У грудні 2010 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" (далі - ДП МОУ "ЛЗЗК") звернувся до суду адміністративної юрисдикції із позовом до обласного комунального підприємства

Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП ЛОР "БТІ та ЕО"), третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправними дій щодо реєстрації ангару площею 360,6 кв. м на АДРЕСА_1, а також скасування реєстраційного посвідчення від 19 листопада 1996 року щодо реєстрації права власності на це майно.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня

2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року, які змінені постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про скасування реєстраційного посвідчення від 19 листопада 1996 року та роз`яснено позивачу, що розгляд такої справи належить здійснювати судами цивільної юрисдикції.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду

від 27 листопада 2017 року у задоволенні позову військового прокурора в інтересах Міністерства оборони України та ДП МОУ "ЛЗЗК" про визнання протиправними дій щодо реєстрації ангару відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду

від 15 травня 2018 року позов військового прокурора в інтересах Міністерства оборони України та ДП МОУ "ЛЗЗК" про визнання протиправними дій щодо реєстрації ангару задоволено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду

від 15 травня 2018 року, провадження у справі за позовом військового прокурора в інтересах Міністерства оборони України та ДП МОУ "ЛЗЗК" про визнання протиправними дій закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року задоволено заяву заступника військового прокурора Львівського гарнізону про направлення цієї справи за встановленою юрисдикцією до Шевченківського районного суду м. Львова.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 19 лютого

2021 року позовну заяву залишено без руху для приведення позовної заяви у відповідність до ЦПК України (1618-15) .

У березні 2021 року з метою усунення зазначених недоліків заступник військового прокурора Львівського гарнізону подав позовну заяву, в якій просив визнати протиправними дії ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" щодо реєстрації ангару як нерухомого майна та видачу реєстраційного посвідчення

від 19 листопада 1996 року, а також просив скасувати це реєстраційне посвідчення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 04 березня

2021 року відкрито провадження у справі.

22 квітня 2021 року прокурор в інтересах Міністерства оборони України та ДП МОУ "ЛЗЗК" подав заяву про зміну позовних вимог, в якій просив визнати незаконними дії ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" щодо реєстрації за Українсько-Канадським спільним підприємством "КORONEX" права власності на ангар загальною площею 360,6 кв. м, який розташований за адресою:

АДРЕСА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за Українсько-Канадським спільним підприємством "КORONEX" від 19 листопада 1996 року за фірмою "STANEX RORFT S.L." від 10 липня 1998 року; затовариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "ТІВІС" (далі -

ТОВ "НВП "ТІВІС") від 7 листопада 2002 року та за ОСОБА_1 від 14 липня 2008 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 24 травня

2021 року задоволено клопотання прокурора про залучення

ОСОБА_1 у якості співвідповідача.

Короткий виклад доводів позивача

Позовну заяву мотивовано тим, що 20 листопада 1995 року на підставі договору міни, укладеного між 769 Заводом збірних конструкцій, правонаступником якого є ДП МОУ "ЛЗЗК", та Українсько-Канадським спільним підприємством "КORONEX", у власність останнього переданий розбірний металевий ангар площею 360,6 кв. м, який згідно із специфікацією до цього договору складається із збірних металевих каркасів.

Вказує, що вказаний ангар розміщений на земельній ділянці

ДП МОУ "ЛЗЗК" на АДРЕСА_3, яка за своїм цільовим призначенням відноситься до земель оборони та перебуває у користуванні цього державного підприємства. При цьому ангар не відносився до об`єктів нерухомого майна, не був зареєстрований у ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" як нерухоме майно на момент продажу та відчужувався як рухоме майно без будь-яких прав на земельну ділянку, на якій він знаходився. Разом з тим,

19 листопада 1996 року ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" на підставі зазначеного договору міни від 20 листопада 1995 року зареєструвало ангар за новою окремою адресою: АДРЕСА_1, як нерухоме майно, внесено відповідний реєстраційний запис під № 793 у реєстрову книгу №2 та видано Українсько-Канадському спільному підприємству "КORONEX" реєстраційне посвідчення про право власності. Надалі вказаний ангар відчужений на користь Фірми "STANEX RORFT S.L.", а потім - на користь ТОВ "НВП "ТІВІС", яке 07 липня 2008 року зазначений ангар продало ОСОБА_1 .

Вважає, що ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" не врахувало правового статусу ангару як рухомого майна, не надало належної оцінки поданому до реєстрації договору від 20 листопада 1995 року, не врахувало факт знаходження земельної ділянки, на якій розміщено ангар, у володінні ДП МОУ "ЛЗЗК" та вчинило реєстраційні дії стосовно цього ангару, якими змінило його правовий статус з рухомого майна (розбірний металевий каркас) на нерухоме майно.

