У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю., приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В., Головне територіальне управління юстиції у Київській області (далі - ГТУЮ у Київській області), про визнання незаконними та скасування наказів, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки з чужого володіння.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Їй на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування земельних ділянок від 18 червня 2011 року належать земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223151000:04:026:0068, площею 0,1000 га, та 3223151000:04:023:0076, площею 0,2250 га, які розташовані за адресою: с. Плюти, Обухівський район, Київська область.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:026:0068 за державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427305, виданим 15 вересня 2010 року відділом Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, належала на праві власності ОСОБА_8 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0076 за державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427310, виданим 13 вересня 2010 року відділом Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, належала на праві власності ОСОБА_9 .

Відчуження цих земельних ділянок за нотаріально посвідченими договорами зареєстровано 01 серпня 2011 року у поземельній книзі за відповідними реєстровими номерами 3223151000040260068:3:227 та 3223151000040230076:3:227, про що свідчать відповідні записи начальника відділу Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області на оригіналах кожного з державних актів на право власності на земельну ділянку.

Маючи намір зареєструвати належні на праві власності земельні ділянки в Державному земельному кадастрі, позивачка подала відповідну заяву до ГУ Держгеокадастру, на яку отримала від державного земельного реєстратора відділу в Обухівському районі ГУ Держгеокадастру рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) і до Державного земельного кадастру від 23 травня 2019 року за № РВ-3201806632019 з підстав перетину ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:026:0068 з ділянкою 3223151000:04:026:0069, площа співпадає на 100 % та від 23 травня 2019 року за № РВ-3201806642019 - з підстав перетину ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0076 з ділянками 3223151000:04:026:0070 та 3223151000:04:023:0099 з площами співвідношення по 50 % кожна.

Власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069 та 3223151000:04:026:0070 є ОСОБА_2, а з кадастровим номером 3223151000:04:023:0099 - ОСОБА_3 .

Вона, як власниця земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0068 та 3223151000:04:023:0076, волю на їх відчуження не надавала. Вважає дії ГУ Держземагентства незаконними.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила:

визнати незаконними та скасувати накази про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, видані ГУ Держземагентства на ім`я ОСОБА_4, який зареєстрований 02 червня 2014 року за № 10-1378/15-14сг, на ім`я ОСОБА_5, який зареєстрований 02 червня 2014 року за № 10-1377/1514сг, на ім`я ОСОБА_6, який зареєстрований 02 червня 2014 року за

№ 10-1380/15-14сг;

визнати договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069 та 3223151000:04:026:0070 від 24 листопада 2014 року, посвідчені та зареєстровані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. за № 1718 та № 1722, та договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3223151000:04:023:0099 від 11 червня 2015 року, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. за № 1952, недійсними;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3223151000:04:026:0069, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: Українська міська рада Обухівського району Київської області, зареєстровану за ОСОБА_2 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. 24 листопада 2014 року за номером запису 7807165;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3223151000:04:026:0070, площею 0,1125 га, розташовану за адресою: Українська міська рада Обухівського району Київської області, зареєстровану за ОСОБА_2 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. 24 листопада 2014 року за номером запису 7807393;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3223151000:04:023:0099, площею 0,1125 га, розташовану за адресою: Українська міська рада Обухівського району Київської області, зареєстровану за ОСОБА_3 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. 11 червня 2015 року за номером запису 10003604;

витребувати на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 земельні ділянки за кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069, 3223151000:04:026:0070 та у ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0099;

скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок:

з кадастровим номером 3223151000:04:026:0069, площею 0,1000 га, здійснену державним кадастровим реєстратором Петриком Д. О. 14 квітня 2014 року, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4, 16 травня 2015 року державним кадастровим реєстратором Заєць К. А. внесені відомості про зміну зареєстрованого права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2,

з кадастровим номером 3223151000:04:026:0070, площею 0,1125 га, здійснену державним кадастровим реєстратором Петриком Д. О. 14 квітня 2014 року, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5, 16 травня 2015 року державним кадастровим реєстратором Заєць К. А. внесені відомості про зміну зареєстрованого права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2,

