треті особи: Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, первинна профспілкова організація Комунального закладу Львівської обласної ради "Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів"

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Крамар Юрій Миколайович, на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року у складі судді Пошивака Ю. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради "Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів" (далі - КЗ "Добромильська спеціальна шкода І-ІІ ступенів"), треті особи: Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, первинна профспілкова організація КЗ "Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів", про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позовну заяву мотивувала тим, що починаючи з 1999 року вона працювала вихователем в Добромильській спеціальній загальноосвітній школі-інтернат, яку в подальшому перейменовано на КЗ "Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів".

Наказом КЗ "Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів" від 26 вересня 2018 року № 152-к її звільнено з роботи з 27 вересня 2018 року

у зв`язку зі зміною істотних умов праці відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Вважає своє звільнення з роботи незаконним, оскільки воно проведено

з порушенням встановленого порядку та без належних для звільнення з роботи підстав. Зазначає, що 30 травня 2018 року її та ще трьох вихователів письмово попереджено про можливе звільнення з роботи з 01 вересня

2018 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, незважаючи на те, що у штатному розписі КЗ "Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів" значилося

24 посади вихователя.

01 вересня 2018 року вона приступила до виконання своїх обов`язків на посаді вихователя на попередніх умовах, відтак вважала, що питання про

її звільнення з 01 вересня 2018 року відпало, однак 25 вересня 2018 року

її повідомлено про зміну умов праці щодо зменшення її педагогічного навантаження з 23 годин на тиждень до 15 годин на тиждень, з чим вона не погодилася.

Зазначала, що її могло бути звільнено з роботи лише після спливу двомісячного терміну після повідомлення її про зміну істотних умов праці, однак відповідач звільнив її на наступний день після попередження, чим порушив вимоги статті 49-2 КЗпП України.

Крім того, 30 травня 2018 року її попереджено про звільнення з роботи з підстав скорочення чисельності працівників, а звільнено з інших підстав. Звертає увагу на те, що наказ про її звільнення з роботи видано відповідачем за відсутності рішення профспілкового комітету, а отже, звільнення відбулося без згоди профспілкового комітету.

Одне лише зменшення тижневого навантаження не може породжувати зміни істотних умов праці в організації виробництва та праці, оскільки зміни істотних умов праці є лише наслідком змін в організації виробництва та праці й лише за наявності останніх допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, а тому

у навчальному закладі відбулися не зміни істотних умов праці, а скорочення чисельності працівників.

Також посилалася на те, що незаконними діями відповідача порушено її трудові права, чим завдано моральну шкоду, яка полягає у втраті нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя та пов`язаних з цим моральних переживань, яку вона оцінює у розмірі 3 000,00 грн.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ КЗ "Добромильська спеціальна школа-інтернат І-ІІ ступенів" від 26 вересня 2018 року №152-к про її звільнення з роботи з посади вихователя з 27 вересня 2018 року у зв`язку зі зміною істотних умов праці відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України;

- поновити її на роботі на посаді вихователя КЗ "Добромильська спеціальна школа-інтернат І-ІІ ступенів" з 27 вересня 2018 року;

- стягнути з КЗ "Добромильська спеціальна школа-інтернат І-ІІ ступенів" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 вересня 2018 року до дня поновлення на роботі та моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн;

- судове рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області

від 07 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що зміна істотних умов праці в КЗ "Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів" була прогнозованою, про що було відомо позивачу ще з 30 травня 2018 року. Про зміну істотних умов праці було повідомлено кожного педагогічного працівника більш ніж за два місяці. До 25 вересня 2018 року тривали процедури, від яких залежало завершення процесу зміни умов праці, істотні умови праці, а саме тижневе педагогічне навантаження суттєво змінилося для усього педагогічного колективу школи, в тому числі і для позивача. Оскільки позивач відмовлялась від продовження роботи у нових умовах праці при зменшеному навантаженні, то її звільнення є правомірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду подано касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

14 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15, постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження № 61-13072св19).

На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що проводячи звільнення за пунктом 6 статті Зб КЗпП України (322-08) , відповідач письмово не попередив працівника про звільнення саме за цією підставою; не виконав обов`язку щодо чіткого зазначення, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки саме конкретизація змін істотних умов праці у попереджені дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання, чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.

