розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області у складі судді Петришин Н. М. від 22 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Верланова С. М., Гуля В. В., від 23 лютого 2022 року і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що12 вересня 1982 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі подружжям за спільні кошти було побудовано житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за відповідачем. Також на праві приватної власності відповідачу належить земельна ділянка площею 0,1960 га, кадастровий номер 3221283207:01:002:0050, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована по АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка також набута за час шлюбу.

Позивачка вказувала, що спільне подружнє життя між сторонами не склалося, а тому 18 вересня 2014 року шлюб розірвано.

Із урахуванням зазначеного, враховуючи те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу в рівних частках, позивачка просила позов задовольнити, у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1960 га, кадастровий номер 3221283207:01:002:0050, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за указаною вище адресою.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області

від 22 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

У порядку поділу спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею, 0,1960 га, кадастровий номер 3221283207:01:002:0050, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щовідповідач 23 серпня 2017 року зареєстрував за собою право власності на спірний будинок, проте будинок фактично побудований у 1991 році, тобто в період перебування сторін у шлюбі, отже він є спільним майном подружжя, а тому підлягає поділу в рівних частках. Твердження відповідача про те, що після розірвання шлюбу у 2014 році ним проведені певні роботи по будівництву будинку, що суттєво збільшили вартість майна, належними і допустимими доказами не підтверджені.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка набута у власність відповідачем 10 лютого 2011 року, то відповідно до положень Сімейного кодексу України (2947-14) вона є спільним сумісним майном подружжя, а тому також підлягає поділу в рівних частках.

Суд першої інстанції також вказав, що позивачкою не було пропущено строк позовної давності, оскільки право власності на спірний житловий будинок було зареєстровано за відповідачем 23 серпня 2017 року, а тому саме з цієї дати почалося обчислення строку позовної давності.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня

2021 року змінено, шляхом доповнення резолютивної частини:

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1960 га, кадастровий номер 3221283207:01:002:0050, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачкою доведено належними та допустимими доказами факт набуття (створення) майна, а саме зведення будинку під час шлюбу, а відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Спірна земельна ділянка набута у власність відповідачем 10 лютого 2011 року, а тому також підлягає поділу в рівних частках. Суд апеляційної інстанції підтримав висновок суду першої інстанції про те, що позов подано у межах строку позовної давності.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, враховуючи положення частини четвертої статті 376 ЦПК України, дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції шляхом доповнення його резолютивної частини положеннями про визнання за відповідачем у порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частку спірного майна (будинку та земельної ділянки), право власності на яку після поділу не було визначено оскаржуваним судовим рішенням.

Узагальнені доводи касаційної скарги

25 вересня 2022 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі

№ 6-258цс15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц,

від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц, від 25 березня

2020 року у справі № 537/4259/15-ц, від 08 квітня 2020 року у справі

№ 761/41071/19, від 26 травня 2021 року у справі № 219/10470/17,

від 21 квітня 2022 року у справі № 453/467/17, від 23 червня 2022 року у справі № 463/5746/18, від 30 серпня 2022 року у справі № 154/2487/16, а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Заявник стверджує, що позивачкою було пропущено строк позовної давності, оскільки між сторонами спору шлюб було розірвано 18 вересня 2014 року, а до суду позивачка звернулася лише 20 червня 2019 року. Земельна ділянка, яку просила поділити позивачка, була надана ОСОБА_2 на підставі рішення Калинівської селищної ради, що свідчить про використання ним свого права на безоплатну приватизацію, а тому вона не підлягає поділу. Представник відповідача вказує, що право на спірний житловий будинок було зареєстровано за ним 23 серпня 2017 року, оскільки він був приведений у стан, придатний для проживання після припинення шлюбу, і ОСОБА_2 сам поніс значні витрати на добудову та оздоблювальні роботи об`єктів будівництва. Суду першої інстанції докази придбання будівельних матеріалів на суму 332 537, 82 грн, яка перевищує вартість зведеного будинку під час шлюбу із позивачкою та є суттєвою. Заявник також наголошує на тому, що юридично до 23 серпня 2017 року житлового будинку не існувало, і саме його зусилля щодо приведення будинку у придатний для проживання стан, закінчення будівельно-ремонтних робіт дозволили набути статус житлового будинку, який було прийнято в експлуатацію, після чого зареєстровано право власності на нього.

Заявник вказує, що спірний житловий будинок збільшився у вартості настільки, що первинний об`єкт нерухомості, який належав подружжю на праві спільної часткової власності, є малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився після шлюбу у результаті його трудових та грошових затрат.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 361/4500/19.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 рокусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанції. Вказує, що під час розгляду справи судами належним чином досліджено наявні у матеріалах справи докази, зроблено обґрунтовані висновки про задоволення позовних вимог. Зазначає, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували його доводи про придбання будівельних матеріалів на загальну суму 332 537, 82 грн. Згідно з технічним паспортом будинок і господарчі будівлі були збудовані у 1991 році і станом на 01 серпня 2017 року на спірній земельній ділянці не було збудовано нових об`єктів нерухомості.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 вересня 1982 року Лознянською сільською радою Хмельницького району Вінницької області зареєстровано шлюб між сторонами спору, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1, виданого 12 вересня 1982 року.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області

від 18 вересня 2014 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

На підставі рішення від 30 вересня 1991 року 07 сесії 21 скликання Калинівської сільської ради народних депутатів ОСОБА_2 виділено земельну ділянку під забудову по

АДРЕСА_1, площею 0,1960 га.

