У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягнутого за виконавчим написом нотаріуса.

На обґрунтування позову посилався на таке.

09 липня 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк") укладений кредитний договір № 2008/0708/45-042, за яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 52 200,00 дол. США зі строком повернення до 09 липня 2038 року включно та сплатою 11,90 % річних. За умовами зазначеного договору розмір щомісячного платежу для погашення заборгованості становить 532,92 дол. США, погашення кредиту та сплата процентів здійснюється не пізніше 10 числа місяця.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань був укладений договір іпотеки від 09 липня 2008 року за реєстровим № 967, за яким він передав в іпотеку ВАТ "Сведбанк" придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1 .

25 травня 2012 року йому стало відомо, що право вимоги за кредитним договором було відступлено Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), а 15 червня 2012 року - Публічному акціонерному товариству "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк").

З липня 2012 року сплата щомісячних платежів за кредитним договором здійснювалася ним на рахунок ПАТ "Альфа-Банк", проте у червні 2015 року його фінансове положення погіршилося та з цього часу він неодноразово звертався до банку з проханням провести реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором (останній раз 01 листопада 2019 року), проте такої згоди не було досягнуто.

У листопаді 2019 року йому стало відомо, що приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д. А. 19 вересня 2019 року винесено постанову, якою накладено арешт на його грошові кошти в Акціонерному товаристві "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк").

02 грудня 2019 року він дізнався, що постанову про арешт коштів боржника від 19 вересня 2019 року винесено у виконавчому провадженні № 57984211 на виконання виконавчого напису від 23 листопада 2015 року за реєстровим № 16310, вчиненого приватним нотаріусом Чуловським В. А. за заявою АТ "Альфа-Банк", відповідно до якого з ОСОБА_1 запропоновано стягнути на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 2008/0708/45-042 в сумі 971 090,96 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 924 982,77 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 43 108,19 грн, витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису, - 3 000,00 грн. Стягнення здійснене за період з 10 червня 2015 року до 01 жовтня 2015 року.

Зазначений виконавчий напис вчинений до спливу 30 днів з дня отримання ним письмової вимоги про добровільне усунення порушення, а отже, нотаріусом не були дотримані строки його вчинення. Також сума грошових коштів, яку запропоновано стягнути за оспорюваним виконавчим написом, не є безспірною.

Крім того, виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема статті 87 Закону України "Про нотаріат" та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) (далі - Перелік).

Посилаючись на те, що виконавчий напис нотаріуса є недійсним і таким, що не підлягає виконанню, позивач вважав недійсним й акт про реалізацію предмета іпотеки від 19 березня 2019 року та наступну реєстрацію предмета іпотеки за ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного позивач просив: визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 23 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. за реєстровим № 16310, за яким з нього на користь АТ "Альфа-Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 2008/0708/45-042 на загальну суму 971 090,96 грн; визнати недійсним у порядку повернення стягнутого за виконавчим написом акт про реалізацію предмета іпотеки від 19 березня 2019 року зі скасуванням свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 20 березня 2019 року за реєстровим № 709 та виключити із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис про виникнення у ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1, внесений 20 березня 2019 року за індексним номером 46048336, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1790434263101; стягнути з АТ "Альфа-Банк" на його користь у порядку повернення стягнутого за виконавчим написом - грошові кошти у розмірі 2 094,28 грн.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, не спростував того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була відсутня або була іншою ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, а також не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та його представник не були належним чином повідомлені про розгляд справи 30 грудня 2020 року. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням вимог статей 128, 130 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Таким чином, суд першої інстанції порушив право позивача знати про час і місце судового засідання, що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2020 року в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним у порядку повернення стягнутого за виконавчим написом акта про реалізацію предмета іпотеки від 19 березня 2019 року зі скасуванням свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 20 березня 2019 року за реєстровим № 709 та виключення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запису про виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять розрахунку заборгованості станом на 11 серпня 2015 року - дня пред`явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості, оскільки вказана вимога містить лише загальну суму заборгованості - 45 888,15 дол. США, а згідно з виконавчим написом загальна сума заборгованості, за якою проводиться стягнення, становить 45 679,16 дол. США, інші документи, які б відображали процес здійснення нарахувань за кредитним договором і погашення заборгованості, матеріали справи не містять. Відповідно суд апеляційної інстанції позбавлений можливості робити висновки, чи нараховувались банком проценти за кредитом після пред`явлення до позивача вимоги про дострокове погашення заборгованості.

