розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Міської ради міста Кропивницького, Комунального підприємства "Правник" про визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 серпня 2021 року у складі судді Драного В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2022 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним розпорядження керівника органу приватизації Кіровоградської міської ради від 13 лютого 2009 року № 48219; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 13 лютого 2009 року, а саме квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності від 25 березня 2009 року на цю квартиру за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ; визнати за ним право на 1/4 частину вказаної квартири.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач указував на те, що постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 405/8534/16-ц встановлено незаконність рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 18 липня 1990 року та виданого на його підставі ордера від 25 липня 1990 року № 17, згідно з яким відповідачами та ОСОБА_7 спірну квартиру було приватизовано незважаючи на те, що позивач також мав право на її приватизацію як член їх сім`ї. Також було встановлено, що позивач вселився у спірну квартиру 20 січня 1990 року і проживав там до 1994 року.

Так, у 1986 році було видано ордер на вказану квартиру, в якому значився позивач, однак рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 18 липня 1990 року позивача виключено зі складу членів сім`ї ОСОБА_7 та видано ордер № 17. Вказав, що він і раніше звертався до суду з подібним позовом, однак склад учасників та його підстави відрізняються, оскільки підставою цього позову є встановлений судом факт незаконності позбавлення позивача права на приватизацію, що свідчить про наявність у нього права на участь у приватизації вказаної квартири. Також зазначив, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його права.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 31 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених вимог, адже позивач не довів факту його постійного проживання у спірній квартирі на момент її приватизації у 2009 році.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Кропивницький апеляційний суд постановою від 16 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 серпня 2021року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 31 травня 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суд м. Кіровограда від 31 серпня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2022 року, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди не застосували пункт 65 Постанови Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР", а також пункт 5 рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) .

Так, рішенням апеляційного суду від 24 січня 2012 року встановлено, що постійним місцем проживання позивача в спірній квартирі після звільнення 28 лютого 2009 року є спірна квартира, до якої він вселився у квітні 2009 року за згодою всіх співвласників. На момент приватизації спірної квартири він знаходився в місцях позбавлення волі, однак житло на підставі частини сьомої статті 71 ЖК України за ним зберігалося, адже право на житло в цій квартирі він отримав згідно з ордером у 1986 році.

05 липня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Махальової В. В. як представника ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 червня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_7 є матір`ю позивача ОСОБА_8 .

Рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда від 19 лютого 1986 року № 76 "Про надання квартир громадянам району" погоджено спільне рішення адміністрацій та профкомів підприємств і організацій району про надання квартир громадянам згідно з додатками 1 та 2 - списками на надання житлової площі громадянам району, серед яких, ОСОБА_7, прибиральниці ЖЕI-I, та її багатодітній сім`ї, до складу якої входять: ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також ОСОБА_1 та ОСОБА_11, було надано житлову площу за адресою: АДРЕСА_2 (службова)).

З відповідей КП "ЖЕО № 2" МРМК від 31 серпня 2020 року № 487 та від 05 січня 2021 року відомо, що ордер на квартиру АДРЕСА_1 від 19 лютого 1986 року не зберігся.

На час прийняття рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда від 19 лютого 1986 року № 76 ОСОБА_1 був засуджений за частиною третьою статті 81 КК УРСР до 10 років позбавлення волі, після відбуття покарання повинен прибути до місця проживання: АДРЕСА_3 .

За заявою ОСОБА_7 рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів Кіровоградської області від 18 липня 1990 року № 389 "Про часткову зміну рішень Ленінського райвиконкому від 19 лютого 1986 року № 76 та від 18 червня 1986 року № 288 про надання квартир громадянам ОСОБА_7, ОСОБА_12" встановлено, що син ОСОБА_7 - ОСОБА_1 та друга дочка - ОСОБА_11 в надану їх матері службову квартиру АДРЕСА_1 не вселялись, а проживають і прописані на житловій площі колишнього чоловіка (їх батька) на АДРЕСА_4, де забезпечені житлом за середньою нормою, ухвалено виключити їх із складу сім`ї матері; рахувати склад сім`ї громадянки ОСОБА_7 із 5 осіб: вона, дочка ОСОБА_11, син ОСОБА_2, син ОСОБА_4, син ОСОБА_3 .

На підставі цього рішення 25 липня 1990 року ОСОБА_7 видано ордер № 17 на службове житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю із 5 чоловік, а саме: вона, дочка ОСОБА_11, син ОСОБА_2, син ОСОБА_4, син ОСОБА_3 .

Вироком Кіровоградського обласного суду від 16 листопада 1994 року ОСОБА_13, який проживав на АДРЕСА_3, засуджено до 15 років позбавлення волі.