Почавши процедуру звільнення з підстав пункту 1 статті 40 КЗпП України, про що свідчить, поряд з іншим, звернення до профкому для надання згоди на таке звільнення, відповідач також порушив гарантії, передбачені

статтею 49-2 КЗпП України, відповідно до яких про наступне вивільнення працівника персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених КЗпП України (322-08) . Проте питання працевлаштування позивача взагалі не вирішувалось.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно витлумачили та застосували норми права, передбачені частинами третьою, четвертою статті 32, пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, та не врахували, що позивача звільнено до спливу двомісячного терміну та з інших підстав, про які її не попереджено. Відповідач безпідставно ототожнив зміни істотних умов праці та зміни в організації виробництва та праці, скорочення чисельності або штату працівників у трудових відносинах з працівником, які мають різні правові наслідки та не можуть ототожнюватися.

Крім порушення процедури розірвання трудового договору, відповідач не довів, що у нього відбулись будь-які зміни істотних умов праці, тоді як

з обставин справи вбачається, що посаду позивача фактично було скорочено. А тому, з огляду на скорочення посади, відповідачем не доведено підстав для звільнення за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Таким чином, відповідач не виконав передбаченого законом обов`язку попередження позивача про зміну істотних умов праці за два місяці до цього та звільнив без законної підстави, чим порушені права позивача,

які підлягають судовому захисту.

Доводи інших учасників справи

У поданому до Верховного Суду відзиві КЗ "Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів" заперечує проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1

та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 жовтня 1999 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду вихователя в Добромильській спеціальній загальноосвітній школі-інтернат, яку в подальшому перейменовано на Комунальний заклад Львівської обласної ради "Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів".

Наказом КЗ "Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат"

від 29 травня 2018 року № 101 "Про зміни в організації праці педагогічних працівників" у зв`язку зі зменшенням кількості учнів, та, як наслідок, зменшенням кількості класів виховних груп, зі зміною умов праці всіх вчителів та вихователів у новому 2018-2019 навчальному році, наказано організувати з педагогічним персоналом школи, вчителями та вихователями, наради на предмет організації праці у змінених умовах з розподілу зменшеного педагогічного навантаження між конкретними педагогічними працівниками на новий 2018-2019 навчальний рік та погодження проекту нового тижневого навантаження (а. с. 6, т. 3).

На засіданні педагогічної ради 30 травня 2018 року (оформлено протоколом

№ 8), на якому були присутні 40 педпрацівників, вирішено взяти до уваги інформацію про можливе зменшення кількості учнів та вихователів школи-інтернату та протягом літа 2018 року зробити все можливе, щоб кількість учнів та вихованців школи значно збільшилась на початок навчального року. Вважати, що всі педагогічні працівники школи-інтернату ознайомлені

з персональним попередженням про можливе зменшення навантаження та скорочення виховних посад на початок наступного навчального року

(а. с. 7-11, т. 3).

У протоколі засідання педагогічної ради від 30 травня 2018 року № 8 вказано, що директор школи персонально ознайомив педагогічних працівників

з персональним попередженням та вручив його особисто кожному в руки, зазначив, що переважна більшість педагогічних працівників поставили підписи на персональному попередженні про те, що ознайомлені з ним, проте менша частина вчителів та вихователів відмовилися підписувати дане попередження.

Персональним попередження КЗ "Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат" від 30 травня 2018 року № 262 на ім`я ОСОБА_1 останню попереджено, що відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України

у зв`язку із можливими змінами організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці, а саме на вересень 2018-2019 навчального року можливе зменшення чисельності вихованців школи та кількості виховних груп, що, в свою чергу, призведе до можливого скорочення її посади та можливого звільнення її з роботи 01 вересня 2018-2019 року навчального року (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України) (а. с. 13, т. 3).

Актом КЗ "Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат" засвідчено факт про те, що на засіданні педагогічної ради 30 травня 2018 року (протокол засідання педради № 8) директором школи-інтернату Мулем В. Є. було ознайомлено та передано в руки особисто кожному вихователю школи-інтернату персональне попередження про можливе зменшення чисельності вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року, відповідно можливе зменшення кількості виховних груп та про можливе скорочення виховних посад і можливе звільнення з роботи 1 вересня 2018-2019 навчального року (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України) педагогічних працівників (а. с. 14-15, т. 3).