Існування вимоги про дострокове погашення кредиту від 11 серпня 2015 року, після пред`явлення якої припинилося право банку нараховувати проценти та пеню за кредитом, не спростовує безспірності вимоги банку щодо вчинення виконавчого напису, оскільки позивачем не оспорюється існування у нього заборгованості перед банком станом на 11 серпня 2015 року в розмірі 45 888,15 дол. США, визначеному у надісланій йому у вимозі про досудове врегулювання спору.

Розмір заборгованості, зазначений у виконавчому написі, є меншим за еквівалент 45 888,15 дол. США. Також, з урахуванням періоду, за який за позивачем утворилась заборгованість, а також того факту, що згідно з актом про реалізацію предмета іпотеки від 19 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 57984211, продаж квартири АДРЕСА_1, було здійснено за 367 781,10 грн, що є значно нижчим за розмір існуючої за позивачем заборгованості.

Не є суттєвим і посилання скаржника на той факт, що згідно з виконавчим написом стягнення заборгованості здійснюється з 10 червня 2015 року, замість 11 червня 2015 року.

Лише незгода боржника з розміром заборгованості та її розрахунком не є підставою для визнання заборгованості спірною, оскільки спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку. Отже, нотаріус діяв правомірно, в межах своїх повноважень, наданих чинними законодавчими нормами, в зв`язку з чим підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого 23 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. за реєстровим № 16310, за яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 2008/0708/45-042 на загальну суму 971 090,96 грн, визнання недійсним у порядку повернення стягнутого за виконавчим написом акта про реалізацію предмета іпотеки від 19 березня 2019 року зі скасуванням свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 20 березня 2019 року за реєстровим № 709 та виключення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запису про виникнення у ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1, внесеного 20 березня 2019 року за індексним номером 46048336, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1790434263101, скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Суд апеляційної інстанції, зазначивши, що його твердження про отримання вимоги 28 жовтня 2015 року не підтверджується матеріалами справи, безпідставно вказав, що така вимога була ним отримана 23 жовтня 2015 року (в день її направлення через поштове відділення зв`язку у місті Києві на адресу ОСОБА_1 у м. Харкові).

У матеріалах справи немає доказів отримання ним вимоги від 21 жовтня 2015 року в день її направлення АТ "Альфа-Банк", а саме 23 жовтня 2015 року.

Отже, доказів того, що на час вчинення виконавчого напису 23 листопада 2015 року спливло 30 днів з моменту отримання ним (іпотекодавцем) письмової вимоги про усунення порушень, матеріали справи не містять.

У матеріалах справи також немає доказів вручення йому письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання перед вчиненням виконавчого напису.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Таким чином, банк, звернувшись з вимогою від 11 серпня 2015 року, використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору.

У виконавчому написі від 23 листопада 2015 року заборгованість за кредитним договором визначена за період з 10 червня 2015 року до 01 жовтня 2015 року у сумі 968 090,96 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 924 982,77 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 43 108,19 грн. Отже, розмір заборгованості, визначеної для вчинення виконавчого напису банком за період з 12 серпня 2015 року до 01 жовтня 2015 року, не відповідає вимогам закону.

Кредитним договором зобов`язання щодо повернення позики було визначене у іноземній валюті - доларах США. Проте в оскаржуваному виконавчому написі заборгованість визначена в сумі 968 090,96 грн, що також не відповідає вимогам закону.

У вимозі про дострокове повернення кредиту від 11 серпня 2015 року за вих. № 000138 зазначено заборгованість у розмірі 45 888,15 дол. США. У вимозі про усунення порушень від 21 жовтня 2015 року за вих. № 89788-34 загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 45 679,16 дол. США (972 766,84 грн). Проте у виконавчому написі від 23 листопада 2015 року заборгованість за кредитним договором визначена у розмірі 971 090,96 грн.

