розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через адвоката Будника Миколу Володимировича,на постанову Луганського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Стахової Н. В., Кострицького В. В., Коновалової В. А.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (далі - ТОВ "Вердикт Капітал") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", далі - ПАТ "Кредитпромбанк") 18 червня 2007 року укладений кредитний договір № 49.4.02/26/07-А, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 100 000,00 дол. США, зі сплатою 0 % річних.

На забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором 18 червня 2007 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 49.4.02./26-ПО2/07-А, згідно з яким поручитель зобов`язуться нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати процентів, неустойки, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом.

20 травня 2013 між ПАТ "Кредитпромбанк"" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") укладено договір купівлі - продажу прав вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними із боржниками.

09 листопада 2018 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Вердикт Капітал" укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" відступило ТОВ "Вердикт Капітал" право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту від 18 червня 2007 року № 49.4.02/26/07-А, укладеного між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 та договором поруки від 18 червня 2007 року № 49.4.02/26-ПО2/07-А, укладеного між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2 .

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, утворилася заборгованість у розмірі 1 327 359,53 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 721 537,80 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 509 181,97 грн, заборгованість за нарахованими відсотками згідно з кредитним договором (з моменту відступлення права вимоги до дати виготовлення розрахунку заборгованості) - 96 639, 76 грн.

ОСОБА_1 за несвоєчасне виконання зобов`язань нараховані три проценти річних у розмірі 64 993,33 грн, пеня за обліковою ставкою НБУ - 253 269,65 грн, які позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 18 вересня 2020 року у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду із пропуском позовної давності, а належних доказів на підтвердження збільшення вказаного строку у письмовій формі не надав.

Короткий зміст судового рішенння суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Вердикт Капітал" задоволено частково. Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 18 вересня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ТОВ "Вердикт Капітал" про стягнення трьох процентів річних за прострочення заборгованості. Стягнено з ОСОБА_1, ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ТОВ "Вердикт Капітал" три проценти річних за кредитним договором від 18 червня 2007 року № 49.4.02/26/07-А у розмірі 23 247,35 грн за період з 09 листопада 2018 року до 05 грудня 2019 року. У позові ТОВ "Вердикт Капітал" про стягнення пені у розмірі 253 269,65 грн відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши частковопозовні вимоги про стягнення трьох процентів річних, суд апеляційної інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникло право на отримання трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, які підлягають стягненню з моменту укладення договору купівлі-продажу майнових прав між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Вердикт Капітал", тобто з 09 листопада 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Будника М. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Луганського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, просив її скасувати в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

ТОВ "Вердикт Капітал" не зверталося з клопотанням про визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними та його поновлення.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що оскільки позовна давність спливла до основної вимоги, то вона спливла і до додаткових вимог про стягнення трьох процентів річних.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц провадження № 14-241цс19, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, провадження № 12-189гс19, Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року, провадження № 6-1926цс15.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо стягнення пені та трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з невиконанням грошового спірного зобов`язання, визначеного кредитором та наявність якого не визнається боржниками, без рішення суду про стягнення сум основного боргу та відсотків за кредитним договором, яке набрало законної сили.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в частині задоволення позову до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Кредитпромбанк" укладений кредитний договір № 49.4.02/26/07-А, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 100 000,00 дол. США, зі сплатою 0 % річних.

18 червня 2007 року на забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 49.4.02./26-ПО2/07-А, згідно з яким поручитель зобов`язуться нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати процентів, неустойки, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом.

20 травня 2013 між ПАТ "Кредитпромбанк"" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі - продажу прав вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними із боржниками, відповідно до якого ВАТ "Кредитпромбанк" відступило ПАТ "Дельта Банк" право вимоги з передачею їх покупцю ПАТ "Дельта Банк", а покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

09 листопада 2018 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Вердикт Капітал" укладено договір про відступлення прав вимоги № 949/К, відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" передає у власність покупцеві ТОВ "Вердикт Капітал", а покупець приймає у власність майнові права, які виникли та /або можуть виникнути у майбутньому та які включать право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами.