Вважає, що спірне майно відноситься до рухомого майна, відчужувався як рухоме майно, на момент відчуження не був зареєстрований як нерухоме майно. Договір міни від 20 листопада 1995 року є договором, за яким відчужено рухоме майно, оскільки не є нотаріально посвідченим, а тому не міг бути підставою для вчинення ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" реєстраційних дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня

2021 року у складі судді Єзерського Р. Б. позов задоволено.

Визнано незаконними дії ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" щодо реєстрації за Українсько-Канадським спільним підприємством "КORONEX" права власності на ангар, загальною площею 360,6 кв. м, який розташований на АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомого майна за Українсько-Канадським спільним підприємством "КORONEX"

від 19 листопада 1996 року, за фірмою "STANEX RORFT S.L." від 10 липня 1998 року, за ТОВ "НВП "ТІВІС" від 07 листопада 2002 року та за ОСОБА_1 від 14 липня 2008 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір від 20 листопада 1995 року за текстом, формою, способом укладення та особою відчужувача не відповідав ознакам правочину щодо відчуження державного нерухомого майна, з чого випливає, що предметом міни у вказаному договорі був ангар як рухоме майно. Суд відхилив посилання ОСОБА_1 на матеріали інвентаризаційної справи, висновок експерта та звіт про оцінку, а також інші документи, які фактично ґрунтувалися на матеріалах інвентаризаційної справи, як докази належності спірного майна до нерухомого, оскільки інвентаризаційна справа БТІ і усі подальші акти і дії були створені на підставі оскаржуваних у даній справі дій ОКП "БТІ та ЕО" щодо первинної реєстрації права власності на ангар 19 листопада 1996 року, а тому є похідними від цього юридичного акту і не можуть обгрунтовувати його законність.

Крім того, суд зазначив, що договір міни від 20 листопада 1995 року, на підставі якого здійснилася державна реєстрація складу із збірних металевих конструкцій за Українсько-Канадським спільноим підприємством "КORONEX", не відноситься до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, оскільки не відповідає вимогам щодо нотаріального посвідчення, як згідно з законодавством чинним на момент здійснення реєстраційних дій, та і законодавством, чинним на момент укладення цього договору. Таким чином, суд вважав, що дії ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" щодо реєстрації спірного ангару як об`єкту нерухомого майна з видачею реєстраційного посвідчення від 19 листопада 1996 року № 793 вчинені з порушенням законодавства, що діяло на момент здійснення реєстрації, що є підставою для скасування реєстрації у судовому порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 травня 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що працівником ОКПЛОР "БТІ та ЕО"при обстеженні на місці складу-ангару встановлено, що предметом обстеження є окрема будівля складу під літерою "Б-1" площею 360,6 кв. м на бутобетонних фундаментах з бетонною підлогою; стіни, перегородки і покрівля - металеві, про що свідчить ескіз-абрис

від 06 листопада 1996 року. Отже, суд вважав, що матеріалами інвентаризаційної справи підтверджено, що приміщення ангару на АДРЕСА_1 пов`язано із землею бетонним фундаментом, а відтак є нерухомим майном, що підлягає державній реєстрації.

Відповідно до чинного станом на 20 листопада 1995 року законодавства укладена двома юридичними особами угода міни нерухомим майном, що не є жилим будинком, не підлягала обов`язковому нотаріальному посвідченню, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що укладений у простій письмовій формі договір міни від 20 листопада 1995 року не відноситься до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна.

Отже, апеляційний суд вважав, що за відсутності підстав для відмови у реєстрації ангару за Українсько-Канадським спільним підприємством "КORONEX", при наявності у останнього належного правовстановлюючого документа на право власності (чинного договору міни), ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" діяло у межах та на підставі наданих йому повноважень, правомірно здійснило реєстрацію права власності на склад-ангар площею 360,6 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту права шляхом скасування проведених державних реєстрацій прав не є ефективним засобом відновлення права позивача, адже наслідком зазначеного є реституція. Скасування державної реєстрації права власності не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, і відчуженого за договором міни.

Також, при ухваленні рішення щодо скасування державної реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за фірмою "STANEX RORFT S.L."