Судом апеляційної інстанції питання щодо розрахунку заборгованості ні станом на 11 серпня 2015 року, ні станом на 21 жовтня 2015 року, як і станом на 23 листопада 2015 року, не досліджувалося. Отже, з урахуванням зазначеного, суму заборгованості, зазначену в оспорюваному виконавчому написі, не можна вважати безспірною.

Судові рішення оскаржуються з підстави неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12664/14-ц, Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 746/45737/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 766/11574/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 201/11696/16-ц.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині вирішення вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого 23 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. за реєстровим № 16310, за яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 2008/0708/45-042 на загальну суму 971 090,96 грн, визнання недійсним у порядку повернення стягнутого за виконавчим написом акта про реалізацію предмета іпотеки від 19 березня 2019 року зі скасуванням свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 20 березня 2019 року за реєстровим № 709 та виключення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запису про виникнення у ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1, внесеного 20 березня 2019 року за індексним номером 46048336, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1790434263101, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

У серпні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ "Альфа-Банк", у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що відомостей, які підтверджують відсутність боргу або невідповідність суми боргу, у матеріалах справи немає.

Позивачем не надано суду жодних розрахунків, які б підтверджували спірність оспорюваного виконавчого напису.

Таким чином, предметом спору в цій справі є не дійсний розміру його боргу перед кредитором або відсутність такого, а дотримання нотаріусом чинного законодавства при вчиненні виконавчого напису, а такі порушення, навіть якби вони були допущені, не можуть бути підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

АТ "Альфа-Банк" правомірно, без порушень законодавства та умов кредитного договору звернулося до приватною нотаріуса із заявами про вчинення виконавчих написів на кредитних договорах та надало усі встановлені чинним законодавством України документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частинипершої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

09 липня 2008 між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2008/0708/45-042 (на купівлю житлової нерухомості), за умовами якого банк надає позивачу грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 52 200,00 дол. США на строк до 09 липня 2038 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмір 11,90 % річних (а. с. 11-15).

Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитом, починаючи з 11 серпня 2008 року, шляхом здійснення фіксованих платежів у сумі 532,92 дол. США в термін до 10 числа кожного місяця.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 2008/0708/45-042 між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір від 09 липня 2008 року № 2008/0708/45-042-Z-l, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Носовою О. В., реєстровий № 967. Предметом іпотечного договору є однокімнатна квартира АДРЕСА_1 (а. с. 16-18).

09 липня 2008 року приватним нотаріусом Носовою О. В. накладена заборона відчуження за № 968 вказаної квартири, яка є предметом іпотечного договору (а. с. 18).

11 серпня 2015 року ПАТ "Альфа-Банк" на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога про досудове врегулювання спору за вих. № 000138, якою повідомлено, що ПАТ "Альфа-Банк" придбав право вимоги за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 2008/0708/45-042 згідно з договором купівлі-продажу кредитного портфелю, в зв`язку з чим ПАТ "Альфа-Банк" є кредитором за указаним кредитним договором.

Повідомлено, що станом на 11 серпня 2015 року кредит прострочено на 61 день, загальна сума простроченої заборгованості перед банком складає 45 888,15 дол. США.

Згідно з умовами договору банк вимагав від позичальника у строк до 30 днів з дати отримання цієї вимоги, але не пізніше 37 днів з моменту її відправлення, достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування ним і штрафні нарахування (а. с. 24).

21 жовтня 2015 року ПАТ "Альфа-Банк" на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу про усунення порушень за вих. № 89788-34, якою повідомлено, що умови кредитного договору від 09 липня 2008 року № 2008/0708/45-042 ОСОБА_1 не виконуються. Станом на дату розрахунку 01 жовтня 2015 року загальна сума заборгованості за договором становить 45 679,16 дол. США, що становить 972 766,84 грн, а саме: за кредитом - 43 435,32 дол. США, що становить 924 982,77 грн, за відсотками - 2 024,27 дол. США, що становить 43 108,19 грн, за пенею - 219,57 дол. США, що становить 4 675,88 грн.

Посилаючись на положення кредитного договору, банк вимагав від ОСОБА_1 достроково повернути кредит, сплатити нараховані відсотки за користування ним і нараховану неустойку.

Зазначав, що у разі невиконання викладеної вимоги, банк розпочне захист охоронюваного права кредитора на дострокове повернення кредиту шляхом подачі цивільного позову до суду/вчинення виконавчого напису.

