розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року, ухвалене суддею Лобарчук О. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"

(далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) у квітні 2014 року звернулося до суду з позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_2, про виселення з житла зі скасуванням реєстрації місця проживання.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 03 серпня 2007 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"

(далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № DNU0GA00001448, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 31 900, 00 дол. США у виді кредитної лінії, строком до 03 серпня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ЗАТ КБ "Приватбанк" і ОСОБА_3 03 серпня 2007 року уклали договір іпотеки № DNU0GA00001448, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням від 15 травня 2012 року у справі № 409/3482/12 Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернув стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 - шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем.

Позивач стверджував, що ОСОБА_1, яка зареєстрована та проживає за адресою предмета іпотеки, підлягає виселенню з квартири у зв`язку зі зверненням стягнення на цей предмет іпотеки.

Із урахуванням зазначеного АТ КБ "ПриватБанк" просило позов задовольнити, виселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації - виконавчому органі сільської, селищної або міської ради, що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради, та відшкодувати судові витрати.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 17 грудня 2020 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області відмовив у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що квартира АДРЕСА_1 та яку ОСОБА_3 передала в іпотеку банку, не була придбана за рахунок отриманих у кредит грошових коштів. Квартира, з якої позивач просить виселити ОСОБА_1, придбана до укладення кредитного договору, за умовами якого виникли грошові зобов`язання, а тому позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідача може бути переселено, а не факт наявності у відповідача іншого житла.

Також суд першої інстанції зазначив, що питання зняття з реєстрації місця проживання особи вирішується органами реєстрації. Оскільки позивач не звертався до органу реєстрації про зняття відповідача з реєстрації за місцем розташування спірного житла і відповідної відмови не отримував, тому, за висновками суду, позовна вимога про зобов`язання відповідного органу зняти відповідача з реєстрації є передчасною. Суд додатково врахував, що зняття з реєстрації місця проживання відповідача є похідною вимогою від основної та такі дії можуть бути здійснені на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а брак такого рішення унеможливлює зняття з реєстрації.

Постановою від 28 квітня 2021 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року - без змін.

Постановою від 08 грудня 2021 року Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", скасував постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, справу направив на новий розгляд до Дніпровського апеляційного суду.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував обставини цієї справи, зокрема те, що суд першої інстанції безпідставно керувався висновками про застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), оскільки за змістом цих судових рішень житло, з якого мали бути виселені відповідачі, було єдиним житлом.

Верховний Суд наголосив на тому, що, переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявній у матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якій міститься інформація про належність відповідачу ОСОБА_1 на праві власності житлової нерухомості: однокімнатної квартири у АДРЕСА_2 частки будинку у м. Макіївці Донецької області, житлового будинку у АДРЕСА_3 часток будинку у АДРЕСА_4 часток квартири у смт Есхар Чугуївського району Харківської області, а тому апеляційний суд не встановив обсяг прав на житло, що перебуває у власності ОСОБА_1, придатності цих об`єктів до проживання та неправильно застосував положення частини другої статті 109 ЖК України. При вирішенні спору суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки добросовісності поведінки особи, яка при зверненні іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки через невиконання боржником своїх зобов`язань відмовляється звільняти спірну квартиру, хоча має у власності декілька інших об`єктів житлової нерухомості.

Постановою від 26 травня 2022 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року - без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу банку, а рішення суду першої інстанції - без змін, апеляційний суд зазначив, що доцільно врахувати постанову Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, що має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника. Водночас апеляційний суд зробив висновок, що наявність у відповідача іншого житла на праві власності не може бути підставою для її виселення без надання іншого житлового приміщення для проживання, оскільки Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" зупинено дію статті 40 Закону України "Про іпотеку" у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти.

У зв`язку з наведеним апеляційний суд зробив висновок, що немає підстав для виселення відповідача.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ КБ "ПриватБанк" 24 червня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у:

- постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження

№ 61-22315сво18), у якій визначено, в чому полягає суть суперечливої та недобросовісної поведінки особи;

- постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), відповідно до яких частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника;

- постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), в якій зазначено, що потрібно встановити, чи проживають та користуються відповідачі спірним житлом, чи мають вони інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правами учасників спору;

- постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 201/11859/17 (провадження № 61-39100св18), якими суд обмежив виконання судового рішення на період дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Заявник вважав безпідставним посилання апеляційного суду, що тимчасове зупиненні дії статті 40 Закону України "Про іпотеку" є підставою для відмови у задоволенні вимог про виселення, оскільки дію статті лише зупинено, а не скасовано, а тому у резолютивній частині суд мав процесуальну можливість задовольнити позовні вимоги та відстрочити виконання рішення суду на період дії воєнного стану;

Також як підставу касаційного оскарження заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази, які мають істотне значення для вирішення справи по суті.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 18 липня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк", а ухвалою від 16 листопада 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до договору дарування квартири від 01 квітня 2006 року, серії ВСР № 979433, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 передали безоплатно у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_5 .

