провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Маренич С. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 3 червня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Лан" про розірвання договорів оренди земельних ділянок.

В обґрунтування позову вказувала, що вона на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 133746 від 26 червня 2012 року є власником земельної ділянки площею 6,2150 га з кадастровим номером 1225982500:01:002:0725, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 006780 від 17 лютого 2012 року позивач є власником земельної ділянки площею 3,1078 га з кадастровим номером 1225982500:01:002:0724, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

Крім того, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії АЖ № 133747 від 26 лютого 2012 року у власності позивача перебуває земельна ділянка площею 3,1078 га з кадастровим номером 1225982500:01:002:0727, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

Вказувала, що вона уклала з ТОВ "Лан" Юр`ївського району Дніпропетровської області договори оренди вказаних земельних ділянок, які містять аналогічні умови та строк дії (15 років), а саме: 23 жовтня 2014 року - договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01:002:0727, 29 жовтня 2014 року - договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 1225982500:01:002:0725 та 1225982500:01:002:0724.

Згідно з пунктом 7 договорів оренди земельних ділянок орендар кожні п`ять років дає згоду на розірвання договору оренди земельної ділянки, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря про це (про свій намір) не пізніше як за 100 днів. Тобто згідно з пунктом 7 укладених сторонами договорів на відповідача покладений обов`язок надати згоду на розірвання договору кожні п`ять років без будь-яких додаткових підстав, крім потреби чи бажання щодо розірвання договору.

24 липня 2019 року вона звернулася до ТОВ "Лан" з письмовими заявами, попередивши останнього про те, що має намір розірвати договори, оскільки бажає самостійно обробляти земельні ділянки.

Відповідач відмовив позивачу у розірванні договорів оренди землі, посилаючись на відсутність вагомих підстав для надання згоди на їх розірвання, оскільки ним виконані всі обов`язки за договорами та права позивача не порушувались. Крім того, відповідач зазначив, що умови договорів не передбачають їх розірвання в односторонньому порядку.

ОСОБА_1 вважає, що вказані договори оренди земельних ділянок мають бути розірваними за згодою сторін, в тому числі достроково за рішенням суду, посилаючись на статті 526, 651 ЦК України і Закон України "Про оренду землі" (161-14) .

За таких обставин просила розірвати договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 1225982500:01:002:0725, 1225982500:01:002:0725 та 1225982500:01:002:0724, укладені нею з ТОВ "Лан".

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач не довела можливості розірвання укладених договорів оренди землі кожні п`ять років в односторонньому порядку. Пунктом 28 договорів оренди передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається. Доказів про наявність підстав для розірвання договорів в односторонньому порядку позивачем не надано.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 3 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2019 року -без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведенням, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області

від 30 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 3 червня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статей 525, 629, 651 ЦК України та статті 31 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах.

Вказує, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 2 червня 2020 року у справі № 198/877/19 задоволено позов власника земельної ділянки про визнання припиненим (розірвання) укладеного з ТОВ "Лан" договору оренди земельної ділянки та витребувано її на користь позивача. Отже Дніпровський апеляційний суд дійшов двох протилежних висновків в аналогічних справа та з однаковими встановленими обставинами.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до пункту 7 договорів оренди землі орендар дає згоду на розірвання договорів через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як

за 100 днів про свій намір. Тобто надання згоди на розірвання договорів є обов`язком, а не правом орендаря. Вона має потребу у самостійному обробітку земельних ділянок, тому вимога про розірвання договорів оренди обґрунтована.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2020 року представник ТОВ "Лан" -адвокат Ричка Т. С. подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову нормам матеріального і процесуального права. Вказувала, що оспорювані договори оренди земельних ділянок не можуть бути розірвані в односторонньому порядку, оскільки у них це прямо не передбачено і сторони не погоджували умови та порядок одностороннього його розірвання. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин статей 525, 629, 651 Цивільного кодексу України

та статті 31 Закону України "Про оренду землі"(пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 133746

від 26 червня 2012 року є власником земельної ділянки площею 6,2150 га з кадастровим номером 1225982500:01:002:0725, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку

серії ЯИ № 006780 від 17 лютого 2012 року позивач є власником земельної ділянки площею 3,1078 га з кадастровим номером 1225982500:01:002:0724, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 уклала з ТОВ "Лан" Юр`ївського району Дніпропетровської області договори оренди вказаних земельних ділянок, які містять аналогічні умови та строк дії (15 років), а саме: 23 жовтня 2014 року - договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01:002:0727, 29 жовтня 2014 року - два договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 1225982500:01:002:0725 та 1225982500:01:002:0724.

