Позов мотивовано тим, що 06 липня 2012 року між ним та Публічним акціонерним товариством "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", у місті Керч Автономної Республіки Крим було укладено депозитний договір № SAMDN25000726967913 вклад "Стандарт" шляхом оформлення (мовою оригіналу): "Заявления № SAMDN25000726967913 На оформление вклада "Стандарт, 12 мес." з особовим рахунком по вкладу

№ НОМЕР_1 . Відповідно до умов цього договору в цей же день

ОСОБА_1 вніс на зазначений особовий рахунок грошові кошти у початковій сумі 49 999,99 дол. США строком на 12 місяців зі ставкою 10 % річних.

Відповідно до пункту 3 вказаного договору дія договору автоматично неодноразово продовжувалась без явки клієнта, оскільки після завершення першого строку дії договору клієнт не заявляв банку про відмову від цього договору.

Протягом дії депозитного договору ОСОБА_1 додатково вніс ще 137 000,00 дол. США (13 серпня 2013 року позивач вніс 40 000,00 дол. США і 05 грудня 2013 року - ще 97 000,00 дол. США). Після цього загальна сума внесених позивачем грошових коштів на його особовий рахунок № НОМЕР_1 за депозитним договором становила 186 999,99 дол. США.

З 06 липня 2012 року до 06 липня 2013 року тривав основний 12 місячний термін дії депозитного договору; з 06 липня 2013 року до 06 липня 2014 року розпочалась перша автоматична пролонгація дії зазначеного договору на тих же умовах

(з урахуванням відповідних змін процентних ставок банку для типових депозитних договорів з 10 % на 9,25 %); з 06 липня 2014 року до 06 липня 2015 року відбулася наступна пролонгація і так далі до дня звернення до суду.

Станом на березень 2014 року розмір належних ОСОБА_1 коштів за вказаним депозитним договором становив 2 190 919,89 грн у національній валюті, що у валюті договору з врахуванням офіційного курсу Національного банку України станом на 31 березня 2014 року становило 199 999,99 дол. США. Зазначена сума повністю відповідає інформації у наданій суду представником відповідача у витязі з електронного додатку від 22 січня 2020 року.

Станом на 01 квітня 2014 року розмір належних позивачу грошових коштів за зазначеним договором у національній валюті становив 2 204 800,68 грн або у валюті договору - 201 267,11 дол. США.

З 01 квітня 2014 року банк в односторонньому порядку перестав нараховувати проценти за депозитним договором.

Крім цього, 06 липня 2012 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського рахунку № SAMDN11000065514269, за умовами якого на його ім`я відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2, картка "Депозит картка" з терміном дії картки до 30 листопада 2014 року. Станом на 01 квітня 2014 року розмір належних позивачу грошових коштів за зазначеним договором у національній валюті становив 49 889,32 грн, а у валюті рахунку - 4 554,19 дол. США. Після закінчення строку дії договору карткового рахунку позивач має право на нарахування процентів за користування грошовими коштами.

ОСОБА_1 зазначав, що 09 вересня 2019 року звертався до відповідача із заявою про розірвання вказаного договору та повернення грошових коштів з нарахованими процентами, однак відповідач добровільно кошти не повернув.

Позивач посилався на те, що зазначені договори є чинними, зважаючи на положення про їх автоматичну пролонгацію, та не розірвані судом, а тому з відповідача підлягають стягненню грошові кошти за вказаними договорами разом з процентами, нарахованими станом на день розірвання судом вказаних договорів.

Крім того, на переконання позивача, оскільки банк порушив умови договорів, він має право на стягнення 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України та неустойки на підставі частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" розрахованих від сум, що не виплачені банком.

ОСОБА_1, з урахуванням уточненої позовної заяви від 26 грудня 2019 року, просив:

розірвати депозитний договір від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 вклад "Стандарт" 12 місяців з особовим рахунком за вкладом № НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" шляхом оформлення "Заявления № SAMDN25000726967913 На оформление вклада "Стандарт, 12 мес." та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь грошові кошти:

- суму вкладу разом з нарахованими процентами у валюті договору, підтвердженій Національним банком України у витязі зі "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) станом на 01 квітня

2014 року, в розмірі 201 267,11 дол. США;

- проценти у валюті договору за період з 01 квітня 2014 року до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору;

- 3 % річних (підстава частина друга статті 625 ЦК України) у валюті договору у межах позовної давності за останні три повні роки до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору;

- неустойку (підстава частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів") у межах позовної давності за останній повний рік до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору у національній валюті;

стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь грошові кошти, які раніше на підставі договору банківського рахунку від 06 липня 2012 року

№ SAMDN11000065514269 обліковувалися на картковому рахунку

№ НОМЕР_3 (скорочено № НОМЕР_2 ) картка "Депозит картка" (термін дії картки до 30 листопада 2014 року), у розмірі, підтвердженому Національним банком України у витязі зі "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма №625):

станом на 01 квітня 2014 року у валюті картки у сумі 4 554,19 дол. США;

проценти за користування грошовими коштами після завершення дії строку зазначеної картки (30 листопада 2014 року) за період з 01 грудня 2014 року до 03 квітня 2017 року (включно) за процентною ставкою у розмірі 1 % річних "На вимогу" та за період з 04 травня 2017 року (включно) по день ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів за процентною ставкою 0,01 % річних "До запиту";

3 % річних (підстава частина друга статті 625 ЦК України) у валюті за порушення грошового зобов`язання шляхом блокування карткового рахунку в межах позовної давності за останні три повні роки до дня ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів;

неустойку (підстава частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів") за порушення прав споживачів банківських послуг шляхом блокування карткового рахунку в межах позовної давності за останній повний рік до дня ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів у національній валюті.

Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

17 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано депозитний договір від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 вклад "Стандарт" 12 місяців з особистим рахунком по вкладу № 26352613553714, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" (АТ КБ "ПриватБанк") шляхом оформлення "Заявления № SAMDN25000726967913 На оформление вклада "Стандарт, 12 мес.", стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь

ОСОБА_1 наступні грошові кошти:

суму вкладу разом з нарахованими процентами у валюті договору, підтверджену Національним банком України у витязі зі "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма №625) станом на 01 квітня

2014 року, в розмірі 201 267,11 дол. США;

проценти у валюті договору за період з 01 квітня 2014 року до 16 березня

2020 року в розмірі 69 710,14 дол. США;

3 % річних (підстава частина друга статті 625 ЦК України) у валюті договору

у межах позовної давності за останні три повні роки з 16 березня 2017 року до

16 березня 2020 року в розмірі 18 114,03 дол. США;

неустойку (підстава частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів") у межах позовної давності за останній рік з 16 березня 2019 року до 16 березня 2020 року в розмірі 5 250 857,63 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти, які раніше на підставі договору банківського рахунку від 06 липня 2012 року

№ SAMDN11000065514269 обліковувалися на картковому рахунку

№ НОМЕР_3 (скорочено № НОМЕР_2 ) картка "Депозит картка" (термін дії картки до 30 листопада 2014 року) у розмірі, підтвердженому Національним банком України у витязі зі "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма №625):

