У грудні 2018 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила переважне право, як наймача, на укладення договору найму на жиле приміщення тимчасового користування та права користування жилим приміщенням, виселення.

Позов мотивований тим, що на підставі договору тимчасового найму житла з фонду для тимчасового проживання (маневрений фонд) № 5/1, який укладений 03 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством "Житлосервіс" "Оболонь" Оболонського району у м. Києві (далі - КП "Житлосервіс" "Оболонь"), відповідачу було надано кв. АДРЕСА_1 для тимчасового проживання. Згідно умов пункту 4.4 договору термін його дії закінчився 03 квітня 2013 року. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний звільнити займане жиле приміщення протягом десяти днів з часу повідомлення наймодавця. КП "Житлосервіс" "Оболонь" неодноразово направляло відповідачу попередження та приписи про звільнення житла. Рішенням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 41 від 31 січня 2015 року буд. АДРЕСА_2 переданий на баланс КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" на праві господарського відання. 05 грудня 2018 року позивач в черговий раз надіслав лист-вимогу про звільнення займаного приміщення, однак відповідач не звільняє його. Позивач зазначає, що відповідачем на сьогодні самоправно зайнято спірну квартиру, тому він підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення згідно частини третьої статті 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР). Із позивачем та КП "Житлосервіс" "Оболонь" ОСОБА_1 трудових відносин не має. За відповіддю Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації на звернення КП "Житлосервіс" "Оболонь", відповідач у 2008 році використав право на приватизацію нерухомого майна, тобто у нього є жиле приміщення для вселення.

Позивач просив:

визнати ОСОБА_1 таким, що втратив переважне право, як наймач, на укладення договору найму на жиле приміщення тимчасового користування та права користування жилим приміщенням - кв. АДРЕСА_1 ;

виселити ОСОБА_1 з кв. АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суд міста Києва 29 вересня 2021 року позовні вимоги КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" до ОСОБА_1 про виселення задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 з кв. АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" 1 762 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги про виселення суд першої інстанції виходив з того, що термін дії договору найму житлового приміщення закінчився, підстав для його пролонгації на невизначений строк чи визнання за відповідачем права постійного користування ним судом не встановлено, вимога щодо звільнення приміщення відповідачем добровільно не виконується.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання відповідача таким, що втратив переважне право, як наймач на укладення договору найму жилого приміщення, суд першої інстанції зазначив, що ця вимога не є ефективним способом правового захисту прав позивача, відсутність переважного права на укладання договору найму є підставою вважати подальше проживання відповідача у спірній квартирі неможливим, що є підставою для захисту прав позивача шляхом виселення відповідача з займаного житлового приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Оболонського районного суд міста Києва 29 вересня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову.

У задоволенні позову КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" до ОСОБА_1 про виселення відмовлено.

Стягнуто з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 643 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріалами справи не доведено, що позивач перед зверненням до суду повідомив відповідача, який проживав у спірній квартирі на підставі договорів найму, про необхідність звільнення житла (додані до позовної заяви дві ксерокопії листів на адресу відповідача не містять дати та неможливо прочитати їх зміст), звертаючись з позовом про виселення з державної квартири відповідача, який іншого житла не має і перебуває на квартирному обліку, суд першої інстанції не перевірив чи буде таке виселення пропорційним втручанням в конституційне право позивача на житло. Відповідач вселився у спірну квартиру у встановленому законом порядку в 2001 році, постійно проживає, не має іншого житла на момент подання позову про виселення і на даний час, тому є підстави стверджувати, що він має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена квартира є його "житлом" у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року; залишити в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року про виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що є неправильними висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності у відповідача іншого житла, оскільки за відповіддю Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 04-11/104/1747-3472, яка була додана до позовної заяви, ОСОБА_1 вже було використано право на приватизацію нерухомого майна у 2008 році, на підставі довідки форми № 3 від 18 квітня 2012 № 12922 ОСОБА_1 зареєстрований один з 17 листопада 2011 року в гуртожитку по АДРЕСА_4 . Рішення районної адміністрації про надання спірного житла у постійне користування відповідачу в установленому законом порядку не приймалось, ордеру, який дає право на постійне проживання у вказаній квартирі, не видавалося.

Зазначає, що виселення особи із житла з фонду для тимчасового проживання після закінчення строку договору, переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, втручання у право особи на повагу до житла, у даному випадку, передбачене Порядком надання і користування житловими приміщеннями із фондів житла для тимчасового проживання, який передбачає строковість договорів тимчасового найму. Вважає, що у разі відмови у виселенні ОСОБА_1 з кв. АДРЕСА_1, що була закріплена під маневрений фонд району розпорядженням Мінської районної державної адміністрації від 27 лютого 2001 року № 164, який добровільно не звільняв квартиру після закінчення договору, не перебуває у трудових відносинах з КП "Керуюча компанія" та якому не видавався ордер на право проживання, будуть порушені права інших осіб на отримання житлового приміщення для проживання на період роботи або у порядку черговості. Зазначене порушить баланс інтересів суспільства.

Вказує, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 520/125/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги; залишити без змін постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року.

