У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Золочівської районної ради Харківської області, правонаступником якої є Богодухівська районна рада Харківської області,Комунального некомерційного підприємства Золочівської районної ради "Золочівська центральна районна лікарня" (далі - КНП "Золочівська центральна районна лікарня", лікарня), третя особа - ОСОБА_2, про скасування рішення про розірвання контракту та наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 12 лютого 2016 року між нею та Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області (далі - Золочівська районна державна адміністрація) в особі першого заступника голови Золочівської районної державної адміністрації Попова О. Ф. укладений контракт № 1, з керівником комунального підприємства - закладу охорони здоров`я, що належить до сфери управління районної державної адміністрації, згідно з яким її прийнято на роботу до Комунального підприємства "Золочівська центральна районна лікарня" на посаду головного лікаря на строк з 15 лютого 2016 року до 15 лютого 2019 року.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01 липня 2019 року у справі № 619/1314/19, мотиви якого змінено постановою Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, розпорядження голови Золочівської районної ради Заболотного Ю. М. від 20 лютого 2019 року № 2/02-07 про її звільнення у зв`язку із закінченням терміну дії контракту скасовано, поновлено її на посаді головного лікаря (керівника) Комунального підприємства "Золочівська центральна районна лікарня" (директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня", з урахуванням рішення Золочівської районної ради Харківської області від 11 червня 2019 року "Про зміну найменування комунального підприємства "Золочівська центральна районна лікарня") як таку, що продовжує роботу за контрактом від 12 лютого 2016 року № 1 терміном на три роки, до 15 лютого 2022 року. Постановою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року залишено без змін.

04 липня 2020 року вона отримала від роботодавця повідомлення від 03 липня 2020 року № 773 за підписом т.в.о. директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" ОСОБА_2, зі змісту якого стало відомо про те, що згідно з рішенням позачергової XXXIX сесії VII скликання Золочівської районної ради від 03 липня 2020 року № 736 з нею розірвано контракт від 12 лютого 2016 року № 1 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ). Наказом т.в.о. директора ОСОБА_2 від 03 липня 2020 року № 128-к з наведених підстав її звільнено з посади директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня".

Вказувала, що зазначені вище рішення Золочівської районної ради та наказ КНП "Золочівська центральна районна лікарня" від 03 липня 2020 року № 128-к прийняті з порушенням вимог закону та її трудових прав. Так, підставою розірвання контракту від 12 лютого 2016 року № 1, відповідач вказав невиконання нею пунктів 23.4, 23.8, 5.23 контракту, які передбачають дострокове його розірвання у разі неподання або несвоєчасного подання органові управління майном на затвердження кошторису, плану асигнувань, загального фонду бюджету та штатного розпису закладу, а також у разі неподання фінансової річної та квартальної звітності. Однак, таких порушення вона не допускала, оскільки відповідні відомості були вчасно надані органу управління - районній державній адміністрації, якому за відповідним рішенням орган місцевого самоврядування делегував такі повноваження.

Її безпідставно звільнили за ненадання наведених документів та інформації на виконання рішення Золочівської районної ради від 17 червня 2020 року, та згідно з повідомленням голови Золочівської районної ради від 18 червня 2020 року

№ 01-28/102 про надання пояснень, оскільки вони надійшли до КНП "Золочівська центральна районна лікарня" 22 червня 2020 року, під час перебування її на лікарняному (з 19 червня 2020 року до 30 червня 2020 року), коли обов`язки керівника лікарні здійснювала її заступник ОСОБА_3 .

Зауважила, що наказ про її звільнення від 03 липня 2020 року № 128-к підписано неуповноваженою особою, оскільки за умовами контракту роботодавцем для неї є Золочівська районна державна адміністрація (її правонаступник Золочівська районна рада), від імені якої діє її голова, а не т.в.о. директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" ОСОБА_2., яка підписала наказ про звільнення.

На дату звільнення - 03 липня 2020 року вона перебувала на лікарняному, а отже, її звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності, що згідно з Рішенням Конституційного суду України від 04 вересня 2019 року (va06p710-19) у справі

№ 6-р(II)/2019 за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України є неприпустимим.

