У грудні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням голови Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради.

На підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217211, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217210, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028.

В подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 19 вересня 2008 року за № 6390 та № 6385 відчужили належні їм земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 на користь ОСОБА_4 .

Управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 19 вересня 2008 року ОСОБА_4 23 червня 2009 року видано нові державні акти на право власності серії ЯЖ № 676087 на площу 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та серії ЯЖ № 691913 на площу 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028.

В подальшому ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 30 червня 2009 року № 1289 та від 01 липня 2009 року № 1320 відчужив належні йому земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 на користь ОСОБА_1 .

На підставі технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку (згідно договорів купівлі-продажу) ОСОБА_1 об`єднано земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 в земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064.

Інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064 відсутня.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру власником земельної ділянки площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064 є ОСОБА_1 .

Позивач вказував, що аналізом додержання вимог земельного законодавства на території Української міської ради Обухівського району Київської області встановлено, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" в частині надання у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є незаконним та повинно бути визнане судом недійсним, так як спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній зоні та розташована на відстані менш ніж 100 метрів до найближчої водойми й, відповідно, у Обухівської ради були відсутні повноваження на передачу у власність громадян землі, яка відноситься до прибережної смуги р. Дніпро.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2020 року у складі судді Зінченко О. М. позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради" в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028.

Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" в частині надання земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_2 загальною площею 0,24 га для ведення індивідуального садівництва прийнято всупереч вимог статей 20, 59, 60, 84, 118, 149 ЗК України та статей 88, 89 ВК України.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка накладається на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на р. Дніпро, Обухівська районна державна адміністрація не є її розпорядником, а отже не мала права розпоряджатися землями, переданими у власність ОСОБА_3, ОСОБА_5, тому місцевий суд дійшов висновку, що існують правові підстави для витребування земельної ділянки, яка утворилась внаслідок об`єднання земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_2, оскільки така вибула із власності держави поза волею власника.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове.

У задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що місцевим судом не було враховано, що р. Стугна є окремим водним об`єктом - малою річкою, а не затокою Канівського водосховища на р. Дніпро, навколо якої встановлюється прибережна захисна смуга шириною у 25 метрів.

Враховуючи те, що витребувана місцевим судом земельна ділянка знаходиться поза межами захисної прибережної захисної смуги р. Стугна, тобто не є землею водного фонду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вона не може бути витребувана у добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1, а отже відсутні підстави вважати, що спірне розпорядження Обухівської районної державної адміністрації прийнято в супереч вимогам закону.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2021 року № 2345/0/226-21 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзізаступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник указує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що з листа КДП "Київгеоінформатика" від 09 листопада 2018 року за № 01-01/268 зі схемою накладання вбачається, що спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах 100 метрової зони від урізу води як станом на 2008 рік, так і на 2017 рік.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи позовної заяви щодо відведення спірної земельної ділянки для індивідуального садівництва за рахунок земель водного фонду, обмежився лише тим, що водний об`єкт, який розташований у безпосередній близькості до земельної ділянки, є р. Стугна, а не затокою Канівського водосховища р. Дніпро. Разом із тим, вказана обставина не може безумовно свідчити про необгрунтованість позовних вимог та виключати факт віднесення спірних земель до категорії водного фонду.

Заявник вказує, що в основу висновку щодо розташування спірної земельної ділянки поза межами прибережної захисної смуги р. Стугна суд поклав інформацію Інституту водних проблем і меліорації з листа від 03 квітня 2019 року № 188/01, у якому вказано, що межі спірної земельної ділянки, враховуючи інформацію публічної кадастрової карти України, знаходяться поза межами прибережної захисної смуги р. Стугна.

Проте, варто врахувати, що згідно аналітичного шару "Умовна прибережна захисна смуга" з публічної кадастрової карти України спірна земельна ділянка значною мірою розташована в межах нормативно визначеної прибережної захисної смуги водного об`єкта (додаток 1). Будь-якої іншої інформації, яка б вказувала на розташування спірної земельної ділянки поза межами прибережної захисної смуги, публічна кадастрова карта України не містить, що ставить під обґрунтований сумнів інформацію Інституту водних проблем і меліорації, яку суд апеляційної інстанції поклав в основу оскаржуваної постанови.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, у тому числі ОСОБА_3, ОСОБА_2, загальною площею 0,24 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їм у власність вищевказані земельні ділянки.

На підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217211 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217210 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028.

Після цього ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 19 вересня 2008 року за № 6390 та № 6385 відчужили належні їм земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 на користь ОСОБА_4 .

В подальшому ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 30 червня 2009 року за № 1289 та від 01 липня 2009 року № 1320 відчужив належні йому земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 на користь ОСОБА_1 .

В подальшому на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку (згідно договорів купівлі-продажу) ОСОБА_1 об`єднано земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 в земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону земель" об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, на землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з пунктом "а" статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60- 62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (z1470-04) в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин (наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 червня 2017 року № 217 (z0800-17) ), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (486-96-п) (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України "Про землеустрій".