з кадастровим номером 3223151000:04:023:0099, площею 0,1125 га, здійснену державним кадастровим реєстратором Петриком Д. О. 14 квітня 2014 року, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6, 17 грудня 2015 року державним кадастровим реєстратором Заєць К. А. внесені відомості про зміну зареєстрованого права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 ;

скасувати кадастровий номер 3223151000:04:026:0069 земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3223151000:04:026:0070 земельної ділянки площею 0,1125 га, кадастровий номер 3223151000:04:023:0099 земельної ділянки площею 0,1125 га, які розташовані за адресою: Українська міська рада Обухівського району Київської області;

визнати незаконними та скасувати рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, прийняті державним кадастровим реєстратором відділу в Обухівському районі ГУ Держгеокадастру Івженко О. С. 23 травня 2019 року за № РВ-3201806632019 та 23 травня 2019 року за № РВ-3201806642019;

зобов`язати ГУ Держгеокадастру внести до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 3223151000:04:026:0068 за державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427305, виданим 15 вересня 2010 року відділом Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області на підставі рішення Української міської ради 59 сесії 05 скликання від 12 серпня 2010 року, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011098600774 за власником ОСОБА_1, та про земельну ділянку за кадастровим номером 3223151000:04:023:0076 за державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427310, виданим 13 вересня 2010 року відділом Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області на підставі рішення Української міської ради 59 сесії 05 скликання від 12 серпня 2010 року, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011098600769 за власником ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка з вказаним позовом звернулася до суду лише через 5 років після ймовірного порушення її прав, тобто після спливу позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не звернув увагу на висновок суду про непорушення права та охоронюваного законом інтересу позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, а лише погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та не перевірив, чи порушені права та охоронюваний законом інтерес позивачки, за захистом яких та звернулася до суду, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про обґрунтованість відмови у задоволенні позову виключно з підстав пропуску строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано незаконними та скасовано накази про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, видані ГУ Держземагентства у Київській області на ім`я ОСОБА_4, який зареєстрований 02 червня 2014 року за № 10-1378/15-14сг, на ім`я ОСОБА_5, який зареєстрований 02 червня 2014 року за

№ 10-1377/15-14сг, на ім`я ОСОБА_6, який зареєстрований 02 червня 2014 року за № 10- 1380/15-14сг.

Визнано договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069 та 3223151000:04:026:0070 від 24 листопада 2014 року, посвідчені та зареєстровані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. за № 1718 та № 1722, та договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3223151000:04:023:0099 від 11 червня 2015 року, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. за № 1952, недійсними.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3223151000:04:026:0069, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, зареєстровану за ОСОБА_2 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. 24 листопада 2014 року за номером запису 7807165.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3223151000:04:026:0070, площею 0,1125 га, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, зареєстровану за ОСОБА_2 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. 24 листопада 2014 року за номером запису 7807393.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3223151000:04:023:0099, площею 0,1125 га, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, зареєстровану за ОСОБА_3 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. 11 червня 2015 року за номером запису 10003604.

Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок: з кадастровим номером 3223151000:04:026:0069, площею 0,1000 га, здійснену державним кадастровим реєстратором Петриком Д. О. 14 квітня 2014 року, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4, 16 травня 2015 року державним кадастровим реєстратором Заєць К. А. внесені відомості про зміну зареєстрованого права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 ; з кадастровим номером 3223151000:04:026:0070, площею 0,1125 га, здійснену державним кадастровим реєстратором Петриком Д. О. 14 квітня 2014 року, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5, 16 травня 2015 року державним кадастровим реєстратором Заєць К. А. внесені відомості про зміну зареєстрованого права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 ; з кадастровим номером 3223151000:04:023:0099, площею 0,1125 га, здійснену державним кадастровим реєстратором Петриком Д. О. 14 квітня 2014 року, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6, 17 грудня 2015 року державним кадастровим реєстратором Заєць К. А. внесені відомості про зміну зареєстрованого права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0068 та 3223151000:04:023:0076 вибули з власності їх законного володільця поза її волею, та надані Управлінням Держземагентства у Київській області у власність іншим особам з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) та поза межами наданих йому частиною четвертою статті 122 ЗК України повноважень.

