розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2020 року у складі судді Кукси Д. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (правонаступником якої є Зимноводівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області), ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності.

Позов обґрунтований тим, що 29 листопада 2017 року позивач у встановленому законом порядку, надавши необхідні документи, звернулась до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо виділення земельних ділянок для індивідуального будівництва будинків. Рішенням Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 26 квітня 2018 року № 256 їй було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 1340/4642/18, яке набрало законної сили 19 березня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення XIII сесії VII скликання Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 26 квітня 2018 року № 256, зокрема, в частині відмови ОСОБА_1 .

Згодом позивачу стало відомо, що Лапаївська сільська рада Пустомитівського району Львівської областірішенням від 20 вересня 2018 року № 292 затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0700 га з кадастровим номером 4623683700:01:001:0910 в с. Лапаївка (діл. НОМЕР_1) та передала у власність ОСОБА_2 вказану земельну ділянку.

Таким чином, земельна ділянка, заяву на розроблення проекту землеустрою щодо якої подавала позивач, передана у приватну власність ОСОБА_2, що на думку позивача, свідчить про грубе порушення Лапаївською сільською радою Пустомитівського району Львівської області приписів ЗК України (2768-14) , оскільки правових підстав для передання земельної ділянки № НОМЕР_1 у власність ОСОБА_3 не було.

Позивач просила суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати незаконним та скасувати рішення Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 20 вересня 2018 року № 292 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та передачу її у власність ОСОБА_4";

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку (кадастровий номер: 4623683700:01:001:0910), яке прийняте 10 жовтня 2018 року реєстратором Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за індексним номером: 43445829;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку (кадастровий номер: 4623683700:01:001:0910), номер запису про право власності: 28327035, вчинений реєстратором Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Шубеляк І. Я. згідно з рішенням про державну реєстрацію від 10 жовтня 2018 року за індексним номером: 43445829;

- судові витрати розподілити між сторонами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року,у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивовано тим, що Лапаївська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, надаючи дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, затверджуючи його та передаючи земельну ділянку у власність ОСОБА_2, діяла в межах своїх повноважень, а в свою чергу відповідачем ОСОБА_2 було повністю дотримано передбаченої чинним законодавством України процедури щодо отримання у власність земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Пустомитівського районного суду Львівської області.

21 жовтня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Пророка В. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 27 жовтня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки матеріалам справи, що мають значення для справи. Лапаївська сільська рада Пустомитівського району Львівської області порушила приписи ЗК України (2768-14) , що спричинило протиправне винесення рішення від 20 вересня 2018 року № 292, оскільки правових підстав для передання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 не було.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга - безпідставною.

Вказує, що зверталася до сільської ради із заявою про взяття на облік для отримання земельної ділянки ще у 2014 році, оскільки потребує поліпшення житлових умов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 29 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки для індивідуального будівництва. До заяви було долучено графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, а саме вказана ділянка № НОМЕР_1 (а. с. 5).

Лапаївська сільська рада Пустомитівського району Львівської області надіслала позивачу лист від 20 грудня 2017 року № 455, яким повідомила, що заяви про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо виділення земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків, в тому числі і подана позивачем, будуть розглядатись після затвердження детального плану території (а. с. 7).

Рішенням Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської областівід 26 квітня 2018 року № 256 позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка (а. с. 10).

ОСОБА_1 оскаржила рішення від 26 квітня 2018 року № 256 у судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 1340/4642/18 визнано протиправним та скасовано рішення XIII сесії VII скликання Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської областівід 26 квітня 2018 року № 256 "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області", зокрема, в частині відмови ОСОБА_1 (а. с. 11).

ОСОБА_2 звернулась до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області із клопотанням про надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку (а. с. 16).

Рішенням сесії Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської областівід 26 квітня 2018 року № 255 було задоволено клопотання ОСОБА_2 про надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Відповідно до наданого дозволу ОСОБА_2 виготовила проект землеустрою, який подала на затвердження до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Лапаївська сільська рада Пустомитівського району Львівської області рішенням від 20 вересня 2018 року № 292 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачу її у власність ОСОБА_2" затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0700 га з кадастровим номером 4623683700:01:001:0910 в с. Лапаївка (діл. НОМЕР_1); передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0700 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка (діл. НОМЕР_1) (а. с. 15).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 жовтня 2018 року № 140956442 державний реєстратор Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 10 жовтня 2018 року виніс рішення про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вищевказану земельну ділянку (а. с. 17).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 372/3519/17 (провадження № 61-9176св19) зазначено, що орган місцевого самоврядування за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 (провадження

№ 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 450/2477/19 (провадження № 61-17933св20) рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту.

Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою.

За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17 (провадження № 61-41390св18).

Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 450/3693/18 (провадження № 61-4944св21) зазначив, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробленню проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розроблення такого проєкту самостійно.

Таким чином, дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

У разі протиправної бездіяльності відповідного органу у вигляді ненадання дозволу у належній формі на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у встановлений строк, відповідно до абзацу третього частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами у цій справі, після прийняття Лапаївською сільською радою рішення від 26 квітня 2018 року № 256 позивач не скористалася правом замовити розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та не подала проєкт на затвердження. Тобто, після відмови в наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивач не здійснила передбачених ЗК України (2768-14) дій для отримання земельної ділянки у власність.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі № 450/2479/19 (провадження № 61-10570св21).

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.