розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, яка подана представником - адвокатом Матвійчук Галиною Михайлівною, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Сокальської міської ради про визнання права спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями, спорудами по АДРЕСА_1 та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку.

На обгрунтування позовних вимог зазначили, що на підставі рішення виконавчого комітету Забузької сільської ради від 03 листопада 1972 року № 20 за адресою: АДРЕСА_1 виділялась земельна ділянка. Забудова ділянки дозволена вказаним рішенням виконкому Сокальської районної ради за типовим проектом, про що видано свідоцтво про забудову садиби в сільських населених пунктах на ім`я ОСОБА_6 .

Відповідно до свідоцтва про право власності від 20 травня 1987 року, виданого на підставі рішення Сокальського райвиконкому від 16 квітня 1987 року № 112, будинок АДРЕСА_1 на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_6, як головою колгоспного двору, про що зроблено запис від 20 травня 1987 року № 46 у Червоноградському МБТІ.

Позивачі вказують, що позивачка ОСОБА_1 вступила в шлюб з ОСОБА_2, який став проживати в спірному будинку, та вести з ними спільне господарство.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер і головою колгоспного двору стала ОСОБА_7, 1922 року народження.

Згідно Державного акту на право власності на землю, виданого на підставі рішення IX ceciї I скликання Опільськоі сільської ради від 29 лютого 2000 року, ОСОБА_7 було передано у власність земельну ділянку площею 0,1903 га для будівництва та обслуговування житлового будинку i господарських будівель за вказаною вище адресою.

24 лютого 2015 року ОСОБА_7 отримала витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 0,1903 га з кадастровим номером 4624884600:00:09:005:1111 і їй було видано державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-ЛВ № 047316 по АДРЕСА_1 .

Позивачі вказують, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, членами колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року були: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8

28 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець після смерті бабці по заповіту.

Державним нотаріусом Сокальської нотаріальної контори було відмовлено у прийнятті спадщини, про що ОСОБА_3 повідомлено листом від 02 жовтня 2020 року.

Відповідно, єдиним правовстановлюючим документом на даний час на спірний будинок залишається свідоцтво про право власності від 20 травня 1987 року, видане на підставі рішення Сокальського райвиконкому від 16 квітня 1987 року № 112.

Будинок на праві власності (колгоспний двір) був зареєстрований за ОСОБА_6 (голова двору), про що зроблено запис від 20 травня 1987 року № 46 в Червоноградському МБТІ.

Також, у період із 1987 року по 2000 рік ОСОБА_6, а пізніше ОСОБА_7 та ОСОБА_2 здійснювали реконструкцію будинку, збільшивши його площу до 258 кв.м, та добудували господарські будівлі згідно технічного паспорту.

ОСОБА_7 та інші члени сім`ї не оформили право власності на даний будинок після смерті ОСОБА_6 .

Таким чином, станом на даний час у позивачів відсутнє право звертатись до ДАБІ із декларацію про закінчення реконструкції (будівництва) будинку, оскільки титульний власник ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а титульний власник земельної ділянки ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім цього, спірний будинок по АДРЕСА_1 відносився до колгоспного двору.

Отже фактично члени колгоспного двору стали співвласниками даного будинку, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 . Усім належало по 1/6 частині будинку.

Позивачі вказують, що після смерті ОСОБА_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) його частку прийняла його дружина та донька фактичним вступом в управління спадковим майном.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а її онук ОСОБА_3 як єдиний спадкоємець за заповітом прийняв спадщину.

Таким чином, на думку позивачів, на даний час співласниками будинку в частках є: ОСОБА_3 - 5/12, ОСОБА_1 - 3/12, ОСОБА_2 - 2/12, ОСОБА_4 - 2/12.

У зв`язку із тим, що нотаріус не має можливості зареєструвати належне їм право власності на будинковолодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1, позивачі позбавлені можливості оформити право власності на будинок, окрім як в судовому порядку.

З урахуванням викладених обставин позивачі просили суд визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 право спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями, спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 4624884600:09:005:1111, площею 0,1903га, із визначенням часток наступним чином: за ОСОБА_1 визнати право на 3/12 частин будинковолодіння та земельної ділянки, за ОСОБА_3 - на 5/12 частин будинковолодіння та земельної ділянки, за ОСОБА_2 - на 2/12 частин будинковолодіння та земельної ділянки, за ОСОБА_4 - на 2/12 частин будинковолодіння та земельної ділянки.

