розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 січня

2021 року у складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Олійника В. І.,

Музичко С. Г., Болотова Є. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до товариства з обмеженою відповідальністю "Дошкільний навчальний заклад "Академія щастя "Ліпкідз" (далі - ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз") про захист прав споживачів, визнання недійсними умов договорів та стягнення коштів.

Позовну заяву мотивовано тим, що 20 січня 2020 року між нею

та відповідачем було укладено два договори про надання послуг дошкільної освіти щодо дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідно до умов яких вона мала намір отримувати послуги у сфері дошкільної освіти для своїх дітей, на виконання кожного з договорів було сплачено 146 975,44 грн, або кошти у сумі 5 975 доларів США, проте відповідних послуг у сфері дошкільної освіти від відповідача вона не отримувала. Повернути сплачені кошти відповідач відмовився.

Свою відмову відповідач обґрунтовував пунктом 3.7 договорів, проте позивач вважала зазначені пункти договорів несправедливими, оскільки вони дозволяли відповідачу, не надаючи послугу, отримувати кошти за такі послуги.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

визнати недійсним пункт 3.7 договору про надання освітніх послуг

від 20 січня 2020 року № 184/mn, укладений між ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз" та нею щодо ОСОБА_5 ;

визнати недійсним пункт 3.7 договору про надання освітніх послуг №185/mn від 20 січня 2020 року, укладений між ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз"

та нею щодо ОСОБА_6 ;

стягнути з відповідача грошові кошти, сплачені на виконання договорів про надання освітніх послуг від 20 січня 2020 року № 184/mn у розмірі

5 975,00 доларів США та від 20 січня 2020 року № 185/mn - 5 975,00 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 січня 2021 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в ході розгляду справи

не було встановлено обставин, які б свідчили про незаконність умов договору про надання послуг дошкільної освіти.

Разом із цим, суд першої інстанції вважав, що, оскільки відсутні правові підстави для визнання недійсними умов договорів, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення коштів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 січня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вимоги позивача про визнання недійсними умов договорів не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Надані відповідачем докази свідчать

як про зарахування відповідачем дітей у групи, обумовлені договорами, так

і про волю ОСОБА_1 отримувати послуги відповідача на умовах, визначених укладеними сторонами договорами.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що надані відповідачем докази свідчать, що під час дії в країні обмежувальних карантинних заходів ОСОБА_1 у групі Viber підтвердила підключення своїх дітей до занять молодшої групи (конференції LeаpKids

у Zoom), нею ж обговорювалися проблеми з таким підключенням. Надані відповідачем докази свідчать про хід деяких уроків за участі дітей позивача у Zoom; разом із цим саме позивач надала відповідачу документи та заяви, необхідні для надання послуг, зокрема, медичні документи про можливість відвідування її дітьми дитячого дошкільного закладу, про задовільний стан їх здоров`я, на виконання вимог пункту 2.2.9.1 укладених договорів нею подано заяви про видачу персоналізованих карток контролю доступу,

що дозволяє безперешкодно заходити та виходити з території закладу, надано заяви-дозволи на роботу з її дітьми психолога, логопеда, вчителя-дефектолога.

Щодо інших вимог ОСОБА_1, то позивач, звертаючись до суду

з вимогами про стягнення коштів, такі вимоги пов`язувала з визнанням недійсними умов договорів, а тому, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно вважаючи відсутніми у нього підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 для визнання недійсними умов договорів, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог позову і в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись

на неправильне застосування судами норм матеріального права

й порушення норм процесуального права, зокрема застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року

у справі № 752/13507/16-ц, не дослідження зібраних у справі доказів

та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, просить скасувати оскаржувані судові рішення

та ухвалити нове судове про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином умови договорів,

за якими замовник повинен оплатити послугу незалежно від її якості,

на предмет справедливості у порядку статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Також вважає, що копії журналів обліку відвідування, скріншот з групи Viber та конференції у Zoom не є належними та допустимими доказами надання відповідачем послуг, у тому числі в умовах карантину, оскільки відповідач

ці докази в електронному вигляді із наявним електронним підписом

не надав, а паперові копії подані без будь-якого засвідчення.

Разом із цим, на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, зазначені докази подані з порушенням строку, який судом не був поновлений.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 757/41262/20-ц із Печерського районного суду м. Києва.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу № 757/41262/20-ц призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз" на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз" зазначає, що укладені між товариством та позивачем спірні договори набули чинності з дати їх підписання та діяли до 31 серпня 2020 року. Датою початку надання послуг було 03 лютого

2020 року, що позивачем не заперечується.

На думку ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз", спірні договори належним чином виконувалися товариством протягом всього строку їх дії

(з урахуванням обмежень карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України). При цьому посилається на те, що більшу частину строку дії договорів навчальний заклад діяв у звичайному режимі (не дистанційному), зокрема: дистанційно працювали у період з 01 квітня 2020 року, а з 01 червня 2020 року було припинено роботу працівників у дистанційному режимі

та відновлено навчально-виховний процес безпосередньо у закладі.

Згідно обліку щоденного відвідування дітей групи № 10 за лютий 2020 року кількість днів відвідування ОСОБА_5 становить: повного відвідування - 5 днів; відвідування 1/2 - 7 днів; пропущених - 8 днів.

Відповідно до обліку щоденного відвідування дітей група № 2 "Перлинки"

за лютий 2020 року кількість днів відвідування ОСОБА_6 становить: повного відвідування - 0 днів; відвідування 1/2 - 8 днів; пропущених -12 днів.

На думку ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз", тривале відвідування навчального закладу дітьми позивача у лютому 2020 року свідчить як про волю позивача отримувати послуги відповідача на умовах, визначених укладеними сторонами договорами, так і зарахування відповідачем дітей

Відповідно до пункту 4.5 спірних договорів замовник має право

на повернення оплаченої вартості послуг, які не будуть надані після припинення дії договору, але були оплачені замовником лише у випадку, якщо договір розривається з ініціативи замовника з дотриманням умови щодо повідомлення про це виконавця за 180 календарних днів

до запланованої дати його припинення.

Згідно із пунктом 4.6 спірних договорів замовник має право ініціювати дострокове припинення договору менше ніж за 180 календарних днів

до запланованої дати розірвання. У такому випадку замовник зобов`язаний сплатити виконавцю штрафні санкції у розмірі, що дорівнює ціні ненаданих протягом півріччя послуг, тобто послуг, що мали б надаватися після дати припинення договору і до закінчення півріччя (з 01 березня 2020 року

по 31 серпня 2020 року).

Разом із цим, ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз" зазначає, що відповідно до пункту 5.3 спірних договорів сторони погодили, що суми штрафних санкцій, які підлягають сплаті замовником можуть бути утримані виконавцем з сум, що були оплачені замовником як оплата за послуги. На думку товариства, підписанням цих договорів замовник надає свою згоду на таке зарахування та не заперечує проти утримання цих сум з уже оплачених

на рахунок виконавця.

З урахуванням ситуації, що склалась (карантин) ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз" пропонувало позивачу (як і всім іншим споживачам послуг товариства) зменшити вартість послуг, проте позивач від зазначеної пропозиції відмовилась, що визнається нею у позовній заяві.

Товариство зазначає, що однією з вимог позову є визнання недійсним

пункту 3.7 договорів, відповідно до якого відсутність дитини у закладі протягом будь-якого періоду незалежно від причин не впливає на ціну послуг та ціна послуг не підлягає зменшенню у зв`язку із не відвідуванням дитиною закладу.

На думку ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз", позивач підписанням спірних договорів підтвердила свою згоду на вказане ціноутворення та зобов`язання оплачувати послуги у період відсутності дитини у закладі. Договори підписані позивачем, що свідчить про її згоду з усіма їх умовами, зокрема

і з пунктом 3.7, та нею виконувалися. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Разом із цим товариство посилається на те, що за заявою представника позивача посадовими особами Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві було проведено позапланований захід державного контролю (перевірку) в частині захисту прав споживачів щодо несправедливих умов спірних договорів та про ігнорування відповідачем вимоги представника позивача щодо повернення всієї суми сплачених

на їх виконання коштів, за наслідками якого встановлена відсутність порушень вимог законодавства, про що складено акт від 11 вересня

2020 року № 4516-1.

Вважає, що позивач не довела яким саме чином умови пункту 3.7 спірних договорів порушують принцип добросовісності, яким саме чином вони призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін, та яким саме чином спричиняється шкода позивачу.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У липні 2021 року ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз" подало клопотання,

у якому просило закрити касаційне провадження, посилаючись на те,

що провадження за касаційною скаргою відкрито судом помилково, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті 400 ЦПК України), підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України),

в окремих випадках непідтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5

частини першої статті 396 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої, частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Питання щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених статтею 389 ЦПК України, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вирішувалося судом на стадії відкриття касаційного провадження.

У статті 396 ЦПК України передбачено підстави для закриття касаційного провадження.

Аналіз клопотання ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз" про закриття провадження у справі свідчить про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі, передбачених у статті 396 ЦПК України.

Виходячи з викладеного, клопотання про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 січня 2020 року між ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз" та матір`ю дитини ОСОБА_5 укладено договір про надання послуг дошкільної освіти № 184/mn, відповідно до умов якого виконавець взяв

на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника забезпечити надання освітні послуги дитині у сфері дошкільної освіти з понеділка по п`ятницю, крім святкових, неробочих та вихідних днів, від 07:30 год. до 19:30 год.