від 10 липня 1998 року, за ТзОВ " НВП "ТІВІС" від 07 листопада 2002 року суд без дослідження питання про наявність чи відсутність їх правонаступників (відповідно до Єдиного реєстру підприємств, установ та організацій, як діючі юридичні особи не існують), вирішив питання про права та обов`язки зазначених юридичних осіб, які не залучені до участі в справі, що є порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою для скасування рішення апеляційним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіонупросить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що за договором міни було відчужено ангар як рухоме майно, яке не підлягало державній реєстрації. При цьому відповідно до Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних і фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56 (z0031-96) (далі - Правила № 56) підставою для державної реєстрації міг бути лише документ, що посвідчений згідно з чинним законодавством державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами чи нотаріальними архівами, консульськими установами або біржами. Разом з тим підставою для спірної реєстрації став договір міни, укладений у простій письмовій формі, а тому така підлягає скасуванню, як і послідуючі реєстраційні дії щодо права власності ні спірний об`єкт.

Зазначає, що обраний ним спосіб захисту порушеного права у даному випадку є належним та ефективним.

Відзиви на касаційну скаргу

У серпні 2022 року від ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Зазначає, що предметом договору міни 20 листопада 1995 року є ангар як нерухоме майно, а тому воно підлягало державній реєстрації. При цьому вказаний договір не підлягав нотаріальному посвідченню як помилково вважає позивач.

У серпні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на те, що правовстановлюючими документами станом на час проведення спірної реєстрації відповідно до додатку № 1 до Правил № 56 були не лише ті, які посвідчені чи видані державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами чи нотаріальними архівами, консульськими установами або ж біржами, а до них, серед іншого, віднесеной інші правовстановлюючі документи, передбачені законодавством України. Наданий на державну реєстрацію договір міни є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація. При цьому чинним на час укладення договору міни законодавством не передбачалося його нотаріального посвідчення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 листопада 1995 року між 769 Заводом збірних конструкцій, правонаступником якого є ДП МОУ "ЛЗЗК", та Українсько-канадським спільним підприємством "КORONEX", у простій письмовій формі укладено договір міни, за умовами якого у власність останнього передано ангар площею 360,6 кв. м згідно зі специфікацією (додаток №1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до специфікації до договору від 20 листопада 1995 року у власність Українсько-Канадському спільному підприємству "КORONEX"передається склад із збірних металевих каркасів у кількості 1 шт.

19 листопада 1996 року ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" на підставі вищезгаданого договору зареєструвало ангар за адресою: АДРЕСА_1, як нерухоме майно та видало Українсько-Канадському спільному підприємству "Коронекс" реєстраційне посвідчення про право власності на це майно.

10 липня 1998 року на підставі договору про перевід боргу від 27 березня 1998 року приміщення ангару було зареєстровано на праві приватної власності за фірмою "Stanex Rorft S.L.".

В подальшому, 28 лютого 2002 року фірма "Stanex Rorft S.L." здійснила продаж приміщення ангару ТОВ "Тівіс".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13 травня 2008 року (справа № 24/45), у зв`язку із втратою ТОВ "Тівіс" правовстановлюючого документу на спірне приміщення, визнано за ТОВ "Тівіс" право власності на приміщення ангару площею 360,5 кв. м, що знаходиться на

АДРЕСА_1 (а. с. 157, 158, т. 2).

07 липня 2008 року ТОВ "Тівіс" за договором купівлі-продажу

відчужила спірне майно ОСОБА_1, яка є його останнім власником. 14 липня 2008 року ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" зареєструвала цей об`єкт у реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Відповідно інформації, наданої Управлінням земельних ресурсів у

м. Львові від 07 жовтня 2008 року, земельна ділянка на

АДРЕСА_1, входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні ДП МОУ "ЛЗЗК" на вул. Шевченка, 134 (згідно з державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого 08 червня 1999 року під № 98) (а. с. 126, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо позову прокурора, поданого в інтересах ДП МОУ "ЛЗЗК"

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно з частинами першою-третьою статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року N 1789-XII "Про прокуратуру" в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано також у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах

(див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України (254к/96-ВР) та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження

№ 14-2цс21), в якій Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

Враховуючи наведене, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах державного підприємства "Львівський завод збірних конструкцій", із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю реєстрації права власності та видачі ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Українсько-Канадському спільному підприємству "Коронекс"

(у подальшому й іншим особам) реєстраційного посвідчення на приміщення ангару загальною площею 360,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 як на об`єкт нерухомого майна, яке було продано ДП МОУ "ЛЗЗК" як розбірний металевий каркас, і знаходиться на земельній ділянці державної власності.

Нормативним документом, який регламентував діяльність ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" на час здійснення реєстрації спірного ангару у 1996 році були Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56 (z0031-96) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056 (z0031-96) .