Також позивачі зазначили, що у провадженні Сокальського районного суду Львівської області знаходилась справа № 454/116/15-ц за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3 (який є її чоловіком), ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права спільної власності сторін на 2/3 частини будинку по АДРЕСА_1 та про визнання за нею права власності на 1/3 частину вказаного будинку.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 14 лютого 2018 року визнано за ОСОБА_5 право спільної власності на 2/3 частини будинку по АДРЕСА_1 та право власності на 1/3 ідеальну частину цього будинку, а також визнано право спільної власності на будівельні матеріали.

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2018 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 лютого 2018 року скасовано та ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Основною підставою відмови стало те, що позивачка не надала доказів своєї участі у реконструкції спірного будинку, при цьому співвласники будинку - сім`я ОСОБА_11 - їй згоди на таку участь не надавали. Фактично суд апеляційної інстанції констатував факт відсутності у ОСОБА_5 будь яких прав на спірне будинковолодіння.

Постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року постанова Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2018 року залишена без змін, касаційна скарга ОСОБА_5 - без задоволення.

У лютому 2021 року ОСОБА_5 через свого представника - адвоката Матвійчук Г. М. в межах цієї справи подала до суду клопотання про залучення її до участі у справі як третьої особи.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 22 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про залучення її до участі у справі як третьої особи відмовлено, оскільки прийняте у майбутньому судове рішення у справі ніяким чином не зможе вплинути на права або обов`язки заявника.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 02 березня 2021 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 право спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями, спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 94,1 кв.м, з якої житлова 57 кв.м, та який складається із кімнат і приміщень: 1-7 площею 24 кв.м, 1-6 площею 18,8 кв.м, 1-5 площею 13 кв.м, 1-8 площею 8 кв.м, 1-9 площею 14,2 кв.м, 1-10 площею 5,1 кв.м, 1-12 площею 9,4 кв.м, 1-11 площею 1,8 кв.м, а також земельну ділянку з кадастровим номером 4624884600:09:005:1111, для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1903 га, із визначенням часток наступним чином: за ОСОБА_1 визнати право на 3/12 частин будинковолодіння та земельної ділянки, за ОСОБА_3 визнати право на 5/12 частин будинковолодіння та земельної ділянки, за ОСОБА_2 визнати право на 2/12 частин будинковолодіння та земельної ділянки, за ОСОБА_4 визнати право на 2/12 частин будинковолодіння та земельної ділянки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись з рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 02 березня 2021 року, представник особа, яка не приймала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, ОСОБА_5 через представника - адвоката Матвійчук Г. М. подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - адвоката Матвійчук Г. М. на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 березня 2021 року.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - адвоката Матвійчук Г. М. на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Сокальської міської ради про визнання права власності - закрито.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для залучення ОСОБА_5 до участі у справі, оскільки у цій справі не вирішується питання про її права, свободи та інтереси.

Установивши в ході апеляційного перегляду, що оскаржуваним рішенням суду не вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність закриття апеляційного провадження.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

01 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5, яка подана представником - адвокатом Матвійчук Г. М., на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 22 лютого 2021 року, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 березня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року.

У касаційній скарзі представник заявника просив Верховний Суд оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5, яка подана представником - адвокатом Матвійчук Г. М., на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 березня 2021 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка подана представником - адвокатом Матвійчук Г. М., на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 22 лютого 2021 року повернуто.

Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5, яка подана представником - адвокатом Матвійчук Г. М., на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року та витребувано матеріали цивільної справи.

17 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства особа, яка не брала участі у справі, може подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про її права, свободи або про її обов`язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов`язки цієї осіб.

До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України у постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-1783цс16.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) зроблено висновок, що питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Як убачається із змісту апеляційної скарги, ОСОБА_5 вважає, що оскаржуване рішення стосується її прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки вона претендує на частку спірного нерухомого майна як учасник його створення за рахунок спільної праці та коштів.

Встановлено, що постановою Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2018 року у справі №454/116/15-ц за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання майна спільною власністю та поділ спільного майна подружжя, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року, ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1, визнання за ОСОБА_5 права на 1/3 реконструйованого житлового будинку за вказаною адресою. При цьому суд прийшов до висновку про те, що співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 залишилися ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 . Також суд зазначив, що ОСОБА_5 не надано доказів того, що проведення реконструкції спірного житлового будинку відбулося саме за рахунок спільної праці та належних подружжю грошових коштів.

При таких обставинах, встановивши, що ОСОБА_5 не має права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки ним не вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відкрите апеляційне провадження підлягає закриттю.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).