Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 754/10827/20

провадження № 61-13136св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 11 листопада 2016 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 1 533 720,00 грн, що еквівалентно 60 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладання договору, строком до 12 години ранку 11 березня 2017 року.

11 листопада 2016 року між сторонами також був укладений додатковий договір до договору позики, умовами якого передбачено право позикодавця на отримання відсотків, що становлять 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Сторони узгодили, що погашення позики та процентів відбувається відповідно до графіка розрахунків платежів, що є невід`ємною частиною договору позики.

11 листопада 2016 року між сторонами укладено договір іпотеки.

Крім того, в забезпечення умов договору позики 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 виступила поручителем та зобов`язалась у повному обсязі відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2, що випливають з договору позики від 11 листопада 2016 року.

Вказував, що з огляду на те, що ОСОБА_2 не здійснював своєчасно встановлені договором позики платежі щодо погашення позики і відсотків, відповідачам неодноразово вручались та надсилались претензії, які залишилися невиконаними.

Оскільки грошові кошти до цього часу не повернуті, позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути солідарно з відповідачів відсотки за користування позикою у розмірі 1 449 365,40 грн, пеню у розмірі 7 829 333,86 грн, інфляційні втрати у розмірі 629 667,48 грн, 3 % річних у розмірі 419 923,90 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:

- відповідач ОСОБА_2 на виконання умов договору позики належним чином виконав прийняті на себе зобов`язання щодо сплати відсотків за користування позикою в розмірі і строки, встановлені договором позики, у межах погодженого сторонами строку кредитування, за період із дня отримання позики з 11 листопада 2016 року до 11 березня 2017 року на рівні 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики;

- вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені на тіло позики та пені на нараховані відсотки заявлені поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення пені;

- позичальник отримав позику в іноземній валюті та здійснював повернення коштів також у цій валюті, а тому правові підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних втрат відсутні;

- в охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте позовні вимоги у частині стягнення 3 % річних ОСОБА_1 обґрунтовував саме умовами договору позики, а не нормами частини другої статті 625 ЦК України. Строк дії договору позики закінчився 11 березня 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Апеляційний суд визнав правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, однак не погодився із мотивами такої відмови.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- заявляючи вимоги про стягнення відсотків за користування позикою у розмірі 1 449 365,40 грн, позивач визначив період стягнення з 05 березня 2019 року до 05 грудня 2020 року. З урахуванням вимог статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У справі, яка переглядається, сторони договору позики погодили строк його дії до 11 березня 2017 року. Будь-які додаткові договори про продовження строку дії договору позики у матеріалах справи відсутні. Таким чином, строк, на який була надана позика, сплинув, а тому відсотки за користування позикою за період із 05 березня 2019 року до 05 грудня 2020 року нараховані поза межами строку кредитування, а, отже, така позовна вимога задоволенню не підлягає. Суд першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування позикою виходив із того, що ОСОБА_2 на виконання умов договору позики належним чином виконав прийняті на себе зобов`язання щодо сплати відсотків за користування позикою в розмірі і строки, встановлені договором позики, у межах погодженого сторонами строку кредитування, за період з дня отримання позики з 11 листопада 2016 року до 11 березня 2017 року на рівні 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Разом з тим, такий висновок є передчасним, не підтверджений жодними доказами та обставини щодо виконання відповідачем обов`язку зі сплати відсотків за користування позикою у межах дії договору не є предметом розгляду у цій справі, оскільки стягнення відсотків за користування позикою в межах строку кредитування розглядається в межах справи № 754/16771/17;

- щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів пені, нарахованої на тіло позики та пені на проценти, колегія виходить з такого. Як установлено при розгляді справи, відповідно до умов договору позики, вона надається строком на 4 фактичних місяці від дати отримання позичальником позики. Позичальник зобов`язався повернути позику готівкою, що еквівалентно 60 000,00 доларів США, та сплатити відсотки у строк до 11 березня 2017 року. З огляду на викладене, позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів стосовно договору позики від 11 листопада 2016 року починаючи з 11 березня 2017 року, а тому він мав право звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідачів пені у строк до 11 листопада 2018 року, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Крім того, 11 грудня 2017 року позивач звертався до суду з позовом за тим же договором від 11 листопада 2016 року про стягнення з відповідачів боргу у розмірі 26 434 831,64 грн, що складається, у тому числі, з тіла кредиту, боргу за відсотками, інфляційних втрат, штрафу у розмірі 50 %. При цьому з позовними вимогами про стягнення з відповідачів неустойки (штрафу, пені) ОСОБА_1 не звертався. Зважаючи на викладені обставини, з урахуванням заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені на тіло позики у зв`язку із пропуском позовної давності. Вимоги про стягнення пені на нараховані відсотки є необґрунтованими з огляду на те, що судом під час розгляду справи було встановлено, що відсотки позивачем нараховані поза межами строку кредитування, а, отже, якщо відсутні підстави для стягнення відсотків, позовні вимоги про стягнення нарахованої на ці відсотки пені також не підлягають задоволенню;

- позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає;

- вимоги про стягнення 3 % річних є також необґрунтованими. Відповідно до пункту 4 договору позики від 11 листопада 2016 року позичальник у разі прострочення ним грошового зобов`язання на вимоги позикодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних від простроченої суми. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів солідарно 3 % річних відповідно до пункту 4 абзацу 2 договору позики. У грудні 2020 року представник позивача ОСОБА_4 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, до якої долучив новий розрахунок заборгованості та в якому в частині розрахунку заборгованості 3 % річних у дужках зазначив посилання на статтю 625 ЦК України. Разом з тим, із заявою про зміну підстав позову сторона позивача під час розгляду справи не зверталась. У заяві про збільшення позовних вимог, поданій представником позивача 08 грудня 2020 року, останній мав процесуальне право лише збільшити суму (розмір) заборгованості, а не змінювати підстави позову, зокрема в частині вимог про стягнення 3 % річних.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині стягнення 3 % річних у розмірі 419 923,90 грн і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції представник ОСОБА_1 зазначає, що:

- апеляційний суд безпідставно не застосував положення частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин і не стягнув 3 % річних від простроченої суми, формально пославшись на те, що позивач обґрунтовував цю вимогу порушенням умови пункту 4 договору позики;

- при відмові у задоволенні означеної вимоги не було враховано, що у грудні 2020 року представник позивача подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, до якої долучив новий розрахунок заборгованості та в якому в частині розрахунку заборгованості 3 % річних у дужках зазначив посилання на статтю 625 ЦК України;

- крім того, стягнення 3 % річних у позовній заяві чітко обґрунтовано саме частиною другою статті 625 ЦК України та статтею 1050 ЦК України;

- зміст пункта 4 договору позики дублює частину другу статті 625 ЦК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з відмовою судів попередніх інстанцій у стягненні 3 % річних, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржені рішення та постанова у частині вирішення інших позовних вимог касаційному перегляду не підлягають.

Короткий зміст відзиву

У листопаді 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновку судів про відсутність підстав для стягнення на користь позивача 3 % річних відповідно до пункту 4 договору позики. Суди правильно вказали, що заява про збільшення позовних вимог, яку подав представник позивача, не є тотожною заяві про зміну предмета позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 1 533 720,00 грн, що еквівалентно 60 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладання договору. Договором позики передбачено строк повернення позики до 12 години ранку 11 березня 2017 року.

11 листопада 2016 року між сторонами також був укладений додатковий договір до договору позики, умовами якого передбачено право позикодавця на отримання процентів, що становлять 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Погашення позики та процентів відбувається у відповідності до графіку розрахунків платежів, що є невід`ємною частиною договору позики.

Того ж дня, 11 листопада 2016 року, сторони уклали договір іпотеки. Крім того, в забезпечення умов договору позики 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 виступила поручителем та зобов`язалась в повному обсязі відповідати по зобов`язаннях ОСОБА_2, що випливають з договору позики від 11 листопада 2016 року.

У пункті 3.1 додаткового договору до договору позики від 11 листопада 2016 року встановлено право позикодавця на отримання відсотків, що становить 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Відсотки нараховуються за фактичне число календарних днів користування позикою за виключенням дня отримання грошей та включаючи дату їх повернення.

Відповідно до пункту 3.02 договору нарахування процентів за цим договором здійснюється з урахуванням числа днів у календарному році. Кількість днів у році приймається за 360.

Згідно з пунктом 4 договору позики від 11 листопада 2016 року у разі несвоєчасного виконання зобов`язання позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 2 % від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.3 додаткового договору до договору позики у разі несвоєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого Графіком розрахунків, позикодавець нараховує, а позичальник зобов`язується сплатити пеню в розмірі 3 % за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу.

У зв`язку з невиконанням відповідачем у повному обсязі умов договору позики позивач звертався до суду з позовом про стягнення боргу, який рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року у справі № 754/16771/17 задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача неповернуту позику у розмірі 1 533 720,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 294 474,24 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року частково скасовано, а саме відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, стягнуто з відповідачів на користь позивача 6 142 280,00 грн, з яких проценти за користування позикою - 1 875 279,44 грн, 3 % річних - 91 140,76 грн, пеня - 3 409 000,00 грн, штраф - 766 860,00 грн.

При зверненні зі цим позовом ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 відсотки за користування позикою у розмірі 1 449 365,40 грн, пеню у розмірі 7 829 333,86 грн, інфляційні втрати у розмірі 629 667,48 грн, 3 % річних у розмірі 419 923,90 грн.

Відповідач у відзиві від 13 жовтня 2020 року (т. 1, а. с. 61-72) заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 204/3530/17 (провадження № 61-10592св20) зазначено: "у контексті статей 524, 533- 535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України (435-15) , то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у розмірі 13 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 13 000,00 доларів США. Отже, у частині другій статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. З ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося, тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21) вказано, що "відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі. […] суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/14438/20 (провадження № 61-13627св21) зазначено, що "підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 759/9443/17 (провадження № 61-11386св20) вказано, що "не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини".

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у справі № 754/16771/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою, неустойки (пені та штрафу), 3 % річних та інфляційних втрат, а також в частині розподілу судових витрат - скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині. Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення процентів за користування позикою, неустойки (пені та штрафу), 3 % річних та інфляційних втрат задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 91 140,76 грн, штраф у розмірі 766 860,00 грн та пеню у розмірі 1 533 720,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення процентів за користування позикою, пені та інфляційних втрат відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року залишено без змін.

У постанові Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у справі № 754/16771/17 зазначено: "разом з тим, колегія суддів враховує, що за період після погодженого сторонами строку дії договору позики - з 12 березня 2017 року ОСОБА_1 має право на стягнення із ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 процентів, нарахованих на суму неповернутої позики у розмірі 1 533 720,00 грн відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, що згідно проведеного апеляційним судом розрахунку, з урахуванням меж позовних вимог за період з 12 березня 2017 року по 04 березня 2019 року, становить 91 140,76 грн. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення солідарно із відповідачів на користь позивача процентів, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, у розмірі 91 140,76 грн".

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року у справі № 754/15314/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, з урахуванням ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики відмовлено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 161 578,74 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки та штрафу відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У рішенні Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року у справі № 754/15314/19 зазначено: "відповідно до розрахунку, поданого позивачем, розмір трьох процентів річних від суми боргу становить 161 578,74 грн. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 161 578, 74 грн підлягають задоволенню".

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року у справі № 754/8484/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, задоволено частково позовну заяву. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 113 938,29 грн - три проценти річних від простроченої суми та 269 443,78 грн - втрати від інфляції. У задоволенні вимог про стягнення 20 000 грн правничої допомоги відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У постанові Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року у справі № 754/8484/21 зазначено: "погоджується колегія і з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення зі ОСОБА_2 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України за невиконання судового рішення з 26 вересня 2019 року по 27 вересня 2020 року".

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовом ОСОБА_1 просив, зокрема, стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 3 % річних у розмірі 419 923,90 грн;

відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних, апеляційний суд вказав, що позивач просив стягнути 3 % річних відповідно до пункту 4 абзацу 2 договору позики, натомість положення частини другої статті 625 ЦК України позивач вказав у новому розрахунку заборгованості і не звертався із заявою про зміну підстав позову;

аналіз позовної заяви свідчить, що при обґрунтуванні позовної вимоги про стягнення 3 % річних ОСОБА_1 посилався на положення частини другої статті 625 ЦК України (т. 1, а. с. 4, 5);

апеляційний суд не врахував, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини;

поза увагою апеляційного суду залишилося те, що суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію спірних відносин та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, а саме положення частини другої статті 625 ЦК України;

суд апеляційної інстанції не встановив за який період позивачем нараховані 3 % річних у розмірі 419 923,90 грн, не перевірив чи не були ці позовні вимоги (або їх частина) предметом розгляду в інших справах між тими самим сторонами.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність підстав для стягнення 3 % річних. Визначення періоду, за який необхідно нараховувати 3 % річних, їх розміру необхідно встановлювати нові обставини, що не може робити суд касаційної інстанції з огляду на визначені частиною першою статті 400 ЦПК України межі касаційного розгляду. У зв`язку з цим постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 204/3530/17 (провадження № 61-10592св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/14438/20 (провадження № 61-13627св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 759/9443/17 (провадження № 61-11386св20), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних скасувати та передати справу у цій частині но новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук