розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року у складі судді Мащук В. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

27 червня 2003 року, перебуваючи на останньому місяці вагітності, вона була на прийомі у лікаря-гінеколога лікарні відповідача, за наслідком якого у дородовій картці був зроблений запис про те, що вагітність складає 39-40 тижнів, головне передлежання плоду.

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 00:30 годині вона поступила до акушерського відділення та за оглядом чергового лікаря-гінеколога їй було діагностовано сідничне передлежання плоду.

Після огляду її направили до родової зали, де почали стимулювати пологи.

На неодноразові прохання ОСОБА_1 про виклик завідувачки відділення та головного лікаря для проведення кесаревого розтину, оскільки плід великої ваги та знаходиться у сідничному передлежанні, черговий лікар відповіла, що зазначені факти не є приводом для кесаревого розтину.

Через п`ять годин після початку пологів у ще ненародженої дитини почалось знижуватися серцебиття та плід почав підніматися уверх, у зв`язку з чим викликали реанімаційне відділення та внаслідок кесаревого розтину була народжена дочка ОСОБА_2, вагою 4 кг.

Дитина перебувала у важкому стані. Через добу після народження дитину направили до реанімаційного відділення третьої міської лікарні, де вона перебувала цілий місяць.

З 29 червня 2003 року до 16 липня 2003 року дитина була на дихальному апараті та п`ять днів у неї був судомний синдром.

Після переводу дитини з реанімації з 16 липня 2003 року до 29 липня 2003 року, перед годуванням кожні три години у дитини відкачували зелений слиз з легенів, який дитина наковталася під час очікування кесаревого розтину, кожний день ОСОБА_2 робили флюорографію легенів, її стан був вкрай важкий, смоктального інстинкту не було, її годували через катетер чотири місяці.

Внаслідок втраченого часу в пологовому залі та некомпетентних дій лікарів ОСОБА_2 отримала гостру гіпоксію мозку, яка вплинула на стан її нервової системи.

Зазначені обставини встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2013 року у справі № 2-58/11 (2/201/229/2013) за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу "Дорожня клінічна лікарня" станції Дніпропетровськ Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - ДЗ "Дорожня клінічна лікарня"), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Судом на підставі висновку експерта від 01 лютого 2013 року № 403, 404/12 встановлено, що відповідно до "Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги...", затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 липня 1998 року № 226, розродження шляхом кесаревого розтину необхідно проводити у разі "...ускладненого сідничного передлежання (великий плід, ускладнений перебіг вагітності, акушерський анамнез тощо)".

У цьому випадку, враховуючи діагностоване сідничне передлежання, передбачувану вагу плода - 3900 грамів, встановлений при надходженні до пологового будинку діагноз: "Отягощенное течение беременности. Отягощенный гинекологический анамнез" ОСОБА_1 потребувала розродження шляхом кесаревого розтину відразу після надходження до пологового будинку.

Згідно з історією пологів з моменту надходження до пологового будинку ОСОБА_1 і до початку проведення кесаревого розтину о 7:20 годині ознаки гіпоксії (кисневої недостатності) плода вперше були зареєстровані о 6:50, після чого було розпочато введення препаратів, дія яких направлена на боротьбу з гіпоксією.

Введені препарати не могли негативно вплинути на стан дитини після її народження і не знаходяться з ним в причинному зв`язку. Те, що введені препарати не мали позитивного ефекту (гіпоксія не зменшилась, навіть посилилась) могло бути обумовлене поступовим затягуванням пуповини на шиї дитини з кожними переймами.

Відповідно до історії пологів операція кесаревого розтину була розпочата лише з посиленням гіпоксії.

Необхідне для контролю за станом плода кардіомоніторінгове дослідження ОСОБА_1 не проводилось.

Дані історії пологів, клінічні дані та результати нейросонографії, виконаних в ДМКЛ № 3, свідчать про наявність у дитини дифузного гіпоксичного ураження центральної нервової системи, переважно підкоркових структур головного мозку, тобто стан дитини після народження знаходиться в причинному зв`язку з перенесеною гіпоксією.