Згідно з витягом з Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, ПАТ "Дельта -Банк" відступило ТОВ "Вердикт Капітал" право вимоги за кредитним договором від 18червня 2007 року № 49.4.02/26/07-А, укладеного з ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509, статті 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Норми глави 50 "Припинення зобов`язання" ЦК України (435-15) не передбачають такої підстави для припинення зобов`язання як сплив позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, згідно з якою особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропуску поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, відповідно до ЦК України (435-15) , сплив позовної давності не є окремою підставою для припинення зобов`язання.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Вердикт Капітал" зазначало, що ОСОБА_1 за несвоєчасне виконання зобов`язань нараховані три проценти річних у розмірі 64 993,33 грн, які він повинен солідарно сплатити з поручителем.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив позовну давність.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції та стягнувши три проценти річних, виходив з того, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням позичальником зобов'язань позивач має право на стягнення з відповідачів трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц, провадження № 61-32171сво18, зазначив, що конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 727/4474/17, провадження № 61-13338св20, від 23 жовтня 2021 року у справі № 545/746/20, провадження № 61-18895св20, від 05 серпня 2022 року у справі № 757/63074/19-ц, провадження № 61-17638св21.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ТОВ "Вердикт Капітал" звернулося до суду, коли строк дії кредитного договору закінчився 17 червня 2014 року, тому позовна давність щодо стягнення боргу за кредитним договором спливла, а правовідносини між сторонами трансформувалися у натуральне зобов`язання.

Оскільки кредитор пропустив строк звернення до суду з вимогою до боржника про стягнення основного боргу, три проценти річних не можуть бути нараховані у зв`язку з їх безпідставністю. Кредитор не має права на нарахування трьох процентів річних на зобов`язання, яке існує лише в натуральному вигляді, тобто таке, що не підлягає захисту в судовому (примусовому порядку).

Відмовивши у позові у зв`язку з пропуском позовної давності в частині позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, суд першої інстанції повинен був встановити наявність факту порушення суб`єктивного цивільного права особи, яка звернулася за його захистом, проте таке право не підлягало б захисту, у зв`язку з припиненням права на позов у процесуальному розумінні.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення суду першої інстанції, не усунув вказані недоліки, та дійшов протилежного помилкового висновку про стягнення трьох процентів річних, не звернув уваги, що позовна давність щодо стягнення боргу за кредитним договором спливла, тому правовідносини між сторонами трансформувалися у натуральне зобов`язання.

Отже, суд апеляційної інстанції помилково витлумачив норму матеріального права до спірних правовідносин.

З огляду на вказане три проценти річних у справі, що переглядається, нараховані в натуральному зобов`язанні, тому в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних необхідно відмовити за безпідставністю.

Не можна погодитися з рішенням суду першої інстанції, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідною вимогою спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Враховуючи, що право позивача не порушене, відсутні підстави для застосування позовної давності. Суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Оскільки суди встановили обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові до ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, провадження № 14-241цс19, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, провадження № 12-189гс19, Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року, провадження № 6-1926цс15,

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведеній заявником постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, викладено узагальнені висновки щодо прав та інтересів кредитодавця в охоронних правовідносинах, які забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, отже, підстави касаційного оскарження є обґрунтованими.

Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, провадження № 14-241цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, провадження № 12-189гс19, Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року, провадження № 6-1926цс15, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскількиу цих справах між сторонами не існувало натурального зобов`язання.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання стягнення пені та трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, визначеного кредитором та наявність якого не визнається боржниками, без рішення суду про стягнення сум основного боргу та відсотків за кредитним договором, яке набрало законної сили,є необґрунтованими, з огляду на сталу судову практику, зокрема на викладену у цій постанові.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 також спрямовані на захист інтересів ОСОБА_2 та переоцінку доказів, проте ОСОБА_2 судові рішення не оскаржувала, а відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 трьох процентів річних скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові до нього.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1, подану через адвоката Будника Миколу Володимировича, задовольнити частково.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 18 вересня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 трьох процентів річних скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.