розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 березня 2021 року у складі судді Богдан М. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор комунального підприємства "РегістрСервіс" Первомайської міської ради Андрусович О. О., про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та припинення права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 26 травня 2005 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ним укладено кредитний договір № 820/2-27/21/04-5/0219, за умовами якого йому надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 36 735,00 доларів США, що еквівалентно 185 511,75 грн зі сплатою 12,5% річних.

З метою забезпечення кредитного договору 26 травня 2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ним укладено іпотечний договір № 820/3-27/21/02-5/250, за яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначав, що 22 січня 2020 року отримано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої спірна квартира з 16 вересня 2019 року зареєстрована за акціонерним товариством "Укрсоцбанк" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48738211 від 18 вересня 2019 року державного реєстратора Комунального підприємства "РегістрСервіс" Первомайської міської ради Харківської області Андрусовича О. О.

Підстава виникнення права власності - підтвердження про відправлення повідомлення, серія та номер 215600426655, видане 03 серпня 2019 року, видавник Укрпошта; повідомлення про звернення стягнення, серія та номер ВРУСБ-0707, видане 31 липня 2019 року акціонерним товариством "Укрсоцбанк", договір кредиту, серія та номер 820/2-27/21/04-5/0219, виданий 26 травня 2005 року, видавник - сторони договору; іпотечний договір, серія та номер 820/3-27/21/02-5/250, виданий 26 травня 2005 року, видавник сторони - договору.

Вказував, що між ним та банком договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, а зміст статті 4 іпотечного договору свідчить про те, що положення цієї статті не можуть вважатися застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк не мав права приймати рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а державний реєстратор не мав правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Посилався на те, що він не отримував жодної вимоги або повідомлення про усунення порушення за кредитним договором відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку", тому банк порушив процедуру стягнення на предмет іпотеки, а державний реєстратор діяв поза межами повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності.

Зазначав, що підтвердження про відправлення повідомлення серія та номер 215600426655, видане 03 серпня 2019 року, не є належним доказом дотримання процедури реєстрації, оскільки відповідно до даних публічного акціонерного товариства "Укрпошта" поштове відправлення за № 215600426655 в системі не зареєстроване, тобто воно не відправлялося. Крім того, повідомлення датоване 31 липня 2019 року, оскільки він його не отримував, тому воно мало знаходитися у відділенні поштового зв`язку один місяць з дня надходження, тобто щонайменше до 01 вересня 2019 року, однак право власності зареєстровано 16 вересня 2019 року, тобто до спливу 30-денного строку.

Також вказував, що станом на 16 вересня 2019 року за іпотечним майном були наявні чинні зареєстровані обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно та заборон на їх відчуження, тому державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії щодо майна.

Враховуючи наведене просив суд: скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "РегістрСервіс" Первомайської міської ради Харківської області Андрусовича О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48738211 від 18 вересня 2019 року, на підставі якого за акціонерним товариством "Укрсоцбанк" зареєстровано право власності на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_2 ; припинити право власності акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 33276511), зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора КП "РегістрСервіс" Первомайської міської ради Харківської області Андрусовича О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48738211, від 18 вересня 2019 року, на підставі якого за АТ "Укрсоцбанк" зареєстровано право власності на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2 ; припинено право власності АТ "Укрсоцбанк" на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 33276511), зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору), ненадання такого договору державному реєстратору та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, місцевий суд дійшов висновку, що дії державного виконавця щодо реєстрації за банком права власності на спірну квартиру, не можна вважати законними.

Судами також вказано, що на час прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за банком було зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, накладеного постановою державного виконавця від 09 серпня 2012 року.

Крім того, апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду, що відповідачем не надано доказів отримання позивачем вимоги про усунення порушень відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Альфа-Банк".

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "Альфа-Банк, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19, провадження № 61-9991св20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 206/6043/19, провадження № 61-16695св20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання на необхідність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковим, оскільки застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, яке безпосередньо міститься в іпотечному договорі, прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.

Таким чином, підписавши іпотечний договір, сторони обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності до іпотекодержателя. При цьому саме по собі застереження у договорі і є відповідним договором про задоволення вимог іпотекодержателя, тому укладення окремого правочину не вимагається.

Також у касаційній скарзі заявник незгодний із висновками судів щодо неотримання позивачем вимоги про усунення порушень.

На спростування вказаних висновків судів банк посилається на те, що на адресу всіх іпотекодателів було направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням за вих. від 31 серпня 2019 року.

Пунктом 7.2 кредитного договору визначено, що сторони досягли згоди, що датою, з якою починається відлік тридцятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні листа з повідомленням про вручення.

Згідно отриманої банком у відділенні зв`язку квитанції датою отримання повідомлень є 03 серпня 2019 року, а відтак тридцятиденний строк спливає 03 вересня 2019 року, а реєстраційна дія вчинена 18 вересня 2019 року.