Звернено увагу позичальника, що направлення вказаної вимоги не припиняє нарахувань за кредитом, тобто сума заборгованості, за умови відсутності платежів, продовжуватиме збільшуватися.

Крім того, до загальної суми заборгованості будуть включені витрати банку, пов`язані із вчиненням виконавчого напису/зверненням з позовом до суду (а. с. 23).

Згідно з відтиском штемпелю "Укрпошти", зазначена вимога була направлена ПАТ "Альфа-Банк" ОСОБА_1 23 жовтня 2015 року (а. с. 25).

23 листопада 2015 року приватним нотаріусом Чуловським В. А. за заявою АТ "Альфа-Банк" вчинений виконавчий напис за реєстровим номером 16310, відповідно до якого з ОСОБА_1 запропоновано стягнути на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 2008/0708/45-042, право вимоги за яким було відступлено ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, якому, в свою чергу, право вимоги було відступлено ВАТ "Сведбанк" на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року.

Сума заборгованості складається із: заборгованості за кредитом - 924 982,77 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 43 108,19 грн, витрат, пов`язаних зі вчиненням виконавчого напису, - 3 000,00 грн, що разом становить 971 090,96 грн. Стягнення заборгованості проводиться за період з 10 червня 2015 року до 01 жовтня 2015 року (а. с. 22).

З акта про реалізацію предмета іпотеки, складеного приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д. А. від 19 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 57984211, випливає, що приватним виконавцем передано на реалізацію предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу з електронних торгів, які проводились 11 березня 2019 року ДП "Сетам". Переможцем цих електронних торгів визнано ОСОБА_2, який придбав зазначену квартиру за 367 781,10 грн (а. с. 27-28).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А. від 19 вересня 2019 року у виконавчому провадженні № 57984211 при примусовому виконанні виконавчого напису № 16310, виданого приватним нотаріусом Чуловським В. А., накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1, що містяться на рахунках в АТ "Універсал Банк" у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 721 253,77 грн (а. с. 20-21).

01 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ "Альфа-Банк" із запитом, у якому просив повідомити йому суму заборгованості за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 2008/0708/45-042 та розглянути питання щодо можливості реструктуризації його кредиту (а. с. 19).

ПАТ "Альфа-Банк" листом від 28 листопада 2019 року за № 111666-23.1-б/б на звернення ОСОБА_1 повідомило, що станом на 28 листопада 2019 року загальна заборгованість за договором № 2008/0708/45-042 становить 74 268,81 дол. США. З питання врегулювання існуючої простроченої заборгованості рекомендовано звернутися до уповноваженого співробітника Департаменту стягнення кредитів (а. с. 26).

Згідно з повідомленням приватного нотаріуса Чуловського В. А. від 19 червня 2020 року вих. № 376/01-16, наданим на виконання ухвали Київського районного суду м. Харкова від 28 травня 2020 року про витребування копії матеріалів нотаріальної дії щодо вчинення виконавчого напису від 23 листопада 2015 року за реєстровим № 16310, документи, на підставі яких у 2015 році вчинялись виконавчі написи, були знищені за закінченням терміну зберігання, про що було складено акт про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, який погоджено протоколом № 48 засідання експертної комісії Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 22 травня 2019 року (а. с. 61).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядку.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що "вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) ".

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису".

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такий висновок у подібних правовідносинах зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі

№ 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Судами попередніх інстанцій не враховано, що вимога про усунення порушень направлена ПАТ "Альфа-Банк" ОСОБА_1 23 жовтня 2015 року з м. Києва на адресу ОСОБА_1 у м. Харкові. В матеріалах справи немає доказів отримання ОСОБА_1 вимоги від 21 жовтня 2015 року в день її направлення ПАТ "Альфа-Банк", а саме 23 жовтня 2015 року.

Тобто, доказів того, що на час вчинення виконавчого напису 23 листопада 2015 року спливло 30 днів з моменту отримання ним (іпотекодавцем) письмової вимоги про усунення порушень, матеріали справи не містять.

Отже, приватним нотаріусом порушено підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку.

Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису та порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, що міститься у пункті 52 постанови від 23 червня 2020 року у справі

№ 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Такі ж правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 746/45737/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 766/11574/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 201/11696/16-ц, на які посилається заявник у своїй касаційній скарзі.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Застосовуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.