Наказом КЗ "Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат"

від 30 травня 2018 року № 102 "Про зміну істотних умов праці у школі-інтернаті на початок 2018-2019 навчального року", виходячи із рішення педагогічної ради школи-інтернату протокол № 8 від 30 травня 2018 року та враховуючи ситуацію, яка склалася із набором учнів-вихованців на початок

2018-2019 навчального року, враховуючи той факт, що переважна більшість вчителів написали заяви-погодження працювати у 2018-2019 навчальному році з навантаженням нижче тарифної ставки (18 годин), що дає право відмовитись від процедури скорочення вакантних посад, у зв`язку із можливим зменшенням чисельності вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року, рекомендовано вихователям школи-інтернату, щоб обминути процедуру скорочення виховательських посад, до початку

2018-2019 навчального року написати заяви-погодження працювати

у 2018-2019 навчальному році з навантаженням нижче тарифної ставки

(25 годин), протягом літа 2018 року всім педагогічним працівникам вжити заходів, щоб не допустити зменшення кількості вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року (а. с. 12, т. 3)

Протоколом засідання педагогічної ради від 31 серпня 2018 року № 2 вирішено рекомендувати директору школи затвердити тимчасове навантаження педагогічних працівників школи з вересня 2018 року до завершення процедури трудових відносин серед педагогічних працівників

(а. с. 16-19, т. 3).

Протоколом зборів педагогічних працівників (вихователів) від 25 вересня 2018 року № 1 підтверджується, що директор школи запропонував розподіл виховних годин, щоб забезпечити тижневим навантаженням всіх вихователів школи-інтернату ( ОСОБА_1 - 15 год), із запропонованою кількістю виховних годин погодилися 17 вихователів, не погодилися - 5, а тому на зборах ухвалено рекомендувати директору школи-інтернату Мулю В. Є. наказом по школі-інтернату звільнити п`ятьох вихователів відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, ОСОБА_6, які не погодилися із істотними змінами праці (зменшенням тижневого навантаження

у 2018-2019 навчальному році) (а. с. 20-21, т. 3).

З повідомлення КЗ "Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат" від 25 вересня 2018 року відомо, що у зв`язку із зменшенням чисельності вихованців та кількості виховних годин груп, істотно змінились умови праці вихователів і суттєво зменшилось їхнє педагогічне навантаження на 01 вересня 2018 року. Зберегти колишні умови праці неможливо, а тому дирекція школи-інтернату довела до відома вихователів наступне навантаження на 2018-2019 рік: ОСОБА_1 - 15 годин тижневого навантаження (а. с. 22, т. 3).

Актом від 25 вересня 2018 року засвідчено, що на зборах педагогічних працівників (вихователів школи-інтернату) вихователю ОСОБА_1

25 вересня 2018 року було запропоновано продовжити роботу на тій же посаді, але на нових умовах праці, в умовах зменшеного тижневого навантаження, однак вихователь ОСОБА_1 відмовилась продовжувати роботу на нових умовах, власноручно написати таку відмову відмовилась (а. с. 24, т. 3).

Директор комунального закладу Муль В. Є 25 вересня 2018 року звернувся з поданням № 431 до голови профспілкового комітету КЗ "Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат", в якому зазначив, що у зв`язку із зменшенням чисельності вихованців та кількості виховних груп істотно змінились умови праці вихователів та вчителів, суттєво зменшилось педагогічне навантаження та, відповідно, змінився режим роботи. Зокрема зазначене стосується вихователя ОСОБА_1, зберегти колишні умови праці неможливо, оскільки вони обумовлені фактично чинниками, що не залежать від роботодавця. ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці попереджена 30 травня 2018 року на засіданні педагогічної ради, а також персонально письмово, від продовження роботи в нових умовах

ОСОБА_1 відмовилась. Іншої роботи, яку вона могла б виконувати за своїм фахом і кваліфікацією, немає. На підставі викладеного, керуючись статтями 36, 40, 42, 43 КЗпП України, просив розглянути це подання та дати згоду на звільнення вихователя ОСОБА_1 за скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 13, т. 1).