У пункті 7 договорів оренди земельних ділянок сторони закріпили положення про те, що орендар дає згоду на розірвання договору кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше як за 100 днів про свій намір.

24 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ "Лан" з письмовими заявами, попередивши останнього про те, що має намір розірвати договори, оскільки бажає самостійно обробляти земельні ділянки.

Суди встановили, що ТОВ "Лан" не погодилось на розірвання договорів оренди, оскільки відсутні вагомі причини для їх розірвання в односторонньому порядку і товариство належним чином виконує обов`язки орендаря.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України (2768-14) , ЦК України (435-15) , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьої цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов.

Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Таким чином, законодавець допускає розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку в разі, якщо це передбачено умовами договору.

Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи, тому сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці.

Суди встановили, що згідно з пунктом 7 договорів оренди після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше як за 100 днів про свій намір. Якщо після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично.

Пункт 28 договорів оренди землі забороняє розірвання договору в односторонньому порядку без вагомої причини та рішення суду.

Позивач вважає, що на підставі пункту 7 договорів оренди вона має право розірвати договори в односторонньому порядку, виявивши для цього бажання чи наявну потребу, натомість відповідач посилається на пункт 28 договорів оренди землі, згідно з яким забороняється їх розірвання в односторонньому порядку без вагомої причини та рішення суду.

Системний аналіз положень договорів оренди землі дає підстави дійти висновку, що вони не передбачають можливості їх розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця. Заперечення зі сторони орендаря свідчить, що останній не погоджується на розірвання, тобто відсутня взаємна згода сторін на розірвання договорів.

З позовом щодо тлумачення змісту правочину сторони до суду не зверталися. Бажання позивача самостійно обробляти земельні ділянки не є окремою підставою, визначеною законом або договором, для розірвання договорів оренди землі. Жодних інших окремих підстав як в сукупності, так і окремо, необхідних і достатніх для розірвання договорів, позивач не навела.

Оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо тлумачення пункту 7 договорів оренди з урахуванням положень пункту 28 цих договорів, а із позовом щодо тлумачення змісту правочину сторони до суду не зверталися, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що абзац 2 пункту 7 договорів оренди не містить однозначного визначення можливості їх розірвання в односторонньому порядку, а пункт 28 договорів оренди містить заборону їх розірвання в односторонньому порядку, тому позов за встановлених у справі обставин задоволенню не підлягає.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 3 березня 2021 року у справі № 198/631/19

(провадження № 61-12032св20), від 11 березня 2021 року у справі № 198/1023/19 (провадження № 61-14286св20), від 11 березня 2021 року у справі № 198/877/19 (провадження № 61-9624св20), від 19 березня 2021 року у справі № 198/1022/19 (провадження № 61-13256св20),від 19 березня 2021 року у справі № 198/925/19 (провадження № 61-16735св20), від 24 травня 2021 року у справі № 198/926/19 (провадження № 61-11818св20), від 27 травня 2021 року у справі № 198/15/20 (провадження № 61-13533св20), від 28 липня 2021 року у справі № 198/278/20 (провадження № 61-5081св21), від 10 грудня 2021 року у справі № 198/927/19 (провадження № 61-12622св20) та від 8 листопада 2022 року

у справі № 198/630/19 (провадження № 61-12003св20), які прийняті в аналогічних правовідносинах у справах за позовами орендарів до ТОВ "Лан".

Посилання ОСОБА_1 на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаних постановах містяться правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про те, що Дніпровський апеляційний суд

у справі № 198/877/19 дійшов протилежного висновку, ніж в цій справі, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки постановою Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 198/877/19

(провадження № 61-9624св20) скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 2 червня 2020 року і залишено в силі рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2020 року про відмову у задоволенні позову про визнання договору оренди землі припиненим (розірваним) і витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Посилання заявника про існування правових підстав для розірвання договорів оренди земельних ділянок на підставі пункту 7 укладених сторонами договорів є помилковими з огляду на викладені в цій постанові мотиви.

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог

касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

Щодо поданого у квітні 2021 року клопотання ТОВ "Лан" про приєднання до матеріалів справи постанови Верховного Суду від 11 березня 2021 року

у справі № 198/877/19 (провадження № 61-9624 св20), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Оскільки доступ до судових рішень є відкритим та доступним у Єдиному державному реєстрі судових рішень, то підстави для долучення судового рішення до справи відсутні.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.