Посилаючись на наведене, позивач просила:

- визнати незаконними та скасувати рішення позачергової XXXIX сесії VII скликання Золочівської районної ради від 03 липня 2020 року № 736 про розірвання з нею контракту від 12 лютого 2016 року № 1 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, та наказу тимчасово виконуючого обов`язки директора ОСОБА_2 від 03 липня 2020 року № 128-к про її звільнення з посади директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня";

- поновити її на посаді директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня";

- стягнути з КНП "Золочівська центральна районна лікарня" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня винесення судового рішення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України з 03 липня 2020 року на 06 жовтня 2020 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до довідки голови Золочівської районної ради від 06 серпня 2020 року № 01-28/140, директор ОСОБА_1 у період з 01 грудня 2019 року до 01 червня 2020 року та до 03 липня 2020 року включно не подала до районної ради: фінансову та іншу звітність, штатний розпис КНП "Золочівська центральна районна лікарня" станом на 01 квітня 2020 року, план асигнувань загального фонду бюджету, кошторис закладу, що відповідно до підпунктів 4 та 8 пункту 23 Розділу V "Внесення змін і доповнень до контракту та припинення його дії контракту № 1" є підставою для розірвання контракту. Перебування ОСОБА_1 на лікарняному починаючи з 19 червня 2020 року не спростовує факту її відмови від отримання відповідного запиту щодо виконання рішення позачергової сесії Золочівської районної ради від 17 червня 2020 року № 724, що зафіксовано у акті від 19 вересня 2020 року. Зважаючи на доведеність порушення позивачем умов контракту, суд дійшов висновку, що рішення органу місцевого самоврядування в частині його розірвання з позивачем прийнято з дотриманням вимог закону та умов контракту, а тому відсутні підстави для поновлення її на роботі.

Суд визнав обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що її звільнення з роботи відбулося в період тимчасової непрацездатності, і такі обставини визнані роботодавцем, який наказом т.в.о. директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" ОСОБА_2 від 11 листопада 2020 року № 274-к змінив дату звільнення позивача, з 03 липня 2020 року на 06 жовтня 2020 року. Зважаючи на відсутність доказів на підтвердження ознайомлення ОСОБА_1 з вказаним наказом та вчинення КНП "Золочівська центральна районна лікарня" дій на його виконання, суд дійшов висновку, що порушені трудові права позивача підлягають захисту шляхом зміни дати її звільнення, якою є перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності позивача, тобто 06 жовтня 2020 року. Зазначеного висновку суд першої інстанції дійшов урахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 55, 56 постанови від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 січня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним рішення позачергової XXXIX сесії VII скликання Золочівської районної ради від 03 липня 2020 року № 736 про розірвання контракту від 12 лютого 2016 року № 1, укладеного з ОСОБА_1, на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора ОСОБА_2 від 03 липня 2020 року № 128-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Зобов`язано ліквідаційну комісію Комунального некомерційного підприємства Золочівської селищної ради "Золочівська центральна лікарня" (далі - КНП "Золочівська центральна лікарня"), голова комісії з припинення ОСОБА_6, - виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 55 198, 00 грн.

Визнано ОСОБА_1 такою, що звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

В іншій частині позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову частково, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції після зміни складу суду на стадії розгляду справи за правилами загального позовного провадження, в порушення вимог частини шостої статті 277 ЦПК України, помилково ухвалою від 30 листопада 2020 року змінив правила провадження із загального на спрощене позовне провадження, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення щодо вирішення спору по суті.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 89, 263 ЦПК України не з'ясував, що згідно з наявними у справі копіями звітів КНП "Золочівська центральна районна лікарня" про фінансові результати за 2019 рік, про фінансові результати роботи за 1-й квартал 2020 року, про надходження та використання коштів загального фонду за 2019 рік, про надходження та використання коштів загального фонду за березень 2020 року, баланс на 01 січня 2020 року, баланс на 01 квітня 2020 року, такі документи були своєчасно надані до Золочівської районної ради. Зазначене дає підстави для висновку, що позивач виконала обов`язок, передбачений пунктами 4, 8 пункту 23 контракту від 12 лютого 2016 року № 1, а саме подала до органу управління майном - Золочівської районної державної адміністрації звітність, кошториси, штатні розклади. Таким чином, рішенням Золочівської районної ради від 17 червня 2020 року ОСОБА_1 фактично зобов`язано повторно подати копії документів, якій уже були надані в установленому порядку до Золочівської районної державної адміністрації, якій рада делегувала повноваження щодо управління майном, що є комунальною власністю.