До таких наслідків призвела гіпоксія, яка розвинулась у плода перед проведенням кесаревого розтину, та посилилась під час проведення цієї операції за рахунок подовження часу, що був затрачений на вилучення дитини.

Тривалий час на вилучення плода був затрачений за рахунок недостатнього розрізу на матці та на проведення додаткової релаксації, що можливо було б уникнути.

У зв`язку з втратою часу при пологах та після них, новонароджена ОСОБА_2 отримала гостру гіпоксію мозку, яка вплинула на стан нервової системи, внаслідок чого дитина стала інвалідом дитинства з діагнозом - дитячий церебральний параліч, подвійна геміплегія С80, що підтверджується медичним висновком від 19 листопада 2003 року № 67 та індивідуальною програмою реабілітації інваліда від 19 квітня 2012 року № 23.

Відповідно до медичного висновку від 02 серпня 2013 року ОСОБА_2 присвоєно категорію інвалідності "дитина-інвалід підгрупи А".

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 пред`явила позов до відповідача про відшкодування моральної шкоди, завданої її доньці за період з моменту народження до моменту подання позову. Тобто за період з 2003 року до 2014 року.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2, до АТ "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, що завдана у зв`язку з каліцтвом, спричиненим ОСОБА_2 під час її народження внаслідок некомпетентних дій працівників відповідача, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, яка завдана ОСОБА_2 спричиненням інвалідності за період з 2003 року до 2014 року, у розмірі 4 807 296,00 грн.

Суди встановили факти причинно- наслідкового зв`язку між завданою шкодою та тяжкими наслідками, що настали, а щодо розміру відшкодування, то суди врахували висновок судово-психологічної експертизи від 14 грудня 2018 року № 778/17-25, проведений Житомирським відділом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2018 року.

Враховуючи, що завдана ОСОБА_2 травма (тяжкі тілесні ушкодження) призвела до невиліковної хвороби, яка триватиме все життя (встановлення безстроково інвалідності категорії "А" та повна нездатність до самообслуговування), моральні страждання ОСОБА_2 відбуваються та відбуватимуться постійно (пожиттєво), компенсація моральної шкоди у розмірі 8 мінімальних заробітних плат на місяць є обґрунтованим та об`єктивним розміром компенсації, що встановлений судовим рішенням на підставі висновку судово-психологічної експертизи. Починаючи з січня 2015 року і до подання цього позову, період завдання ОСОБА_2 моральної шкоди становить 69 місяців, а розмір компенсації завданої моральної шкоди - 2 760 000,00 грн, у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з позовом.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, яка завдана ОСОБА_2 спричиненням інвалідності з січня з 2015 року до 2020 року, у розмірі 2 760 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у судовому засіданні вину відповідача та причинно-наслідний зв`язок між тяжким захворюванням дитини ОСОБА_2 та діями/бездіяльністю лікарів відповідача доведено належними та допустимими доказами, а тому, враховуючи завданий дитині фізичний біль та страждання, яких вона зазнала, та продовжує зазнавати у зв`язку з невиліковною хворобою дитинства, її душевні страждання, неможливістю дитини до: самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, контролю за своєю поведінкою, трудової діяльності, навчання, професійного навчання, здобуття освіти, враховуючи характер та обсяг таких фізичних, душевних та психічних страждань, яких зазнала дитина, характер немайнових втрат, які тривають все життя дитини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, до АТ "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, стягнувши з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 2 760 000,00 грн, за період з січня 2015 року до 2020 року, оскільки дитина зазнає моральних страждань і на цей час, дитина росте, але покращення здоров`я дитини не відбувається.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2021 року АТ "Українська залізниця" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що чинним законодавством не передбачено багаторазове відшкодування моральної шкоди.

Позивачка уже скористалася своїм правом на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року у справі № 204/5773/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди, яка завдана ОСОБА_2 спричиненням інвалідності за період з 2003 року до 2014 року, 4 807 296,00 грн.

Відповідач виконав зазначене рішення у повному обсязі.

Також рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2013 року у справі № 2-58/11 за позовом ОСОБА_1 до ДЗ "Дорожня клінічна лікарня", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (далі - ДП "Придніпровська залізниця"), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди позов частково задоволено.

Стягнуто з ДЗ "Дорожня клінічна лікарня" на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 113 747,98 грн, на відшкодування моральної шкоди - 400 000,00 грн.

Відповідно до статей 1168, 1202 ЦК України встановлено два варіанти компенсації моральної шкоди завданої каліцтвом - одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Судовим рішенням у справі № 204/5773/14-ц розмір щомісячного платежу не визначався.

Тому позивачка уже використала своє право на отримання відшкодування моральної шкоди одноразово, що підтверджується рішенням у справі № 204/5773/14-ц.

Суди першої та апеляційної інстанцій не навели мотивів щодо розміру моральної шкоди та не навели розрахунок суми, яка підлягає компенсації.

Позивачка, звертаючись до суду з цим позовом, не надала нових доказів та не навела нових обставин, відмінних від обставин, неведених нею у справах № 204/5773/14-ц та № 2-58/11.

Всі доводи позивачки ґрунтуються на тих самих підставах, на яких вже було відшкодовано відповідачем моральну шкоду позивачці. Суд апеляційної інстанції не розглянув заперечення відповідача на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2021 року про відмову у закритті провадження у справі, яка постановлена з порушенням норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 392/584/16-ц, від 13 липня 2011 року у справі № 6-28008св10, Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 233/3916/16-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц;

відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості одночасного відшкодування моральної шкоди у виді одноразової виплати та щомісячних платежів, а також повторного відшкодування моральної шкоди за наявності рішення суду про таке відшкодування.

У січні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, просить касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що у справі № 204/5773/14-ц предметом позову було відшкодування моральної шкоди завданої каліцтвом, яке виникло як наслідок завданих тяжких тілесних ушкоджень за період з 2003 року до 2014 року.

У цій справі предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом за період з 2015 року до 2020 року. Тобтовимоги є по суті відшкодуванням моральної шкоди щомісячними платежами за відповідний період.

Висновки психологічної експертизи не викликають сумніву, що станом на момент проведення дослідження у 2018 році та до цього часу ОСОБА_2 відчуває моральні страждання. Процесуальний закон не містить обмежень щодо використання доказів, які були використані в іншому судовому процесі.

Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7).

Відповідно до медичного висновку від 08 листопада 2019 року № 78 про дитину-інваліда віком до 16 років, ОСОБА_2 присвоєно категорію інвалідності "дитина-інвалід підгрупи А" (а. с. 10).

Згідно з індивідуальною програмою реабілітації дитини-інваліда № 2 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства, з діагнозом дитячий церебральний параліч, подвійна геміплегія С80. Встановлено обмеження життєдіяльності: до самообслуговування, до пересування, до орієнтації, до спілкування, до контролю за своєю поведінкою, до трудової діяльності, до навчання, до професійного навчання, до здобуття освіти (а. с. 11-14).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2013 року у справі №2-58/11 за позовом ОСОБА_1 до ДЗ "Дорожня клінічна лікарня", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДП "Придніпровська залізниця", про відшкодування матеріальної та моральної шкоди позов частково задоволено.

Стягнуто з ДЗ "Дорожня клінічна лікарня" на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 113 747,98 грн, на відшкодування моральної шкоди - 400 000,00 грн, разом - 513 747,98 грн (а. с. 15-18).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року касаційні скарги ДЗ "Дорожня клінічна лікарня" та ОСОБА_1 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2013 року залишено без змін (а. с. 207-210).

Зазначеними судовими рішеннями встановлена наявність причинно-наслідкового зв`язку між тяжким захворюванням дитини ОСОБА_2 та діями/бездіяльністю лікарів при прийнятті пологів у ОСОБА_1, внаслідок яких народилася хвора дитина.

