відповідачі: Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Маріупольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., Мальцевої Є. Є.,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області), Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - Маріупольське МУ ГУ МВС України в Донецькій області), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника під час виконання ним трудових обов`язків.

Позов обґрунтований тим, що 21 жовтня 1996 року її єдиного сина - ОСОБА_2 (далі - син позивачки) прийняли на службу до органів МВС України. У травні 2014 року син позивачки мав спеціальне звання прапорщика міліції та працював на посаді молодшого інспектора зв`язку батальйону патрульної служби Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області. Робоче місце сина позивачки знаходилось у першому корпусі адміністративної будівлі Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області за адресою: вул. Георгіївська, 63, м. Маріуполь (далі - адмінбудівля).

08 травня 2014 року ОСОБА_2 заступив на добове чергування помічником оперативного чергового в адмінбудівлі, робоча зміна повинна була тривати до 09.00 години ранку наступного дня.

09 травня 2014 року приблизно з 09.00 до 10.00 години в адмінбудівлі почалась перестрілка, яку органи досудового розслідування кваліфікували як терористичний акт, внаслідок якого син позивачки отримав вогнестрільне кульове поранення. Декілька годин він перебував у напівпритомному стані в кабінеті "Сектор інформаційних технологій" на третьому поверсі адмінбудівлі, потребуючи невідкладної медичної допомоги. Близько 13 години 40 хвилин його доставили до лікарні, де він помер цього ж дня від отриманого поранення.

Згідно з висновком комісійної судово - медичної експертизи у разі надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги син позивачки міг лишитися живим.

02 червня 2014 року начальник ГУ МВС України в Донецькій області затвердив акт № 1 про нещасний випадок (форма Н-1), відповідно до якого причиною нещасного випадку визнано травми, одержані внаслідок протиправних дій інших осіб.

За фактами подій в адмінбудівлі, що сталися 09 травня 2014 року розпочато низку кримінальних проваджень, об`єднаних в одне - № 22015050000000135. На час звернення до суду вирок не ухвалений. Дії осіб, щодо яких складено обвинувальний акт, кваліфіковані, зокрема, за частиною третьою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ) як терористичний акт, що призвів до загибелі людей. Особу, яка безпосередньо завдала вогнепального поранення ОСОБА_2 органи досудового розслідування не встановили.

Центральний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області проводить досудове розслідування кримінального провадження від 5 квітня 2016 року № 12016050770001266 за частиною третьою статті 136 КК України через ненадання допомоги сину позивачки, який перебував у небезпечному для життя стані, що призвело до його смерті. Досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні триває.

Роботодавець - МВС України, в особі Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області та ГУ МВС України в Донецькій області, не забезпечив ОСОБА_2 належні, безпечні та здорові умови праці, що призвело до його загибелі. Він ніколи не проходив спеціальної підготовки для переміщення на посаду помічника оперативного чергового, з огляду на що був неправомірно допущений до виконання відповідної роботи не за посадою, без проходження спеціального навчання, інструктажу та без перевірки знань з охорони праці.

Станом на 09 травня 2014 року ОСОБА_2 не був ознайомлений з планом оборони адмінбудівлі, з правилами безпечної роботи в умовах оголошеної з квітня 2014 року антитерористичної операції на території Донецької області, правилами поведінки працівників на території міськвідділу міліції тощо, не мав достатньої кількості зброї та засобів індивідуального захисту або доступу до них, не знав, як має діяти кожен з підрозділів на випадок спроби збройного захоплення приміщення та на випадок поранення працівника міліції.

Моральні страждання позивачки обґрунтовані глибиною горя та душевного болю, які вона пережила через смерть сина. ОСОБА_1 не може відійти від отриманої внаслідок цього психологічної травми та змиритись з його смертю. Його втрата позбавила позивачку матеріальної та моральної підтримки.

Враховуючи вказане, а також неможливість відновлення попереднього стану, просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь 1 000 000,00 грн як відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 березня 2019 року у позові відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка не довела протиправність дій жодного з відповідачів, їхньої вини у загибелі ОСОБА_2 та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Суд погодився з тим, що позивачці заподіяні моральні страждання через загибель єдиного сина внаслідок озброєного нападу на адмінбудівлю 09 травня 2014 року, що це є глибоким горем і, безперечно, спричинило позивачці душевні страждання, психологічні переживання.

Син позивачки, зокрема, як співробітник МВС, був обізнаний про проведення на території міста Маріуполя антитерористичної операції станом на травень 2014 року.

Враховуючи положення Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 28 квітня 2009 року № 181 (далі - Інструкція № 181), беручи до уваги проведення на території міста Маріуполя антитерористичної операції станом на травень 2014 року, чергування ОСОБА_2 з 08 на 09 травня 2014 року у черговій частині адмінбудівлі не є порушенням норм КЗпП України (322-08) та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, це не свідчить про незаконність дій роботодавця, Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області, оскільки залучення співробітників міліції до такого чергування прямо передбачено Інструкцією № 181.

Перебування сина позивачки в адмінбудівлі Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області 09 травня 2014 року було зумовлене виконанням його посадових обов`язків, а загибель під час такого виконання не має прямого зв`язку з будь-якими діями (бездіяльністю) роботодавця, а тому не підтверджує наявність вини Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області у загибелі ОСОБА_2 .

Враховуючи відсутність у суду першої інстанції об`єктивної можливості у будь-якій інший спосіб перевірити відомості, викладені у актах форми Н-1 та Н-5, про проходження сином позивачки відповідних інструктажів, посилання про вказані факти в офіційних документах є належним доказом того, що син позивачки такі інструктажі дійсно проходив.

ОСОБА_2 загинув при виконанні службових обов`язків, що стало підставою для виплати його близьким одноразової грошової допомоги, проте вказаний факт не породжує для відповідачів обов`язку з відшкодування заподіяної моральної шкоди, оскільки відсутня така складова цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка будь-якого з відповідачів, зокрема, безпосереднього роботодавця - Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області.

Короткий зміст судових рішеньсудів апеляційної та касаційної інстанцій

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 27 вересня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме для надання клопотання про поновлення строку із зазначенням поважних причин пропуску цього строку.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у складі судді-доповідача Зайцевої С.А. у відкритті апеляційного провадження відмовлено.

Суд апеляційної інстанції аргументував відмову тим, що ОСОБА_1 пропустила строк на апеляційне оскарження, оскільки отримала повний текст судового рішення 11 квітня 2019 року, а апеляційну скаргу подала 24 вересня 2019 року. Підстави, на які вона посилається для поновлення строку, є неповажними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Донецького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Велика Палата Верховного Суду мотивувала своє рішення тим, що апеляційний суд порушив частину першу, другу статті 358 ЦПК України, а саме вирішив питання про відмову у відкритті апеляційного провадження одноособово у складі судді-доповідача Зайцевої С.А. Поважність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження Велика Палата Верховного Суду не оцінювала.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 травня 2021 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження, наведені позивачкою, неповажні.

Про наявність оскаржуваного рішення ОСОБА_1 стало відомо 11 квітня 2019 року, коли вона ознайомилась з матеріалами справи та повним текстом рішення від 27 березня 2019 року.

Посилання позивачки на відсутність з березня 2019 року достатніх коштів на оплату послуг адвокатів, зокрема, з підготовки апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не визнав поважними та достатніми для поновлення строку на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до ЦПК України (1618-15) , Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити його розмір або звільнення від його сплати.

Згідно із Законом України "Про безоплатну правову допомогу" (3460-17) ОСОБА_1 не позбавлена права отримати безоплатну правову допомогу від іншого спеціаліста права (крім платного адвоката, який готував та подавав апеляційну скаргу позивачки) на підставі документів, які підтверджують її скрутний матеріальний стан.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Донецького апеляційного суду від 25 травня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, просила її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме статті 357, 358 ЦПК України

Суд апеляційної інстанції після повернення справи для продовження розгляду не міг одразу відмовити у відкритті апеляційного провадження, а повинен був залишити апеляційну скаргу без руху та надати позивачці додатковий строк для усунення недоліків.

Суд апеляційної інстанції передчасно ухвалив судове рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження і з порушенням п`ятиденного строку з дня надходження апеляційної скарги, визначеного для вирішення цього питання відповідно до частини третьої статті 358 ЦПК України.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду скасувала ухвалу Донецького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження та направила справу для продовження розгляду, то суд апеляційної інстанції повинен був розпочати процедуру апеляційного перегляду заново.

Висновок суду апеляційної інстанції про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження є помилковим.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводів позивачки про її участь у розгляді адміністративної справи № 200/1469/19-а про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень щодо позбавлення ОСОБА_1 права на субсидію, що забрало в неї багато сил. Лише після ухвалення у цій справі остаточного рішення позивачка знайшла сили та фінансові ресурси для подальшої участі у справі, що переглядається та подання апеляційної скарги.

Залишені поза увагою суду також доводи позивачки, що обраний нею адвокат не працює і не працював в системі безоплатної правової допомоги, і хоча спочатку надавав їй послуги безкоштовно на умовах pro bono, в подальшому послуги надавались на умовах оплатності, зокрема, з підготовки апеляційної скарги.

За період з квітня до вересня 2019 року ОСОБА_1 взяла участь у двадцяти трьох засіданнях у кримінальній справі № 264/1688/15-к, тому була емоційно та фізично виснажена, є літньою особою, пенсіонеркою, має велику кількість хронічних захворювань.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ГУ МВС України в Донецькій області на касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених абзацом другим частини другої статті 389: суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме статті 357, 358 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право має забезпечуватися справедливими судовими процедурами.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК (1618-15) України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи (частина третя статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених у статті 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Щодо доводів касаційної скарги про поважність пропуску строку на подання апеляційної скарги Верховний Суд зазначає таке.