Суд першої інстанції також не звернув увагу на відсутність у матеріалах справи допустимих доказів на підтвердження офіційного направлення Золочівською районною радою зазначеного вище рішення від 17 червня 2020 року на адресу лікарні до 19 червня 2020 року (дати госпіталізації позивача). Відмітка КНП "Золочівська центральна районна лікарня" на копії рішення Золочівської районної ради від 17 червня 2020 року підтверджує, що цей документ надійшов на робоче місце позивача 22 червня 2020 року, тобто тоді коли згідно з наявними у справі доказами, позивач перебувала на стаціонарному лікуванні у КНП "Дергачівська центральна районна лікарня Дергачівської районної ради", а обов`язки керівника лікарні виконував заступник директора з медичної частини ОСОБА_3 . За таких встановлених обставин, суд визнав необґрунтованими посилання відповідача на акт від 19 вересня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_1 під відеозапис відмовилася отримати особисто від голови Золочівської районної ради Заболотного Ю. М. копію рішення Золочівської районної ради від 17 червня 2020 року № 724, а також зауважив, що такий спосіб доведення до відома виконавця змісту рішення районної ради не є способом встановленим законом, що з урахуванням скасованого судом попереднього незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня", свідчить про особисті неприязні відносини голови Золочівської районної ради до позивача.

Установивши, що ОСОБА_1 в період тимчасової непрацездатності, з 19 червня 2020 року до 30 червня 2020 року, не виконувала обов'язки директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" (у вказаний період повноваження директора виконував її заступник), суд дійшов висновку, що позивач об`єктивно не мала можливості виконати рішення Золочівської районної ради від 17 червня 2020 року № 724; неотримання запиту (звернення) Золочівської районної ради від 17 вересня 2020 не є підставою для розірвання з нею контракту; усі питання щодо неподання документів мали вирішуватися за участі органу управління майном - Золочівської районної державної адміністрації, а не Золочівської районної ради, яка делегувала свої повноваження з управління майном районній державній адміністрації, а тому відповідач не мав правових підстав для звільнення ОСОБА_1 за порушення умов контракту (пункти 23.4, 23.8, 5.23), на підставі пункту 26 контракту та пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді на час розгляду справи є неможливим, оскільки на час вирішення спору згідно з повідомленням голови Богодухівської районної ради ОСОБА_5 від 03 березня 2021 року № 01-178/156, КНП "Золочівська центральна районна лікарня" та її майновий комплекс з 22 грудня 2020 року передані в комунальну власність Золочівської селищної ради, а тому власником КНП "Золочівська центральна районна лікарня" стала Золочівська селищна рада Харківської області. Відповідно до рішення IV сесії VIII скликання Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області від 21 січня 2021 року № 212 створено Комунальне некомерційне підприємство "Золочівська лікарня" Золочівської селищної ради із місцезнаходженням: вулиця Філатова, будинок 20, селище міського типу Золочів, Золочівський р-н, Харківська обл., Україна, 62203. Отже, КНП "Золочівська центральна районна лікарня", в якому працювала позивач на день її звільнення не існує, замість неї створено КНП "Золочівська центральна лікарня", органом управління якої була Золочівська селищна рада, яке в результаті ліквідації на час розгляду справи фактично припинило своє існування без правонаступників (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КНП "Золочівська центральна лікарня" перебуває у стані припинення з 21 січня 2021 року, вимоги кредиторів розглядалися до 21 березня 2021 року).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що порушені трудові права ОСОБА_1 підлягають захисту у спосіб визначений статтею 240-1 КЗпП України, а саме шляхом зобов`язання ліквідатора виплати їй заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, тобто з 06 жовтня 2020 року до дня ухвалення оскаржуваного судового рішення (12 січня 2021 року), та визнання позивача звільненою на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржуване судове рішення в частині визнання її звільненою на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 252 212,40 грн; в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Підставами касаційного оскарження судового рішення, заявник зазначила пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 15 лютого 2019 року у справі

