розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стадника Ігоря Петровича на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 лютого 2022 року у складі судді Пилип`юка І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 травня 2022 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання договору дарування та договору купівлі-продажу недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 13 березня 2019 року між нею та відповідачкою був укладений договір дарування 15/31 часток житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу

Штефюк Н. В., серія ННО № 918250 та зареєстрований у реєстрі за №283.

Одночасно з укладенням вказаного договору дарування, 13 березня

2019 року між нею та відповідачкою був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розміром 0,0176 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1, кадастровий номер 7320510100:01:002:0433, серія ННО №918244, реєстраційний №285, посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В. 13 березня 2019 року,.

Зазначала, що укладаючи зазначені договори, вона насправді мала на меті укладення договору довічного утримання, оскільки вона є особою з інвалідністю ІІ групи, в силу похилого віку (на той час їй було 67 років) та за станом здоров`я, яке стрімко погіршувалося через хронічні хвороби, потребувала сторонньої допомоги.

Раніше з відповідачкою були неодноразові розмови про надання їй допомоги по господарству та здійснення за нею догляду, на що відповідачка запропонувала їй укласти нотаріально посвідчений договір про те, що після її смерті належна їй частка будинку та земельна ділянка буде належати відповідачці, оскільки без такого договору вона не погоджувалася допомагати.

Вважала, що ця домовленість буде зазначена у договорах, і повністю довірилася відповідачці та нотаріусу Штефюк Н. В . Також погодилася і тому, що відповідачка проживає з нею по сусідству, вони були в добрих відносинах і відповідачка на той час уже надавала їй певну допомогу.

Вказувала, що 13 березня 2019 року вона підписала оскаржувані договори, не читаючи їх. При цьому нотаріус зміст цих договорів їй не роз`яснювала.

Невдовзі після укладення вказаних договорів їхні стосунки з відповідачкою погіршилися, майже кожний день були сварки і образи з боку відповідачки. Про допомогу чи піклування про неї вже не йшлося і так продовжувалося до цього часу.

Також зазначала, що іншого житла вона не має, на її ім`я відкриті всі особові рахунки для оплати комунальних послуг (електроенергія, газопостачання), які вона сама оплачувала і оплачує. Щороку на її ім`я призначається субсидія. Комунальні послуги на утримання спірного житлового будинку відповідачка ніколи не сплачувала, у будинку по АДРЕСА_1 ніколи не була зареєстрована і не проживала.

Вважала, що укладені 13 березня 2019 року між нею і відповідачкою договір дарування серії ННО №918250, реєстровий №283 та договір купівлі-продажу земельної ділянки серії ННО №918244, реєстраційний №285, не відповідають її внутрішній волі щодо правової природи й змісту правочинів.

Тобто, під час укладення оспорюваних договорів дарування і купівлі-продажу, мала місце помилка з її боку стосовно правової природи правочину. Вона не усвідомлювала умови правочинів і їх правові наслідки.

Посилаючись на те, що укладаючи договір дарування житлового будинку і купівлі-продажу земельної ділянки, вона помилялася стосовно обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо правової природи цих правочинів, прав та обов`язків сторін, оскільки вважала ці правочини договорами довічного утримання, відповідно до умов яких друга його сторона - відповідачка зобов`язувалася здійснювати постійний догляд та утримання, а право розпорядження нерухомим майном перейшло б до відповідачки лише після її смерті, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсним договір дарування 15/32 часток житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1, серія ННО №918250, посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу

Штефюк Н. В. та зареєстрований у реєстрі за №283, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- застосувати наслідки недійсності договору 15/32 часток житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1, серія ННО №918250, який посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В. та зареєстрований у реєстрі за №283;

- поновити та визнати за ОСОБА_1 право власності на 15/32 часток житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1, для ведення особистого селянського господарства, розміром 0,0176 га, кадастровий номер 7320510100:01:002:0433, серія ННО №918244, реєстраційний №285, що посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В. 13 березня 2019 року;

- застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1, для ведення особистого селянського господарства, розміром 0,0176 га, кадастровий номер 7320510100:01:002:0433, серія ННО №918244, реєстраційний №285, що посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В. 13 березня 2019 року;

- поновити та визнати за нею право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, розміром 0,0176 га, кадастровий номер 7320510100:01:002:0433, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 травня 2022 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 15/32 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, який знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 13 березня 2019 року між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що під час укладення оспорюваного договору дарування волевиявлення позивачки не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, адже позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, спірна частина будинку є єдиним житлом позивачки; з часу укладення оспорюваного правочину позивач продовжує сама проживати у спірному будинку, сплачує комунальні послуги, отже, після укладення договору спірне житло не вибуло із фактичного володіння та користування позивачки, що притаманно для реалізації умов договору довічного утримання (статті 744, 750 ЦК України).

Ураховуючи наведене, суди дійшли висновку про те, що позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею та довічне утримання, тобто вона помилялася щодо правової природи правочину і наявні правові підстави для задоволення вимоги про визнання недійсним договору дарування.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в договорі вказано про продаж майна за 9856,00 грн. Підписання договору купівлі-продажу свідчить про те, що розрахунки між сторонами здійснені та про відсутність у продавця відносно покупця претензій майнового характеру, що стосувалися б питань оплати договору, і позивачем не спростовано обставин щодо отримання нею зазначених у договорі коштів за відчуження належної їй земельної ділянки.

Зі змісту оспорюваного договору купівлі-продажу вбачається, що нотаріусом було встановлено дійсність намірів сторін укласти саме договір купівлі-продажу земельної ділянки, роз`яснено вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків договору, а також встановлено відсутність у сторін заперечень щодо умов договорів.

При цьому судами враховано, що підтверджено й ОСОБА_1, що в той же день позивачка уклала з відповідачкою договір купівлі-продажу іншої земельної ділянки, за яку вона дійсно отримала грошові кошти. Наведена обставина спростовує посилання позивачки на неправильне сприйняття обставин оспорюваного договору купівлі-продажу, що вплинуло на її волевиявлення укласти оспорюваний договір замість договору довічного утримання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стадника І. П. на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 лютого 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду

від 03 травня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Стадник І. П., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 202/6796/18, провадження № 61-3565св21,

від 13 лютого 2019 року у справі № 911/1171/18, від 04 червня 2019 року у справі № 910/9070/18, у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки було вчинено позивачкою під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Під час розгляду справи суди не врахували похилий вік позивачки та стан її здоров`я, а також те, що вона має вади зору, що в сукупності унеможливлює повною мірою розуміння природу вчиненого правочину. Відповідачка своїми діями ввела позивачку в оману стосовно обставин, які мають істотне значення.

Також суди не врахували відсутність волевиявлення у позивачки укладати саме такий правочин, що підтверджується тим, що з моменту укладення оспорюваного договору купівлі-продажу позивачка продовжує користуватися і житловим будинком (договір дарування на який визнано судом недійсним), проживає в ньому, та земельною ділянкою біля будинку, тобто фактично до цього часу не відбулася передача майна за оскаржуваним договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Враховуючи, що рішення судів попередніх інстанцій оскаржується позивачкою тільки в частині відмови в задоволенні її позову, тому в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу до суду Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала останній належні їй 15/32 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу

Штефюк Н. В. та зареєстрований в реєстрі за №253.

13 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1, для ведення особистого селянського господарства, розміром 0,0176 га, кадастровий номер 7320510100:01:002:0433. Договір посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В. та зареєстрований в реєстрі за №285.

Того ж дня, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,0421 га, кадастровий номер 7320510100:01:002:0432, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін продаж земельної ділянки вчинено за 23 576,00 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В. та зареєстрований в реєстрі за №284.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України презюмується правомірність правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, за вимогою вказаної вище норми статті 229 ЦК України, необхідно встановити, чи дійсно мала місце помилка щодо природи правочину та прав і обов`язків сторін цього договору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у пункті 2.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,0176 га, кадастровий номер 7320510100:01:002:0433, від 13 березня 2019 року вказано, що продаж майна вчинено за 9856,00 грн. Підписання договору купівлі-продажу буде свідчити про те, що розрахунки між сторонами здійснені та про відсутність у продавця відносно покупця претензій майнового характеру, що стосувалися б питань оплати договору.

При цьому, судами враховано, що підтверджено й ОСОБА_1, що в той же день позивачка уклала з відповідачкою договір купівлі-продажу іншої земельної ділянки, за яку вона дійсно отримала грошові кошти.

З огляду на вказане вище у сукупності колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не спростовано обставин щодо отримання нею зазначених у договорі коштів за відчуження належної їй земельної ділянки, що в свою чергу, спростовує її посилання на неправильне сприйняття обставин оспорюваного договору купівлі-продажу, що вплинуло на її волевиявлення укласти оспорюваний договір замість договору довічного утримання.

Отже враховуючи, що судами не встановлено, що ОСОБА_1, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу не усвідомлювала його істотні умови і правові наслідки укладення, висновки судів щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки є правильними,

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 202/6796/18, провадження № 61-3565св21, від 13 лютого 2019 року у справі

№ 911/1171/18, від 04 червня 2019 року у справі № 910/9070/18, у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, на які посилається заявник в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди не врахували похилий вік позивачки та стан її здоров`я, а також те, що вона має вади зору, що в сукупності унеможливлює повною мірою розуміти природу вчиненого правочину, і відповідачка своїми діями ввела позивачку в оману стосовно обставин, які мають істотне значення, є безпідставними, оскільки в даному випадку предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу саме в результаті помилки.

Одночасне застосування положень статей 229 та 230 ЦПК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки та обману) як підстав для визнання недійсним договору, є неправильним, оскільки вони є взаємовиключними.

Також є безпідставними й доводи касаційної скарги стосовно того, що з моменту укладення оспорюваного договору купівлі-продажу позивачка продовжує користуватися як житловим будинком (договір дарування на який визнано судом недійсним), проживає в ньому, так і земельною ділянкою біля будинку (спірною земельною ділянкою), тобто фактично до цього часу не відбулася передача майна за оскаржуваним договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка розташована на АДРЕСА_1 та має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Доказів того, що житловий будинок позивачки розташований саме на земельній ділянці, з приводу якої виник спір, і вона використовується для його обслуговування матеріали справи не містять.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішеннями, що не може бути підставою для їх скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (Проніна проти України, № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.