Отже, належним способом захисту порушеного права власності позивачки є саме визнання незаконними та скасування наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, видані ГУ Держземагентства на ім`я ОСОБА_4, який зареєстрований 02 червня 2014 року за № 10-1378/15-14сг, на ім`я ОСОБА_5, який зареєстрований 02 червня 2014 року за № 10-1377/1514сг, на ім`я ОСОБА_6, який зареєстрований 02 червня 2014 року за

№ 10-1380/15-14сг; а також скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069, 3223151000:04:026:0070, 3223151000:04:023:0099.

Оскільки встановлено законність набуття права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0068 та 3223151000:04:023:0076, які вибули з її володіння поза її волею, є передбачені законом підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок з новими кадастровими номерами 3223151000:026:0069 та 3223151000:04:026:0070 від 24 листопада 2014 року, посвідчені та зареєстровані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. за № 1718 та № 1722, а також договору купівлі-продажу земельної ділянки за новим кадастровим номером 3223151000:04:023:0099 від 11 червня 2015 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. за № 1952.

Щодо спливу позовної давності, то надані позивачкою докази свідчать про її необізнаність щодо порушення її права власності на спірні земельні ділянки до 23 травня 2019 року. Відповідачами при заявленні клопотання про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачкою процесуальних строків, доказів, які підтверджують обізнаність позивачки про порушення її права власності на належній їй земельні ділянки, надано не було. Отже, позивачкою позовну давність пропущено не було.

Оскільки позивачка не є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069, 3223151000:04:026:0070, 3223151000:04:023:0099, а право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ці земельні ділянки припинено у зв`язку з їх відчуженням ОСОБА_10, тому права на витребування цих земельних ділянок позивачка не має.

Крім того, ОСОБА_1 не ставила питання про залучення до участі у справі відповідача ОСОБА_10, яка є останнім власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069, 3223151000:04:026:0070, 3223151000:04:023:0099.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено додаткове судове рішення, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 841,61 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 841,61 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 841,61 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 841,61 грн. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 841,61 грн. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 841,61 грн.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції своєю постановою від 14 вересня 2021 року ухвалив остаточне рішення у справі, а тому повинен здійснити розподіл судового збору, сплаченого, зокрема і за подання касаційної скарги, на підставі якої справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовні 2021 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Волощук О. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року скасувати та рішення суду першої інстанції залишити в силі, змінивши його мотивувальну частину.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами порушено вимоги статей 47, 48, 263- 265, 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), неправильно застосовано норми статей 203, 215, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та не враховано правові висновки Великої Падати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховною Суду України, згідно з якими право чи інтерес позивача мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до цих висновків власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Визнання недійсними рішень суб`єкта владних повноважень про передачу земельних ділянок у приватну власність не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння земельною ділянкою. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянка з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення суб`єкта владних повноважень, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статей 387, 388 ЦК України, натомість застосував статті 203, 215 ЦК України та визнав недійсними оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок, мотивуючи рішення незалученням до участі у справі останнього власника таких земельних ділянок - ОСОБА_10 .

Судом першої інстанції при вирішенні питання щодо обрання позивачкою належного способу захисту порушених прав проігноровано вищевказані правові висновки Верховною Суду, а судом апеляційної інстанції, хоча і зазначено про необхідність застосування у спірних правовідносинах віндикаційного способу захисту порушених прав, однак безпідставно застосовано взаємовиключний правовий інститут, який регламентує питання визнання недійсними правочинів, а такий спосіб захисту є неефективним і не може реально поновити порушені права позивачки.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у її право на мирне володіння майном, необхідно врахувати положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яким передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Намагання позивачки через суд виправити можливо допущену у минулому органами державної влади помилку чи протиправність дій їх посадових осіб, не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на відповідачів усі негативні наслідки такої помилки, оскільки задоволення позову з формальних підстав покладатиме на відповідачів надмірний індивідуальний тягар, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.