№ 760/19725/16-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 295/8529/17, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 688/2531/20.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо неможливості задоволення її вимоги про поновлення на роботі, а тому безпідставно визнав її звільненою за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Вказувала на те, що чинне законодавство не містить поняття "фактичного" припинення існування юридичної особи, на дату розгляду справи запис про припинення КНП "Золочівська центральна лікарня" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, а тому необґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що КНП "Золочівська центральна лікарня" є припиненим.

Зазначала, що апеляційний суд також неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України, оскільки зобов`язав ліквідатора виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 жовтня 2020 року до дня ухвалення рішення суду першої інстанції у справі (12 січня 2021 року), яким їй відмовлено в задоволенні вимог про поновлення на роботі. В контексті наведеного вказувала на неврахування судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц про те, що статтею 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється, зокрема у випадку звільнення без законної підстави. Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі. Аналогічний правовий висновок щодо обчислення періоду вимушеного прогулу, сформульовано в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 688/2531/20. З урахуванням встановлених у справі обставин, положень статті 235 КЗпП України (322-08) та судової практики Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права, стягненню з відповідача в особі ліквідаційної комісії підлягав середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 жовтня 2020 року до 15 грудня 2021 року (дата ухвалення судового рішення апеляційним судом), що складає 252 212,40 грн (297 робочих днів за період з 06 жовтня 2020 року до 15 грудня 2021 року х 849,20 грн - середньоденна заробітна плата згідно з довідкою відповідача).

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від третьої особи ОСОБА_2, у якому вона просила поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що у зв'язку з тим, що смт Золочів з перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації знаходиться в зоні активних бойових дій, копію ухвали суду про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги вона отримала лише 01 серпня 2022 року, а тому не мала змоги надати відзив у встановлений судом строк.

Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 та приєднати його до матеріалів справи.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що вона незгодна з висновками суду апеляційної інстанції щодо підстав зміни рішення суду першої інстанції. Водночас посада, на яку ОСОБА_1 просить її поновити, відсутня, як відсутні і кошти на рахунку КНП "Золочівська центральна лікарня" та його фінансування. Установа пройшла усі перевірки та знята з обліку, крім одного фонду. Майно, яке знаходиться за юридичною адресою лікарні, їй не належить та не відноситься до відання відповідача в цій справі. Серед відповідачів відсутні ті, хто у випадку задоволення позову у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, повинен виконати рішення суду.

Відзиви від інших учасників справи не надійшли.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 12 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та Золочівською районною державною адміністрацією в особі першого заступника голови Золочівської районної державної адміністрації Попова О. Ф. укладений контракт № 1 з керівником комунального підприємства або закладу охорони здоров`я, що належить до сфери управління районної державної адміністрації, згідно з яким ОСОБА_1 прийнято на роботу до Комунального підприємства "Золочівська центральна районна лікарня" на посаду головного лікаря на строк з 15 лютого 2016 року до 15 лютого 2019 року.

Підпунктом 23 пункту 5 розділу ІІ "Права та обов`язки" контракту № 1 визначено, що керівник закладу зобов`язується своєчасно і в повному обсязі виконувати нормативно-правові акти і розпорядчі акти органу управління майном, видані відповідно до законодавства.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01 липня 2019 року у справі № 619/1314/19, мотиви якого змінено постановою Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, розпорядження голови Золочівської районної ради Заболотного Ю. М. від 20 лютого 2019 року № 2/02-07 про її звільнення у зв`язку із закінченням терміну дії контракту скасовано, поновлено її на посаді головного лікаря (керівника) Комунального підприємства "Золочівська центральна районна лікарня" (директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня", з урахуванням рішення Золочівської районної ради Харківської області від 11 червня 2019 року "Про зміну найменування комунального підприємства "Золочівська центральна районна лікарня") як таку, що продовжує роботу за контрактом від 12 лютого 2016 року № 1 терміном на три роки (до 15 лютого 2022 року). Постановою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року залишено без змін.