Також встановлено, що за наявного у ОСОБА_2 діагнозу дитина потребує постійного спеціального догляду та лікування, перерви, в якому є недопустимими з огляду на характер захворювання.

Відповідно до висновку експерта від 01 лютого 2013 року № 403, 404/12, наданого судово-медичною комісією Державної установи "Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України", дані історії пологів, клінічні дані та результати нейросонографії, виконані у дитячій міській клінічній лікарні № 3, свідчать про наявність у дитини дифузного гіпоксичного ураження центральної нервової системи, переважно підкоркових структур головного мозку, тобто стан дитини після народження знаходиться в причинному зв`язку з перенесеною гіпоксією.

До наслідків, що настали, призвела гіпоксія, яка розвинулася у плода перед проведенням кесаревого розтину та посилилася під час проведення цієї операції за рахунок продовження часу, що був затрачений на вилучення дитини.

Тривалий час вилучення плода був затрачений за рахунок недостатнього розрізу на матці та на проведення додаткової релаксації, що можливо було б уникнути (а. с. 19-27).

Відповідно до висновку експерта Державної установи "Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України" від 02 грудня 2016 року № 292/16, за результатами проведення комісійної судово-медичної експертизи малолітньої ОСОБА_2, 2003 року народження, згідно з даними медичної документації у ОСОБА_2 має місце ураження нервової системи у вигляді дитячого церебрального паралічу спастико-гіперкінетичної форми з вираженими важкими порушеннями руху, обмеженням пересування, самообслуговування, що виникло внаслідок гіпоксії, яка розвинулася у плода до проведення кесаревого розтину та посилилася під час проведення цієї операції за рахунок подовження часу, що був затрачений на вилучення дитини.

Вказане обумовлено дефектами надання медичної допомоги при веденні пологів у ОСОБА_1, а саме: непроведенням кесаревого розтину після відходження навколоплідних вод, відповідно до вимог "Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги…", затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 липня 1998 року № 226; непроведенням достатньої релаксації та достатнього розрізу на матці, що призвело до затруднення вилучення плода та посилення гіпоксії.

Таким чином, між недоліками в наданні медичної допомоги та розвитком у ОСОБА_2 дитячого церебрального паралічу існує причинний зв`язок. Ураження нервової системи у ОСОБА_2 складає 100 % постійної втрати загальної працездатності, що відповідає тяжким тілесним ушкодженням (а. с. 32-39).

Відповідно до висновку експерта від 14 грудня 2018 року № 778/17-25 ОСОБА_2 має такі особливості емоційного стану, індивідуально-психологічних проявів, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок лікарської помилки, що призвела до невиліковної хвороби дитинства - дитячого церебрального паралічу, подвійної геміплегії С80, які викликали та підтримують в ОСОБА_2 прояви інтенсивних переживань морально-етичного змісту та руйнівного (такого, що спричиняє страждання) характеру. Це ушкоджує її особистість, тобто завдає їй моральної шкоди. Страждання (моральна шкода) ОСОБА_2 мають причинно-наслідковий зв`язок з невиліковною хворобою дитинства - дитячим церебральним паралічем, подвійною геміплегією С80 . Можливий розмір грошової компенсації за завдані їй страждання може становити від 576 до 1152 мінімальних заробітних плат, прийнятих на момент ухвалення рішення суду (а. с. 40-46).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року у справі № 204/5773/14-ц за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до АТ "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна дитині спричиненням інвалідності за період з 2003 року до 2014 року, позов частково задоволено. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна ОСОБА_2 спричиненням інвалідності за період з 2003 року до 2014 року, у розмірі 4 807 296,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача судові витрати (а. с. 28-31).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року та додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року залишено без змін (а. с. 211-217).

Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишено без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року, додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року залишено без змін (а. с. 111-115).