Правила № 56 встановлювали порядок державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб.

До об`єктів нерухомого майна, що підлягали державній реєстрації, відносяться: жилі будинки (домоволодіння), розташовані на земельній ділянці під окремим порядковим номером на вулиці, площі, провулку; нежилі будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках; вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку); квартири в багатоквартирних будинках (пункт 1.5 Правил № 56).

Відповідно до пункту 2.1 Правил № 56 реєстрація поділяється на первинну та поточну. Первинна реєстрація це така, коли об`єкту, що реєструється, надається порядковий реєстровий номер вперше. При поточній реєстрації окремий реєстровий номер не надається, а використовується реєстровий номер, що встановлений при первинній реєстрації.

За змістом пункту 2.2 Правил № 56 реєстрація проводиться в такому порядку:

а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію);

б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис в реєстрову книгу;

в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в повуличний алфавітний журнал (додаток N 2);

г) прізвище, ім`я та по батькові власників об`єктів нерухомого майна, що належить фізичним особам, вносяться в алфавітний журнал або картотеку (додатки N 3, 4);

д) при реєстрації об`єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення (додаток N 7);

е) на оригіналі правовстановлюючого документу робиться реєстраційних напис (додаток N 5).

ж) на копії правовстановлюючого документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації;

з) до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлюючого документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище або найменування власника, назва і зміст правовстановлюючого документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію.

Додатком № 1 до Правил № 56 передбачено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб.

До таких належать документи, що посвідчуються згідно з чинним законодавством державними нотаріальними конторами: а) договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання;б) свідоцтва про право на спадщину; в) свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя; г) свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів; д) дублікати правовстановлюючих документів, що зберігаються у справах нотаріальних контор.

Документи, що посвідчуються приватними нотаріусами: а) договори купівлі-продажу, міни, дарування; б) свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів.

Документи, що видані державними нотаріальними архівами: а) дублікати, засвідчені копії і виписки з документів, що зберігаються в справах цих архівів.

Документи, що оформляються консульськими установами України: а) свідоцтва про право на спадщину; б) свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Рішення судів, арбітражних судів щодо права власності на об`єкти нерухомого майна.

Договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею.

Рішення місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо права власності на об`єкти нерухомого майна.

Свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, що видаються місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, органами приватизації.

Рішення про відведення земельної ділянки або акт про право власності на земельну ділянку для будівництва об`єкта і акт прийняття цього об`єкта в експлуатацію, затверджений рішенням місцевого органу державної виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Інші правовстановлюючі документи, передбачені законодавством України.

Судом апеляційної інстанції правильно установлено, що підставою для реєстрації спірного ангару площею 360,6 кв. м став укладений між 769 Заводом збірних конструкцій, правонаступником якого є ДП МОУ "ЛЗЗК", та Українсько-канадським спільним підприємством "КORONEX", договір міни від 20 листопада 1995 року.

У пункті 2 договору зазначено, що у власність Українсько-Канадського спільного підприємства "КORONEX" передано ангар площею 365 кв. м, що свідчить про його характеристику як нерухомості (наведено відповідну площу споруди). У пункті 4 цього договору передбачено, що ангар передається в придатному для використання стані (тобто він не потребує якихось будівельних чи монтажних робіт). У додатку №2 до договору № 51 зазначено, що Українсько-Канадському спільному підприємству "КORONEX" передається склад зі збірних металевих каркасів, що дає підставі вважати, що відбулася міна нерухомим майном - готовою складською спорудою як окремим об`єктом, розміщеним на землі та невід`ємно із нею пов`язаним фундаментом, із певними технічними характеристиками.

У акті №1 прийомки-передачі основних засобів до договору №51 зазначено, що передається не рухоме майно, а приміщення складське арочне площею 365 кв.м. Згідно акта такий об`єкт відповідає технічним умовам і не потребує доробок та придатний до використання.

Працівником ОКПЛОР "БТІ та ЕО"при обстеженні на місці складу-ангару встановлено, що предметом обстеження є окрема будівля складу під літерою "Б-1" площею 360,6 кв. м на бутобетонних фундаментах з бетонною підлогою; стіни, перегородки і покрівля - металеві, про що свідчить ескіз-абрис від 06 листопада 1996 року. Зазначено, що обстежуваний об`єкт нерухомого майна розташований на АДРЕСА_1 . Вказані дані підтверджуються матеріалами інвентаризаційної справи.