Наказом директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" ОСОБА_1 від 04 лютого 2020 року № 145 "Про виконання обов`язків директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" на період відсутності" з виробничої потреби у зв`язку з відсутністю директора на робочому місці з поважної причини, функціональні обов`язки директора покладено на заступника директора з медичної частини з правом першого підпису.

На підставі рішення позачергової XXXIX сесії VII скликання Золочівської районної ради Харківської області від 17 червня 2020 року № 724 "Про депутатське звернення до директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня", направлено запит до КНП "Золочівська центральна районна лікарня", та зобов`язано директора ОСОБА_1 до 30 червня 2020 року підготувати та письмово подати звіт про роботу КНП "Золочівська центральна районна лікарня", за період з 01 грудня 2019 року до 01 червня 2020 року.

З 19 червня до 30 червня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікування, а в період з 12 вересня 2020 року до 06 жовтня 2020 року була тимчасово звільнена від роботи.

Рішенням позачергової XXXIX сесії VII скликання Золочівської районної ради Харківської області від 03 липня 2020 року № 736 "Про розірвання контракту з директором КНП "Золочівська центральна районна лікарня" ОСОБА_1 та її звільнення" вирішено:

1. Розірвати контракт № 1 з директором КНП "Золочівська центральна районна лікарня" ОСОБА_1, укладений 12 лютого 2016 року строком на три роки та подовжений судом (справа № 619/1314/19) терміном на три роки (до 15 лютого 2022 року) достроково за невиконання його умов: пунктів 23.4, 23.8, 5.23, що передбачено пунктом 26 контракту, як підстави для звільнення відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України;

2. Звільнити ОСОБА_1 03 липня 2020 року з посади директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України;

3. Рекомендувати голові районної ради призначити тимчасово виконуючого обов`язки директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня";

4. Рекомендувати голові районної ради зобов`язати тимчасово виконуючого обов`язки директора провести процедуру звільнення ОСОБА_1 відповідно до вимог діючого законодавства про що доповісти районній раді.

Наказом т.в.о. директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" ОСОБА_2 від 03 липня 2020 року № 128-к "Про звільнення з посади директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" ОСОБА_1" ОСОБА_1 звільнено 03 липня 2020 року з посади директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, на підставі рішення позачергової XXXIX сесії VII скликання Золочівської районної ради Харківської області від 03 липня 2020 року № 736 "Про розірвання контракту з директором КНП "Золочівська центральна районна лікарня"та її звільнення".

Апеляційний суд також встановив, що відповідно до повідомлення голови Богодухівської районної ради ОСОБА_5 від 03 березня 2021 № 01-178/156: рішенням Золочівської районної ради Харківської області від 22 грудня 2017 року № 415 "Про передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селища Золочівського району цілісних майнових комплексів у комунальну власність Золочівської селищної ради", та від 20 жовтня 2020 року № 754 "Про внесення змін до рішення XX сесії районної ради VII скликання від 22 грудня 2017 року "Про передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селища Золочівського району цілісних майнових комплексів у комунальну власність Золочівської селищної ради", - КНП "Золочівська центральна районна лікарня" та її майновий комплекс були передані в комунальну власність Золочівської селищної ради. Підтвердженням є рішення II сесії VIII скликання Золочівської селищної ради від 22 грудня 2020 року № 54 "Про затвердження акту приймання-передачі та прийняття у комунальну власність Золочівської селищної ради цілісного майнового комплексу Комунального некомерційного підприємства Золочівської районної ради "Золочівська центральна районна лікарня".

