розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Назаренко Мар`яна Володимирівна, на постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М.,

Поліщук Н. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У листопаді 2021 року ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, заінтересована особа - ОСОБА_3, про видачу обмежувального припису.

Заяву мотивовано тим, що вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_3, який рішенням Святошинського районного суду міста Києва

від 10 грудня 2020 року у справі № 591/4388/20 розірвано. У шлюбі у них народився син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_3 почав себе агресивно поводити по відношенню до неї, що призвело, у тому числі і до розірвання шлюбу. Таке ж ставлення продовжується і після розірвання шлюбу. При цьому зазначену поведінку, у тому числі застосування фізичної сили, колишній чоловік демонструє при дитині, що впливає на її психо-емоційний стан, син засмучується, стає тривожним та замкнутим.

Вказувала, що агресія ОСОБА_3 по відношенню до неї проявлялася та проявляється у тому, що він загрожував та загрожує їй нанести тілесні ушкодження та вбити, демонструючи при цьому силу, агресію, хапаючись за небезпечні предмети. Також колишній чоловік загрожував та загрожує викрасти їх спільного сина, вивезти його за кордон. При цьому ОСОБА_3 також розповсюджував та розповсюджує приватну інформацію про неї; поширював та поширює неправдиву інформацію серед громадян та правоохоронних органів про неї. Також він систематично вчиняв та вчиняє психологічне насильство, яке полягає у залякуванні та переслідуванні колишньої дружини та дитини, висловлюється на її адресу нецензурною лайкою, називає заявницю образливими словами.

Також зазначала, що внаслідок зазначених протиправних дій зі сторони свого колишнього чоловіка вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінальних правопорушень та заявами про проведення із ОСОБА_3 профілактичних бесід щодо неприпустимості таких дій відносно неї та сина ОСОБА_2 . Однак її неодноразові звернення до правоохоронних органів не припинили протиправних дій ОСОБА_3, він продовжує здійснювати насильство щодо неї та їхньої малолітньої дитини.

Вказувала, що 30 липня 2021 року ОСОБА_3

з торгівельного центру "Ретровіль", який розташований за адресою:

АДРЕСА_1, забрав їхнього сина для спілкування, не повернув його та не повідомляє про його місце проживання. Сину лише три роки,

а тому, розлучивши дитину з матір`ю, ОСОБА_3 додатково наніс дитині психологічне насильство.

Зазначала, що її колишній чоловік протягом тривалого часу завдавав та завдає спільній дитині ОСОБА_2 психологічне насильство, а їй фізичне і психологічне насильство, у зв`язку з чим остання звернулась до суду із вказаною заявою.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, просила суд видати відносно заінтересованої особи ОСОБА_3 обмежувальний припис, яким:

- заборонити ОСОБА_3 особисто та через третіх осіб розшукувати та/або переслідувати малолітнього ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, якщо він за власним бажанням перебуватиме у місці, невідомому кривднику;

- заборонити ОСОБА_3 особисто та через третіх осіб розшукувати та/або переслідувати її, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- обмежити ОСОБА_3 спілкування з постраждалою малолітньою дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- заборонити ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з нею або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

- застосувати приписи пункту 5 частини першої статті 430 ЦПК України та допустити негайне відібрання дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, від ОСОБА_3 та будь-яких третіх осіб для повернення дитини ОСОБА_2 до попереднього місця проживання з матір`ю ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада

2021 року у складі судді Мальцева Д. О. заяву ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису задоволено частково.

Видано відносно ОСОБА_3 обмежувальний припис строком на шість місяців, яким:

- заборонено ОСОБА_3 особисто та через третіх осіб розшукувати та/або переслідувати ОСОБА_1, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та

в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборонено ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

В іншій частині вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні обґрунтовані ризики вчинення заінтересованою особою психологічного насильства щодо заявниці. На спростування доводів заявниці у вказаній частині жодних доказів заінтересованою особою подано не було, а існування інших обставин належними та допустимими доказами не було підтверджено.

Водночас суд вважав, що відсутні підстави для задоволення заяви

в частині обмеження побачень та спілкування колишнього чоловіка з їх спільним сином, оскільки не були підтверджені наявними в матеріалах справи доказами обставини щодо вчинення останнім по відношенню до сина дій, які мають ознаки домашнього насильства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року в оскаржуваній частини скасовано та постановлено нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_3, про видачу обмежувального припису стосовно неї залишено без задоволення.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують вчинення ОСОБА_3 навмисного тривалого домашнього насильства відносно заявника та не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення такого та чинників і умов, які створюють або можуть створити небезпеку для ОСОБА_1, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) , а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами.

Зазначені заявником заходи обмежувального припису - це по суті вирішення спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини, який має вирішуватися у загальному позовному провадженні.

