В обґрунтування позову вказувала, що наказом ДП "Украерорух" від 13 березня 2020 року № 106/о її звільнено з посади синоптика першої категорії органу метереологічного стеження Центру організації повітряного руху Служби аеронавігаційного обслуговування за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за статтею 38 КЗпП України.

З 27 серпня 1996 року позивач працювала у Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України. Стаж її безперервної роботи в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України становив

На підставі пункту 6.25 підпункту 6.25.2 колективного договору, укладеного адміністрацією ДП "Украерорух" и та профспілками, у відповідача виник обов`язок виплатити їй матеріальну допомогу в розмірі 20 посадових окладів, яка становить 469 600 грн.

За таких обставин просила стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на її користь матеріальну допомогу в розмірі

469 600 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні

з 3 квітня 2020 року до дня ухвалення рішення суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2020 року, ухваленим у складі судді Борця Є. О., позов задоволено.

Стягнено з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 469 600 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 124 710,45 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 має право на отримання матеріальної допомоги відповідно до умов колективного договору, а ДП "Украерорух" безпідставно відмовило їй у виплаті цієї допомоги.

Місцевий суд відхилив посилання відповідача про необхідність застосування колективного договору з урахуванням змін, які діють з 20 травня 2020 року, оскільки ОСОБА_1 звільнена з роботи з 3 квітня 2020 року, тому такі зміни на спірні правовідносини не поширюються.

Суд першої інстанції врахував, що невиплата матеріальної допомоги при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, передбаченої колективним договором, у зв`язку зі складним фінансовим станом підприємства, свідчить про порушення прав позивача, гарантованих

статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція).

У зв`язку із тим, що відповідач не виплатив звільненому позивачу всіх сум, що належать їй від підприємства, на нього покладається відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену частиною першою

статті 117 КЗпП України.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2020 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки умовами колективного договору передбачено надання матеріальної допомоги у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, така матеріальна допомога входить до складу заробітної плати, тому у зв`язку зі звільненням позивача з роботи у відповідача виник обов`язок, а не право виплатити цю допомогу у день звільнення. Невиплата цієї допомоги позивачу у день звільнення є підставою для її стягнення в судовому порядку згідно зі статтею 116 КЗпП України.

У разі невиплати підприємством в день звільнення працівника усіх сум, як передбачено частиною першої статті 116 КЗпП України, на нього покладається відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, а саме виплата середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (частина перша статті 617 ЦК України).

Зі змісту висновку Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України)

від 29 липня 2020 року апеляційний суд встановив, що відповідач не зміг розрахуватись з позивачем у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, внаслідок настання істотних обставин, які унеможливили виконання умов колективного договору.

ДП "Украерорух" з 16 березня 2020 року застосовує положення колективного договору зі змінами та доповненнями від 19 травня 2020 року, як визначено у висновку ТПП України про істотну зміну обставин від 29 липня 2020 року, тому не зміг розрахуватись з позивачем у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, внаслідок настання істотних змін обставин, що дає підстави встановити факт відсутності вини в діях відповідача щодо невиплати ним всіх сум у день звільнення позивача.

Зазначивши про доведення ДП "Украерорух" відсутності його вини у невиплаті позивачу при звільненні матеріальної допомоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, як передбачено положеннями

статті 117 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клименко К. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій помилково врахував висновок ТПП України від 29 липня 2020 року, який є недопустимим доказом, оскільки належним доказом дії обставин непереборної сили є саме сертифікат ТПП України або його регіональних представництв, а не її висновок.

Вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо прийняття на стадії апеляційного перегляду справи нового доказу - висновку ТПП України від 29 липня 2020 року, якого не існувало на час ухвалення рішення судом першої інстанції (13 липня 2020 року).

Позиція інших учасників справи

У квітні 2021 року ДП "Украерорух"подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність її доводів та відповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала

в ДП "Украерорух" на посаді синоптика 1 категорії органу метеорологічного стеження Центру організації повітряного руху Служби аеронавігаційного обслуговування з 27 серпня 1996 року.

Зі змісту листа головного бухгалтера Регіонального структурного

підрозділу "Київцентраеро" ДП "Украерорух" № 19.1-03/290/20 від 21 травня 2020 року суди встановили, що розмір посадового окладу позивача становив 23 480 грн.

Пунктом 6.25.2 колективного договору, укладеного між адміністрацією

ДП "Украерорух" та профспілками, в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи, визначено, що у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови як такої, що збільшувала посадовий оклад за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи

понад 5 років - по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови як такої, що збільшувала посадовий оклад за відповідним наказом, за кожний рік. У цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не міг перевищувати 20 посадових окладів.

Наказом виконуючого обов`язки директора ДП "Украерорух" № 106/о

від 13 березня 2020 року ОСОБА_1 звільнена з роботи з 3 квітня

2020 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі

статті 38 КЗпП України.

Зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 суди встановили, що

ОСОБА_1 працювала в ДП "Украерорух" з 27 серпня 1996 року до 3 квітня 2020 року. Стаж безперервної роботи позивача в ДП "Украерорух" склав повних 23 роки.

