розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року у складі судді Асташева С. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

21 серпня 2018 року Державна іпотечна установа (далі - ДІУ) звернулася до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 1 307 979,66 грн станом на 31 липня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що10 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит") та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику був наданий кредит в сумі 60 000 євро за ставкою 13 % річних, строком до 09 жовтня 2022 року. Зобов`язання за договором були забезпечені іпотечним договором та договором поруки.

11 лютого 2015 року між ДІУ та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладений договір відступлення права вимоги. Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору банк передав позивачу всі права вимоги за зобов`язаннями відповідачів.

Згідно з пунктом 2.1. договору відступлення права вимоги пункт 1.2 договору набирає чинності у день прийняття Національним банком України (далі - НБУ) рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 17 вересня 2015 року постановою правління НБУ № 612 ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було віднесено до категорії неплатоспроможних.

Станом на 31 липня 2018 року заборгованість за кредитним договором становила 1 307 979,66 грн.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою. Просила визнати припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2017 року, укладеного між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1, на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед банком.

ОСОБА_1 вказувала, що додаткову угоду до договору поруки

від 02 жовтня 2014 року вона не підписувала, оскільки в той час перебувала за кордоном. Також звертала увагу суду на те, що позивач за первісним позовом звернувся до суду з пропуском шестимісячного строку, встановленого законом.

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року позов ДІУ задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДІУ суму боргу за кредитним договором у розмірі 1 307 979,66 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2017 року № 1710pv21-07, укладеного між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення в частині часткового задоволення первісного позову, суд виходив з того, що боржник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, натомість позивач, отримавши право вимоги до боржника, мав достатні підстави на звернення до суду із вказаним позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення зустрічного позову, суд виходив з того, що на момент укладення додаткового договору до договору поруки ОСОБА_1 перебувала за межами України, а отже вона фізично не могла підписати додатковий договір, тому існують підстави для визнання припиненою поруки у зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди. Також суд вважав припиненою поруку у зв`язку із непред`явленням банком вимоги до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки у встановлений законом шестимісячний строк з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року в частині стягнення заборгованості скасовано та в цій частині у задоволенні позову ДІУ відмовлено, рішення в частині визнання припиненою поруки змінено в мотивувальній частині. В решті рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову ДІУ мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у боржника ОСОБА_2 заборгованості у визначеному судом першої інстанції розмірі. При цьому апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування такої заборгованості в цілому, тому підстав для задоволення позову в цій частині судом не вбачається. Вимоги про стягнення інфляційних втрат є безпідставними, оскільки між сторонами укладено договір кредиту в іноземній валюті. Строк дії договору припинився 11 січня 2016 року, а тому вимоги позивача про стягнення процентів за кредитним договором та пені після зазначеної дати є необґрунтованими.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні зустрічного позову, колегія суддів зазначила, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_2 здійснив 16 жовтня 2015 року, а тому 11 січня 2016 року, у зв`язку з виникненням у позичальника заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом більше трьох місяців, термін дії договору припинився відповідно до умов договору. Перебіг передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для звернення із вимогою до поручителя почався 11 січня 2016 року та тривав до 10 липня 2016 року включно, протягом вказаного періоду вимога до поручителя чи основного боржника пред`явлена не була.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу ДІУ задоволено частково. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ДІУ до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентів, пені, а також вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 16 травня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ДІУ до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентів, пені змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДІУ заборгованість за кредитним договором у сумі 971 445,94 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДІУ 53 090,55 грн на відшкодування судових витрат. У порядку повороту виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року зобов`язано ОСОБА_2 повернути ДІУ сплачені грошові кошти в сумі 48 509,17 грн.

Приймаючи указану постанову, апеляційний суд виходив із того, що позичальник виконував свої зобов`язання до жовтня 2015 року, залишок заборгованості за тілом кредиту становив 30 030,96 євро, а розмір заборгованості за процентами з листопада 2015 року до 11 січня 2016 року - 1 044,67 євро. Таким чином, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, становить 31 075,63 євро, що в еквіваленті 971 445,94 грн. При цьому термін дії кредитного договору припинився 11 січня 2016 року, а тому вимоги позивача про стягнення процентів за кредитним договором та пені після зазначеної дати є необґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

27 жовтня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 16 травня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині стягнення заборгованості та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ДІУ у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди:

- не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 219/7462/2015 та постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15;

- не надали належної оцінки доказам того, що поручитель ОСОБА_1 не підписувала додаткової угоди до договору поруки від 02 жовтня 2014 року, оскільки в цей час перебувала за межами України, а тому не має законних підстав брати до уваги суму заборгованості позичальника, яка зазначена в цій угоді;