Судами встановлено, що банк скористався своїм правом на звернення 11 серпня 2015 року до позичальника з вимогою про досудове врегулювання спору, якою в зв`язку з простроченням кредиту вимагав достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування ним і нараховані штрафні нарахування. Проте матеріали справи не містять розрахунку заборгованості станом на 11 серпня 2015 року.

Встановивши, що 11 серпня 2015 року ПАТ "Альфа-Банк" звернулося вимогою про досудове врегулювання спору, чим змінило строк виконання кредитного зобов`язання, Верховний Суд дійшов висновку, що ПАТ "Альфа-Банк" втратило право нарахування передбачених кредитним договором процентів за кредитом на 37 день після пред`явлення вимоги про досудове врегулювання спору від 11 серпня 2015 року, а саме 17 вересня 2015 року.

Проте у виконавчому написі від 23 листопада 2015 року за реєстровим № 16310, вчиненому приватним нотаріусом Чуловським В. А. за заявою АТ "Альфа-Банк", запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 43 108,19 грн, а стягнення здійснене за період з 10 червня 2015 року до 01 жовтня 2015 року.

Отже, заявлену нотаріусу заборгованість ОСОБА_1 перед АТ "Альфа-Банк" не можна вважати безспірною, з огляду на що висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову з цих підстав є необґрунтованими та такими, які не відповідають вимогам закону.

Подібні правові висновки щодо спірності сум заборгованості у разі зміни строків виконання зобов`язання кредиторами викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 761/24390/15-ц (провадження № 61-31342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 320/545/19 (провадження № 61-18729св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 761/38577/16-ц (провадження № 61-35075св18), підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено.

Наведене дає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та неправильним по суті вирішенням вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Водночас, вирішуючи питання ухвалення нового судового рішення, Верховний Суд виходить з такого.

Позивач, крім вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, заявив також вимоги про визнання недійсним у порядку повернення стягнутого за виконавчим написом акта про реалізацію предмета іпотеки від 19 березня 2019 року зі скасуванням свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 20 березня 2019 року за реєстровим № 709 та виключення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запису про виникнення у ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1, внесеного 20 березня 2019 року за індексним номером 46048336, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1790434263101.

Отже, метою заявлених позовних вимог є повернення у власність позивача реалізованої внаслідок виконання виконавчого напису нотаріуса квартиру АДРЕСА_1, яка на час подання позову та вирішення справи знаходиться у власності відповідача ОСОБА_2 .

Водночас серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України). Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження

№ 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) також підтверджено правовий висновок про те, що вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не є необхідними для відновлення права.

Отже, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, то вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними.

Водночас у цій справі позивачем не заявлено вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння (на думку позивача) від відповідача ОСОБА_2, отже, позивачем обраний спосіб захисту порушеного права, який є неефективним із вищезазначених підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій указаного до уваги не взяли, неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права,не звернули уваги на те, що обраний спосіб захисту порушеного права є неефективним, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 746/45737/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 766/11574/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 201/11696/16-ц частково заслуговують на увагу, оскільки стосуються правовідносин, які є подібними до правовідносин у цій справі.

Проте оскільки вони стосуються питань визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, як одного із способів захисту порушеного права, а в цій справі такий спосіб є неефективним, то необхідності в аналізі цих висновків немає.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає за необхідне частково задовольнити вимоги касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним у порядку повернення стягнутого за виконавчим написом акта про реалізацію предмета іпотеки від 19 березня 2019 року зі скасуванням свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 20 березня 2019 року за реєстровим № 709 та виключення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запису про виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити із наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задовольняються, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409 412, 416, 419 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в частині вирішення вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним у порядку повернення стягнутого за виконавчим написом акта про реалізацію предмета іпотеки від 19 березня 2019 року зі скасуванням свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 20 березня 2019 року за реєстровим № 709 та виключення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запису про виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа-Банк", ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним у порядку повернення стягнутого за виконавчим написом акта про реалізацію предмета іпотеки від 19 березня 2019 року зі скасуванням свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 20 березня 2019 року за реєстровим № 709 та виключення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запису про виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру відмовити.