03 серпня 2007 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № DNU0GA00001448, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 31 900, 00 дол. США у виді кредитної лінії, строком до 03 серпня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ЗАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 03 серпня 2007 року уклали договір іпотеки № DNU0GA00001448, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_6 .

Рішенням від 15 травня 2012 року у справі № 409/3482/12 Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області на погашення заборгованості ОСОБА_2 у розмірі 59 321, 16 дол. США за кредитним договором від 03 серпня 2007 року № DNUOGA00001448 звернув стягнення на предмет іпотеки, на квартиру АДРЕСА_5, яка належить ОСОБА_3, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, потрібних для продажу предмета іпотеки.

Згідно з довідкою про склад сім`ї від 12 серпня 2019 року № 1/17414 у квартирі АДРЕСА_7 зареєстровані ОСОБА_2 - наймач, ОСОБА_5 - дочка, ОСОБА_3 - дружина.

Відповідно до відомостей Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за адресою: квартира АДРЕСА_1, зареєстрована ОСОБА_1 ; за адресою: квартира АДРЕСА_7, значиться зареєстрованою ОСОБА_3

АТ КБ "ПриватБанк" 13 лютого 2014 року на адресу боржника, майнового поручителя й відповідача направило повідомлення, в якому банк вимагав добровільного звільнення зазначеного приміщення із одночасним зняттям з реєстраційного обліку протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві власності належить однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_8 ; 1/6 частка будинку за адресою: АДРЕСА_9 ; будинок за адресою: АДРЕСА_10 ; 67/200 часток будинку за адресою: АДРЕСА_11 ; АДРЕСА_4 часток квартири за адресою: АДРЕСА_12 .

ОСОБА_1 є особою похилого віку, непрацездатною пенсіонеркою, належить до категорії громадян "Дитина війни", має хворобу з діагнозом "Післятромбофлебетична хвороба лівої нижньої кінцівки. Трофічні виразки нижніх кінцівок. Варикозна хвороба", що підтверджується пенсійним посвідчення, випискою № 6861/381 із медичної карти стаціонарного хворого Комунального закладу "Кам`янська міська лікарня № 7" ДОР".

Оцінка аргументів касаційної скарги

Верховний Суд врахував, що, звертаючись до суду з позовом, банк обґрунтовував вимоги про виселення ОСОБА_1 тими обставинами, що усі мешканці квартири, яка є предметом іпотеки, підлягають виселенню з неї у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Вирішуючи питання виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири, суди мали з`ясувати, чи є (була) ця квартира предметом іпотеки та чи була вона придбана за рахунок кредитних або особистих коштів іпотекодавця, чи буде забезпечений відповідач іншим житлом у разі її виселення з квартири, яка є предметом іпотеки та придбана не за рахунок кредитних коштів.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, є видом забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

За встановлених фактичних обставин справи квартира, яка була предметом іпотеки, придбана не за рахунок кредитних коштів, набута на підставі договору дарування до укладення кредитного договору між банком та ОСОБА_2 ; за рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_2 .

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Належним правилом, яке встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є положення статті 109 ЖК України.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Отже, частиною другою статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і частини другої статті 109 ЖК України.

Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за правилами частини другої статті 109 ЖК України постійне житло зазначається в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Відповідно частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Зазначений правовий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16. З таким правовими висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Водночас, за встановлених фактичних обставин справи, квартира АДРЕСА_1 є не єдиним житлом відповідача ОСОБА_1 . Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві власності належать однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_8 ; 1/6 частка будинку за адресою: АДРЕСА_9 ; будинок за адресою: АДРЕСА_10 ; 67/200 часток будинку за адресою: АДРЕСА_11 ; АДРЕСА_4 часток квартири за адресою: АДРЕСА_12 .

Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19) зазначив, що:

" Конституція України (254к/96-ВР) у статті 41 гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Одночасно стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Водночас, стаття 109 ЖК України не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки були житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України".

За висновками Верховного Суду, у зазначеній справі дія статті 109 ЖК України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника.