У цій справі відсутній "суспільний", "публічний" інтерес втручання держави у право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , а тому позбавлення належного відповідача права власності на майно з метою повернення його позивачці буде порушувати справедливий баланс, адже належний відповідач понесе індивідуальний і надмірний тягар у вигляді позбавлення права власності на земельну ділянку, яка набута за відплатним правочином у встановленому законом порядку.

Позивачка не позбавлена можливості відновити своє право, зокрема пред`явивши вимогу до держави, яка, на її думку, позбавила її права власності на спірне майно, про відшкодування збитків.

Позовні вимоги, спрямовані на скасування державної реєстрації відповідних речових прав, не можуть бути звернені до особи, яка не є відповідачем у справі.

Отже, суд апеляційної інстанції повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, спрямованих на скасування державної реєстрації речових прав на оспорювані земельні ділянки.

Одночасно суд мав відмовити у задоволенні позовних вимог щодо витребування оспорюваних земель з чужого незаконного володіння, вказавши, що належним відповідачем за ними має бути лише ОСОБА_10 - набувач відповідних речових прав.

З урахуванням викладеного судом апеляційної інстанції застосовано неналежний спосіб захисту порушеного права позивачки.

Судом першої інстанції обґрунтовано вказано на пропущення позовної давності на звернення до суду за захистом порушеного права, проте суд апеляційної інстанції, встановивши факт порушення прав позивачки та наявності підстав для часткового задоволення позову в частині визнання незаконним і скасування оспорюваних наказів органу виконавчої влади, не врахував, що перебіг позовної давності починається з моменту виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши підстави для визнання незаконними і скасування оспорюваних наказів ГУ Держземагентства у Київській області, мав застосувати наслідки спливу позивачкою позовної давності та відмовити у задоволенні позову у відповідній частині саме з цих підстав.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 27 березня 2019 року у справі № 369/4858/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 369/2803/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 369/2692/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 369/4389/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 369/6400/17, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі

№ 520/17304/15-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 5703439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 22 січня 2019 року у справі № 916/400/16; Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

У грудні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Бабенко С. Ш., у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову та додаткову постанову апеляційного суду - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог процесуального закону розглянув справу та ухвалив законне та обґрунтоване рішення у справі на підставі оцінки належним чином зібраних у справі доказів, дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи здійснив аналіз і надав оцінку доказів як кожного окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку.

Зазначена оцінка спрямована на встановлення достовірності обставин, які обґрунтовують вимоги позивачки в частині задоволених за його позовом вимог та спростовують заперечення відповідачів у справі.

Фактично наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були безпосереднім предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Такий спосіб захисту майнового права як визнання незаконним рішення органу державної влади та скасування такого рішення як незаконного передбачений законом і є за суб`єктним складом учасників справи ефективним способом захисту порушеного, невизнаного та оспореного її права.

Крім того, нею, як власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0068 та 3223151000:04:023:0076, заявлені вимоги про витребування на її користь із чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069, 3223151000:04:026:0070 та у ОСОБА_3 - земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0099, як останніх набувачів цих земельних ділянок.

На стадіях апеляційного та касаційного розгляду справи вона, з огляду на вимоги статті 51 ЦПК України, не мала процесуальної можливості заявити клопотання про залучення до участі в справі співвідповідача ОСОБА_10, тому позовні вимоги щодо витребування земельних ділянок із незаконного володіння від ОСОБА_10 у цій справі не заявлялися.

Судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові доведено, що строки позовної давності позивачем не пропущені.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Волощук О. М., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скаргапідлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427305, виданого 15 вересня 2010 року відділом Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області на підставі рішення Української міської ради 59 сесії 05 скликання від 12 серпня 2010 року, ОСОБА_8 був власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, розташованої в с. Плюти Обухівського району Київської області, з кадастровим номером 3223151000:04:026:0068.

