року, серія та номер: 1027, посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В.; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку загальною площею 40,0 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна, яке складається з магазину продовольчих товарів, літ. "А-1", площею 40,0 кв. м.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у Дніпровської міської ради немає будь-яких документів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю та що Дніпровська міська рада є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1, на якій розташовано торговельний зал літ. "А- 1": 1 0 торговельний зал площею 40 кв. м, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що позов пред`явлений до суду неналежним позивачем.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року в частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг, приватний нотаріус Кокосадзе Л. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування записів про державну реєстрацію права власності скасовано, провадженні у справі в цій частині закрито.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року в частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг, приватний нотаріус Кокосадзе Л. В., про звільнення самовільно зайнятої ділянки шляхом знесення будівлі, скасування записів про державну реєстрацію права власності скасовано, ухвалено нове рішення.

Позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг, приватний нотаріус Кокосадзе Л. В., про звільнення самовільно зайнятої ділянки шляхом знесення будівлі, скасування записів про державну реєстрацію права власності задоволено частково.

Припинено право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на АДРЕСА_1, який складається з магазину продовольчих товарів, літ. "А-1" площею 40,0 кв. м та скасовано записи про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), номер запису про право власності: 14446092 від 30 квітня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 918149712101, посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В.

В іншій частині позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що права Дніпровської міської ради не порушені, оскільки вона не надала документів, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю та вона є власником земельної ділянки, не ґрунтуються на законі.

Щодо вирішення вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 як правонаступника померлого ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування записів про державну реєстрацію права власності суд апеляційної інстанції зазначив, що до пред`явлення Дніпровською міською радою позову ОСОБА_3 помер, тому незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі.

На такі дії суду не впливає те, що у справі бере участь відповідач-спадкоємець, яка на час розгляду справи має цивільну процесуальну правосуб`єктність.

Зважаючи на те, що право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно було визнано заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2016 року, яке в подальшому скасоване, та що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 30 квітня 2016 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на спірний магазин непродовольчих товарів, то позовні вимоги Дніпровської міської ради в частині припинення права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна та скасування запису про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Позовні вимоги Дніпровської міської ради в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого майна, задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав доказів, що саме ОСОБА_1 вчинила самочинне будівництво.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2022 року Дніпровська міська рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що спірний магазин продовольчих товарів є самочинним будівництвом, збудованим на земельній ділянці, не відведеній для вказаної мети, та за відсутності декларації про початок будівельних робіт і декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Земельна ділянка, на якій розташоване самочинно збудоване нерухоме майно, належить територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, яка віднесена до земель комунальної власності.

Суди не врахували, що не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

Знаходження самочинно побудованого об`єкта нерухомого майна без правовстановлюючих документів на земельній ділянці комунальної власності, не відведеній для такої мети, порушує законне право Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів самовільного зайняття спірної земельної ділянки та здійснення самочинного будівництва ОСОБА_1 .

Суди не врахували, що спірне нерухоме майно є об`єктом самочинного будівництва, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Тому ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Державна реєстрація права власності на спірний об`єкт не спростовує факту самочинності зведення цього нерухомого майна та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 . Оскільки як на підставу позову позивач посилається на статтю 376 ЦК України, то відповідачами у справі є особи, які здійснювали самочинне будівництво, а інші особи, зокрема ті, що перебували чи перебувають у правовому зв`язку з відповідним об`єктом нерухомого майна або за яким право власності на об`єкт нерухомого майна було зареєстровано раніше, можуть бути визначені як треті особи.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/9009/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди встановили, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2016 року у справі № 202/4280/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дніпропетровська міська рада, про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності, зустрічний позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на магазин продовольчих товарів, що розташований на АДРЕСА_1, та складається з літ. "А-1": 1 - торговельний зал, площею 40 кв. м, без введення в експлуатацію. У решті позовних вимог відмовлено (т. 1, а. с. 15-16).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2017 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2016 року скасовано та призначено цивільну справу до розгляду в загальному порядку (т. 1, а. с. 10-11).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 30 квітня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на магазин продовольчих товарів, літ. "А-1", загальною площею 40 кв. м, підстава виникнення права власності: рішення суду № 202/4280/15-ц, пров. № 2/0202/157/2016, ухвалене 08 квітня 2016 року, видавник: Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська (т. 1, а. с. 12-13).

Згідно з договором купівлі-продажу частки нерухомого майна від 23 травня 2016 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 1/2 частки магазину продовольчих товарів, який знаходиться на АДРЕСА_1 . Опис майна в цілому: магазин продовольчих товарів літ. "А-1", загальною площею 40,0 кв. м. Частка нерухомого майна належить продавцю ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі рішення суду (т. 1, а. с. 108-109,181).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 23 травня 2016 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 1/2 частини вказаного нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 23 травня 2016 року, серія та номер: 1024, посвідченим приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В. (номер запису про право власності: 14693906) (т. 1, а. с. 12-13).