Вказаним рішенням суду першої інстанції встановлено, що відповідно до характеристики на ОСОБА_2, яка була надана асистентом вчителя ОСОБА_3, опорно-руховий апарат дитини був порушений при народженні, у зв`язку з чим відсутнє самообслуговування, однак присутнє бажання робити все самостійно. Через це періодично спостерігаються психоемоційні зриви, які проявляються у вигляді агресивної поведінки. Якщо ОСОБА_2 відчуває на собі негативне відношення учнів та вчителів, то вона замикається у собі та важко вивести її з такого стану.

Керівник гуртка в бібліотеці "Я все можу" ОСОБА_4 також надала характеристику на ОСОБА_2, відповідно до якої зазначено, що дитина знаходиться серед однолітків, однак вона більше спостерігає, аніж спілкується через те, що погано розмовляє. Коли їй не приділяють уваги, вона починає плакати та сердитися.

Згідно з характеристикою на ОСОБА_2, яка надана вчителем дефектологом ОСОБА_5, коли ОСОБА_2 перебуває серед однолітків, які не проявляють до неї упередженого ставлення, вона виявляє бажання спілкуватися. Однак через порушення мови у дитини утруднена комунікація. Вона орієнтується в побуті, однак обмеження в самообслуговуванні викликають у неї напади відчаю та зниження мотивації.

Відповідно до характеристики, наданої супроводжуючим волонтером ОСОБА_6 у дитини виникають емоційні зриви, коли її не приймають оточуючі. Дитина мріє, що при певних зусиллях вона стане "як інші". Усі ці фактори періодично викликають депресію, печаль та страх у дитини за своє майбутнє, що іноді викликає у неї крик, плач та вона навіть застосовує до себе фізичну силу (а. с. 30).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дитина ОСОБА_2, 2003 року народження, має тяжке невиліковне захворювання, спричинене діями/бездіяльністю лікарів відповідача, завданий дитині фізичний біль та страждання, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, її душевні страждання, характер та обсяг таких фізичних, душевних та психічних страждань тривають все життя дитини, що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не потребує доказування у цій справі, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 233/3916/16 (провадження № 61-27428св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, щоособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, зокрема нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, за умови наявності вини завдавача цієї шкоди. Таким чином, необхідно дійти висновку про те, що відшкодування моральної шкоди за одне і те ж правопорушення має одноразовий, а не систематичний, характер.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 392/584/16, за змістом частин першої, п`ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Встановивши, що між сторонами досягнуто домовленості щодо розміру і порядку відшкодування моральної шкоди, які закріплені ними в договорі, та відповідно до умов цього договору позивач отримав грошове відшкодування завданої йому моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки подвійне стягнення моральної шкоди чинним законодавством не передбачено.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову.

Отже, обставини, встановлені рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті ж особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що в провадженні суду перебувала на розгляді справа № 204/5773/14-ц за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до АТ "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна дитині спричиненням інвалідності за період з 2003 року до 2014 року.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року у вказаній справі позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, яка завдана ОСОБА_2 спричиненням інвалідності за період з 2003 року до 2014 року, 4 807 296,00 грн.

Таким чином, рішенням суду, яке набрало законної сили, стягнено на користь позивачки грошову компенсацію (відшкодування) моральної шкоди, яка завдана ОСОБА_2 спричиненням інвалідності.

Зазначеним рішенням встановлено, що дитина ОСОБА_2, 2003 року народження, має тяжке невиліковне захворювання, спричинене діями/бездіяльністю лікарів відповідача, завданий дитині фізичний біль та страждання, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, її душевні страждання, характер та обсяг таких фізичних, душевних та психічних страждань тривають все життя дитини.

Задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди у цій справи, суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачка, звертаючись до суду з цим позовом, як на підтвердження позовних вимог посилалася на ті самі докази, які були предметом оцінки у справі № 204/5773/14-ц та на підставі яких суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Тому задоволення позову про відшкодування моральної шкоди призведе до подвійного стягнення та як наслідок фактично подвійної відповідальності відповідача перед позивачкою за однакових для цього обставин - відшкодування моральної шкоди, яка завдана ОСОБА_2 спричиненням інвалідності у зв`язку із діями/бездіяльністю лікарів.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З урахуванням наведеного рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не розглянув заперечення АТ "Українська залізниця" на ухвалу суду першої інстанції від 14 січня 2021 року про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки відповідно до змісту апеляційної скарги зазначені заперечення на ухвалу суду першої інстанції до апеляційної скарги не включені.

ОСОБА_1 у відзиві посилається на те, що вимоги у цій справі про відшкодування моральної шкоди стосуються періоду з січня 2015 року до 2020 року, а у справі № 204/5773/14-ц - з 2003 року до 2014 року. Тобто вимогипо суті є відшкодуванням моральної шкоди щомісячними платежами за відповідний період.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди за період з 2003 року до 2014 року у справі № 204/5773/14-ц, суди встановили вину відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між тяжким захворюванням дитини та діями/бездіяльністю лікарів, та враховуючи завданий дитині фізичний біль та страждання, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, її душевні страждання, характер та обсяг таких фізичних, душевних та психічних страждань, яких зазнала дитина, та характер немайнових втрат, які тривають все життя дитини, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 4 807 296,00 грн.

Задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди суди врахували, що характер та обсяг фізичних, душевних та психічних страждань, яких зазнала дитина, триватимуть усе її життя, тому з урахуванням засад розумності та справедливості дійшли висновку про стягнення з відповідача одноразової виплати на відшкодування моральної шкоди. Суди у справі № 204/5773/14-ц не вирішували питання про компенсацію відповідачем моральної шкоди щомісячними платежами.

У справі, що переглядається, позивачка просить відшкодувати моральну шкоду за інший період, проте посилається на ті ж самі докази та обставини, що у й справі № 204/5773/14-ц.

Проте відповідно до частини п`ятої статті 23 ЦК України заборонено подвійне стягнення моральної шкоди за один і той же епізод порушення прав особи.

У справі встановлено, що правопорушення, з яким позивачка пов`язує настання права на відшкодування моральної шкоди, мало місце один раз, за що відповідач вже поніс відповідальність у вигляді стягнення з нього грошових сум на відшкодування моральної шкоди.

Отже, повторна вимога, звернена до відповідача, про відшкодування моральної шкоди є по суті намаганням покласти на відповідача подвійну відповідальність за одне правопорушення.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вимоги по суті є відшкодуванням моральної шкоди щомісячними платежами за відповідний період, зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості одночасного відшкодування моральної шкоди у виді одноразової виплати та щомісячних платежів, а також повторного відшкодування моральної шкоди за наявності рішення суду про таке відшкодування не заслуговують на увагу, оскільки практика щодо застосування частини першої статті 1168 ЦК України про те, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів та частини п`ятої статті 23 ЦК України про те, що моральна шкода відшкодовується одноразово, є сталою та Верховний Суд неодноразово виснував про це.

Верховний Суд також зауважує, що позивачка, звертаючись до суду з позовом, як на підставу обґрунтування своїх вимог не посилалася на положення статті 1168 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімуму для працездатних осіб встановлений у розмірі 2 102,00 грн.

Згідно з підпунктом 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ставка за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судами встановлено, що ціна позову становить 2 760 000,00 грн.

За подання позову судовий збір підлягав сплаті у розмірі 10 510,00 грн (2 102,00 грн х 5).

За подання апеляційної скарги судовий збір підлягав сплаті у розмірі 15 765,00 грн (10 510,00 грн х 150/100), замість помилково сплачених 17 025,00 грн, а за подання касаційної скарги - 21 020,00 грн (10 510,00 грн х 200/100), замість помилково сплачених - 22 700,00 грн.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, то судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 36 785,00 грн (15 765,00 грн + 21 020,00 грн) підлягає компенсації АТ "Українська залізниця" за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.