станом на 01 квітня 2014 року у валюті картки у розмірі 4 554,19 дол. США;

3 % річних (підстава частина друга статті 625 ЦК України) у валюті картки за порушення грошового зобов`язання шляхом блокування карткового рахунку

у межах позовної давності за останні 3 повні роки з 16 березня 2017 року до

16 березня 2020 року в розмірі 409,88 дол. США;

неустойку (підстава частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за порушення прав споживачів банківських послуг шляхом блокування карткового рахунку) у межах позовної давності за останній рік

з 16 березня 2019 року до 16 березня 2020 року в розмірі 118 814,26 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384,20 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір у розмірі

Суд першої інстанції, дослідивши наданий Національним банком України витяг зі "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) станом на 01 квітня 2014 року та з урахуванням пояснень щодо заповнення вказаної форми, встановив факт укладення та внесення грошових коштів ОСОБА_1 за депозитним договором від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 та договором банківського рахунку від 06 липня

2012 року № SAMDN11000065514269 по картковому рахунку номер

№ НОМЕР_2 картка "Депозит картка" з терміном дії картки до 30 листопада 2014 року.

Суд дійшов висновку, що звернення позивача 27 червня 2014 року до ПАТ КБ "ПриватБанк" з заявою про повернення йому коштів та подальші його аналогічні звернення не свідчать про добровільне розірвання сторонами депозитного договору, оскільки таке звернення є необхідною, але не достатньою умовою розірвання договору з врахуванням положень пункту 2.2.1.23 Умов та Правил надання банківських послуг, які були досліджені судом на офіційному сайті банку.

Депозитний договір від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 та "Повний договір" від 01 липня 2012 року, який був актуальним станом на 06 липня

2012 року і містив у собі чинні на той час Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк" не передбачає можливості внесення змін про переуступку ПАТ КБ "ПриватБанк" банківського вкладу іншим особам шляхом мовчазної згоди. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Отже, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року № б/н, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "ФК "Фінілон" у спосіб використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1, який є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним відповідно до норм частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України. Тому для належного та ефективного захисту прав позивача не має необхідності окремо визнавати недійсним нікчемний договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року № б/н. Також суд критично оцінив довідку Головного бухгалтера АТ КБ "ПриватБанк" від 22 січня 2020 року про те, що належні ОСОБА_1 грошові кошти знаходяться на рахунках ТОВ "ФК "Фінілон", яка є повністю консолідованою дочірньою компанією банку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача сум за депозитним договором від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 у розмірі, підтвердженому Національним банком України станом на 01 квітня 2014 року у валюті договору, а також стягнення відповідних процентів за період з 01 квітня 2014 року до 16 березня 2020 року у валюті договору, та стягнення у межах позовної давності 3 % річних за порушення грошового зобов`язання з 16 березня 2017 року до 16 березня 2020 року у валюті договору підлягають задоволенню, а позовні вимоги про стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживача фінансових послуг за період з 16 березня 2019 року до 16 березня 2020 року, зі зменшенням її розміру до суми утримуваних відповідачем коштів станом на 01 квітня 2014 року в національній валюті - частковому задоволенню.

Крім того, суд вказав, що як вбачається з тексту депозитного договору від

06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 вклад "Стандарт" 12 місяців, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" шляхом оформлення (мовою оригіналу) "Заявления № SAMDN25000726967913 На оформление вклада "Стандарт, 12 мес.", під час оформлення цієї заяви було відкрито (мовою оригіналу) "Лицевой счет по вкладу 26352613553714" та "Счет/карта для зачисления % по вкладу 6762462081559996". Тобто фактично договір банківського рахунку від 06 липня 2012 року № SAMDN11000065514269 є похідним від депозитного договору від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 та був укладений одночасно з ним для оформлення на ім`я ОСОБА_1 карткового рахунку

№ НОМЕР_3 (скорочено № НОМЕР_2 ) для зарахування на нього процентів за депозитним договором від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913. Тому після 01 квітня 2014 року на залишок суми 4 554,19 дол. США за договором банківського рахунку від 06 липня 2012 року

№ SAMDN11000065514269 з картковим рахунком № НОМЕР_2 картка "Депозит картка" (терміном дії картки до 30 листопада 2014 року) проценти не можуть нараховуватися, оскільки з 01 квітня 2014 року до 16 березня 2020 року суд їх вже окремо стягнув за депозитним договором від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 до дня його розірвання судом. Тому вимога позивача про стягнення процентів за договором банківського рахунку від 06 липня 2012 року № SAMDN11000065514269 з картковим рахунком № НОМЕР_2 картка "Депозит картка" (термін дії картки до 30 листопада 2014 року) не підлягає задоволенню. Водночас за цим договором підлягають задоволенню: вимога про стягнення суми у валюті договору у розмірі, підтвердженому Національним банком України у витязі зі "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) станом на 01 квітня 2014 року в сумі 4 554,19 дол. США, що еквівалентно 49 889,32 грн станом на 31 березня 2014 року (останній день, який включається до вказаного звіту). А також підлягають задоволенню вимоги про стягнення у межах позовної давності 3 % річних за порушення грошового зобов`язання з 16 березня 2017 року до 16 березня 2020 року у валюті договору та частковому задоволенню вимоги

у частині стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживача фінансових послуг за період з 16 березня 2019 року до 16 березня 2020 року, зі зменшенням її розміру до суми утримуваних відповідачем коштів станом на 01 квітня 2014 року

в національній валюті.

Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції погодився, оскільки суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановив, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договорами та не повернув позивачу суму вкладу, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з банку.

Крім того, вказав, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм частини третьої статті 551 ЦК України є безпідставними та зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, посилаючись на неналежний доказ - відповідь Національного банку України (форма № 625), суд апеляційної інстанції відхилив. Позивач, крім відповіді Національного банку України (форма № 625), надав суду банківську виписку, яка також підтверджує факт укладання спірних договорів та внесення відповідних коштів.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року № б/н, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "ФК "Фінілон", апеляційний суд вважав необґрунтованими, оскільки вказаний договір укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1, який є стороною письмового договору банківського вкладу, а тому є нікчемним.

Посилання відповідача на те, що позивач не надав оригіналу договору банківського вкладу та квитанції, які б підтверджували факт укладення договору банківського вкладу між сторонами, апеляційний суд вважав безпідставними. У справі, що переглядається, на переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач довів укладення з ПАТ КБ "ПриватБанк" договору банківського вкладу, дотримання сторонами при його укладанні письмової форми цього договору, оскільки він скріплений підписами сторін та містить відбиток печатки банку. При цьому, суд звернув увагу на те, що у наданих позивачем копіях квитанцій зазначені всі необхідні відомості та реквізити, а також електронний цифровий підпис, що автоматично нівелює різницю між оригіналом та ксерокопією квитанції, адже саме електронний цифровий підпис замінює мокру печатку банку відповідно до пункту 2.5.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг "Операції прийому і видачі готівкових коштів у касі банку". Крім того, суд проаналізував чеки, які містить всі необхідні реквізити, із співпадіннями ПІБ позивача, поточного рахунку заявника, баланс, а також номер картрахунку.