Системний аналіз статей 126, 127 ЦПК України дає підстави для висновку, що поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження є правом, а не обов`язком суду, яке він реалізує через встановлення об`єктивної неможливості дотримання вимог процесуального закону скаржником.

Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники, повинні добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У своїй практиці Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03, пункт 41,від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, пункт 27).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України", заява № 32053/13, пункт 46).

Верховний Суд зазначає, що суд повинен поновити строк у випадках прямо передбачених процесуальних законом (отримання повного тексту рішення поза строками на його оскарження), проте в інших випадках - це суб`єктивне право суду, з урахуванням поважності причин пропуску і доцільності втручання в принцип правової визначеності.

Суд апеляційної інстанції встановив, що не заперечується позивачкою, що підготовка апеляційної скарги здійснювалась згідно з договором про надання правової допомоги від 11 травня 2018 року і додатковою угодою до нього від 30 січня 2019 року, укладеними між ОСОБА_1 та адвокатом Остапенко А. І. (т. 2, а. с. 199), тому Верховний Суд не бере до уваги доводи позивачки щодо її зайнятості в інших судових провадженнях.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано посилався на те, що позивачка мала можливість звернутися за безкоштовною правовою допомогою, у разі настання обставин, що призвели до складного фінансового стану. Відповідно до матеріалів справи немає підстав для висновку, що ОСОБА_1 надала суду апеляційної інстанції докази неможливості звернення до центрів з надання безоплатної первинної або вторинної правової допомоги, чи відмови їй у наданні такої допомоги, чи відмови інших адвокатів, до яких вона зверталась.

Національні суди повинні враховувати можливість заявника ефективно представляти себе у суді (рішення ЄСПЛ від 07 травня 2002 року у справі "Мак-Вікар проти Сполученого Королівства", заява № 46311/99, пункти 48 - 62; від 23 вересня 1998 року у справі "Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства", заява № 68416/01, пункт 61).

Держава не відповідальна за професійний юридичний захист особи у цивільній справі, незалежно від того, на яких умовах надається правова допомога - на умовах безкоштовної чи оплатної правової допомоги адвоката, крім особливих обставин (рішення ЄСПЛ від 30 березня 1999 року у справі "Tuzinski проти Польщі", заява № 40140/98, умови визначення про неприйнятність).

В обов`язки держави також не входить забезпечення необхідного балансу між ефективним доступом до суду з одного боку, та незалежністю професії юриста з іншого (рішення ЄСПЛ від 22 березня 2007 року у справі "Старощик проти Польщі", заява № 59519/00, пункт 135).

Верховний Суд, з урахуванням висновків ЄСПЛ, зазначає, що суди у цивільних справах не оцінюють професійність і якість правової допомоги, яка перешкодила особі, якій вона надається, отримати ефективний доступ до суду.

Верховний Суд звертає увагу на те, що питання поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із складним матеріальним становищем скаржника та неможливістю отримати професійну правничу допомогу, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку, з обґрунтуванням неможливості отримання скаржником правової допомоги, зокрема, безоплатної, або у разі необґрунтованої відмови у наданні такої.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 отримує пенсію, має житло, тому Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність обставин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження з огляду на скрутне матеріальне становище і неможливість оплати послуг адвоката.

Посилання касаційної скарги, що з квітня до вересня 2019 року ОСОБА_1 взяла участь у двадцяти трьох засіданнях у кримінальній справі № 264/1688/15-к не підтверджено матеріалами справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме частини другу-четверту, шосту статті 357 ЦПК України, пункт 4 частини першої, частину третю статті 358 ЦПК України.

З матеріалів справи випливає, що згідно з постановою від 23 лютого 2021 року Велика Палата Верховного Суду направила справу на продовження розгляду до Донецького апеляційного суду. Справа надійшла 06 травня 2021 року. Суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження 25 травня 2021 року.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції повинен був розпочати процедуру апеляційного перегляду заново, оскільки вони зводяться до власного тлумачення норм ЦПК України (1618-15) та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 лютого 2021 року. Відповідно до резолютивної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справа направлялась на продовження розгляду, а саме на стадію відкриття апеляційного провадження після усунення недоліків.

Верховний Суд бере до уваги, що суд апеляційної інстанції перевищив строк, встановлений згідно з частиною третьою статті 358 ЦПК України, проте дійшов висновку, що цей процесуальний недолік має формальних характер і жодним чином не вплинув на законність оскаржуваного рішення.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням, переоцінки доказів у справі, не спростовують мотиви та висновки суду апеляційної інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.