Згідно з довідкою Кіровоградської ВК № 6 від 28 лютого 2009 року № 00739 після відбуття покарання він повинен прибути до свого місця проживання на АДРЕСА_5 .

11 лютого 2009 року ОСОБА_7 разом із сином ОСОБА_14, сином ОСОБА_4, сином ОСОБА_15 звернулися до органу приватизації із заявою про оформлення передання у приватну спільну часткову власність квартири АДРЕСА_1, яку вона займає разом із членами своєї сім`ї.

Згідно з довідкою КП "ЖЕО № 2" Кіровоградської міської ради за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 .

На підставі розпорядження органу приватизації Кіровоградської міської ради від 13 лютого 2009 року № 48219 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, згідно з яким ця квартира належить на праві власності в рівних частках ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_17 і ОСОБА_4 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25 березня 2009 року № 2272796 право власності на зазначену квартиру зареєстроване за ОСОБА_4, ОСОБА_15, ОСОБА_14 та ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 звернувся до суду з іншим позовом (справа № 405/8534/16-ц), в якому просив скасувати рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 18 липня 1990 року № 389; визнати недійсним ордер від 25 липня 1990 року № 17, виданий на підставі цього рішення.

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 405/8534/16-ц рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні вказаного позову були змінені шляхом зміни їх мотивувальної частини. Так, у постанові вказано, що рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів Кіровоградської області від 18 липня 1990 року № 389, на підставі якого були внесені зміни до ордера, не відповідає вимогам закону, який регулює спірні правовідносини. У задоволенні позову було відмовлено у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Відповідно до норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон№ 2482-XII (2482-12) ), наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло (частина перша статті 5 Закону № 2482-XII).

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку (частина друга статті 8 Закону № 2482-XII).

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, зокрема, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частиною третьою статті 48 ЖК України громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Порядок приватизації державного житлового фонду на час виникнення спірних правовідносин також регулювався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яке затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення) (втратив чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 30).

Пунктами 20, 21 Положення в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення (додатки 4, 5). У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

У постанові Верховного Суду у справі № 405/8534/16-ц за позовом ОСОБА_8 до Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_18, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання ордера недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету міської ради, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що ОСОБА_13 як сина ОСОБА_7 незаконно було виключено з ордера на отримання спірної квартири, який ОСОБА_7 отримала на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів Кіровоградської області від 18 липня 1990 року № 389.

Ураховуючи наведене, висновки судів про те, що ОСОБА_1 на час отримання спірної квартири та вселення в неї не був членом сім`ї наймача ОСОБА_7, не відповідають фактичним обставинам справи.

Суди встановили, що вироком Кіровоградського обласного суду від 16 листопада 1994 року ОСОБА_13, який проживав на АДРЕСА_3, засуджено до 15 років позбавлення волі.

Отже, за ОСОБА_19 з 16 листопада 1994 року відповідно до статті 71 ЖК України жиле приміщення спірної квартири зберігалося протягом усього часу відбування ним покарання, адже у цій квартирі залишилися проживати інші члени сім`ї.

Ураховуючи наведене і те, що ОСОБА_1 звільнений з місць позбавлення волі 28 лютого 2009 року, тобто вже після розпорядження органу приватизації Кіровоградської міської ради від 13 лютого 2009 року № 48219 про видачу свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках лише ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_17 і ОСОБА_4, можливо дійти висновків, що ОСОБА_1 був незаконно позбавлений права на ряду з іншими членами сім`ї на приватизацію спірної квартири, тому не можна вважати оспорюване рішення та свідоцтво про право власності на житло законними.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суди на наведене уваги не звернули, тому дійшли помилкових висновків про необґрунтованість заявлених ОСОБА_19 вимог.

За таких обставин заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Разом із цим адвокат Міхальова В. В. як представник ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_4 у суді першої інстанції заявила про застосування позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, що "виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону".

Ураховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_8 є обґрунтованими, проте до суду з цим позовом він звернувся лише у червні 2020 року, тому у їх задоволенні слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності. Причини пропуску цього строку на які вказує позивач як на поважні, а саме розгляд справ за його позовами № 405/6504/15-ц і № 405/8534/16-ц, в яких встановлено фактичні обставини, необхідні для розгляду цієї справи, не є поважними, адже з позовами у вказаних справах він звертався у 2015 та 2016 роках, тобто поза межами позовної давності на оскарження розпорядження керівника органу приватизації Кіровоградської міської ради від 13 лютого 2009 року № 48219; свідоцтва про право власності на житло від 13 лютого 2009 року.

З огляду на викладене, саме з вищенаведених підстав у задоволенні позову ОСОБА_8 необхідно було відмовити.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.