А звернення до суду з вимогами щодо застосування обмежувальних заходів задля забезпечення доказової бази для розгляду іншої справи не відповідає принципу добросовісності учасників судового розгляду, а тому не допускається.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року оскаржувалося ОСОБА_3, та переглядалося апеляційним судом, лише в частині задоволення заяви ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Назаренко М. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив фактичних обставин справи та помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що 30 липня 2021 року ОСОБА_3

з торговельного центру "Ретровіль", який розташований за адресою:

просп. Правди, 47, м. Київ, забрав їхнього сина для спілкування та не повернув його їй, не повідомляє про його місце проживання.

Вказує, що до розірвання шлюбу та після розірвання шлюбу, а саме

з листопада 2019 року, їхній син проживав з нею, що підтверджується рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня

2020 року у справі № 591/4388/20 про розірвання шлюбу, що свідчить про те, що малолітня дитина з маленького віку психологічно звикла проживати

з матір`ю, яка кожного дня піклувалася про свого сина.

На момент, коли ОСОБА_3 забрав дитину, сину було лише три роки, а тому, розлучивши дитину з матір`ю, ОСОБА_3 додатково наніс дитині психологічненасильство.Зазначене підтверджується її заявами до правоохоронних органів.

Намагання силовими методами змінити самостійно постійне місце проживання дитини, на її думку, є психологічним насильством, яке призводить до психологічних страждань. Порушуються права дитини, яка має право на постійне місце проживання, постійні соціальні зв`язки, емоційні стосунки з обома батьками - і з матір`ю, і з батьком, а також наноситься шкода психологічному здоров`ю матері, яка страждає від розлуки з дитиною.

Оскільки викрадення ОСОБА_3 спільної дитини мало місце у липні 2021 року, вказане свідчить про те, що спір щодо визначення місця проживання дитини міг мати місце лише з цього часу. Водночас, як свідчать обставини та долучені до матеріалів справи докази, агресія ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_1 та вчинення ним протиправних дій почалися значно раніше. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що між сторонами вбачається виключно спір про визначення місця проживання дитини та про те, що ОСОБА_1 звернулася до суду з цією заявою з метою накопичення доказової бази, не відповідає дійсності, обставинам справи та доказам, долученим до заяви.

Зазначає, що апеляційний суд розглянув справу за її відсутності, належним чином не повідомивши про дату, час і місце судового засідання.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Назаренко М. В., посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 21-28).

У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, серія

НОМЕР_1, виданим 30 серпня 2018 року Київським районним у м. Полтава відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (а.с. 29).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня

2020 року (справа № 591/4388/20) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який було легалізовано в районному сімейному суді суду першої інстанції Вищої Судової Ради Держави Катар за номером 3519/2017, розірвано.

Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,

у розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання

ОСОБА_1 у розмірі 1/4 заробітку (доходу), починаючи стягнення

з 21 липня 2020 року і до досягнення дитиною ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, трьох років.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір

в сумі 840,80 грн.

Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Рішення в частині стягнення суми платежу в межах одного місяця допущено негайному виконанню.

В матеріалах справи наявні дані про примусове виконання вказаного рішення, наявну у ОСОБА_3 заборгованість зі сплати аліментів на користь заявника (а.с. 51, 52).

Згідно з талоном-повідомленням Єдиного обліку від 24 червня 2020 року

№ 623 ОСОБА_1 зверталась до управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області з письмовою заявою, в якій повідомила про те, що ОСОБА_5 без дозволу здійснює розповсюдження стороннім особам приватної інформації із листувань

в соціальних мережах. Дзвонить та висловлює погрози (а.с. 31).

За інформацією Головного управління Національної поліції України, наведеною в листі від 02 листопада 2021 року № 352аз/125/12/02-2021, ОСОБА_1 зверталась 04, 05 квітня 2021 року та 13 жовтня 2021 року на спеціальну лінію "102" з повідомленнями щодо викрадення дитини та просила перевірити дані вивозу дитини за кордон (а.с. 42, 43).

Відповідно до листа Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві від 22 жовтня 2021 року

№ 7498/125/51/05-2021 05 квітня 2021 року ОСОБА_1 зверталась до Оболонського управління поліції із заявою про проведення роз`яснювальної бесіди з колишнім чоловіком ОСОБА_6 . Також 30 серпня 2021 року ОСОБА_1 зверталась на спеціальну лінію "102" з повідомленням щодо викрадення дитини її колишнім чоловіком (а.с. 44).