Доведення обставин, чи укладалися між сторонами договір банківського вкладу та договори банківських рахунків, мають істотне значення для висновку про обґрунтованість застосування мір відповідальності за порушення договірних зобов`язань. Апеляційний суд в оцінці поведінки та способу ведення справ банком врахував те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Аргументи учасників справи

У липні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить:

змінити мотивувальні частини рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року шляхом виключення з них певних фраз, а саме: "З врахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що "Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року", укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон", шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1, який є стороною письмового договору банківського вкладу є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654, ч. 2 ст. 1059 ЦК України" та "Доводи апеляційної скарги щодо правомірності Договору про переведення боргу № б/н від 17.11.2014 укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон", колегія суддів відхиляє, оскільки Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року", укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1, який є стороною письмового договору банківського вкладу, а тому є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654, ч. 2 ст. 1059 ЦК України" відповідно;

рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного судув частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди попередніх інстанцій безпідставно посилались як на докази, що начебто підтверджують факт укладення депозитних договорів, розмір заборгованості за вказаними договорами, наявність зобов`язань відповідача перед позивачем за вказаними договорами, на лист Національного банку України від 28 жовтня

2019 року № 18-007/55933/БТ з доданим до нього "Звітом про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на 01 квітня 2014 року у частині, що стосується контрагента ОСОБА_1, який не може підвереджувати вказаних фактів/обставин. Всі документи датовані першим півріччям 2014 року, тобто, до укладення договору переведення боргу, а в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б наявність заборгованості банку перед позивачем починаючи з 17 листопада 2014 року. При цьому матеріали справи містять належні, допустимі та достовірні докази, які підтверджують факт переведення банком боргу на користь ТОВ "ФК "Фінілон" на підставі договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року;

письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачеюощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Позивачем не було надано оригіналів депозитних договорів, оригіналів квитанцій, що свідчить про неможливість встановити факт внесення коштів за договорами і сам факт укладення договорів. З наданих копій квитанцій неможливо встановити наявність в них усіх обов`язкових реквізитів та їх відповідність нормам Інструкції про проведення касових операцій банками

в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від

01 червня 2011 року № 174;

суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, безпідставно встановив нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, неправильно застосувавши до спірних правовідносин положення статей 520, 654, 1059 ЦК України. Тому мотивувальні частини оскаржених рішень щодо встановлення факту нікчемності договору переведення боргу є необґрунтованими, а відповідні висновки підлягають виключенню з них;

внаслідок безпідставного встановлення судами факту нікчемності договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" суди фактично ухвалили судові рішення щодо неналежного відповідача - банку;

суди безпідставно встановили обставину списання АТ КБ "ПриватБанк" з рахунків ТОВ "ФК "Фінілон" коштів у розмірі 8 237 824 415,02 грн, тоді як було списано кошти у розмірі 16 928 520,00 грн, що має істотне значення для правильного вирішення справи;

суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для розірвання договорів, тобто вчинення відповідачем істотного порушення умов договорів як обов`язкової умови для задоволення відповідної позовної вимоги;

суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, неправильно визначив суму коштів, які підлягають стягненню з відповідача;

суди необґрунтованого нарахували та стягнули пеню на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Крім того, суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності під час визначення розміру пені;

суд першої інстанції безпідставно відмовив у закритті провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки існує судове рішення, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що заявлені у цій справі. Так, обґрунтовуючи таке клопотання відповідач зазначав, що в провадженні Комсомольського районного суду міста Херсона перебувала справа

№ 667/2290/15 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів за депозитним договором від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913. Рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона від 17 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 21 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

21 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі відмовлено;

суд першої інстанції допустив порушення процесуального права, оскільки треті особи у справі не були належним чином повідомлені про розгляд справи. Сторони повідомлялись про судове засідання, призначене на 16 березня

2020 року, проте фактично розгляд справи відбувся 17 березня 2020 року, коли і було ухвалене судове рішення. Апеляційний суд відповідні аргументи апеляційної скарги банку проігнорував, оцінки їм в оскарженому рішенні не надав. Крім того, під час апеляційного розгляду суд не повідомив належним чином про розгляд справи третю особу - Національний банк України;

суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо підсудності цієї справи. При цьому суд не врахував, що позивач штучно створив умови для підсудності цієї справи Дніпропетровському районному суду Дніпропетровської області, намагаючись приховати той факт, що справа за аналогічними позовними вимогами вже була предметом розгляду Комсомольського районного суду міста Херсона.

суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо строків виготовлення повного тексту судового рішення, належної оцінки доказів (довідки АТ КБ "ПриватБанк" від 22 січня 2020 року), правил об`єднання позовних вимог про розірвання договорів та стягнення коштів. Крім того, суд не надав належної оцінки зловживанням позивача і ТОВ "ФК "Фінілон" своїми процесуальними правами. Ці обставини також проігноровані апеляційним судом.

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 подав до суду обґрунтування правової позиції щодо наявності обставин та підстав, які свідчать про нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "ФК "Фінілон".

У листопаді 2020 року від ОСОБА_1 надійшло пояснення щодо касаційної скарги, в якому він просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

У вересні 2022 року від представника АТ КБ "ПриватБанк" надійшли пояснення, в яких зазначено, що підстав для висновку про нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "ФК "Фінілон" немає. Крім іншого, це підтверджується висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року в справі № 321/1260/19.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) та справи № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі поновлено.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2022 року письмові пояснення АТ КБ "ПриватБанк" залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження АТ КБ "ПриватБанк" зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня2019 року в справі № 591/678/16, від 12 вересня 2019 року

в справі № 234/3636/16-ц, від 05 червня 2019 року в справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 рокувсправі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року в справі

№ 757/18977/18-ц. Крім того, вказує, що судове рішення ухвалено судом з порушенням територіальної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 06 липня 2012 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" у місті Керч Автономної Республіки Крим укладено депозитний договір № SAMDN25000726967913 вклад "Стандарт" шляхом оформлення (мовою оригіналу): "Заявления № SAMDN25000726967913 На оформление вклада "Стандарт, 12 мес." з особовим рахунком по вкладу № НОМЕР_1 .

За умовами вказаного договору в цей же день ОСОБА_1 вніс на зазначений особовий рахунок грошові кошти у початковій сумі 49 999,99 дол. США строком на 12 місяців зі ставкою 10 % річних.

Протягом дії депозитного договору ОСОБА_1 додатково вніс ще 137 000,00 дол. США (13 серпня 2013 року позивач вніс 40 000,00 дол. США та 05 грудня

2013 року -97 000,00 дол. США), після чого загальна сума внесених позивачем грошових коштів на його особовий рахунок № НОМЕР_1 за вказаним договором становила 186 999,99 дол. США.