- не звернули уваги на те, що ДІУ не було надано детального розрахунку заборгованості позичальника, починаючи з дати укладення кредитного договору, тобто з 10 жовтня 2007 року;

- безпідставно не взяли до уваги розрахунок заборгованості, наданий ОСОБА_2, в якому заборгованість є набагато меншою ніж та, що заявлена позивачем;

- не звернули увагу на те, що кредитні кошти надавалися у валюті (євро), проте суди стягнули заборгованість у гривнях, при цьому, стягуючи заборгованість за тілом кредиту, яка визначена в розмірі 30 030,96 євро, що в еквіваленті становить близько 940 000,00 грн, вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач просив стягнути заборгованість в розмірі 753 706,75 грн;

- не надали належної оцінки тому, що у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за кредитним договором у ДІУ.

Крім того, разом із касаційною скаргою та 19 листопада 2021 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав клопотання про зупинення виконання рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року.

У грудні 2021 року ДІУ із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, оскільки вона є необґрунтованою, та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, що є законною та обґрунтованою.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 жовтня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Шиповичу В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 рокукасаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року; клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зменшення розміру судового збору задоволено; зменшено ОСОБА_2 розмір судового збору за подання касаційної скарги у справі № 726/1652/18 до 1 923,80 грн;відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ); витребувано матеріали справи № 726/1652/18 із Садгірського районного суду міста Чернівці; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Цією ж ухвалою клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зупинення виконання судових рішень задоволено частково. Зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ДІУ заборгованості за кредитним договором в сумі 971 445, 94 грн та судових витрат в сумі 53 090, 55 грн. В іншій частині у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень відмовлено.

У грудні 2021 року матеріали справи № 726/1652/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2022 року справу № 726/1652/18призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року заяви про самовідвід суддів Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В., Шиповича В. В. у справі № 726/1652/18 задоволено та передано цивільну справу для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 вересня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 жовтня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1710pv21-07, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 60 000,00 євро, за ставкою 13 % річних за користування кредитом, строком до 09 жовтня 2022 року.

Того ж дня між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1710pv21-07, згідно з умовами якого ОСОБА_1 як поручитель поручається за виконання ОСОБА_2 обов`язків, що виникли на підставі основного кредитного договору.

Згідно з додатковою угодою від 02 жовтня 2014 року до кредитного договору

№ 1710pv21-07 між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 ставка за користування кредитними коштами, починаючи із 02 жовтня 2014 року, встановлюється в розмірі 14 % на рік.

02 жовтня 2014 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору поруки № 1710pv21-07, пунктом 1.1 якої передбачено, що поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року № 1710pv21-07, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до умов якого боржникові ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 34 123,81 євро зі сплатою 14 % річних терміном до 09 жовтня 2022 року.

11 лютого 2015 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ДІУ укладено договір відступлення права вимоги № 17/4-В, відповідно до умов якого банк відступив, а ДІУ набула всі права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення по ним, вказаними у додатках до цього договору, в тому числі і за кредитним договором № 1710pv21-07.

Згідно з пунктом 2.1 договору відступлення права вимоги пункт 1.2 договору набирає чинності у день прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

17 вересня 2015 року на підставі постанови правління НБУ № 612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 "Про затвердження тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Із наданих ОСОБА_2 квитанцій апеляційний суд встановив, що із жовтня 2014 року до жовтня 2015 року він здійснював погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року № 1710pv21-07 та за вказаний період ним сплачено 9 010,00 євро, з яких на погашення процентів зараховано 4 917,15 євро, а на погашення кредиту - 4 092,85 євро.

Відповідно до пункту 4.3 кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць.

В пункті 3.6 кредитного договору його сторони визначили, що у разі виникнення заборгованості з боку позичальника зі сплати відсотків за користування кредитом більше 3-х місяців, термін дії договору припиняється.

Апеляційний суд встановив, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_2 здійснив 16 жовтня 2015 року, а тому термін дії кредитного договору припинився 11 січня 2016 року.

Проценти за користування кредитом за період із листопада 2015 року до 11 січня 2016 року становлять 1 044,67 євро.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першої статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначали, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У справі, що є предметом перегляду, встановлено, що 10 жовтня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1710pv21-07.

02 жовтня 2014 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1710pv21-07, а крім того, в той же день між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору поруки.

Із матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції встановив, що розмір заборгованості ОСОБА_2 на час укладення вказаних додаткових угод становив 34 123,81 євро, а у період із жовтня 2014 року до жовтня 2015 року позичальник сплатив банку 9 010,00 євро, з яких 4 917,15 євро - погашення процентів, 4 092,85 євро - погашення тіла кредиту.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку, що залишок заборгованості за тілом кредиту становить 30 030,96 євро (із розрахунку 34 123,81 - 4 092,85).

