розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства"Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі -

ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ") про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, щорішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 02 грудня 2020 року (справа № 501/2883/20-ц) визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов`язки директора

ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" Попова О. М. № 260/0-33 від 28 липня 2020 року про її звільнення з посади управителя ресторану "Готельного комплексу "Моряк" ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату працівників. Її поновлено на посаді управителя ресторану "Готельного комплексу "Моряк" ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ". Стягнуто з ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та виплаті заробітної плати за один місяць. Судове рішення набрало законної сили.

Додатковим рішенням Іллічівського міського суду Одеської області

від 05 січня 2021 року стягнуто з ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу

у розмірі 27 914 грн 40 коп.

Позивач зазначала, що рішення Іллічівського міського суду Одеської області про поновлення її на роботі було ухвалено 02 грудня 2020 року, а наказ про поновлення роботодавцем видано лише через 2 місяці - 02 лютого 2021 року. Вважала, що відповідачем не забезпечено негайного виконання рішення суду, що є підставою для притягнення його до відповідальності шляхом стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у справі

№ 501/2883/20 у розмірі 12 406 грн 40 коп.

Короткий рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 14 грудня 2021 року у складі судді Смирнова В. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду

у справі № 501/2883/20 у розмірі 12 406 грн 40 коп.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не виконувалось рішення суду про поновлення на роботі, яке було допущено до негайного виконання, що відповідно до статті 236 КЗпП України

є підставою для стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі. При цьому посилався на відповідний висновок Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу ДП "Морський торговельний порт"Чорноморськ" задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 грудня 2021 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, встановивши, що з наказом № 25-К від 02 лютого 2021 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 була ознайомлена 03 лютого 2021 року, а з позовом звернулася до суду лише 22 жовтня 2021 року. Отже, позивачкою пропущено тримісячний строк, який передбачений статтею 233 КЗпП України. Поважні причини пропуску зазначеного строку відсутні. При цьому посилався на відповідну правову позицію Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження

у справі, яка в силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України

є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, з якими суд касаційної інстанції погодився. Витребувано її матеріали з Іллічівського міського суду Одеської області.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2022 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові через пропуск строку позовної давності, так як звернення позивача до суду з позовом про стягнення належного йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не обмежується будь-яким строком. Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. При цьому посилалася на відповідну правову позицію Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 02 грудня 2020 року (справа № 501/2883/20-ц) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ в. о. директора ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" Попова О. М. № 260/0-33 від 28 липня

2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади управителя ресторану "Готельного комплексу "Моряк" ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату працівників.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді управителя ресторану "Готельного комплексу "Моряк" ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ".

Стягнуто з ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду

у розмірі 5 000 грн, судові витрати у розмірі 2 102 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та виплаті заробітної плати за один місяць. У задоволенні решти вимог - відмовлено (а. с. 9-19).

Додатковим рішенням Іллічівського міського суду Одеської області

від 05 січня 2021 року стягнуто з ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 27 914 грн 40 коп. (а. с. 20-22).

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційні скарги ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" залишено без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області

від 02 грудня 2020 року та додаткове рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 січня 2021 року залишено без змін (а. с. 23-29).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. від 14 вересня 2022 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 02 грудня 2020 року, додаткове рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 липня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,відмовлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України(малозначна справа, провадження № 61-14508ск21) (а. с. 30-32).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1Конституції України).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно

з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий

і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Судами встановлено, що відповідно до наказу ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" № 25-К 02 лютого 2021 року на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 02 грудня 2020 року у справі №501/2883/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді управителя ресторану "Готельного комплексу "Моряк" ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (а. с. 33, 63), що і стало підставою для звернення позивача

з позовом у цій справі.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору визначено статтею 233 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівника:

у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження

№ 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду, з`ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої

статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила

від висновку Об`єднаної палати Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі

№ 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (v008p710-13)

у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що

у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими

не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення належної їй заробітної плати, яка відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанцій, вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, неправильно застосував статтю 233 КЗпП України, що призвело до неправильного висновку про порушення ОСОБА_1 визначеного законом строку звернення до суду з позовом у цій справі та помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за розгляд справи у суді касаційної інстанціїу розмірі 1 816 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись статтями 400, 413, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року скасувати, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 грудня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" у дохід держави судовий збір за розгляд справи у суді касаційної інстанціїу розмірі 1 816 грн.