Відповідно до листа заступника директора з управління активами

ДП "Украерорух" № 1-17.4/6389/20 від 27 травня 2020 року на рахунках відповідача на 3 квітня 2020 року зберігались грошові кошти у розмірі 2 243 183,57 грн, 12 964,24 доларів США, 10 364 848,04 євро та 1 630 фунтів стерлінгів.

З висновку ТПП України про істотну зміну обставин від 29 липня 2020 року суд апеляційної інстанції встановив настання істотної зміни обставин, які унеможливлюють виконання умов колективного договору між адміністрацією ДП "Украерорух" та профспілками, зареєстрованого управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради 11 лютого 2015 року у період настання карантинних обмежень (з 16 березня 2020 року) та протягом 6 місяців після їх завершення.

У зв`язку із внесеними змінами та доповненнями до колективного договору

від 19 травня 2020 року (зареєстровані 28 травня 2020 року), щодо яких сторонами досягнуто згоди, та у зв`язку з настанням істотної зміни обставин

з 16 березня 2020 року, адміністрація ДП "Украерорух" зі свого боку має виконувати свої зобов`язання щодо умов та порядку виплат, що перевищують законодавчо визначені гарантії, працівникам підприємства у відповідності до зазначених змін та доповнень до колективного договору з моменту настання істотної зміни обставин.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Статтею 5 Закону України "Про колективні договори і угоди", яка регулює співвідношення законодавства і колективного договору, угоди, трудового договору, встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Частиною третьою статті 13 КЗпП України визначено, що колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників (частина перша

статті 9-1 КЗпП України).

Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , так і відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини, однак в такому випадку обов`язок із доведення відсутності вини покладається на роботодавця.

Суд першої інстанції встановив, що не спростовано матеріалами справи та відповідачем, що згідно з підпунктом 6.25.2 пункту 6.25 колективного договору, укладеного між ДП "Украерорух" та профспілками, у редакції від 1 лютого

2020 року, чинній на час звільнення ОСОБА_1 з роботи, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови як такої, що збільшувала посадовий оклад за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови як такої, що збільшувала посадовий оклад за відповідним наказом, за кожний рік. У цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не міг перевищувати 20 посадових окладів.

Зі змісту листа головного бухгалтера Регіонального структурного

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що оскільки у день звільнення відповідач не виплатив позивачу матеріальну допомогу, передбачену підпунктом 6.25.2 пункту 6.25 колективного договору, тому така допомога підлягає стягненню в судовому порядку, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги, передбаченої підпунктом 6.25.2 пункту 6.25 колективного договору, але вважав, що у стягненні з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити, оскільки в діях відповідача відсутня вина.

При цьому апеляційний суд врахував постанову Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (211-2020-п) , якою запроваджено карантин та віднесено карантин до форс-мажорних обставин, а також взяв до уваги висновок Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин від 29 липня 2020 року, яким підтверджено настання істотної зміни обставин, що унеможливлює виконання умов колективного договору між адміністрацією ДП "Украерорух" та профспілками.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення ЦК України (435-15) застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України (435-15) мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

На підтвердження настання форс-мажорних обставин ДП "Украерорух" надало до суду апеляційної інстанції висновок ТПП України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року

у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що "Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша

статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні".

Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо

(статті 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів".

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією зі сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідна обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.

Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" і пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України

18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.

З огляду на викладене, висновок ТПП України від 29 липня 2020 року не є належним доказом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) у цій справі, та не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів також враховує допущене судом апеляційної інстанції порушення частин другої та третьої статті 367 ЦПК України, яке полягає у прийнятті нового доказу, який відповідач не подавав до суду першої інстанції (висновок ТПП України від 29 липня 2020 року), і такий висновок складений ТПП України після ухвалення рішення місцевим судом.

Отже роботодавцю необхідно було довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Оскільки роботодавець не довів, що порушення сталися внаслідок непереборної сили, то, відповідно, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Суд першої інстанції правильно встановив, що роботодавець не виплатив належні при звільнені працівникові суми, а саме матеріальну допомогу, передбачену колективним договором, тому відповідно до статті 117 КЗпП України він повинен компенсувати позивачу розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати належних їй сум.

З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанції про те, що роботодавець не виконав вимоги трудового законодавства України щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивача сум у передбачені статтею 116 КЗпП України строки, тому повинен сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а отже, вимоги у цій частині є законними та обґрунтованими.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 641/4526/20

(провадження № 61-11913св21) та від 23 листопада 2022 року

у справі № 359/3256/20 (провадження № 61-5829св21).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) та постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 641/4526/20

(провадження № 61-11913св21) та від 23 листопада 2022 року

у справі № 359/3256/20 (провадження № 61-5829св21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, а судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права і правильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у вказаній частині і залишення в цій частині в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2020 року.

Доводів про незаконність та необґрунтованість постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги касаційна скарга не містить, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині відсутні.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Клименко К. О. про зупинення провадження у даній справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21), оскільки на час перегляду даної справи у касаційному порядку у справі № 905/857/19 Великою Палатою Верховного Суду вже прийнята постанова.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 2 494,20 грн.

Враховуючи висновок суду касаційної інстанції про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та залишення в цій частині в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають стягненню з ДП "Украерорух" в розмірі 2 494,20 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Клименко Катерина Олегівна, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2020 року.