Відповідно до умов кредитного договору № 1710pv21-07 його дія припинилась 11 січня 2016 року внаслідок виникнення у позичальника заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом понад три місяці.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, апеляційний суд правильно вказав, що вимоги банку в частині нарахованих процентів підлягають задоволенню лише в межах строку дії договору, а саме за період із листопада 2015 року до 11 січня 2016 року.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги розрахунок заборгованості наданий ОСОБА_2, в якому заборгованість є набагато меншою ніж та, що заявлена позивачем, є безпідставними, оскільки вказаний розрахунок складений без врахування додаткових угод від 02 жовтня 2014 року.

Також підлягають відхиленню доводи заявника щодо відсутності доказів відступлення прав вимоги за кредитним договором № 1710pv21-07, оскільки до матеріалів справи було долучено договір відступлення права вимоги

від 11 лютого 2015 року № 17/4-В, укладений між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ДІУ, презумпція правомірності якого у встановленому законом порядку не спростована.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не надали належної оцінки тому, що поручитель ОСОБА_1 не підписувала додаткової угоди до договору поруки від 02 жовтня 2014 року, оскільки в цей час перебувала за межами України, а тому не має законних підстав брати до уваги суму заборгованості позичальника, яка зазначена в цій угоді, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 219/7462/15 Верховний Суд відхиляє, оскільки у наведеній заявником постанові суду касаційної інстанції та оскаржуваних рішеннях попередніх інстанцій встановлено різні фактичні обставини справи та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Разом з тим Верховний Суд не може погодитись із висновками апеляційного суду щодо розміру заборгованості з огляду на таке.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, помилково визначив загальний розмір заборгованості у розмірі 971 445,94 грн, врахувавши еквівалент заборгованості за тілом кредиту - 30 030,96 євро та за процентами - 1 044,67 євро за курсом НБУ станом на 31 липня 2018 року.

Одним із фундаментальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка зокрема передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(пункт 5 частини третьої статті 2, частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

У постанові від 11 серпня 2022 року у справі № 175/2313/20 Верховний Суд вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог.

Звертаючись до суду ДІУ просило стягнути заборгованість, зокрема за тілом кредиту в розмірі 73 706,75 грн та за процентами - 307 470,48 грн. При цьому ні позовна заява, ні доданий до неї розрахунок заборгованості не містить прив`язки до еквіваленту в іноземній валюті.

Крім того, надаючи у вересні 2021 року новий розрахунок заборгованості, ДІУ зазначала, що заборгованість за тілом кредиту становить 724 797,30 грн, з урахуванням платежів ОСОБА_2 24 вересня 2015 року та 16 жовтня 2015 року. Вказаний розрахунок теж не містить прив`язки до еквіваленту в іноземній валюті.

Аналогічним чином (в гривні, без прив`язки до еквіваленту в іноземній валюті) позивачем розрахована заборгованість за процентами за користування кредитом за період із листопада 2015 року до 11 січня 2016 року в сумі 20 294,32 грн.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність заборгованості позичальника за кредитом та процентами, однак визначаючи суми, які підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ДІУ, вийшов за межі позовних вимог та не в повній мірі дотримався принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Таким чином, з огляду на межі позовних вимог та встановлені обставини щодо припинення 11 січня 2016 року дії кредитного договору, до стягнення підлягає визначена позивачем заборгованість за тілом кредиту у розмірі 724 797,30 грн та проценти за період із листопада 2015 року до 11 січня 2016 року у розмірі 20 294,32 грн.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну оскаржених судових рішень в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентів та розподілу судових витрат, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ДІУ було сплачено судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 88 288,61 грн, тоді як ОСОБА_2 сплатив судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 31 353,35 грн і поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 19 079,62 грн, а всього - 50 432,97 грн.

У цій справі позовні вимоги задоволено частково, у розмірі 56,97 % (із розрахунку 745 091,62 грн х 100 % : 1 307 979,66 грн).

Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати ДІУ необхідно визначити у сумі 50 298,02 грн (із розрахунку 88 288,61 грн х 56,97 %), а судові витрати ОСОБА_2 - 21 701,31 грн (із розрахунку 50 432,97 грн х 43,03 %).

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене, Верховний Суду вважає за доцільне стягнутиіз

ОСОБА_2 на користь ДІУ 28 587,71 грн (із розрахунку 50 289,02 грн - 21 701,31 грн)на відшкодування судових витрат.

Щодо поновлення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат зупинено ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року, то у зв`язку із частковим залишенням цих судових рішень без змін їх виконання необхідно поновити з урахуванням змін внесених цією постановою.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня

2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентів та розподілу судових витрат змінити.