Таким чином, з 22 грудня 2020 року змінився засновник та назва КНП "Золочівська центральна районна лікарня", зокрема його засновником стала Золочівська селищна рада Харківської області, а назву змінено на Комунальне некомерційне підприємство Золочівської селищної ради "Золочівська центральна лікарня" (КНП "Золочівська центральна лікарня").

Відповідно до рішення IV сесії VIII скликання Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області від 21 січня 2021 року № 212 створено Комунальне некомерційне підприємство "Золочівська лікарня" Золочівської селищної ради з її місцезнаходженням: вулиця Філатова, будинок 20, селище міського типу Золочів, Золочівський р-н, Харківська обл., Україна, 62203. Припинено шляхом ліквідації КНП "Золочівська центральна лікарня" (ідентифікаційний код юридичної особи 33065358), місцезнаходження: вулиця Філатова, будинок 20, селище міського типу Золочів, Золочівський р-н, Харківська обл., Україна, 62203.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:

1. КНП "Золочівська центральна лікарня" (ідентифікаційний код юридичної особи 33065358), місцезнаходження: вулиця Філатова, будинок 20, селище міського типу Золочів, Золочівський р-н, Харківська обл., Україна, 62203, лікарняний заклад, за рішенням його засновників перебуває у стані припинення з 21 січня 2021 року, вимоги кредиторів розглядалися до 21 березня 2021 року;

2. З 22 січня 2021 року за юридичною адресою: вулиця Філатова, будинок 20, селище міського типу Золочів, Золочівський р-н, Харківська обл., Україна, 62203, зареєстровано лікарняний заклад - Комунальне підприємство "Золочівська лікарня" Золочівської селищної ради (ідентифікаційний код юридичної особи 44075316).

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постанова суду апеляційної інстанції переглядається лише в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в іншій частині не оскаржується заявником, а отже, в касаційному порядку не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарг та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Щодо для поновлення ОСОБА_1 на посаді

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 незаконно звільнено з посади директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, однак вважав, що її не може бути поновлено на попередній роботі, оскільки на дату ухвалення судового рішення процедуру ліквідації відповідача фактично завершено, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 240-1 КЗпП України.

З таким висновком суду апеляційної інстанції, колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно зі статтею 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.

Заперечуючи наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 240-1 КЗпП України, ОСОБА_1 вказувала на те, що на час вирішення справи апеляційним судом, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про припинення КНП "Золочівська центральна лікарня" (ідентифікаційний код юридичної особи 33065358) відсутній, а тому суд не мав перешкод для поновлення її на попередній роботі.

Відповідно до частини п'ятої статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КНП "Золочівська центральна лікарня" перебуває у стані припинення з 21 січня 2021 року, однак запис про припинення підприємства не внесено.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з аргументами ОСОБА_1 про необґрунтоване застосування апеляційним судом до спірних правовідносин статті 240-1 КЗпП України, без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 15 лютого 2019 року у справі № 760/19725/16-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 295/8529/17 щодо визначення моменту, з якого юридична особа вважається припиненою.

Таким чином, доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції без достатніх правових підстав визнав її звільненою за пунктом 1 статті 40 КЗпП України є обґрунтованими, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі підлягають скасуванню.

Оскільки судом апеляційної інстанції повно встановлені обставини у справі, однак неправильно застосовані норми матеріального права, Верховний Суд вважає можливим ухвалити у справі власне судове рішення.

Як установлено судами, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01 липня 2019 року у справі № 619/1314/19, мотиви якого змінено постановою Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, залишених без змін постановою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року. ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря (керівника) Комунального підприємства "Золочівська центральна районна лікарня" (директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня", з урахуванням рішення Золочівської районної ради Харківської області від 11 червня 2019 року "Про зміну найменування комунального підприємства "Золочівська центральна районна лікарня") як таку, що продовжує роботу за контрактом від 12 лютого 2016 року № 1 терміном на три роки, до 15 лютого 2022 року.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, підставою для припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає подання працівником заяви про звільнення. Свою волю на укладення строкового трудового договору та його припинення після закінчення строку дії контракту, працівник виявив, коли погоджувався на прийняття його на роботу за строковим трудовим договором. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

На час перегляду справи у Верховному Суді сплив строк дії контракту (15 лютого 2022 року), укладеного між ОСОБА_1 та КНП "Золочівська центральна лікарня", а отже, трудові відносини ОСОБА_1 з КНП "Золочівська центральна районна лікарня" припинилися на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з чим вона не може бути поновленою на роботі.

