У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство "Юстиція" (далі - ПП "СП "Юстиція"), ВДВС Солом`янського РУЮ у місті Києві, ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), про визнання недійсними прилюдних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасування державної реєстрації права власності та виселення. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 09 лютого 2011 року на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. від 28 квітня 2010 року було проведено прилюдні торги з реалізації належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 . Стверджував, що процедуру проведення прилюдних торгів було порушено, оскільки його не було повідомлено про їх проведення, чим порушено його права щодо встановлення справедливої стартової ціни. Крім того, торги проведено на підставі виконавчого напису, який у судовому порядку визнано таким, що не підлягає виконанню. У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просив: визнати недійсними прилюдні торги, проведені 09 лютого 2011 року, на яких було реалізовано квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 26 березня 2011 року, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н. М.; скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру; виселити усіх мешканців із квартири.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними прилюдні торги, проведені 09 лютого 2011 року, на яких було реалізовано квартиру АДРЕСА_1, та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 26 березня 2011 року, видане ОСОБА_2 . Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції виходив з того, що прилюдні торги проведено на підставі виконавчого напису нотаріуса, який рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 15 липня 2014 року визнано таким, що не підлягає виконанню. Крім того, при проведенні прилюдних торгів не було дотримано вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 № 68/5 (z0745-99) , щодо повідомлення боржника про дату, час, місце проведення торгів, а також стартову ціну майна, яке передано на реалізацію, що є підставою для визнання недійсними прилюдних торгів і свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, а також для скасування державної реєстрації права власності за покупцем.

У липні 2018 року заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року оскаржила в апеляційному порядку ОСОБА_5, як особа, яка не брала участі у розгляді справи.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6, діючого в інтересах ОСОБА_3, на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року.

Апеляційний суд вказав, що "при підготовці справи до апеляційного розгляду встановлено, що апеляційна скарга за формою та змістом відповідає вимогам статей 354, 356 ЦПК України. Перешкод для відкриття апеляційного провадження апеляційним судом не встановлено".

У листопаді 2018 року заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року оскаржив в апеляційному порядку ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у розгляді справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року.

Апеляційний суд вказав, що "подана апеляційна скарга відповідає вимогам щодо форми та змісту, встановленим статтею 356 ЦПК України, подана у порядку, передбаченому до набрання чинності ЦПК України (1618-15) у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року. Перешкод для відкриття апеляційного провадження у справі судом апеляційної інстанції не встановлено".

Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І., апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач пропустив спеціальну позовну давність, встановлену статтею 48 Закону України "Про іпотеку", та не довів поважності причин пропуску цього строку.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Кузнєцова В. О., Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд застосував спеціальну позовну давність, при цьому не встановив, чи порушені права позивача, за захистом яких він звернувся із цим позовом. Крім того, застосовуючи наслідки пропуску позивачем спеціальної позовної давності за відповідною заявою ОСОБА_4, апеляційний суд не врахував вимог статті 267 ЦК України, згідно з якими позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, а ОСОБА_4 не є стороною цього спору.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У позові ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

- прилюдні торги були проведені 09 лютого 2011 року на виконання виконавчого напису, вчиненого 28 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського округу Ковальчуком С. П. Станом на момент проведення прилюдних торгів виконавчий напис був чинним та не був оспореним. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, лише 17 травня 2012 року, тобто через 1 рік після того, як виконавчий напис був виконаний шляхом проведення прилюдних торгів. Рішенням Солом`янського суду міста Києва 15 липня 2014 року у справі № 2609/13279/12 виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню (на майбутнє), а не визнаний недійсним (з моменту вчинення). До того ж, виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню (на майбутнє), з моменту набрання законної сили рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 15 липня 2014 року у справі № 2609/13279/12. Отже, він був чинним на момент проведення прилюдних торгів 09 лютого 2011року. У зв`язку з прийняттям Апеляційним судом міста Києва до розгляду апеляційної скарги на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 липня 2014 року у справі № 2609/13279/12 дія рішення суду вважається зупиненою з моменту відкриття апеляційного провадження (частина четверта статті 359 ЦПК України). Тому при вирішенні цієї справи суд не може вважати встановленими факти, зазначені в рішенні суду у справі № 2609/13279/12 (щодо нечинності виконавчого напису), у зв`язку із зупиненням дії рішення суду. Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 2609/13279/12, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 липня 2014 року в частині задоволених позовних вимог скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 до ПАТ "Укрсоцбанк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П., третя особа - ВДВС Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовлено. Отже, торги проводились на підставі чинного виконавчого напису і були відсутніми підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Наведене підтверджується постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 2609/13279/12, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 20 грудня 2019 року;

- рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20 березня 2020 року у справі № 760/4943/19, яке не оскаржене та набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_7 до ПП "СП "Юстиція", Солом`янського РВ ДВС міста Київ, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ПАТ "Укрсоцбанк", про визнання недійсними прилюдних торгів і скасування їх результатів відмовлено. Предметом оскарження є ті самі торги, що і в цій справі. Позов поданий з тих самих підстав. Відмінність є лише щодо учасників справи - у справі № 760/4943/19 до числа відповідачів включено ОСОБА_3 та ОСОБА_4, проте жодних позовних вимог до цих відповідачів не заявлено. Отже, станом на момент розгляду апеляційної скарги у цйі справі існує судове рішення у справі № 760/4943/19, що набрало законної сили, яким у задоволенні тих самих вимог (про визнання недійсними прилюдних торгів) і з тих самих підстав у позові відмовлено;

- кошти від реалізованої квартири на прилюдних торгах від 26 березня 2011 року увійшли у суму погашення його зобов`язань від 25 лютого 2012 року за укладеним між позивачем і ПАТ "Укрсоцбанк" договору про надання відновлювальної кредитної лінії №380/517/08-Пі, відповідно до умов якого банк зобов`язався надавати ОСОБА_1 грошові кошти окремими частинами в межах максимального ліміту 180 000,00 доларів США.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У лютому 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції; стягнути зі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:

- виконавчий напис, на підставі якого були проведені прилюдні торги з продажу квартири, що належала позивачам, рішенням суду, яке набрало законної сили, визнаний таким, що не підлягає виконанню, що свідчить про незаконність та недійсність правочину з купівлі-продажу предмету іпотеки, який був оформлений актом про прилюдні торги з продажу квартири та видачею свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. На момент визнання недійсними прилюдних торгів у цій справі виконавчий напис уже був визнаний таким, що не підлягає виконанню;

- з 23 квітня 2018 року ОСОБА_3 не є власником спірної квартири. Апеляційна скарга ОСОБА_3 подана 09 липня 2018 року. ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3 та відповідно до апеляційної скарги зареєстрований за тією ж адресою, де зареєстрована ОСОБА_3 . Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів, обов`язків цієї особи, вона повинна володіти таким правом на предмет спору, який робить необхідним її залучення до участі у справі, порушення її прав ухваленим рішенням повинно бути реальним і в наявності. Тобто до осіб, які повинні були брати участь у справі, слід віднести потенційних відповідачів та третіх осіб. ОСОБА_3 не була суб`єктом спірних правовідносин, тому суд не вирішував питання про її права та обов`язки. Порушення прав цієї особи ухваленим рішенням повинно бути реальним. Після прийняття апеляційної скарги ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про її права, інтереси та обов`язки і які конкретно. Встановивши такі обставини (те, що вона вже не була власником), суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, встановлено, що судовим рішенням питання про права такої особи не вирішувалося, то суд своєю ухвалою закриває провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження. Клопотання про закриття апеляційного провадження залишилося поза увагою, ухвали суд не постановляв;

- у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 ввів в оману суд, надавши копії правовстановлюючих документів на спірну квартиру, яка вже не належала ОСОБА_3 ОСОБА_6 вказав, що з матеріалами справи ознайомився 26 червня 2018 року, хоча про це рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 було відомо з 16 квітня 2018 року;

- у 2018 році апеляційний суд зробив помилковий висновок про те, що апелянтами подані скарги після тривалого (майже 1 рік) пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження, однак наявні підстави для його поновлення, оскільки ОСОБА_3 отримала копію судового рішення 16 квітня 2018 року, що підтверджується відповідними доказами, та безпідставно поновив їй строк для подання скарги всупереч існуванню нескасованого судового рішення. ОСОБА_3 мала достатньо часу для подачі скарги, оскільки вона дізналася про нібито порушення своїх прав завчасно, тому наведені ОСОБА_3 причини пропуску строку не можна визнати поважними. ОСОБА_4 також знав про рішення суду першої інстанції, оскільки він є сином ОСОБА_3 і не міг не знати про цю обставину. Таким чином, зважаючи на зазначені обставини, апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на оскарження та відкриття апеляційного провадження, повинен був перевірити їх доводи про поважність причин пропуску строку, оскільки вони мають істотне значення для вирішення питання про поновлення цього строку. Однак в ухвалах про поновлення строку суд не навів мотивів, з яких визнав поважними причини його пропуску для своєчасного подання апеляційної скарги. При поновленні строку за очевидною відсутністю поважної причини, суд порушує насамперед права іншої сторони у спорі. У даній справі суд начебто не бачив пропуску строку незважаючи на мої аргументи, і уникнув згадки про це в своєму рішенні;

- суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження за апеляційними скаргами осіб, які не брали участі у справі, і які не мали права на апеляційне оскарження, оскільки суд першої інстанції не вирішував питання про їх права та обов`язки. ОСОБА_3 обґрунтувала подання скарги порушенням її прав як власниці спірної квартири, проте відповідно до договору дарування власником є ОСОБА_4, а тому її права порушені не були. Теж саме стосується ОСОБА_4 ;

- апеляційний суд акцентував увагу тільки на тому, що рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, скасовано. Однак колегія суддів не врахувала те, що позивач просив суд визнати недійсними публічні торги ще й на підставі порушення процедури проведення публічних торгів. Квартира була продана в три рази дешевше її ринкової вартості, було істотно порушено майнові права боржника, оскільки внаслідок продажу квартири за заниженою вартістю, моя заборгованість перед банком була погашена у меншій сумі, ніж позивач міг розраховувати. Наслідком реалізації квартири на прилюдних торгах стало позбавлення позивача права власності на майно без наявної на те правової підстави. Відповідно до частини першої і другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Публічні торги були проведені таємно (боржник був позбавлений можливості приймати участь у торгах).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 712/1317/14-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 759/18852/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 372/4917/13-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 910/7586/16, від 04 жовтня 2019 року у справі № 910/7586/16, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 15 травня 2020 року у справі № 904/897/19, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:

"вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)";

"норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані" (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року);

"одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами" (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)".

Європейський суд з прав людини вказав, що районний суд не надав заявнику мотивоване рішення суду в строки, передбачені законом, і заявник безперечно стверджував, що він має намір оскаржити рішення суду першої інстанції. Відповідно можна вважати, що заявник пред`явив непряме клопотання (implied request) про відновлення процесуального строку. Припущення зворотного є вираженням надмірного формалізму. Більше того, з урахуванням причини, по якій заявник не подав скаргу у встановлений строк, національним судам належало відновити строк для подання скарги за їх власною ініціативою (GEORGIY NIKOLAYEVICH MIKHAYLOV v. RUSSIA, № 4543/04, § 56, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 354 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційних скарг ОСОБА_3, ОСОБА_4 ) строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

У частині другій статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційних скарг ОСОБА_3, ОСОБА_4 ) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_3 подана у липні 2018 року, а апеляційна скарга ОСОБА_4 у листопаді 2018 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України (1618-15) (у редакції, що була чинною з 15 грудня 2017 року).

У пунктах 2), 3) частини першої статті 260 ЦПК України зазначено, що ухвала, що викладається окремим документом, складається з: описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зроблено висновок, що "апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження".

У справі, що переглядається:

- заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва ухвалено 26 червня 2017 року;

- у липні 2018 року заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року оскаржила в апеляційному порядку ОСОБА_5, як особа, яка не брала участі у розгляді справи (т. 1, а. с. 116-118), яка зазначала, що ознайомилася із матеріалами справи 26 червня 2018 року із цього моменту їй стало відомо про існування заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року (т. 1, а. с. 117);

ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6, діючого в інтересах ОСОБА_3, на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року (т. 1, а. с. 131). При цьому апеляційний суд вказав, що "при підготовці справи до апеляційного розгляду встановлено, що апеляційна скарга за формою та змістом відповідає вимогам статей 354, 356 ЦПК України. Перешкод для відкриття апеляційного провадження апеляційним судом не встановлено";

- у листопаді 2018 року заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року оскаржив в апеляційному порядку ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у розгляді справи (т. 2, а. с. 1-7), в якій просив поновити строк на оскарження заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року. ОСОБА_4 вказував, що 05 листопада 2018 року із сайту "Судова влада України" дізнався про розгляд апеляційним судом справи № 760/342/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 1, 2);

- ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року. При цьому апеляційний суд вказав, що "подана апеляційна скарга відповідає вимогам щодо форми та змісту, встановленим статтею 356 ЦПК України, подана у порядку, передбаченому до набрання чинності ЦПК України (1618-15) у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року. Перешкод для відкриття апеляційного провадження у справі судом апеляційної інстанції не встановлено".

За таких обставин, апеляційний суд при відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року:

- не врахував, що ОСОБА_3 в апеляційній скарзі заявила непряме клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року, проте не вирішив це клопотання і відкрив апеляційне провадження без вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, не вказавши про наявність поважних причин на поновлення цього строку;

- не звернув увагу на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_4 заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року, однак не вирішив це клопотання, відкрив апеляційне провадження без вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, не вказавши про наявність поважних причин на поновлення цього строку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження та постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".