З дня укладення договору, а саме з 06 липня 2012 року до 06 липня 2013 року завершився його основний 12 місячний термін дії; потім з 06 липня 2013 року до

06 липня 2014 року розпочалась перша автоматична пролонгація дії зазначеного договору на тих же самих умовах (з урахуванням відповідних змін процентних ставок банку для відповідних типових депозитних договорів з 10 % на 9,25 %);

з 06 липня 2014 року до 06 липня 2015 року відбулася наступна пролонгація і так далі до дня звернення до суду. Станом березень 2014 року розмір належних

ОСОБА_1 коштів за вказаним договором становила 2 190 919,89 грн

у національній валюті (колонка № 15 Форми № 625), що у валюті договору

з урахуванням офіційного курсу Національного банку України станом на 31 березня 2014 року становить 199 999,99 дол. США. Зазначена сума повністю відповідає інформації у наданій суду представником відповідача у витязі з електронного додатку від 22 січня 2020 року, в якому сума основного вкладу теж становить 199 999,99 дол. США.

Станом на 01 квітня 2014 року розмір належних позивачу грошових коштів за зазначеним договором у національній валюті становив 2 204 800,68 грн (колонка № 18 Форми № 625) або у валюті договору 201 267,11 дол. США.

Крім цього, 06 липня 2012 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського рахунку № SAMDN11000065514269, за умовами якого на ім`я ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2 картка "Депозит картка" з терміном дії картки - 30 листопада 2014 року. Станом на

01 квітня 2014 року розмір належних позивачу грошових коштів за зазначеним договором згідно з Формою № 625 Національного банку України у національній валюті становив 49 889,32 грн (колонка № 15 Форми № 625), а у валюті -

4 554,19 дол. США.

Постановою Національного банку України від 19 березня 2003 року № 124, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2003 року за № 353/7674 та втратила чинність на підставі постанови Національного банку України від 01 березня 2016 року № 129, було затверджено Правила організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, в якій міститься форма

№ 625 (місячна) "Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку". Зазначена форма містить у собі відомості про усі істотні умови депозитних договорів контрагентів банку, загальний розмір зобов`язань банка за якими перевищує два мільйони гривень.

Згідно з відповіддю Національного банку України від 28 жовтня 2019 року

№ 18-007/55933/БТ з належним чином засвідченим "Звітом про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на 01 квітня 2014 року у частині, що стосується контрагента ОСОБА_1, встановлено, що це останній звіт відповідача та після 01 квітня 2014 року відповідач не надавав відповідні звіти до Національного банку України.

Відповідно до Постанови Національного банку України від 19 березня 2003 року

№ 124 усі банки України до 01 березня 2016 року повинні були надавати "Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625).

Досліджуючи наданий суду Національним банком України витяг зі "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) станом на 01 квітня 2014 року з врахуванням пояснень щодо заповнення цієї форми, суд першої інстанції встановив факт укладення та внесення грошових коштів

депозитним договором від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 вклад "Стандарт" 12 місяців з особовим рахунком за вкладом

№ НОМЕР_1 : у колонці № 3 "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) від 01 квітня 2014 року в графі "(код) номер контрагента/інсайдера банку" зазначений ідентифікаційний номер ОСОБА_1 - " НОМЕР_4"; у колонці № 9 вказаного Звіту зазначений номер "SAMDN25000726967913", тобто укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" депозитного договору; у колонці № 10 Звіту зазначена дата - "06.07.2013 року", тобто дата виникнення основного зобов`язання за договором № SAMDN25000726967913 з врахуванням того, що цей договір вже знаходиться на його першій автоматичній пролонгації; у колонці № 11 Звіту зазначено "06.07.2014 року" - дата кінцевого погашення зобов`язань, вона ж дата закінчення чергової автоматичної пролонгації договору з настанням якої знову розпочинається наступна автоматична пролонгація, а саме: з дня укладення договору 06 липня 2012 року до 06 липня 2013 року завершився його основний

12 місячний термін дії; потім з 06 липня 2013 року до 06 липня

2014 року розпочалася перша автоматична пролонгація дії зазначеного договору на тих же умовах (з урахуванням відповідних змін процентних ставок банку для відповідних типових депозитних договорів з 10 % на 9,25 %); з 06 липня 2014 року до 06 липня 2015 року відбулася наступна пролонгація і так далі до сьогоднішнього дня; у колонці № 12 Звіту зазначений код валюти договору "840" - долар США; у колонці № 13 Звіту зазначена процентна ставка "9,25", яка діяла під час першої автоматичної пролонгації договору, яка розпочалася відразу після завершення першого 12 місячного строку дії цього договору; у колонці № 15 Звіту зазначена "балансова вартість зобов`язання (основна сума)" - це розмір належних позивачу грошових коштів разом з нарахованими процентами за даним договором станом на дату повного місяця дії зазначеного договору у березні місяці 2014 року "06.03.2014 року" він становить "2 190 919,89" грн у національній валюті, що у валюті договору код валюти "840" з урахуванням офіційного курсу Національного банку України станом на 31 березня 2014 року становить "199 999,99" дол. США; у колонці № 17 зазначена "балансова вартість зобов`язання - нараховані витрати" - це проценти, нараховані з "06.03.2014 року" до "31.04.2014 року" включно (або до 01 квітня 2014 року), їх розмір становить "13 880,79" грн або у валюті договору "1 267,12" дол. США. У колонці № 18 Звіту зазначена "загальна сума зобов`язань банку" - це сума колонок № 15 та № 17 (сума вкладу разом з нарахованими процентами станом на 31 березня 2014 року включно (або станом до 01 квітня 2014 року), що становить "2 204 800,68" грн або у валюті договору 201 267,11 дол. США;

договором банківського рахунку від 06 липня 2012 року

№ SAMDN11000065514269 за картковим рахунком № НОМЕР_2 картка "Депозит картка" з терміном дії картки до 30 листопада 2014 року: у колонці № 3 "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) від 01 квітня 2014 року в графі "(код) номер контрагента/інсайдера банку" зазначений ідентифікаційний номер ОСОБА_1 - " НОМЕР_4"; у колонці № 9 зазначеного Звіту зазначений номер "SAMDN11000065514269", укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" договору банківського рахунку; у колонці

№ 10 Звіту зазначено "06.07.2012 року", тобто виникнення основного зобов`язання за договором № SAMDN11000065514269; у колонці № 12 Звіту зазначений код валюти договору "840" - долар США; у колонці № 13 Звіту напроти цього договору процентна ставка не зазначена, адже за картковим рахунком проценти не нараховуються; у колонці № 15 Звіту зазначена "балансова вартість зобов`язання (основна сума)" станом на березень місяць 2014 року, що становить "49 889,32" грн у національній валюті, або у валюті договору код валюти "840" з урахуванням офіційного курсу Національного банку України станом на 31 березня 2014 року - "4 554,19" дол. США; у колонці № 17 "балансова вартість зобов`язання - нараховані витрати" - не зазначена, адже нарахування процентів договором банківського рахунку не передбачено; у колонці № 18 Звіту зазначена "загальна сума зобов`язань банку" - це сума колонок № 15 та № 17 - вона є незмінною, оскільки проценти за договором банківського рахунку не нараховуються, та становить "49 889,32" грн у національній валюті, що у валюті договору код валюти "840" з урахуванням офіційного курсу Національного банку України станом на 31 березня 2014 року становить "4 554,19" дол. США.