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що р. Стугна є окремим водним об`єктом - малою річкою, а не затокою Канівського водосховища на р. Дніпро, навколо якої встановлюється прибережна захисна смуга шириною у 25 метрів, а враховуючи те, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами захисної прибережної захисної смуги р. Стугна, тобто не є землею водного фонду, відсутні підстави для її витребування й, відповідно, вважати, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації прийнято в супереч вимогам закону.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Апеляційним судом не враховано, що згідно з інформацією, наданою Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 09 листопада 2018 року № 01-01/268, схеми накладення оспорюваних земельних ділянок встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064 як у 2008 році, так і на сьогодні накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.

За інформацією Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 за № 17-08/2223 встановлено, що водний об`єкт, що розташований поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064, це природний водний об`єкт - затока річки Дніпро, яка утворилась після заповнення Канівського водосховища, як затоплення низинних ділянок заплави Дніпра і гирлової частини річки Стугна.

Таким чином, установлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах законодавчо визначеної статтею 88 ВК України стометрової захисної смуги затоки Київського водосховища на річці Дніпро.

При цьому суд апеляційної інстанції, посилаючись на копію проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56 громадянам для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу державної власності на території Української міської ради Обухівського району Київської області, який був розроблений TOB "НВК "Горизонт" 14 березня 2008 року на виконання розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 96 від 01 лютого 2008 року (т. 2, а. с. 23-38) та погоджений у порядку статті 123 ЗК України Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства (висновок № 06-93 від 13 лютого 2008 року т. 2., а. с. 31 (зворот)), яке зазначило, що спірна земельна ділянка прилягає до прибережної захисної смуги річки Стугна. (яка є малою річкою), висновок № 05-02/702 від 12 лютого 2008 року управління земельних ресурсів у Обухівському районі ( т. 2, а. с. 27 (зворот)), висновок державної експертизи землевпорядної документації головного управління земельних ресурсів у Київській області (висновок № 16-196е від 20 березня 2008 року (т. 2, а. с. 32 (зворот)-ЗЗ), не врахував, що вказані докази є складовою дозволу на розробку проекту і відведення земельних ділянок та не спростовують доводів прокурора, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі р. Дніпро.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на лист Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 21 лютого 2019 року, у якому вказано, що інформація про накладення земельних ділянок на землі водного фонду не входить до компетенції установи, не врахував, що такий не спростовує інформацію, зазначену в листі Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року, оскільки не містить вказівки на накладення земельних ділянок на землі водного фонду, а вказує на водний об`єкт, який розташований поруч із спірною земельною ділянкою.

При цьому апеляційний суд, посилаючись на паспорт р. Стугна та лист Інституту водних проблем і меліорації від 03 квітня 2019 року, у якому вказано, що межі спірної земельної ділянки знаходяться поза межами прибережної захисної смуги р. Стугна, тобто не мають співпадіння із межами земель водного фонду, визначених положеннями ВК України, не врахував, що доказами, наданими позивачем, підтверджується те, що спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро. Крім того, у вказаних письмових доказах відображена інформація лише щодо р. Стугна, в той же час нічого не зазначено про розташування спірної земельної ділянки щодо затоки Канівського водосховища на р. Дніпро.

Також слід зазначити, що відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Натомість суд апеляційної інстанції, посилаючись на копію листа Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 03 квітня 2019 року № 188/01, яким визначено, що межі спірної земельної ділянки, враховуючи інформацію публічної кадастрової карти України, знаходяться поза межами прибережної захисної смуги р. Стугна, тобто не мають співпадіння із межами земель водного фонду, визначених положеннями ВК України, не врахував, що вказаний лист суперечить та не спростовує докази, які підтверджують, що спірна земельна ділянка накладається на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на р. Дніпро

Крім того, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 372/4156/18 (провадження № 61-17216св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4153/18 (провадження № 61-20061св19) та інших встановлено, що земельні ділянки, які набуті громадянами на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" знаходяться біля водного об`єкту - затоки р. Дніпро, а тому при визначенні розміру прибережної захисної смуги має застосовуватись відстань 100 метрів.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом не передбачена.

Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

За змістом частини четвертої статі 122 ЗК України (2768-14) обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Частиною шостою статті 149 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуване розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради" в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 прийнято всупереч вимогам ЗК та ВК України, з огляду на те, що на його підставі відбулась незаконна передача земель, які накладаються на прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на р. Дніпро, тобто є землями водного фонду, й, відповідно, правомірно витребував спірну земельну ділянку.

Оцінюючи наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з такого.

Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і "майном".

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ

від 23 листопада 2000 року у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності", як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.

У цій справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірну земельну ділянку з володіння

ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. "Суспільним", "публічним" інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.

ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги Канівського водосховища на р. Дніпро, а тому вибула з володіння Київської обласної державної адміністрації з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття у власність спірних земельних ділянок.

При цьому ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про відшкодування збитків.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд касаційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції при винесенні рішення належним чином оцінив подані сторонами докази, точно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, а апеляційний суд помилкового скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.