З витягу з протоколу від 27 вересня 2018 року № 7 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації КЗ "Добромильська СЗШІ І-ІІ ст." вбачається, що розглянувши подання від 25 вересня 2018 року № 431 про звільнення вихователя ОСОБА_1 за скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України профспілковий комітет постановив не давати згоди на звільнення вихователя ОСОБА_1 (а. с. 206, 207, т. 3).

Наказом КЗ "Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат" від 26 вересня 2018 року № 152-к "Про звільнення ОСОБА_1" звільнено вихователя ОСОБА_1 з 27 вересня 2018 року у зв`язку з відмовою останньої від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Бухгалтеру школи-інтернату ОСОБА_7 наказано провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1, включаючи виплату винагороди у розмірі 100 % від посадового окладу, за невикористані дні щорічної основної відпустки. Виплатити вихідну допомогу

у розмірі середньомісячної заробітньої плати (а. с. 7, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України проведено наказом КЗ "Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат" від 26 вересня 2018 року № 152-к у зв`язку з її відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою для припинення трудового договору є відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Із аналізу норм частини третьої статті 32 КЗпП України слідує, що у разі, коли роботодавець лише за умов зміни в організації виробництва та праці планує змінити систему та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановити або скасувати неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів або найменування посад він має попередити працівника про це не пізніше, ніж за два місяці. Попереджаючи працівника про таку зміну істотних умов праці, роботодавець має чітко зазначити, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки саме конкретизація змін істотних умов праці у попереджені дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання, чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.

Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.

Частиною четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у випадку, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, які не супроводжуються скороченням чисельності чи штату працівників.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна зміні в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, звільнення у зв`язку з чим може мати місце на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Тобто при зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто зміни, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується.

Такі ж висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22 травня

2019 року у справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19),

від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження

№ 61-13072св19).

Статтею 25 Закону України "Про загальну середню освіту" (у редакції, чинній на час виникнення спору) визначено, що розподіл педагогічного навантаження у загальноосвітньому закладі здійснюється його керівництвом

і затверджується відповідним органом управління освітою. Пунктом 2 цієї статті встановлено, що педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу, незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, обсягом менше тарифної ставки встановлюється лише за його згодою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року

у справі № 559/321/16 (провадження № 14-367цс18) зазначено, що зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя,

і як внаслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.

У справі, яка переглядається, встановлено зменшення кількості вихованців у відповідача у 2018-2019 навчальному році порівняно з попереднім

2017-2018 навчальним роком, про що свідчать затверджені відповідачем та погоджені Департаментом освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації мережі груп та сітки виховних годин.

Так, у 2017-2018 навчальному році було 9 виховних груп (у вихідні дні - 5) для 91 учня (на вихідні дні - для 60) з загальним обсягом виховної роботи згідно з затвердженою сіткою виховних годин, 438 годин на тиждень в робочі дні

(136 годин у вихідні), а у 2018-2019 навчальному році лише 6 груп (у вихідні дні - 4) для 71 учня (на вихідні дні - для 48) з загальним обсягом виховної роботи згідно із затвердженою сіткою виховних годин, 282 години на тиждень в робочі дні (110 год. у вихідні) (а. с. 93-97, т. 1).

У зв`язку зі зменшенням кількості вихованців у відповідача відбулись зміни в організації праці вихователів, а саме фактично відбулася зміна такої істотної умови праці, як режим праці, про що було відомо сторонам, і така зміна вплинула на усіх вихователів закладу, в тому числі і на позивача.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у відповідача змінилися істотні умови праці на 2018/2019 навчальний рік, про що позивача було попереджено у травні 2018 року. Проте вона не надала згоди на продовження роботи при змінених істотних умовах праці - зменшенням педагогічного навантаження, про яке її повідомлено за два місяці до звільнення, тобто у строки, визначені статтею 32 КЗпП України.

При цьому ОСОБА_1 25 вересня 2018 року письмо виклала свою незгоду продовжувати роботу на посаді вихователя зі зміною істотних умов праці - зменшення щотижневого навантаження до 15 годин.