Подібного за змістом правового висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 752/3341/19 (провадження № 61-20146св21).

Ураховуючи неможливість поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді у зв`язку зі спливом строку дії трудового договору, Верховний Суд вважає, що порушені трудові права позивача підлягають поновленню шляхом зміни підстав її звільнення з посади директора КНП "Золочівська центральна районна лікарня" (після зміни засновника та назви - КНП "Золочівська центральна лікарня"): з "пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України" на "пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України"; а також дати звільнення з роботи: "з 06 жовтня 2020 року" на "з 15 лютого 2022 року".

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Статтею 235 КЗпП України визначено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).

Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Зазначені правові висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 688/2531/20.

Cкасовуючи постанову апеляційного суду у частині визнання ОСОБА_1 такою, що звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення про визнання її звільненою за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 15 лютого 2022 року, у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору, Верховний Суд не переглядав оскаржуване судове рішення в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про незаконність її звільнення із займаної посади, оскільки в цій частині постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржувалася.

У справі, що переглядається, період вимушеного прогулу позивача розпочався з дати її незаконного звільнення за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з 06 жовтня 2020 року, однак, як правильно зазначила ОСОБА_1, перебіг вимушеного прогулу не закінчився ухваленням рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні її вимоги про поновлення на роботі. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача, то на час ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови (15 грудня 2021 року), період її вимушеного прогулу становив 297 робочих днів.

Таким чином, обґрунтованими є твердження заявника про неправильне застосування апеляційним судом до спірних правовідносин частини другої-третьої статті 235 КЗпП України, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 688/2531/20, що призвело до безпідставного зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на її користь.

З огляду на наведене, та діючи процесуально виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1, Верховний Суд вважає наявними підстави для стягнення на її користь з КНП "Золочівська центральна лікарня" середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 06 жовтня 2020 року до 15 грудня 2021 року, що складає 252 212,40 грн (297 робочих днів х 849,20 грн - середньоденна заробітна плата позивача), у зв`язку з чим постанова Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм права, неврахування ними висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 15 лютого 2019 року у справі № 760/19725/16-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 295/8529/17, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 688/2531/20, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про зміну підстави та дати звільнення позивача з посади директора КПН "Золочівська центральна районна лікарня", а саме зазначення про її звільнення "на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 15 лютого 2022 року"; постанова апеляційного суду в частині стягнення з КНП "Золочівська центральна лікарня" на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні, з 55 198,00 грн до 252 212,40 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивачі звільнені від сплати судового збору у справах про поновлення на роботі під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Позивачі також звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

ОСОБА_1 оскаржила у касаційному порядку постанову апеляційного суду в частині вирішення її вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, від сплати судового збору за подання позову щодо цих вимог, апеляційної та касаційної скарги позивач звільнена.

Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 частково, а саме: скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимоги позивача про поновлення на роботі, та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення позову частково, а саме зміни підстави та дати звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, а тому з КНП "Золочівська центральна лікарня" на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд такої вимоги у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, що становить 3 783,60 грн (840,80 грн + 1261,20 грн (840,80 грн х 150%) + 1 681,60 грн (840,80 грн х 200%).

В частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 5 044,24 грн (2 522,12 грн х 200 %)

Отже, з КНП "Золочівська центральна лікарня" на користь держави у порядку розподілу судового збору підлягає стягненню 8 827,84 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Змінити підставу звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального некомерційного підприємства Золочівської районної ради "Золочівська центральна районна лікарня", з "пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України" на "пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України" та дату звільнення, "з 06 жовтня 2020 року" на "з 15 лютого 2022 року".