В електронній банківській довідці-виписці "Справка № 4646777" ПАТ КБ "ПриватБанк" від 14 червня 2014 року, яка була оглянута та зафіксована судом, розмір коштів на зазначеному картковому рахунку є незмінним - "4 554,19" дол. США (картковий рахунок № НОМЕР_2, картка "Депозит картка" (термін дії картки до 30 листопада 2014 року). Після завершення терміну дії зазначеної картки з 01 грудня 2014 року, залишок коштів на картковому рахунку зараховується на рахунок за вкладом "На вимогу", тому за користування грошовими коштами, які раніше обліковувалися на картковому рахунку, за період з 01 грудня 2014 року до 03 квітня 2017 року (включно) застосовується ставка 1 % річних за вкладом "На вимогу", а з 04 травня 2017 року (включно) до 16 березня 2020 року - процентна ставка 0,01 % річних за вкладом "До запиту".

Згідно з відповіддю ПАТ КБ "ПриватБанк" від 05 червня 2014 року

№ 20.1.0.0.0/7-20140611/2855 банк повідомив позивача про наступне: "На Ваш запит від 05.06.2014 року повідомляємо, що ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"

14.06.2014 року направив вам посилання на довідку про залишки на рахунках клієнту по смс на номер НОМЕР_5 Клієнту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Найближчим часом, Клієнта буде повідомлено письмово про подальші дії щодо вкладу".

Згідно з відповіддю ПАТ КБ "ПриватБанк" від 14 липня 2014 року

№ 20.1.0.0.0/7-20140627/700 щодо звернення ОСОБА_1 від 27 червня 2014 року з вимогою про надання довідки за його рахункам банк повідомив позивача, що довідку про залишки на рахунках у Кримському РУ ПАТ КБ "ПриватБанк" позивач може роздрукувати, перейшовши за посиланням: https://bit.ly/1pVUVFm.

На виконання ухвали про забезпечення доказів суд першої інстанції дослідив докази шляхом їх фіксації за місцем їх знаходження у мережі Інтернет, зокрема за вказаною позивачу банком електронною адресою зберігання доказів (https://bit.ly/1pVUVFm) суд оглянув оригінал електронної довідки про стан банківських рахунків ОСОБА_1 станом на 14 червня 2014 року. Відповідно до цієї довідки розмір належних позивачу грошових коштів у порівнянні з наданим Національним банком України розміром належних позивачу грошових коштів станом на 01 квітня 2014 року не змінився.

Позивачу в електронному вигляді були надані довідки від 13 травня 2014 року та від 14 червня 2014 року, які підписані шляхом використання факсимільного відтворення підпису уповноваженого представника банку та печатки банку за допомогою засобів електронного копіювання, тому вона згідно з Умовами та правилами має статус оригіналу та юридичну силу.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

17 жовтня 2019 року витребувано в АТ КБ "ПриватБанк" оригінали вказаних електронних доказів, оскільки саме відповідач є їх власником та вони повинні зберігатися на електронних серверах банку. Відповідач вимоги вказаної ухвали суду не виконав у зв`язку з тим, що внаслідок анексії Автономної Республіки Крим банк не має доступу до своїх даних та майна, тому не може надати суду витребуванні докази.

Суд першої інстанції також дослідив електронні докази за місцем їх знаходження на офіційному сайті АТ КБ "ПриватБанк" https://privatbank.ua "Повний договір" (актуальний станом на 01 липня 2012 року), який також був актуальним станом на 06 липня 2012 року та містить у своєму змісті чинні на той час Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк" на 657 сторінках, розміщений у форматі pdf на офіційному сайті АТ КБ "ПриватБанк" https://privatbank.ua/terms у розділі архів договорів. Він містить наступний пункт умов та правил укладання депозитних договорів, а саме: "п. 2.6.9.13 Цей договір набирає чинності з дня його підписання. Дія договору припиняється з виплатою КЛІЄНТУ всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов цього договору".

Відповідач у своїх письмових поясненнях посилається на положення пункт 1.1.7.58 та пункт 1.1.7.59 Умов та Правил надання банківських послуг у редакції від 01 червня 2014 року у яких, зокрема, містяться наступні пункти:

"1.1.6.4. Зміни, внесені в Умови та правила діють з моменту їх публікації на сайті, але не пізніше підтвердження змін діями Клієнта щодо використання послуг Банку.

2.2.1.23. Угода про розміщенні вкладу набирає чинності з дня підписання Заяви і припиняється з виплатою Клієнту всієї суми вкладу разом з процентами, що належать відповідно до умов вкладу. При оформленні депозитів за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування, ця угода набирає чинності з дня подачі дистанційного розпорядження (заявки) на відкриття депозитного рахунку. Дія угоди припиняється з виплатою Вкладнику всієї суми вкладу разом з процентами, що належать відповідно до умов цієї угоди.

3.6.3.6.3. БАНК зобов`язаний:

3.6.3.6.3.2. Забезпечити повну схоронність коштів КЛІЄНТА".

Згідно розпорядження "Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг" від 20 липня 2017 року № 3270 вбачається, що згідно наданих Товариством виписок по рахунку № НОМЕР_6 ТОВ "ФК "Фінілон" за період з 17 листопада 2014 року до 31 грудня 2014 року отримало від банку згідно з "договором о переводе долга" грошові кошти у загальній сумі 8 237 824 415,02 грн. Зазначені кошти, які переховані на рахунок ТОВ "ФК "ФІНІЛОН", були залучені ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі депозитних договорів укладених як з фізичними так і з юридичними особами. 18 листопада 2014 року,

10 квітня 2015 року, 21 квітня 2015 року, 28 квітня 2015 року, 29 квітня 2015 року, 07 травня 2015 року, 22 травня 2015 року, 29 травня 2015 року, 26 червня 2015 року, 07 серпня 2015 року, 08 вересня 2015 року, 16 вересня 2015 року, 30 вересня

2015 року, 01 жовтня 2015 року, 22 жовтня 2015 року, 20 листопада 2015 року,

30 листопада 2015 року, 23 грудня 2015 року, 18 січня 2016 року, 29 січня 2016 року, 29 лютого 2016 року, 31 березня 2016 року, 23 травня 2016 року, 31 серпня

2016 року, 01 вересня 2016 року, 25 листопада 2016 року, 05 грудня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" укладені "Дополнительные соглашение к Договору перевода долга". Згідно з умовами, зазначених в "Дополнительных соглашений к Договору о переводе долга" сторони дійшли згоди: "1. Исключить из перечня обязательств, переведенных Стороне - 2 согласно договора о переводе долга, обязательства по выплате денежных средств, возникших на основании депозитных договоров и договоров банковского обслуживания, согласно списка (Приложение 1 к Дополнительным соглашениям)… ТОВ "ФК "Фінілон" не отримувало в Нацкомфінпослуг ліцензії щодо діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Таким чином, ТОВ "ФК "Фінілон" опосередковано через ПАТ КБ "ПриватБанк", залучило від фізичних осіб грошові кошти, розміщенні останніми на депозитних рахунках в банку, та зобов`язалось залучені кошти в наступному повернути вкладникам - фізичним особам, не маючи на то відповідного дозволу/ліцензії. Окрім вказаного в звітних даних, які надавались до Нацкомфінпослуг, ТОВ "ФК "Фінілон" не відображались данні (інформація) щодо залучення ТОВ "ФК "Фінілон" фінансових активів від фізичних осіб із зобов`язаннями щодо наступного їх повернення, а також щодо залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов`язаннями щодо наступного їх повернення, що свідчить про надання до Нацкомфінпослуг недостовірних звітних даних".