24 вересня 1992 року у госпрозрахунковому проєктно-виробничому архітектурно-планувальному бюро зареєстровано паспорт на забудову земельної ділянки площею 0,1865 га, розташованої по

АДРЕСА_1, яка видана ОСОБА_2 на підставі рішення сесії Калинівської сільської ради народних депутатів від 30 вересня 1991 року. На вказаній земельній ділянці дозволено будівництво одноквартирного житлового будинку.

У 1992 році головним архітектором Броварського району затверджено акт виносу в натурі вищевказаної земельної ділянки і розбивки будівель.

10 лютого 2011 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 486993 про право власності на земельну ділянку площею 0,1960 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер - 3221283207:01:002:0050, яка розташована по АДРЕСА_1 .

У відповідності до копії довідки № 622, виданої 31 липня 2017 року Калинівською селищною радою Броварського району Київської області, у зв`язку із упорядкуванням адресного господарства вищевказаній земельній ділянці присвоєно поштову адресу:

01 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 видано технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з вказаним технічним паспортом загальна площа житлового будинку становить 65,8 кв. м, житлова - 35,4 кв. м, рік побудови будинку - 1991 рік.

У відповідності до довідки № 640 від 04 серпня 2017 року Калинівської селищної ради Броварського району Київської області, згідно із записами погосподарської книги № 3 за 2016-2023 роки, особовий рахунок № НОМЕР_2, по АДРЕСА_1, який значиться за ОСОБА_2, знаходиться житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, збудований у 1991 році.

23 серпня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

27 серпня 2007 року головним інженером Броварської філії відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" погоджено робочий проєкт газопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з листом № 81001-Сл-18206-1119 Броварського відділення АТ "Київоблгаз" від 28 листопада 2019 року пуск газу за адресою: АДРЕСА_1, виконаний 05 жовтня 2007 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень" Сімейного кодексу України (2947-14) , зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України (435-15) , тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України (2947-14) застосовуються в частині лише тих прав і обов?язків, що виникли після набуття ним чинності.

Відповідно до статті 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України права і обов?язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов?язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Статтею 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Подібна норма закріплена у статті 57 СК України.

Статтею 16 Закону України "Про власність", чинного на час будівництва спірного будинку, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України (2006-07) .

Таким чином кошти подружжя, як і інше майно, набуте у шлюбі, належать їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не спростовано відповідними доказами.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них (стаття 28 КпШС України).

Вказані норми, що діяли під час будівництва спірного будинку, узгоджуються з нормами чинного сімейного законодавства України. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об?єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі

№ 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилалася на те, що спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 як подружжя є: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка, площею 0,1960 га, кадастровий номер 3221283207:01:002:0050, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за цією ж адресою.

Відповідно до частини четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Частинами першою-третьою статті 372 ЦК України встановлено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI (4766-17) "Про внесення змін до СК України (2947-14) щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка", який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації,є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину п`яту статті 61 СК України виключено.

Отже, з урахуванням змін до СК України (2947-14) правовий режим приватизованої земельної ділянки змінився. Протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка визнавалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом із тим, якщо на земельній ділянці, одержаній громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого фактично погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки у справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте у період шлюбу (побудований у 1991 році будинок), не спростована.

Судами встановлено, що спірний житловий будинок побудований у

1991 році, що підтверджується технічним паспортом, виготовленим

01 серпня 2017 року ТОВ "Укрінвентарексперт", на підставі якого відповідач 23 серпня 2017 року зареєстрував право власності на будинок. Факт будівництва спірного будинку у 1991 році також підтверджується довідкою Калинівської селищної ради Броварського району Київської області від 04 серпня 2017 року № 640. Вказаним обставинам надана належна оцінка судами попередніх інстанцій.

Із урахуванням вищезазначених норм матеріального права, враховуючи те, що спірна земельна ділянка набута у власність відповідачем 10 лютого

2011 року і на ній знаходиться житловий будинок, який належить сторонам на праві спільної сумісної власності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вона підлягає поділу в рівних частках, оскільки є спільним сумісним майном колишнього подружжя.

Судами також надано оцінку доводам відповідача про збільшення вартості спірного будинку за рахунок його особистих кошти після розірвання шлюбу у

2014 році шляхом проведення будівельних робіт та зроблені об`єктивні висновки про те, що надані ним товарні та фіскальні чеки, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури на придбання будівельних матеріалів не доводять того, що вартість проведених робіт значно перевищує вартість самого будинку, який було збудовано сторонами спору у 1991 році. При цьому із наданих відповідачем доказів неможливо достовірно встановити, хто сплачував кошти за придбання будівельних матеріалів і де вони використані. Відповідачем не спростовано факт будівництва спірного будинку у період перебування із позивачкою у шлюбі та він не позбавлений права на компенсацію понесених витрат на покращення технічного стану спірного будинку, який є предметом поділу між колишнім подружжям.

Необхідно зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Суди попередніх інстанцій дійшли також правильного висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки право власності на спірний будинок зареєстровано за відповідачем 23 серпня 2017 року. Саме із зазначеної дати право позивачки на 1/2 частину будинку слід вважати порушеним. Отже ОСОБА_1 звернулася до суду в межах трирічного строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.