Установивши наведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки було установлено, що у комунальному закладі дійсно відбулись зміни істотних умов праці, про які позивача було повідомлено за два місяці відповідно до вимог статті 32 КЗпП України, проте від продовження роботи на змінених умовах праці при зменшеному навантаженні відмовилась, оформивши відмову письмовою заявою.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що відповідач письмово не попередив її про зміну істотних умов праці та не виконав обов`язку щодо чіткого зазначення, які саме істотні умови праці зміняться, спростовуються матеріалами справи, а саме: протоколом засідання педагогічної ради

від 30 травня 2018 року, проектом тижневого педагогічного навантаження на 2018/2019 навчальний рік від 30 травня 2018 року, наказом від 30 травня

2018 року "Про зміну істотних умов праці у школі-інтернат на початок 2018-2019 навчального року", персональним попередженням, виданим на ім`я ОСОБА_1 .

Зазначення у персональному попередженні про можливе скорочення посади (пункту 1 статті 40 КЗпП України) не спростовує того, що зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя (вихователя), і як наслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці, а не скорочення численності чи штату працівників.

Позивач була ще у травні 2018 року попереджена про зміну істотних умов праці у наступному навчальному році, що спростовує її доводи про порушення роботодавцем двомісячного терміну, визначеного частиною четвертою

статті 32 КЗпП України.

З таких же висновків виходив Верховний Суд у постанові від 23 лютого

2022 року у справі № 455/1376/18 (провадження № 61-8401св22) з подібними правовідносинами.

Посилання заявника на ряд нормативних актів, які організовують та регулюють педагогічний процес у школі-інтернаті, зокрема щодо педагогічного навантаження, які, на її думку мали застосувати суди попередніх інстанцій, не спростовують тих висновків, що у кінці навчального 2017-2018 року педагогічний колектив школи було повідомлено про зміну істотних умов праці з наступного навчального року - зменшення педагогічного навантаження. Вказані рішення було прийнято вищими органами школи: педагогічною радою та директором, що не суперечить положенням, зокрема, статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту" (чинного на час виникнення спору) та Типовим правилам внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, затвердженні наказом Міністерства освіти України від 20 грудня 1993 року № 455 (z0121-94) .

За наявності підстав для звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні похідних позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що її фактично було звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, є необґрунтованими, оскільки їй,

як і іншим вихователям школи-інтернату, у травні 2018 року стало відомо, що колишні умови праці, а саме щотижневе педагогічне навантаження на вихователів, починаючи з 01 вересня 2018/2019 навчального року не можуть бути збережені на тому ж рівні. Позивач не виявила своєї згоди продовжувати роботу в нових умовах, а 25 вересня 2018 року про свою незгоду повідомила письмово.

Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.

З урахуванням установлених у справі обставин, вимог статей 36, 40 КЗпП України та висновків Верховного Суду України, відсутні підстави вважати, що у КЗ "Добромильська спеціальна школа-інтернат" відбулося скорочення численності або штату працівників з 01 вересня 2018/2019 навчального року.

Посилання у касаційній скарзі на порушення роботодавцем статті 49-2КЗпП України, зокрема переважене право ОСОБА_1 на залишення на роботі, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 звільнена з посади з підстави, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а не підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Позивач звільнена не у зв`язку із вивільненням працівників при зміні в організації виробництва і праці, що за таких умов передбачало б врахування переважного права на залишення на роботі.

Аргументи заявника, що судами не враховано відмову профспілкового комітету у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки обов`язковість отримання такої згоди при звільненні за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, статтею 43 цього ж Кодексу не передбачено.

Не знайшло свого підтвердження під час касаційного перегляду справи порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права внаслідок ненадання оцінки письмовим доказам, зокрема, результатам перевірки Головним управління Держпраці у Львівській області, яка встановила, що зміна істотних умов праці не відбулася, а звільнення працівників у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці відбулося до завершення двомісячного терміну повідомлення працівників, оскільки матеріали справи не містять результатів перевірки (припису, акту тощо), а є лист-відповідь на колективне звернення, адресований

ОСОБА_1, в якому зокрема вказано, що має місце індивідуальний трудовий спір, за вирішенням якого працівник має право звернутися до суду.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 22 травня 2019 року у справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження

№ 61-13072св19), оскільки фактичні обставини у вказаних справах

не є подібними до обставин справи, яка переглядається, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у цих справах є різним.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції

та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.