Отже, судом правильно установлено, що приміщення ангару на АДРЕСА_1 пов`язано із землею бетонним фундаментом,

а відтак є нерухомим майном, що підлягає державній реєстрації, а тому доводи касаційної скарги про те, що за умовами договору міни Українсько-Канадське спільне підприємство "КORONEX" набуло право на ангар як на рухоме майно є помилковими.

Посилання у касаційній скарзі на те, що підставою для державної реєстрації міг бути лише документ, що посвідчений згідно з чинним законодавством державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами чи нотаріальними архівами, консульськими установами або біржами, є помилковими.

За змістом додатку № 1 до Правил № 56 перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, відносяться, не є вичерпним.

Зокрема, такими документами були не лише ті, які посвідчені чи видані державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами чи нотаріальними архівами, консульськими установами або ж біржами, а до них, серед іншого, віднесеной інші правовстановлюючі документи, передбачені законодавством України (пункт 10 додатку № 1 до Правил

Таким чином, зазначене положення Правил № 56 відсилає до інших норм чинного на той час законодавства, які окреслюють правовстановлюючі документи.

Частиною першою статті 4 ЦК Української РСР (чинного на час здійснення спірної реєстрації у 1996 році) передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків (частина перша статті 41 ЦК Української РСР).

За змістом частини першої статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Згідно зі статтею 241 ЦК Української РСР за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Статтею 242 ЦК Української РСР передбачено, що до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 224 ЦК Української РСР).

Отже, договір міни одночасно припиняє та породжує в його сторін право власності на майно, яким вони обмінялися, і договорі міни безумовно є правовстановлюючим документом - тобто таким документом, який посвідчує правовий зв`язок конкретного майна з особою його власника.

Таким чином, на підставі договору міни від 20 листопада 1995 року у Українсько-Канадського спільного підприємства "КORONEX" виникло певне право на майно - право власності на ангар і цей договір є правовстановлюючим документом, який прямо передбачений чинним у відповідний період часу законодавством.

Отже, органи БТІ вправі були здійснювати державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна на підставі відповідного договору міни як правовстановлюючого документа, передбаченого законодавством України.

Доводи касаційної скарги про те, що договір міни був укладений у простій письмовій формі, тоді як законодавство у спірний період вимагало його нотаріальне посвідчення також є необґрунтованими.

За змістом частини першої статті 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Як було зазначено вище до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про власність", чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 224 ЦК УРСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положення частини першої статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Аналіз зазначених норм цивільного законодавства дає підстави вважати, що угода міни нерухомим майном, що не є жилим, укладена між двома юридичними особами у 1995 році, не підлягала обов`язковому нотаріальному посвідченню й відповідна угода (договір) могла бути викладена у простій письмовій формі, що не впливало на її чинність чи правомірність.

Висновки про те, що ЦК Української РСР (1540-06) не містив норм про обов`язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу будь-якої нежитлової нерухомості узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 517/81/16.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" при здійсненні оскаржуваної реєстрації діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що були передбачені чинним на той час законодавством, що виключає можливість визнання таких дій незаконними з наступним скасуванням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - ангар площею 360,6 кв.м, розташований на АДРЕСА_1 за Українсько-Канадським спільним підприємством "КORONEX"

від 19 листопада 1996 року, за Фірмою "STANEX RORFT S.L." від 10 липня 1998 року, за ТОВ "НВП "ТІВІС" від 7 листопада 2002 року та за ОСОБА_1 від 14 липня 2008 року.

Верховний Суд погоджується також із висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції, роблячи висновок про відсутність як діючих юридичних осіб Українсько-Канадського спільного підприємства "КORONEX", фірми "STANEX RORFT S.L." та ТОВ "НВП "ТІВІС", про скасування реєстрації права власності на ангар за якими заявлено позовні вимоги, без дослідження питання про наявність чи відсутність їх правонаступників, вирішив питання про права та обов`язки зазначених юридичних осіб, які не залучені до участі в справі, що є порушенням норм процесуального права та відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення апеляційним судом.

Посилання у касаційній скарзі на те, що при укладенні договору міни

20 листопада 1995 року 769 Завод збірних конструкцій не мав права розпоряджатися спірним майном зводяться до оспорення договору міни, однак вимог про визнання цього договору недійсним прокурор не заявляв, отже презумпцію правомірності правочину спростовано не було (стаття 204 ЦК України).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 257, 400, 409, 410, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіонузадовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня

2021 рокута постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня

2022 року в частині вирішення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій",скасувати, позов прокурора в цій частині залишити без розгляду.