Відзив мотивований тим, що матеріали справи не містять листа відповідача від 05 грудня 2018 року про звільнення спірної квартири та листа Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 04-11/104/1747-3472. Позивачем не надано доказів, що відповідач у 2008 році використав своє право на приватизацію нерухомого майна, довідка за формою № З від 18 квітня 2012 року № 12922 про реєстрацію відповідача з 17 листопада 2011 року у гуртожитку по АДРЕСА_4, не свідчить про проживання відповідача у гуртожитку. Твердження позивача про те, що строк дії договору закінчився ще 03 квітня 2013 року, не відповідає дійсності, позивач не повідомляв належним чином відповідача про необхідність звільнення приміщення, як це передбачено Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (157-20) , тому строк дії договору пролонгований. Жодних підстав для дострокового припинення договору позивачем не наведено і не надано доказів підстав для такого припинення. Матеріали справи не містять доказів передання позивачу на баланс буд. АДРЕСА_2 . Обставини щодо виселення, передбачені статтею 116 ЖК Української РСР не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідач не самовільно зайняв квартиру, а вселився у вищезазначену квартиру на підставі договору № 5/1 від 03 квітня 2012 року. Зазначає, що правовою підставою вселення та виселення відповідача є норми ЦК України (435-15) , оскільки особа проживає у жилому приміщенні на підставі цивільно-правового договору. Позивач не аргументував ні мету, яку він переслідував, подавши позов про виселення відповідача без надання йому іншого житлового приміщення, ні співмірність такого виселення з відповідною метою, а обґрунтування пропорційності виселення, Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року поновлено КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року, відкрито касаційне провадження, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 756/16223/18.

У вересні 2022 року матеріали цивільної справи № 756/16223/18 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 520/125/15, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що на підставі договору тимчасового найму житла з 26 лютого 2001 року ОСОБА_1 наймодавцем КП "Житлосервіс" "Оболонь" надано кв. АДРЕСА_1 для тимчасового проживання. Договір тимчасового найму житла неодноразово пролонгувався та переукладався.

Останній договір тимчасового найму житла з фонду для тимчасового проживання (маневрений фонд) № 5/1 був укладений 03 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та КП "Житлосервіс" "Оболонь", відповідно до якого відповідачу надано кв. АДРЕСА_1 для тимчасового проживання. За умовами цього договору термін його дії з 03 квітня 2012 року по 03 квітня 2013 року.

Аналіз наданих суду копій договорів свідчить про те, що вони всі мали строковий характер, оскільки були укладені на строк один рік. Умов про пролонгацію цих договорів вони не містять.

Житловий будинок АДРЕСА_2 належить до комунального майна територіальної громади м. Києва і на праві господарського відання, закріплений за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" на підставі розпорядження голови Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації № 41 від 31 січня 2015 року.

Згідно умов пункту 5 договору тимчасового найму від 03 квітня 2012 року, термін його дії закінчився 03 квітня 2013 року. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний звільнити займане жиле приміщення протягом десяти днів з дня отримання такої вимоги (припису).

З матеріалів справи вбачається, що КП "Житлосервіс" "Оболонь" Оболонського району у м. Києві направлено відповідачу попередження та приписи щодо звільнення спірної квартири. Однак, відповідач до цього часу займає квартиру.

Позиція Верховного Суду

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частина третя статті 47 Конституція України).

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі статтею 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років.

Згідно з частиною першою статті 822 ЦК України у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк. Якщо наймодавець відмовився від укладення договору на новий строк, але протягом одного року уклав договір найму житла з іншою особою, наймач має право вимагати переведення на нього прав наймача та (або) відшкодування збитків, завданих відмовою укласти з ним договір на новий строк.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), на яку послався позивач у касаційній скарзі, зазначено, що "відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі "Коннорс проти Сполученого Королівства" ("Connors v. the United Kingdom"), заява № 66746/01, § 82). ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла".

У справі, що переглядається, встановивши, що відповідач вселився у спірну квартиру у встановленому законом порядку в 2001 році на підставі договору тимчасового найму, постійно проживає, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції також правильно зазначив, що доказів наявності у відповідача іншого житла на момент подання позову про виселення і на даний час, позивачем не надано, тому є підстави стверджувати, що, оскільки відповідач має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, зазначена квартира є його "житлом" у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем у 2008 році вже було використано право на приватизацію нерухомого майна, а також, що відповідач на підставі довідки форми № 3 від 18 квітня 2012 № 12922 зареєстрований один з 17 листопада 2011 року в гуртожитку по АДРЕСА_4, що підтверджується листом Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 04-11/104/1747-3472, яка була додана до позовної заяви, спростовуються матеріалами справи, які не містять зазначеного позивачем у касаційній скарзі листа, відповідно, судами зазначений лист не досліджувався, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Аргументи касаційної скарги про те, що рішення районної адміністрації про надання спірного житла у постійне користування відповідачу в установленому законом порядку не приймалось, ордеру, який дає право на постійне проживання у вказаній квартирі, не видавалося, є безпідставними з огляду на висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/771/21 (провадження № 61-7585св22), відповідно до якого "вселення відповідача у спірні приміщення на підставі відповідного рішення керівництва автомобільної бази НОМЕР_2 МОУ до НОМЕР_3 ЗБК ДП "ІНФОРМАЦІЯ_1" МОУ унеможливлює його виселення на підставі частини третій статті 116 ЖК Української РСР, оскільки таке вселення не є самоправним. Недотримання порядку вселення в приміщення, а саме відсутність ордеру, само по собі не є підставою для висновку про самоправне зайняття житла".

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 520/125/15, Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, є безпідставним, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених позивачем у касаційній скарзі постановам.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди позивача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/771/21 (провадження № 61-7585св22) та меж касаційного перегляду, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.