Відповіддю ТОВ "ФК "Фінілон" від 13 березня 2020 року № 08 та листом ПАТ КБ "ПриватБанк" від 30 березня 2016 року №20.1.0.0.0/-20160313/625 спростовується пояснення представника АТ КБ "ПриватБанк", що з 17 листопада 2014 року кошти усіх "кримських" вкладників ПАТ КБ "ПриватБанк", зокрема і кошти належні ОСОБА_1, залишилися на рахунках ТОВ "ФК "Фінілон" та не були примусово списані назад на рахунки ПАТ КБ "ПриватБанк" під час націоналізації банку.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

Рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона від 17 листопада

2015 року в справі № 667/2290/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 21 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів за депозитним договором від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 відмовлено.

У рішенні Комсомольського районного суду міста Херсона від 17 листопада

2015 року в справі № 667/2290/15 встановлено, що 06 липня 2012 року

ОСОБА_1 уклав з ПАТ КБ "ПриватБанк" договір банківського вкладу "Стандарт 12 мес.". 06 липня 2013 року вказаний договір був пролонгований до 06 липня

2014 року. Своїми заявами від 27 червня 2014 року та 08 липня 2014 року він повідомив, що бажає отримати суму вкладу та відсотки повністю та не пролонгує договір банківського вкладу. Однак, отримав відмову в отриманні грошей з мотивуванням, що рахунки позивача заблоковані. Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 201 571,22 дол. США за вкладом та 4 554,19 дол. США за нарахованими відсотками. Намагаючись врегулювати спір в досудовому порядку та отримати роз`яснення він звернувся до Національного банку України, проте вказана установа не змогла посприяти йому у відновленні нарахування відсотків, поверненню коштів за договором банківського вкладу та переведенні обслуговування його вкладу за місцем його постійного проживання. Тому він звернувся до суду з позовом. Також зазначив, що за весь час невиконання відповідачем своїх зобов`язань йому були завдані моральні страждання, які він оцінює у 5 000,00 доларів США. Крім того, з відповідача також підлягає стягненню пеня за порушення грошового зобов`язання, 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання та інфляційні втрати.

Позиція Верховного Суду

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність нікчемності договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року № б/н

При відхиленні доводів банку про те, що ТОВ "ФК "Фінілон" повинно повертати грошові кошти замість банку суди вважали, що будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. З врахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року № б/н, укладений між банком та ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника

ОСОБА_1, який є стороною договорів банківського вкладу, є нікчемним.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком судів з таких підстав.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України (435-15) закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що: "доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ "ФК "Фінілон" укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон", а тому саме АТ КБ "ПриватБанк"

є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах".

У справі, що переглядається:

суди не звернули увагу, що нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками;

суди не врахували, що відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу;

суди встановили, що позивач не надавав згоди на переведення боргу, а тому саме банк є належним відповідачем.

За таких обставин колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано констатували нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року № б/н. Тому мотивувальні частини оскаржених судових рішень в означеній частині підлягають зміні у спосіб виключення з них відповідних висновків.

Щодо розірвання депозитного договору від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 вклад "Стандарт" 12 місяців

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що "у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України (435-15) досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків".

У справі, що переглядається:

суди встановили, що депозитний договір від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 вклад "Стандарт" 12 місяців укладено шляхом оформлення (мовою оригіналу): "Заявления № SAMDN25000726967913 На оформление вклада "Стандарт, 12 мес.". Відповідно до пункту 5 вказаної заяви ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становлять між ОСОБА_1 і ПАТ "КБ "ПриватБанк" договір про надання банківських послуг;

пункт 2.3.3.1 Умов та Правил надання банківських послуг у редакції, чинній на час підписання позивачем Заяви від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913, в частині положень щодо вкладу "Стандарт" містили умову про те, що сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору;

27 червня 2014 року позивач вперше звернувся до банку з заявою, в якій повідомив, що бажає отримати суму вкладу та відсотки повністю і не пролонгує договір банківського вкладу. Проте ОСОБА_1 отримав відмову в отриманні грошей з мотивуванням, що його рахунки заблоковані. Обставини, щодо звернення позивача з вимогою про повернення вкладу також встановлено рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона від 17 листопада 2015 року в справі № 667/2290/15, яке набрало законної сили, а також визнаються банком у запереченнях (т. 1, а. с. 172);

суди зробили помилковий висновок про те, що депозитний договір від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 не є розірваним з 29 червня 2014 року на письмову вимогу вкладника, оскільки, на їх переконання, таке звернення є необхідною, але не достатньою умовою розірвання договору з врахуванням положень пункту 2.2.1.23 Умов та Правил надання банківських послуг, які були досліджені судом на офіційному сайті банку;

оскільки суди не врахували, що депозитний договір від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913, укладений між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк", є розірваним з 29 червня 2014 року, вони помилково задовольнили позовну вимогу про розірвання цього договору.

Тому оскаржені рішення у цій частині належить скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору банківського вкладу від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913.

Щодо стягнення суми депозитного вкладу і суми розміщеної на банківському рахунку

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися "майновими правами" і, відповідно, "майном" у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року).

Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять "майно", яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Протоколу №1 і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 2 липня 2002 року).

Тлумачення частини третьої статті 1060 ЦК України свідчить, що банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за вкладом із спливом строку, який встановлений у договорі банківського строкового вкладу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16-ц (провадження № 61-22658св18) зазначено, що: "укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року в справі № 202/5076/19 (провадження № 61-7907св20) зазначено, що "у наданому "Звіті про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на 01 квітня 2014 року міститься інформація про діючі станом на 01 квітня 2014 року депозитні договори, які укладені з позивачем та які є предметом його позову. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції зробив висновок про те, що "Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) ПАТ КБ "ПриватБанк", виписки банку за депозитними договорами та довідка банку ("Справка № 5055355") від 08 травня 2014 року є доказами укладення депозитних договорів та внесення позивачем грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки вкладника. До подібних правових висновків щодо застосування "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) ПАТ КБ "ПриватБанк", як підтвердження наявності договірних правовідносин, свідчить численна судова практика Верховного Суду, викладена, зокрема, у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі № 201/13102/14, провадження № 61-16248св18; від 05 грудня 2018 року у справі № 201/10374/14, провадження № 61-12093св18 та інші. У зв`язку з викладеним висновок апеляційного суду про те, що позивач не довів факту укладення з Банком депозитних договорів є передчасним і не ґрунтується на нормах права, а доводи Банку в цій частині є непослідовними й взаємосуперечливими наданим доказам".

У справі, що переглядається, суди встановили, що на вимогу позивача

ОСОБА_1 кошти за депозитним договором і договором банківського рахунку банком не повернуто, що не оспорювалося відповідачем.

Встановивши, що сума депозиту станом на 01 квітня 2014 року становила 201 267,11 дол. США, а сума за договором банківського рахунку, на який зараховувались проценти за депозитним договором, - 4 554,19 дол. США, не були повернуті на вимогу позивача, суди зробили правильний висновок про стягнення суми вкладу за депозитним договором та суми за договором банківського рахунку на користь позивача.

Щодо стягнення процентів за депозитним договором від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 за період з 01 квітня 2014 року до 29 червня 2014 року

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частина п`ята статті 1061 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

"в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом "на вимогу" відповідно до вимог статті 1070 ЦК України";

"в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн) суди мали відмовити".

У справі, що переглядається:

27 червня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ "Приват Банк" із вимогою про повернення вкладу за договором від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 і договір депозиту вважається розірваним з 29 червня 2014 року;

позивач має право на стягнення процентів за період з 01 квітня 2014 року до 29 червня 2014 року в розмірі 4 590,54 дол. США (201 267,11 дол. США х 90 днів / 365 х 9,25 % /100 %);

оскільки договір депозиту є розірваними з 29 червня 2014 року, суди не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 30 червня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За таких обставин суди зробили помилковий висновок про стягнення процентів за період з 30 червня 2014 року до 16 березня 2020 року в розмірі 65 119,60 дол. США (69 710,14 дол. США - 4 590,54 дол. США). Тому в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 30 червня 2014 року до 16 березня 2020 рокув розмірі 65 119,60 дол. США належало відмовити.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу береться прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні.

У справі, що переглядається:

позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 26 грудня 2019 року просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь: 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за депозитним договором від 06 липня

2012 року № SAMDN25000726967913 на підставі частини другої статті 625 ЦК України у валюті договору в межах позовної давності за останні три повні роки до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору; 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором банківського рахунку від 06 липня 2012 року № SAMDN11000065514269 на підставі частини другої статті 625 ЦК України у валюті карткового рахунку в межах позовної давності за останні три повні роки до дня ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів;

установивши, що банк порушив грошове зобов`язання за наведеними вище договорами, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення на користь позивача 3 % річних від прострочених сум: за депозитним договором від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 у валюті договору у межах позовної давності за останні три повні роки з 16 березня 2017 року до

16 березня 2020 року (дата ухвалення судового рішення) в розмірі 18 114,03 дол. США (201 267,11 дол. США х 3 (роки) х 3 %/100 %); за договором банківського рахунку від 06 липня 2012 року № SAMDN11000065514269 у валюті картки у межах позовної давності за останні три повні роки з 16 березня 2017 року до

16 березня 2020 року (дата ухвалення судового рішення) в розмірі 409,88 дол. США (4 554,19 дол. США х 3 (роки) х 3 %/100 %).

Щодо позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"

У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що: "пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ (1023-12) , а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені".

У справі, що переглядається:

депозитний договір від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 та договір банківського рахунку від 06 липня 2012 № SAMDN11000065514269, на який зараховувались проценти за вказаним депозитним договором, вважаються розірваними з 29 червня 2014 року на письмову вимогу вкладника;

позивач просив стягнути із банку на його користь неустойку (пеню) в національній валюті за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за: депозитним договором від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 у межах позовної давності за останній повний рік до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору (16 березня 2020 року); за договором банківського рахунку від 06 липня 2012 року № SAMDN11000065514269 в межах позовної давності за останній повний рік до дня ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів (16 березня 2020 року);

за таких обставин відсутні підстави для стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", нарахованої в межах позовної давності за останній повний рік до дня ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів, оскільки у зв`язку з розірванням договору банківського вкладу та договору банківського рахунку з 29 червня 2014 року, на який зараховувались проценти за депозитним договором, за письмовою вимогою вкладника між сторонами припинено правовідносини за цими договорами, тому частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини. Суди наведеного не врахували та зробили помилковий висновок про наявність підстав для часткового задоволення цих позовних вимог;

у зв`язку з викладеним у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за: депозитним договором від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 у межах позовної давності за останній повний рік до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору; за договором банківського рахунку від 06 липня 2012 року

№ SAMDN11000065514269 в межах позовної давності за останній повний рік до дня ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів належить відмовити.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача на розгляд справи з порушенням правил територіальної підсудності, оскілки за частиною п`ятою статті 28 ЦПК України позов про захист прав споживачів може пред`являтись за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача. У даному випадку спір подано та розглянуто судом за наведеним правилом, тобто судом відповідно до місця перебування позивача (проживання в орендованій квартирі в місті Дніпропетровську), що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, за змістом частини другої статті 411 ЦПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) може бути скасоване з направленням справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю лише у випадку, коли скаржник довів, що не заявив у суді першої інстанції про непідсудність справи з поважних причин.

Під час розгляду справи відповідач не заявляв про її непідсудність відповідному суду, а отже такі доводи на стадії касаційного перегляду справи є безпідставними та не можуть враховуватись.

Колегія суддів також відхиляє аргументи відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тобто, підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що "необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підстави позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, постановленого у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, випливає із сутності законної сили та обов`язковості такого судового рішення".

Рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона від 17 листопада

2015 року в справі № 667/2290/15 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів за депозитним договором від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 21 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог.

Встановивши, що позов у цій справі має принципово інші підстави позову (обставини справи), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі. Такий висновок є правильним, оскільки у попередній справі на відміну від справи, що розглядається, позивач не посилався як на підставу позову на наявність "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) ПАТ КБ "ПриватБанк", яким підтверджується виникнення між сторонами правовідносин, що випливають з договору банківського вкладу.

Не підлягають врахуванню також доводи касаційної скарги про те, що всупереч нормам процесуального права суд апеляційної інстанції не повідомив належним чином третю особу в справі - Національний банк України.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Оскільки банк обґрунтовує касаційну скаргу доводами про те, що відсутні відомості про повідомлення Національного банку України про розгляд справи в апеляційному суді, а вказана третя особа з касаційною скаргою до Верховного Суду не зверталися, наведені доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі

№ 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21), у постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від

23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20),

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року в справі № 202/5076/19 (провадження № 61-7907св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу слід задовольнити частково;

судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк"про стягнення на його користь:

- за депозитним договором від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 (вклад "Стандарт"): суми вкладу разом з нарахованими процентами у валюті договору, підтверджену Національним банком України у витязі зі "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) станом на 01 квітня 2014 року, в розмірі 201 267,11 дол. США; процентів за період з 01 квітня 2014 року до 29 червня 2014 року в розмірі 4 590,54 дол. США; 3 % річних від простроченої суми у межах позовної давності за останні три повні роки з 16 березня 2017 року до 16 березня 2020 року в розмірі 18 114,03 дол. США;

- за договором банківського рахунку від 06 липня 2012 року

№ SAMDN11000065514269: суму коштів, які обліковувалися на картковому рахунку № НОМЕР_3 (скорочено № НОМЕР_2 ) картка "Депозит картка" (термін дії картки до 30 листопада 2014 року) у розмірі, підтвердженому Національним банком України у витязі зі "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) станом на 01 квітня 2014 року в розмірі 4 554,19 дол. США; 3 % річних за порушення грошового зобов`язання шляхом блокування карткового рахунку у межах позовної давності за останні три повні роки з 16 березня 2017 року до 16 березня 2020 року в розмірі 409,88 дол. США - залишити без змін;

судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк"про:

- розірвання депозитного договору № SAMDN25000726967913 (вклад "Стандарт"), укладеного 06 липня 2012 року між ОСОБА_1 і АТ КБ "ПриватБанк";

- стягнення процентів за депозитним договором від 06 липня

2012 року № SAMDN25000726967913 (вклад "Стандарт"), укладеного між ОСОБА_1 і АТ КБ "ПриватБанк", за період з 30 червня 2014 року до 16 березня 2020 року в розмірі 65 119,60 дол. США;

- стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за договором від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 (вклад "Стандарт") та за договором від 06 липня

2012 року № SAMDN11000065514269 в межах позовної давності за останній повний рік до дня ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів

(з 16 березня 2019 року до 16 березня 2020 року) в розмірі 5 250 857,63 грн та у розмірі 118 814,26 грн відповідно;

- розподіл судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи у суді першої і апеляційної інстанції, - скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити та здійснити новий розподіл судових витрат;

мотивувальні частини оскаржених судових рішень щодо зазначення про нікчемність договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року № б/н, укладений між банком та ТОВ "ФК "Фінілон" змінити у спосіб виключення з них відповідних висновків.

Щодо поновлення виконання оскаржуваного судового рішення

Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року зупинено виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, виконання вказаного судового рішення у нескасованій частині підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінюєрішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із цим позовом позивач судовий збір не сплачував, посилаючись на те, що є споживачем, який на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням його прав.

Суди зробили помилковий висновок, що між банком та позивачем існують споживчі правовідносини, оскільки не врахували, що такі правовідносини припинені у зв`язку з розірванням договорів за вимогою позивача та існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія норм Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , тому позивач не звільнений від сплати судового збору.

АТ КБ "ПриватБанк" оскаржувало рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог на суму 12 936 925,92 грн (290 055,35 дол. США (еквівалент станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції за курсом Національного банку України 26,089 грн за 1 дол. США становить 7 567 254,03 грн) + 5 369 671,89 грн). Під час подання апеляційної скарги банк сплатив 14 407,50 грн, а за подання касаційної скарги - 19 210,00 грн.

За результатами касаційного перегляду справи рішення судів попередніх інстанцій в оскаржених частинах скасовані частково та стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача 5 972 704,75 грн, що еквівалентно 228 935,75 дол. США станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції за курсом Національного банку України 26,089 грн за 1 дол. США). Таким чином, вимоги касаційної скарги задоволено на 53,8 % (100 % - (5 972 704,75 грн / 12 936 925,92 грн х 100 %) від оскаржених позовних вимог. Тому з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги 7 751,24 грн (14 407,50 грн х 53,8 %), а за подання касаційної скарги - 10 334,98 грн (19 210,00 грн х 53,8 %), а у загальному розмірі 18 086,22 грн.

Звертаючись з позовом до суду позивач просив стягнути 13 502 254,42 грн (294 167,10 дол. США (еквівалент станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції за курсом Національного банку України 26,089 грн за 1 дол. США становить 7 674 525,47 грн) + 5 827 728,95 грн). Його позовні вимоги за результатом касаційного перегляду задоволено на 44,2 %.

Позивач за подання заяви про забезпечення доказів позивач сплатив судовий збір у розмірі 384,20 грн. Тому на його користь з АТ КБ "ПриватБанк" підлягає судовий збір, пов`язаний з розглядом справи, у розмірі 169,82 грн.

Таким чином, на підставі взаємозаліку відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача належить стягнути судовий збір за подання апеляційної і касаційної скарги загальному у розмірі 17 916,40 грн (18 086,22 грн - 169,82 грн).

Крім того, ураховуючи максимальну суму судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою в 2019 році (9 605,00 грн), відсоток задоволених вимог ОСОБА_1 (44,2 %), а також той факт, що позивач не звільнений від сплати судового збору, з нього належить стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 4 245,41 грн за розгляд справи судом першої інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

17 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"про стягнення на його користь:

за депозитним договором від 06 липня 2012 року № SAMDN25000726967913 (вклад "Стандарт"): суми вкладу разом з нарахованими процентами у валюті договору, підтверджену Національним банком України у витязі зі "Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку" (форма № 625) станом на 01 квітня 2014 року, в розмірі 201 267,11 дол. США; процентів за період з 01 квітня 2014 року до 29 червня 2014 року в розмірі 4 590,54 дол. США; 3 % річних від простроченої суми у межах позовної давності за останні три повні роки

з 16 березня 2017 року до 16 березня 2020 року в розмірі 18 114,03 дол. США;

за договором банківського рахунку від 06 липня 2012 року

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про:

розірвання депозитного договору № SAMDN25000726967913 (вклад "Стандарт"), укладеного 06 липня 2012 року між ОСОБА_1 і Акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк";

стягнення процентів за депозитним договором від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 (вклад "Стандарт"), укладеного між ОСОБА_1 і Акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", за період з 30 червня 2014 року до 16 березня 2020 рокув розмірі 65 119,60 дол. США в розмірі 65 119,60 дол. США;

стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за договором від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 (вклад "Стандарт") та за договором від 06 липня

(з 16 березня 2019 року до 16 березня 2020 року) в розмірі 5 250 857,63 грн та у розмірі 118 814,26 грн відповідно;

розподіл судових витрат під час розгляду справи у суді першої і апеляційної інстанції скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про:

стягнення процентів за депозитним договором від 06 липня 2012 року

№ SAMDN25000726967913 (вклад "Стандарт") та за договором від 06 липня

(з 16 березня 2019 року до 16 березня 2020 року) в розмірі 5 250 857,63 грн та у розмірі 118 814,26 грн відмовити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року змінити, виключивши із їх мотивувальних частини речення: "З врахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що "Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року", укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон", шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1, який є стороною письмового договору банківського вкладу є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654, ч. 2 ст. 1059 ЦК України"; "Доводи апеляційної скарги щодо правомірності Договору про переведення боргу № б/н від 17.11.2014 укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон", колегія суддів відхиляє, оскільки Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року", укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1, який є стороною письмового договору банківського вкладу, а тому є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654, ч. 2 ст. 1059 ЦК України".