Згідно з договором купівлі-продажу частки нерухомого майна від 24 травня 2016 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 1/2 частини магазину продовольчих товарів, який знаходиться на АДРЕСА_1 . Опис майна в цілому: магазин продовольчих товарів літ. "А-1", загальною площею 40,0 кв. м. Частка нерухомого майна належить продавцю ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі рішення суду (т. 1, а. с. 106-107, 183).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 24 травня 2016 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 1/2 частини вказаного нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 24 травня 2016 року, серія та номер: 1027, посвідченим приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В. (номер запису про право власності: 14747575) (т. 1, а. с. 12).

28 квітня 2016 року ФОП ОСОБА_7 виготовлено технічний паспорт на громадський будинок - магазин продовольчих товарів АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 185-189).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, магазин продовольчих товарів літ. "А-1", загальною площею 40 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про права на спадщину (т. 1, а. с. 71-72).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, копія засвідчена приватним нотаріусом Бондаренко Р. О., ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про що в книзі реєстрації 2020 року 01 місяця 15 числа складено актовий запис про смерть (т. 1, а. с. 73, 74,161, 162).

20 червня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Кокосадзе Н. М. із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 159).

24 червня 2020 року ОСОБА_2 звернулась із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 171).

24 червня 2020 року приватний нотаріус Кокосадзе Н. М. видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, спадщина, на яку видано свідоцтво складається з: магазину продовольчих товарів, розташованого на АДРЕСА_1, що належав померлому на підставі приватної власності (т. 1, а. с. 105, 201).

Щодо доводів про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).

Отже, відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України правонаступників у справі можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин (стаття 26 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно з частиною першою статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що за загальним правилом на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі - спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц.

Цивільне-процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі.

Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18).

Встановивши, що смерть ОСОБА_3, до якого позивач заявив вимоги про визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу та скасування записів про державну реєстрацію, настала до звернення Дніпровською міською радою із позовом, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що суд залучив до участі у справі як відповідача правонаступника ОСОБА_2, а тому не було підстав для закриття провадження, є помилковими, оскільки такі процесуальні дії, як залучення правонаступників сторін у справах, де допускається правонаступництво, можливі лише за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі.

З урахуванням наведеного постанова суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження щодо позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування записів про державну реєстрацію права власності підлягає залишенню без змін.

Відповідно, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про закриття провадження у справі у вказаній частині вимог.

Щодо вирішення вимог про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення спірного нерухомого майна

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частиною другою статті 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша, четверта статті 376 ЦК України).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлений власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначила, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок, що за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи".

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема положень частини четвертої цієї статті.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що за обставин справи, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю Дніпровської міської ради, а тому позивач є правомірним власником вказаної земельної ділянки, на якій побудований спірний об`єкт будівництва.

Оскільки власником спірної земельної ділянки є позивач, а ОСОБА_1 незаконно володіла спірною земельною ділянкою, тому обґрунтованими є посилання позивача на те, що спірний об`єкт,зведений на земельній ділянці позивача, є результатом будівництва, здійсненим без достатніх правових підстав. Відповідно, таке будівництво має розглядатися як самочинне, оскільки спірне будівництво здійснено без згоди власника земельної ділянки, а звертаючись до суду з позовом про знесення самочинного будівництва та звільнення земельних ділянок, позивач лише додатково підтвердив те, що він не схвалив здійснення відповідачем будівництва на земельній ділянці позивача.

Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не надав належних доказів, що він є власником спірного майна, а суд апеляційної інстанції помилково зазначив про те, що позивач не надав достатньо доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 вчинила самочинне будівництво.

Суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили обґрунтованість вимог позивача щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 376 ЦК України та не вирішили по суті вимоги позивача про звільнення самовільно зайнятої ділянки шляхом знесення будівлі.

Верховний Суд виходить з того, що у чинному законодавстві України закріплений принцип єдності правової долі земельної ділянки і розташованої на ній споруди. Тому зведення споруди на земельній ділянці всупереч волі власника протирічить правилам цивільного обігу.

Відповідно для збереження такого стану речей судом мають бути встановлені надзвичайно вагомі аргументи і доводи.

Водночас метою рішення суду є остаточне вирішення спору, а не створення умови для подальших спорів. Саме у вирішенні спору полягає зміст цивільного судочинства.

Разом з тим Верховний Суд враховує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті під час касаційного перегляду справи, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у справі, а тому обґрунтованим є рішення суду про скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі щодо вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування записів про державну реєстрацію прийнята з додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанцій в зазначеній частині без змін.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення вимог позивача щодо звільнення самовільно зайнятої ділянки шляхом знесення будівлі не встановили обставин справи, не дослідили та не надали належної правової оцінки доказам у справі, неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в зазначеній частині та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суд першої інстанції має врахувати викладене, переглянути рішення суду першої інстанції з урахуванням всіх вимог позову, перевірити та з`ясувати, чи порушені права позивача та чи існують підстави для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів Дніпровської міської ради, вирішити питання про належний склад відповідачів за вимогою про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення спірного нерухомого майна, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, надати оцінку наявним у матеріалах справи доказам та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду рішення судів попередніх інстанцій з вирішення зазначеної вимоги підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року в частині вирішення вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі скасувати, а справу у зазначеній частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року в частині закриття провадження щодо вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування записів про державну реєстрацію права власності залишити без змін.