(стаття 1 договору). Навчання проводиться у закладі виконавця у групі

№ 10; строк дії договору від 03 лютого 2020 року до 31 серпня 2020 року (пункти 2.1.2, 2.1.3, 4.1, 4.2 договору).

20 січня 2020 року між ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз" та матір`ю дитини ОСОБА_6 - ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг дошкільної освіти №185/mn, відповідно до умов якого виконавець взяв

на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника забезпечити надання освітніх послуг дитині у сфері дошкільної освіти від понеділка до п`яниці, крім святкових, неробочих та вихідних днів, від 07:30 год. до 19:30 год.

(стаття 1 договору). Навчання проводиться у закладі виконавця у групі № 2, строк дії договору від 03 лютого 2020 року до 31 серпня 2020 року

(пункти 2.1.2, 2.1.3, 4.1, 4.2 договору).

Згідно з пунктами 2.1.3, 2.1.5, 2.1.6, 2.1.8 договорів виконавець після зарахування дитини до закладу має організувати перебування дитини

в закладі згідно з встановленим режимом дня і щоденним графіком роботи закладу; забезпечити якісне харчування зі збалансованим раціоном з повним дотриманням санітарних та гігієнічних норм; забезпечити дитині догляд, виховання, зміцнення фізичного і психічного здоров`я, емоційне благополуччя, задоволення потреб у розвитку її інтелектуальних здібностей; організувати предметно-розвиваюче середовище у закладі; організовувати роботу з дитиною у відповідності до основної загальноосвітньої програми дошкільної освіти, її віком і індивідуальними особливостями.

Відповідно до пункту 3.7 договорів сторони погодили, що відсутність дитини у закладі протягом будь-якого періоду та незалежно від причин не впливає на ціну послуг та ціна послуг не підлягає зменшенню у зв`язку

з невідвідуванням дитиною закладу. Замовник підписанням цього договору підтверджує свою згоду на вказане ціноутворення та зобов`язується оплачувати послуги у період відсутності дитини у закладі.

За пунктом 8.18 договорів підписанням цього договору замовник підтверджує, що ознайомлена зі статутом закладу і правилами внутрішнього розпорядку, повністю згідна з їх умовами та зобов`язується їх дотримуватися без будь-яких застережень.

Плата за надання освітніх послуг встановлена статтею 3 договорів і складає 144 909,88 грн, що еквівалентно 5 975,00 доларів США, які сплачені замовником за кожним договором у повному обсязі згідно з квитанціями, наявними у матеріалах справи (а. с. 28-31).

Згідно зі змістом оспорюваних договорів ОСОБА_1, розуміючи,

що дошкільна освіта є обов`язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні, що сім`я зобов`язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту у сім`ї відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти, самостійно обрала навчальний заклад, тип закладу дошкільної освіти, форму здобуття дитиною дошкільної освіти,

в укладених договорах сторонами визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено ціну послуг та порядок розрахунків, строк договорів і умови їх припинення. Договори підписані ОСОБА_1, що свідчить про її згоду з усіма їх умовами, зокрема,

з пунктом 3.7, та нею виконувалися, ОСОБА_1 погодилася на укладення договорів саме такого змісту, сторони договорів мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Закон України "Про дошкільну освіту" (2628-14) визначає правові, організаційні

та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується

на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 11 Закону України "Про дошкільну освіту" заклад дошкільної освіти - це навчальний заклад,

що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти,

її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію

та готовність продовжувати освіту. Заклад дошкільної освіти: задовольняє потреби громадян відповідної території в здобутті дошкільної освіти; забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти; створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров`я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог

та забезпечує їх дотримання; формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки; сприяє збереженню

та зміцненню здоров`я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей; здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію з сім`єю;

є осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних

та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку; планує свою діяльність

та формує стратегію розвитку закладу; формує освітню програму закладу; забезпечує добір і розстановку кадрів; відповідно до установчих документів утворює, реорганізує та ліквідує структурні підрозділи (відділення, групи); додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-технічну базу; здійснює інші повноваження відповідно до статуту закладу дошкільної освіти. Режим роботи закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньому дітей встановлюються його засновником (засновниками) відповідно

до законодавства України. За бажанням батьків або осіб, які їх замінюють,

у закладі дошкільної освіти може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого, цілодобового перебування дітей, а також чергові групи у вихідні, неробочі та святкові дні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 36 Закону України "Про дошкільну освіту" батьки або особи, які їх замінюють, мають право: вибирати заклад дошкільної освіти та форму здобуття дитиною дошкільної освіти.