Отже, банком у повному обсязі виконано приписи Закону України "Про іпотеку" (898-15) та умови кредитного та іпотечного договорів щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 травня 2005 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 820/2-27/21/04-5/0219, за умовами якого йому надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 36 735,00 доларів США, що еквівалентно 185 511,75 грн зі сплатою 12,5 % річних.

З метою забезпечення кредитного договору 26 травня 2005 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 820/3-27/21/02-5/250, за яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 4.5. договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", або шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмету іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".

Згідно пункту 6.2 цього договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 січня 2020 року спірна квартира (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1917041063101, номер об`єкта в РПВН 10896571) зареєстрована за AT "Укрсоцбанк" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48738211 від 18 вересня 2019 року державного реєстратора Комунального підприємства "РегістрСервіс" Первомайської міської ради Харківської області Андрусовича О. О.

Також, на квартиру АДРЕСА_1 та є власністю ОСОБА_1, зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, накладеного постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова Головного управління юстиції у Харківській області ВП № 33794916 від 09 серпня 2012 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 7 вказаного Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про іпотеку" в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону "Про іпотеку").

За змістом статті 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

З урахуванням вищевикладених норм та змісту договору іпотеки, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги, що вказаний договір іпотеки містить іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено порядок проведення державної реєстрації прав.

У частині першій статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку" процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Так, згідно з пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).

Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (270-2009-п) , та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року № 211.

У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.

Наведені норми, спрямовані на фактичне повідомлення боржника аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження № 14-501цс18; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661цс18; від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).

Судами встановлено, що 16 вересня 2019 року за акціонерним товариством "Укрсоцбанк" зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Для здійснення даної державної реєстрації права власності, на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, банком, зокрема, надано підтвердження про відправлення повідомлення, серія та номер 215600426655, виданий 03 серпня 2019 року, видавник Укрпошта; повідомлення про звернення стягнення, серія та номер ВРУСБ-0707, виданий 31 липня 2019 року, видавник АТ "Укрсоцбанк", однак ОСОБА_1 не отримував цього повідомлення.

Згідно з копіями повідомлень від 31 липня 2019 року акціонерне товариство "Укрсоцбанк" мав намір повідомити ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням.

Відповідне повідомлення від 31 липня 2019 року, яке одночасно містило вимогу про сплату боргу та попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", направлялося за двома адресами, а саме за адресою мешкання ОСОБА_1 на момент укладення іпотечного договору та за адресою розташування квартири, переданої в іпотеку.

Банком надано як доказ лише список згрупованих поштових відправлень та фіскальний чек.

Однак, матеріали справи не містять відповідного повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність доказів отримання іпотекодавцем вимоги банку про усунення порушень та попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", й, відповідно, про недотримання банком процедури, передбаченої законодавством, для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що направленням вимог про усунення порушень іпотекодавцю банк виконав вимоги, передбачені статтею 35 Закону України "Про іпотеку", з огляду на таке.

Так, як вказувалось вище, банк на підтвердження направлення вимог про усунення порушень надано список згрупованих поштових відправлень та фіскальний чек (т. 1, а. с. 102-103).

Разом із тим, пунктом 6.2 договору іпотеки визначено, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

Натомість під час розгляду справи відповідачем не надано доказів отримання направлених листів, які містять вимоги про усунення порушень, відділенням поштового зв`язку позивача, а отже відсутні підстави вважати, що почався відраховуватись 30-денний строк для усунення порушень, зазначених у направлених повідомленнях.

З урахуванням того, що під час розгляду справи відповідачем не надано доказів виконання умов пункту 6.2 договору іпотеки, колегія суддів відхиляє посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року, у якій міститься висновок про те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання, оскільки враховуючи те, що банком не надано доказів надходження направлених листів до поштових відділень одержувача, відсутні підстави вважати, що позивач ухилявся від їх отримання.

Крім того, суди правомірно врахували, що на час прийняття державним реєстратором рішення, а саме 16 вересня 2019 року про реєстрацію за АТ "Укрсоцбанк" права власності на іпотечне майно, 07 вересня 2017 року на спірну квартиру АДРЕСА_1 та є власністю ОСОБА_1, було зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, накладеного постановою № 33794916 від 09 серпня 2012 року державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харкова Головного управління юстиції у Харківській області.

При цьому колегія суддів погоджується із посиланнями заявника у касаційній скарзі на те, що договір іпотеки від 26 травня 2005 року містить іпотечне застереження, проте, враховуючи, що позовні вимоги задоволені також з підстав, викладених вище, тому помилкові посилання місцевого суду на відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя не впливають на правильність вирішення спору.

Крім того, відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.