18 червня 2011 року між ОСОБА_8 як дарувальником та ОСОБА_1 як обдаровуваною укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайлом С. Ю., відповідно до якого дарувальник подарував, а обдаровувана прийняла в дарунок земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:04:026:0068, площею 0,1000 га, розташовану в с. Плюти Обухівського району Київської області.

ОСОБА_9 був власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2250 га, розташованої в с. Плюти Обухівського району Київської області, з кадастровим номером 3223151000:04:023:0076, що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427310, виданим 13 вересня 2010 року відділом Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області на підставі рішення Української міської ради 59 сесії 05 скликання від 12 серпня 2010 року.

18 червня 2011 року між ОСОБА_9 як дарувальником та ОСОБА_1 як обдаровуваною укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайлом С. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 3280, відповідно до якого дарувальник подарував, а обдаровувана прийняла в дарунок земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:04:023:0076, площею 0,2250 га, розташовану в с. Плюти Обухівського району Київської області.

Встановлено, що 02 червня 2014 року ГУ Держземагентства у Київській області прийняті накази "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", відповідно до яких затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих на території Української міської ради Обухівського району Київської області, для індивідуального садівництва у власність громадянам України відповідно ОСОБА_4 - 3223151000:04:026:0069, площею 0,1000 га (наказ

№ 10-1378/1514сг), ОСОБА_5 - 3223151000:04:026:0070, площею 0,1125 га (наказ № 10-1377/15-14сг), ОСОБА_6 - 3223151000:04:023:0099, площею 0,1125 га (наказ № 10-1380/15-14сг).

Згідно з інформаційною довідкою від 22 серпня 2019 року № 178352300 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:026:0069 здійснена 14 квітня 2014 року Управлінням Держземагентства в Обухівському районі Київської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 400806632231.

07 липня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Борискевичем М. І. видано свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1, на вказану земельну ділянку ОСОБА_4, яким надалі здійснено відчуження земельної ділянки на умовах укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 .

Згідно з інформаційною довідкою від 22 серпня 2019 року № 178355010 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:026:0070 здійснена 14 квітня 2014 року Управлінням Держземагентства в Обухівському районі Київської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 387165132231.

17 червня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Борискевичем М. І. видано свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_2, на зазначену земельну ділянку ОСОБА_6, яким надалі здійснено відчуження земельної ділянки на умовах укладення нотаріально посвідченого 11 червня 2015 року договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3

18 червня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Борискевичем М. І. видано свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_3, на вказану земельну ділянку ОСОБА_5, яким надалі здійснено відчуження земельної ділянки на умовах укладення нотаріально посвідченого 24 листопада 2014 року договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 .

Згідно з інформаційною довідкою від 22 серпня 2019 року № 178351347 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0099 здійснена 14 квітня 2014 року Управлінням Держземагентства в Обухівському районі Київської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 386537032231.

Як випливає з рішення державного кадастрового реєстратора відділу в Обухівському районі ГУ ДержгеокадаструІвженко О. С. № РВ-3201806642019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них), до Державного земельного кадастру від 23 травня 2019 року перетин ділянок з ділянкою 3223151000:04:026:0070, площа співпадає на 50 %, та перетин ділянок з ділянкою 3223151000:04:026:0099, площа співпадає на 50 %.

Згідно з рішенням державного кадастрового реєстратора відділу в Обухівському районі ГУ ДержгеокадаструІвженко О. С. № РВ-3201806632019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 23 травня 2019 року перетин ділянок з ділянкою 3223151000:04:026:0069, площа співпадає на 100 % (повне співпадіння).

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відчужили спірні земельні ділянки ОСОБА_10, а саме: 10 лютого 2021 року - земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0099, та 12 лютого 2021 року - земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069, 3223151000:04:026:0070, що підтверджено даними інформаційних довідок Державного земельного кадастру про право власності на земельну ділянку від 27 червня 2021 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова та додаткова постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0068 та 3223151000:04:023:0076 вибули з власності їх законного володільця поза її волею, та надані Управлінням Держземагентства у Київській області у власність іншим особам з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема частини п`ятої статті 116 ЗК України, та поза межами наданих йому частиною четвертою статті 122 ЗК України повноважень.