За даними Головного управління Національної поліції України в Сумські області, наведеними в листі від 25 жовтня 2021 року № 76-12аз/20/01-2021, ОСОБА_1 п`ять разів зверталась на спеціальну лінію "102"

з повідомленнями про сварки з колишнім чоловіком ОСОБА_3 . Зокрема, 26 січня 2020 року щодо погроз забрати дитину та сварку (по прибуттю заявниця повідомила, що конфлікт вичерпано);

24 червня 2020 року - щодо розповсюдження ОСОБА_3 без її дозволу стороннім особам приватної інформації відносно неї (за результатами вивчення керівництвом не встановлено даних, які вказували б на наявність кримінального правопорушення); 03 липня

2020 року - щодо погроз ОСОБА_3 фізичною розправою над нею (заявнику були надані роз`яснення, після чого вона повідомила, що більше допомоги поліції не потребує); 08 липня 2020 року ОСОБА_1 повідомила, що 24 червня 2020 року писала заяву з приводу розповсюдження ОСОБА_3 приватної інформації та погроз (працівниками поліції було здійснено реагування, проте під час телефонної бесіди ОСОБА_1 повідомила, що звернулась з метою отримання інформації щодо попередніх звернень, допомога поліції не потрібна, заявниця зробила відміну виклику) (а.с. 45, 46).

Окрім того, ОСОБА_1 30 вересня 2021 року та 27 жовтня 2021 року подавала заяви до Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 щодо викрадення дитини (а.с. 32-34, 39, 40). З листів Подільського від 30 управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві вересня 2021 року та від 26 жовтня 2021 року вбачається, що під час розгляду підстав внесення відомостей до ЄРДР, які передбачені частиною першою статті 214 КПК України, не виявлено, ознаки кримінального правопорушення відсутні

Також відповідно до заяви ОСОБА_1 від 07 жовтня 2021 року, поданої до Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, заявник просить вжити усіх належних заходів для припинення вчинення щодо неї домашнього насильства у вигляді психологічного насильства та викрадення дитини (а.с. 35, 36). За даними Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, наведеними в листі від 08 вересня 2021 року

№ Б-5559-Кц/125/55/05-21, зареєстровано звернення ОСОБА_1 та вказано, що таке ж звернення зареєстровано Подільським управлінням поліції управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (а.с. 37).

Відповідно до довідки від 28 вересня 2021 року № 051/043-085зв, виданої Київським міським центром гендерної рівності, запобігання та протидії насильству (КМЦГР), ОСОБА_1 на той час перебувала у Кімнаті кризового реагування для осіб, що постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі (а.с. 30).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат

Назаренко М. В., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав

та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає

права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,

що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) . Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 6, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство,

у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань

до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання

та протидію домашньому насильству" визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу,

яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про запобігання

та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається

на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис видається

на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання

та протидію домашньому насильству" передбачено, що оцінка ризиків -

це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві

про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини,

що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису,

та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту наведених норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності

та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду

від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження

№ 61-4830св19), від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), від 17 червня 2020 року у справі

№ 509/2131/18 (провадження № 61-271св19), від 23 грудня 2020 року

у справі № 753/17743/19 (провадження № 61-23053св19), від 24 лютого

2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20),

від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21 (провадження

№ 61-7884св21) та інших.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі

яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними

є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи,

які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,

не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста

статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису за захистом прав та інтересів, які, на її думку, порушені внаслідок домашнього, психологічного, фізичного насильства, що вчиняє

ОСОБА_3 стосовно неї та їхнього малолітнього сина. Посилалася на неодноразові звернення до правоохоронних органів стосовно вчинення таких дій.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, посилався на те, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують вчинення ОСОБА_3 навмисного тривалого домашнього насильства відносно заявника та не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення такого та чинників і умов, які створюють або можуть створити небезпеку для ОСОБА_1, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) , а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами.

Суд першої інстанції, врахувавши, що обмежувальний припис є тимчасовим заходом, спрямованим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, встановивши, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів стосовно неправомірних дій ОСОБА_3 та її перебування у Кімнаті кризового реагування,дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви, оскільки наявні обґрунтовані ризики вчинення заінтересованою особою психологічного насильства щодо заявниці.

Районний суд правильно вважав, що застосування до кривдника обмежень у вигляді заборони ОСОБА_3 особисто та через третіх осіб розшукувати та/або переслідувати ОСОБА_1, якщо вона за власним бажанням перебуватиме у місці, невідомому кривднику, а також заборони ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори

з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, є легітимним заходом втручання у права та свободи заінтересованої особи ОСОБА_3 .

Отже, суд першої інстанції, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, правильно встановивши фактичні обставини справи, зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 . Заявником у справі надано достатньо належних

і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому, у зв`язку із не виданням обмежувального припису, тобто вона виконала свій процесуальний обов`язок, передбачений статтями 12, 81 ЦПК України.

Сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності

не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.

Висновки суду першої інстанції по суті вирішення спору узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних справах, застосовані судами правові позиції є релевантними до спірних правовідносин (частина четверта статті 263 ЦПК України). При цьому судова практика з указаного питання є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.

Отже, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263- 265 ЦПК Україниправильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_3, а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке є правильним.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо