ОСОБА_2, ОСОБА_3, державного реєстратора Управління надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Панасюк В. О., Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, треті особи: Управління надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, ОСОБА_4,про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2015 року у справі

№ 570/2314/15-ц, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував, що з метою отримання у власність земельної ділянки, необхідної для обслуговування зазначеного нерухомого майна, здійснено

кадастрове знімання, за результатом якого встановлено, що отримана ОСОБА_2 у власністьземельна ділянка, кадастровий номер якої 5624685900:02:005:1451, накладається на зазначене домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою.

У подальшому позивач дізнався, що рішенням Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 16 грудня 2005 року № 400 передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,814 га у селі Колоденці Рівненського району Рівненської області,

в тому числі: для ведення особистого селянського господарства - 0,614 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,2 га. ОСОБА_2 здійснила поділ земельної ділянки площею 0,201 га на дві земельні ділянки, а саме: площею 0,1506 га, кадастровий номер якої 5624685900:02:005:1451, та площею 0,0504 га, кадастровий номер якої 5624685900:02:005:1450. Державний реєстратор здійснив державну реєстрацію прав та їх обтяжень на зазначені земельні ділянки за ОСОБА_2 . За договором дарування від 21 грудня 2016 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0504 га.

ОСОБА_1 вказував, що спірні земельні ділянки, які належать відповідачам, накладаються на земельну ділянку, яка перебуває у його користуванні, а частина набутих ним у спадщину господарських будівель знаходиться на зазначених земельних ділянках, тому вважав, що його суб`єктивне право на нерухоме майно порушено відповідачами. За вказаних обставин позивач позбавлений можливості отримати у власність земельну ділянку для обслуговування належного йому домоволодіння.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати незаконним рішення Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 16 грудня 2005 року № 400 в частині, що стосується передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої у селі Колоденці Рівненського району Рівненської області, загальною площею 0,814 га, в тому числі: для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,614 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель площею 0,2 га;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 602654, кадастровий номер ділянки 5624685900:02:005:1451, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 16 грудня 2005 року № 400;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Панасюк В. О. від 05 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за

ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0504 га, кадастровий номер 5624685900:02:005:1450, яка розташована у селі Колоденці Рівненського району Рівненської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1106398656246, номер запису про право власності 17828447, індексний номер 32734131;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Панасюк В. О. від 07 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за

ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1506 га, кадастровий номер 5624685900:02:005:1451, яка розташована у селі Колоденці Рівненського району Рівненської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1108794556246, номер запису про право власності 17870344, індексний номер 32774237;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0504 га, кадастровий номер 5624685900:02:005:1450, укладений 21 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Самсонюком Ф. П. та зареєстровано у реєстрі за № 1315.

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач підписав протокол обстеження і погодження меж спірної земельної ділянки

від 08 грудня 2005 року, а на час оформлення документів, які посвідчують право власності на зазначену земельну ділянку, у відповідача були відсутні будь-які заперечення чи зауваження. Позивач не подав до суду доказів, які підтверджують його права на земельну ділянку, що знаходиться поруч із земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач не надав доказів, що він звертався до органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки, а також, що під час реалізації своїх прав на приватизацію земельної ділянки на

АДРЕСА_1 встановлено порушення прав позивача відповідачами (наявне накладення земельних ділянок). Спірна земельна ділянка у власність ОСОБА_2 була передана у межах згідно з планом та у розмірі фактичного користування нею.

Будівництво будинку та господарських споруд, що належали спадкодавцям ОСОБА_1, були здійснені на земельній ділянці, яка не виділена їм

у натурі. Відсутність межі між земельними ділянками призвела до домовленості між батьками позивача: ОСОБА_6 та ОСОБА_5, а також

у подальшому і з їхнім сином - ОСОБА_1, про те, що частина земельної ділянки, на якій розташована частина їхнього нерухомого майна, переходить

у користування ОСОБА_2 як суміжному землекористувачу. Позивач не довів порушення державним реєстратором порядку вчинення реєстраційних дій при державній реєстрації спірного майна. Місцевий суд вважав, що саме з 2003 року (коли позивач успадкував майно, в тому числі й став користувачем земельної ділянки, якою раніше користувалися його батьки) слід було б обчислювати позовну давність. При цьому суд першої

інстанції зазначив, що у задоволенні позову відмовлено через його необґрунтованість, тому немає підстав для застосування позовної давності.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 травня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач підписав протокол обстеження і погодження меж земельної ділянки від 08 грудня 2005 року, а також не заперечував щодо визначених меж цієї земельної ділянки на час її формування. Учасники судового процесу не заперечували, що будівництво будинку та господарських будівель і споруд, які належали батькам ОСОБА_1, проведено на земельній ділянці, яка не була їм виділена в натурі (на місцевості). Відсутність вказівки у технічній документації при передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 літньої кухні, частина якої розташована на земельній ділянці, яка підлягала приватизації, не може бути підставою для визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки і визнання недійсним оспорюваного державного акту на право власності, оскільки вказана земельна ділянка була передана їй у тому ж розмірі, який знаходився у її користуванні.

Для внесення до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності на земельну ділянку площею 0,0504 га, кадастровий номер якої 5624685900:02:005:1450, ОСОБА_2 надала необхідні документи. При внесенні запису державний реєстратор правильно встановила відсутність будь-яких обтяжень на земельну ділянку в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора та вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки є похідними від основних вимог про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, тому також підлягають залишенню без задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 травня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 570/5893/16-ц,

від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не погоджував

межі земельних ділянок з ОСОБА_2 при виготовленні нею

технічної документації на земельну ділянку площею 0,201 га.

Протокол обстеження меж земельної ділянки не містить підпису

ОСОБА_1 . Позивач дізнався про своє порушене право лише у березні

2016 року з кадастрової зйомки, проведеної товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма-Рівнеприватзем", відповідно, до суду він звернувся у межах строку позовної давності, тому помилковими є висновки суду першої інстанції в цій частині. Оскільки земельна ділянка, яка належить на праві власності відповідачу, накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні позивача, то існують передбачені законом підстави для задоволення позову.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на її безпідставність, тому просила цю касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначала, що позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заявлено у суді першої інстанції. В технічній документації міститься протокол обстеження

і погодження меж земельної ділянки від 08 грудня 2005 року, який підписаний ОСОБА_1, що був сусіднім землекористувачем, оскільки отримав у спадок відповідне майно після смерті своєї матері. У протоколі погодження меж земельної ділянки відсутні заперечення чи зауваження зі сторони позивача. У позивача відсутній кадастровий номер земельної ділянки, яка начебто належить йому. Відсутність кадастрового номеру вказує на те, що земельна ділянка позивача не є сформованою.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2015 року у справі № 570/2314/15-ц, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 право власності

на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті

ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27 січня 2016 року № 52181132 вбачається, що право власності ОСОБА_1 на зазначене спадкове майно зареєстроване 27 січня 2016 року на підставі заочного рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2015 року у справі

Суди встановили, що протокол обстеження і погодження меж земельної ділянки, яка передана ОСОБА_2, від 08 грудня 2005 року підписаний позивачем, який був сусіднім землекористувачем після прийняття спадщини, будь-яких заперечень чи зауважень не висловлював, зазначений протокол їх не містить.

Рішенням Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 16 грудня 2005 року № 400 передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку у селі Колоденці Рівненського району Рівненської області загальною площею 0,814 га, в тому числі для ведення особистого селянського господарства - 0,614 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд -

Державний реєстратор Панасюк В. О. 07 грудня 2016 року прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1506 га, кадастровий

номер якої 5624685900:02:005:1451, яка розташована у селі Колоденці Рівненського району Рівненської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1108794556246, номер запису про право власності 17870344, індексний номер 32774237.

з Державного земельного кадастру про земельну ділянку серії НВ номер 5602544492016, що виданий 15 листопада 2016 року Управлінням Держгеокадастру у Рівненському районі Рівненської області. При внесенні запису державний реєстратор Панасюк О. В. встановила відсутність

будь-яких обтяжень на земельну ділянку в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У подальшому, 21 грудня 2016 року, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0504 га, про що був укладений відповідний правочин (договір дарування), який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Самсонюком Ф. П.

Представник ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

В іншому випадку у позові слід відмовити.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду

від 23 червня 2022 року у справі № 490/7050/19.

При цьому під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 446/1366/18.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (v018p710-04) (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому судам необхідно враховувати вимоги статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 177/31/21.

Предметом спору в цій справі позивач визначив визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ( право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

У частині першій статті 81 ЗК України визначено способи набуття громадянами права власності на земельні ділянки.

Частинами першою-третьою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 723/11/21.

Відповідно до частини шостої, дев`ятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель

і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Уповноважена установа розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності

у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно зі статтею 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 198 ЗК України кадастрові

зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Суди встановили, що протокол обстеження і погодження меж земельної ділянки від 08 грудня 2005 року підписаний позивачем, який був сусіднім землекористувачем після прийняття спадщини, будь-яких заперечень чи зауважень не висловлював, зазначений протокол їх не містить.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов

в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову

у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність

у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу

у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 308/7517/17.

Встановлено, що рішенням органу місцевого самоврядування від 16 грудня 2005 року передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, яка у подальшому була поділена на дві земельні ділянки, а саме: площею 0,1506 га, кадастровий номер якої 5624685900:02:005:1451, та площею 0,0504 га, кадастровий номер якої 5624685900:02:005:1450.

Рішенням суду від 15 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили,

визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового

будинку з господарськими будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 07 грудня 2020 року будівля літньої кухні, що є господарською будівлею домоволодіння на АДРЕСА_1, частково розташована у межах земельної ділянки кадастровий номер якої 5624685900:02:005:1450, площа накладення становить 24 кв. м. Узагальнений технічний стан літньої кухні 1960 року побудови визначений як незадовільний.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки позивач є власником 1/2 частини житлового будинку

з господарськими будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 і не оформлював право власності або оренди на земельну ділянку, що знаходиться під вказаним нерухомим майном, не формував земельну ділянку в порядку статті 79-1 ЗК України, то відповідно до частини першої статті 83 ЗК України такі землі належать на праві власності територіальним громадам

і є комунальною власністю. Відсутність у позивача прав на земельну ділянку виключає порушення його прав з боку відповідачів. Оскільки позивач не довів порушення своїх цивільних прав та інтересів, то суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 944/1292/20.

Безпідставними є доводи позивача щодо набуття ним права власності на спірну земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, відповідно до частини другої статті 548 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на час відкриття спадщини після спадкодавців позивача) прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття спадщини позивачем) при переході права власності на будівлю

і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

У матеріалах справи відсутні докази укладення з власником спірної земельної ділянки цивільно-правових угод, на підставі яких право власності або право користування на зазначену земельну ділянку могло перейти до позивача.

Зволікаючи з оформленням спадкових прав (спадщина після батька відкрилася у 1992 році, після матері - у 2003 році, а до суду

з позовом про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом у справі № 570/2314/15-ц звернувся лише

у 2015 році) та не оформлюючи цивільно-правових угод, на підставі яких право власності або право користування на зазначену земельну ділянку могло перейти до позивача, останній повинен був передбачити можливі для нього негативні наслідки.

Крім того, протокол обстеження і погодження меж земельної ділянки

від 08 грудня 2005 року підписаний позивачем, який був сусіднім землекористувачем після прийняття спадщини, будь-яких заперечень чи зауважень не висловлював, зазначений протокол їх не містить.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Рисовський проти України").

Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що позбавлення

відповідачів права власності на набуте ними у законний спосіб нерухоме майно - земельні ділянки, буде непропорційним меті, досягнення якої передбачається позивачем, та засобами, які використовуються для її досягнення.

При цьому позивач в силу вимог матеріального права не позбавлений можливості користуватися частиною спірної земельної ділянки, необхідною для обслуговування належної йому (належної йому частини) літньої кухні на АДРЕСА_1 .

Разом з тим не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач не погоджував межі спірної земельної ділянки, оскільки такі обставини спростовані встановленими судами обставинами. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

При цьому у матеріалах справи відсутнє клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з метою спростування обставин щодо підписання позивачем протоколу обстеження і погодження меж земельної ділянки від 08 грудня 2005 року.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі

№ 263/11779/16-ц вказано, що стадія погодження меж земельної

ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.

Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок

є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Таким чином, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність. Що, відповідно, також не

є підставою для скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року

у справі № 514/1571/14 та у справі № 350/67/15 також дійшла висновку,

що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного

Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, Верховного Суду

від 17 жовтня 2019 року у справі № 570/5893/16-ц, від 11 липня 2018 року

у справі № 263/11779/16-ц, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги у справі № 689/26/17, позивач вказувала, що дарувальник приховав від обдарованої ту обставину, що земельна ділянка для обслуговування будинку ним приватизована

у 2000 році, про що видано державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку та на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства. При цьому у договорі дарування вказано, що будинок розташований на землі сільської ради. Крім того, відповідач постійно здійснює земельні роботи на згаданій земельній ділянці. Позивач посилалась на вказані обставини та на підставі статей 120, 125 ЗК України, статті 377 ЦК України просила визнати за нею право власності на зазначену земельну ділянку та визнати вказаний державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку недійсним. Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові

від 16 червня 2020 року вказував, що, укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Оскільки сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивача, то під час нового розгляду справи необхідно з`ясувати дійсні наміри сторін щодо такого розміру.

Звертаючись до суду з позовом у справі № 570/5893/16-ц, позивач вказувала, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю їй належать дві земельні ділянки. У зв`язку з відсутністю

в державному акті кадастрових номерів цих земельних ділянок, у жовтні

2016 року вона звернулася для розроблення технічної документації щодо відновлення меж земельних ділянок у натурі, однак її повідомлено про неможливість виконання замовлених робіт, оскільки частина належної їй земельної ділянки оформлена відповідачами з присвоєнням кадастрових номерів без видачі державних актів. Вказувала, що спірні рішення

сільської ради є неправомірними та незаконними, оскільки відповідачам безпідставно передано частину земельної ділянки, яка належить їй на праві приватної власності. Верховний Суд постановою від 17 жовтня 2019 року залишив без змін постанову апеляційного суду про задоволення позову. Касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що рішення сільської ради, якими надано дозволи відповідачам на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок

у власність та затверджено проекти землеустрою на земельні ділянки, до складу яких включено частину належної на праві приватної власності позивачу земельної ділянки, порушено права останньої як власника спірної земельної ділянки. Посилання відповідачів на пропуск позивачем позовної давності є безпідставними, оскільки встановлено, що про порушення свого права позивач дізналась 12 грудня 2016 року з відповіді землевпорядної організації.

У справі № 263/11779/16-ц позивач вказувала, що вона є власником

12/25 частки житлового будинку на підставі договору дарування, земельна ділянка, яка знаходиться у її користуванні, межує із земельною ділянкою, власником якої є інша фізична особа, яка самовільно, без її згоди, зайняла частину земельної ділянки площею 200 кв. м, що знаходилася у її користуванні, та встановила огорожу, унаслідок чого під час приватизації земельної ділянки така особа отримала у власність земельну ділянку більшої площі, ніж та, що перебувала у її користуванні. Постановою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційний суд зазначив, що погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) не є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність і не тягне за собою визнання недійсним державного акту, а позивачем не доведено та не надано належних та допустимих доказів про те, що у її користуванні знаходиться 730,85 кв. м земельної ділянки та накладення суміжної земельної ділянки, яка належить відповідачу, на вказану площу, яку фізична особа має намір приватизувати.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги про звернення позивача у межах позовної давності, оскільки у задоволенні позову відмовлено через його необґрунтованість, а висновки місцевого суду щодо початку відліку позовної давності на правильність вирішення заявленого у справі спору не впливають. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення

з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані

у справі докази, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені

в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.