Суд вважав, що належним способом захисту порушеного права власності позивачки є саме визнання незаконними та скасування наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, видані ГУ Держземагентства на ім`я ОСОБА_4, який зареєстрований 02 червня 2014 року за № 10-1378/15-14сг, на ім`я ОСОБА_5, який зареєстрований 02 червня 2014 року за

№ 10-1377/1514сг, на ім`я ОСОБА_6, який зареєстрований 02 червня 2014 року за № 10-1380/15-14сг; а також скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069, 3223151000:04:026:0070, 3223151000:04:023:0099.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки встановлено законність набуття права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0068 та 3223151000:04:023:0076, які вибули з її володіння поза її волею, є передбачені законом підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок з новими кадастровими номерами 3223151000:026:0069 та 3223151000:04:026:0070 від 24 листопада 2014 року, посвідчених та зареєстрованих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. за № 1718 та № 1722, а також договору купівлі-продажу земельної ділянки за новим кадастровим номером 3223151000:04:023:0099 від 11 червня 2015 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. за № 1952.

З такими висновками Верховний Суд погодитися не може з огляду на таке.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України). Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження

№ 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження

№ 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

Водночас у цій справі позивачка просила витребувати на її користь з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 земельні ділянки за кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069, 3223151000:04:026:0070 та у ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0099.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, то вимога власника про визнання незаконними та скасування наказів, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними.

Отже, суд апеляційної інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності, указаного до уваги не взяв, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, не врахував, що обраний спосіб захисту порушеного права в цій частині є неефективним.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 214/4619/14-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 731/158/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 заслуговують на увагу, оскільки стосуються правовідносин, які є подібними з правовідносинами у цій справі, зокрема, застосування належного способу захисту порушеного права власності.

Крім того, застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється у разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає за необхідне частково задовольнити вимоги касаційної скарги, рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про визнання незаконними та скасування наказів, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власностіскасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову,оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимоги про витребування земельної ділянки з чужого володінняне переглядається, оскільки не є предметом касаційного оскарження.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, то додаткова постанова, якою вирішено розподіл судових витрат між сторонами, також підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 369/4858/16-ц (провадження № 61-28134св18), від 22 травня 2019 року у справі № 369/2803/16-ц (провадження № 61-20390св18), від 22 травня 2019 року у справі № 369/2692/16-ц (провадження № 61-17830св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 369/4389/16 (провадження

№ 61-23087св18) та від 30 вересня 2020 року у справі № 369/6400/17 (провадження № 61-4840св20) (щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (про те, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 5703439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (про те, що належним відповідачем у справі щодо скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно є особа, право на майно якої оспорюється), від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (згідно з якими як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила), від 22 січня 2019 року у справі № 916/400/16 (щодо тлумачення в контексті позовної давності можливості довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, як передбачуваної неминучості інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив), Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі

№ 6-48цс15 (щодо початку перебігу позовної давності з моменту виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд) Верховний Суд до уваги не бере, оскільки рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з підстав неналежного способу захисту порушеного права власності позивачки, що є самостійною та достатньою підставою для їх скасування й усуває необхідність оцінки обґрунтованості позовних вимог по суті спору.

Водночас Верховний Суд зауважує, що відмова у задоволенні позову з наведених вище підстав не перешкоджає позивачці звернутися до належних відповідачів з позовом з обранням ефективного способу захисту порушеного права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в частині вирішення вимог про визнання незаконними та скасування наказів, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власностіта додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити із наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав, то з позивачки на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 15 368,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Волощук Олександр Миколайович, задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в частині вирішення вимог про визнання незаконними та скасування наказів, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власностіта додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_7, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Еліна Володимирівна, Головне територіальне управління юстиції у Київській області, про визнання незаконними та скасування наказів, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності відмовити.