Пунктом 4 частини третьої статті 37 Закону України "Про дошкільну освіту" передбачено, що джерелами фінансування закладу дошкільної освіти незалежно від форми власності можуть бути кошти батьків або осіб, які

їх замінюють.

Згідно із частинами першою та третьою статті 626 ЦК України договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується у статті 3 ЦК України.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно

до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше

не встановлено договором.

Згідно із частиною першою статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Статтею 905 ЦК України встановлено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативними актами.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін

і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони

в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині першій статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі

№ 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16 сформульовано позицію про те,

що стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України);

по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно із частиною третьою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти

на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку

з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що при укладенні оспорюваних договорів про надання освітніх послуг від 20 січня 2020 року № 184/mn та № 185/mn сторони досягли згоди з усіх істотних умов договорів у тому числі і з пунктом 3.7 цих договорів, відповідно до якого відсутність дитини у закладі протягом будь-якого періоду незалежно від причин не впливає на ціну послуг та ціна послуг не підлягає зменшенню у зв`язку із невідвідуванням дитиною закладу, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним

і відповідало їхній внутрішній волі, а на момент укладення правочинів позивач не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваних договорів та у подальшому частково виконувала їх умови.

При цьому встановивши, що більшу частину строку дії спірних договорів навчальний заклад діяв у звичайному режимі (не дистанційному),

а дистанційно працював лише у період з 01 квітня 2020 року по 31 травня 2020 року, а також ураховуючи пропозицію відповідача позивачу зменшити вартість послуг за певні періоди від якої позивач відмовилась, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що спірні договори належним чином виконувалися ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз" протягом усього строку їх дії.

У зв`язку із цим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі досліджених доказів, яким була надана належна правова оцінка, дійшов правильного висновку про відмову

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином умови договорів, за якими замовник повинен оплатити послугу незалежно від її якості, на предмет справедливості у порядку

статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши умови спірних договорів та інші докази, здобуті під час розгляду справи, правильно вважав, що при укладенні спірних договорів вимоги статті 203 ЦК України, статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" не були порушені, правові підстави, передбачені статтею 215 ЦК України для визнання пунктів 3.7 оспорюваних договорів про надання освітніх послуг від 20 січня 2020 року № 184/mn та № 185/mn недійсними відсутні.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач не отримувала послуг, оскільки її діти після кількох днів перебування у закладі припинили його відвідування є необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази тривалого відвідування навчального закладу дітьми позивача у лютому 2020 року, що у свою чергу свідчить як про зарахування відповідачем дітей у групи, обумовлені договорами, так і про волю ОСОБА_1 отримувати послуги відповідача на умовах, визначених укладеними сторонами договорами.

Надані відповідачем докази підтверджують те, що під час дії в країні обмежувальних карантинних заходів ОСОБА_1 у групі Viber підтвердила підключення своїх дітей до занять молодшої групи (конференції LeаpKids

у Zoom), нею ж обговорювалися проблеми з таким підключенням. Разом

із цим, надані відповідачем докази свідчать про хід деяких уроків за участі дітей ОСОБА_1 у Zoom; у свою чергу саме позивач надала відповідачу документи та заяви, необхідні для надання послуг, зокрема, медичні документи про можливість відвідування її дітьми дитячого дошкільного закладу, про задовільний стан їх здоров`я, на виконання вимог

пункту 2.2.9.1 укладених договорів нею подано заяви про видачу персоналізованих карток контролю доступу, що дозволяє безперешкодно заходити та виходити з території закладу, надано заяви-дозволи на роботу

з її дітьми психолога, логопеда, вчителя-дефектолога.

При цьому, відповідно до листа ТОВ "ДНЗ "Академія щастя "Ліпкідз"

від 14 липня 2020 року № 28 товариство пропонувало, ураховуючи ситуацію, що склалася (карантин) позивачу зменшити вартість послуг за певний період, проте позивач відмовилась від такої пропозиції, що остання

не заперечувала у своїй позовній заяві.

З урахуванням усіх зазначених встановлених обставин у справі Верховний Суд вважає, що відсутні правові підстави для кваліфікації умов указаного пункту договору несправедливими у контексті статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки наведені обставини не містять одночасно усіх ознак, як того вимагає зазначена норма закону, про те, що указані умови договору порушують принцип добросовісності й про те, що умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін чи завдають шкоди споживачеві.

При цьому Верховний Суд також виходить із того, що за наявності певних обставин, ураховуючи ситуацію, що склалася (карантин), відповідач діяв добросовісно, пропонував позивачу зменшити вартість послуг за певний період, проте позивач відмовилась від такої пропозиції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального

й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 752/13507/16-ц, на яку заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Аргументи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів

у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах "Пономарьов проти України" повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді

на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.