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21) Верховний Суд зазначив, що для вирішення питання щодо визнання осіб такими, що втратили право користування майном (наслідок виселення), потрібно встановити, чи проживають та користуються відповідачі спірним житлом, чи мають вони інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом користування цією квартирою відповідачами. Без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Під час розгляду справи відповідач не доводила тих обставин, що квартира, яка є предметом іпотеки, є єдиним придатним для проживання житлом, яке є у неї на праві власності, такі обставини судами першої та апеляційної інстанцій не встановили, а тому Верховний Суд дійшов переконання, що правила частини другої статті 109 ЖК України до спірних правовідносин не можуть бути застосовані з огляду на наявність у відповідача іншого житла на праві власності. Такі обставини підтверджують те, що під час виселення відповідача без надання їй іншого житла не буде порушено балансу інтересів іпотекодержателя та особи, яка зареєстрована та проживає у квартирі, переданій в іпотеку та на яку суд звернув стягнення.

Підсумовуючи, Верховний Суд виснував про скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки вони не відповідають правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 109 ЖК України до спірних правовідносин за обставин, коли на праві власності відповідачеві належить інше майно, придатне для проживання (протилежного під час розгляду справи не встановлено).

Водночас потрібно враховувати, що згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року

№ 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"", на території України діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про іпотеку" (898-15) доповнити пунктом 5-2 такого змісту:

"5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до матеріалів справи, зокрема копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявна інформація про належність ОСОБА_1 на праві власності іншої житлової нерухомості. Втім, враховуючи Закон України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану", яким зупинено дію статті 40 Закону України "Про іпотеку" у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти, немає підстав для виселення відповідача.

Верховний Суд у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21) (постанова суду касаційної інстанції оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 05 липня 2022 року) зазначив, що згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дію згаданих правил буде відновлено без окремого рішення та закону.

Враховуючи такі висновки, Верховний Суд дійшов переконання про необхідність ухвалення нового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та зупинення виконання постанови Верховного Суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

В оцінці релевантності наведеного правового висновку, викладеного у постановіВерховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21), потрібно враховувати, що у зазначеній справі Верховний Суд зробив правовий висновок, у тому числі і щодо застосування правил статті 40 Закону України "Про іпотеку" у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Оскільки зазначену постанову Верховного Суду оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 05 липня 2022 року, а з касаційною скаргою банк звернувся до суду касаційної інстанції засобами поштового зв`язку 24 червня 2022 року, тому за правилами частини третьої статті 400 ЦПК України є підстави для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги та застосування згаданого правового висновку до спірних правовідносин.

Отже, у справі, що переглядається, підлягає зупиненню виконання рішення суду в частині виселення відповідача на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), щодо суперечливої та недобросовісної поведінки особи, оскільки у справі, яка переглядається, позивач не довів під час розгляду справи таку поведінку відповідача. Різне розуміння позивачем та відповідачем правил застосування частини другої статті 109 ЖК України не може свідчити про суперечливу та недобросовісну поведінку відповідача, яка проживає у квартирі, що є предметом іпотеки, та заперечує проти свого виселення з неї.

Також не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 201/11859/17 (провадження № 61-39100св18), відповідно до якого суд обмежив виконання судового рішення на період дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. У таких висновках Верховний Суд керується тим, що спірні правовідносини у справі, яка переглядається, та у справі № 201/11859/17 є відмінними та регулюються різними нормами права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про неможливість виселення відповідача з квартири, яка є предметом іпотеки, без надання відповідачу іншого житла, оскільки квартира придбана не за рахунок кредитних коштів. Суд першої інстанції не врахував, що відповідачу на праві власності належить інше житло, а тому баланс інтересів іпотекодержателя та особи, що проживає у квартирі, яка є предметом іпотеки, не порушені.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), щодо застосування частини другої статті 109 ЖК України, коли відповідач володіє іншим житловим приміщенням, аніж те, що є предметом іпотеки.

Відмовляючи у виселенні відповідача з іпотечного житла, апеляційний суд хоча і врахував, що ОСОБА_1 на праві власності належать інші житлові приміщення, проте помилково вважав, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку із зупиненням дії статті 40 Закону України "Про іпотеку".

У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про виселення відповідача з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог про зняття відповідача з реєстраційного обліку позивач не оскаржив, а тому в цій частині рішення судів не переглядалися.

Враховуючи, що на момент ухвалення Верховним Судом рішення про виселення відповідача з іпотечного житла воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), підтвердилися, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, зокрема, правил статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша-третя статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині виселення відповідача з ухваленням нового рішення про задоволення позову, то судові витати, понесені заявником у зв`язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню йому відповідачем.