суб`єкт оскарження - державний виконавець Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Полінського В`ячеслава Андрійовича,

боржник - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Подільський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) Полінського В. А., боржник - ОСОБА_2 .

Скарга мотивована тим, що 20 травня 2011 року між нею та боржником ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Грицієнко Ю. І. за № 682, предметом якого була спірна земельна ділянка кадастровий номер 3221885201:02:006:1007, площею 0,1653 га цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_2 . Вказаний договір іпотеки було укладено для забезпечення договору позики, укладеного між нею та ОСОБА_2 20 травня 2011 року.

14 квітня 2016 року Подільським районним судом м. Києва видано виконавчий лист у справі № 758/1216/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 1 509 746 грн 33 коп., на підставі якого винесено постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

28 вересня 2017 року державним виконавцем Полінським В. А. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника за якою описано земельну ділянку кадастровий номер 3221885201:02:006:1007, площею 0,1653 га цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_2 .

Вказувала, що державний виконавець необґрунтовано та безпідставно виніс постанову про передачу майна стягувачу ОСОБА_4 у рахунок погашення боргу за зведеним виконавчим провадженням, чим порушив черговість задоволення вимог стягувачів.

У зв`язку із викладеним, заявник просила суд визнати неправомірними: дії державного виконавця Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Полінського В. А. щодо звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2, а саме: земельної ділянки № НОМЕР_1, площею 0,1653 га, кадастровий номер 3221885201:02:006:1007, що за адресою: АДРЕСА_1 ; рішення державного виконавця Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Полінського В. А., а саме: постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 07 березня 2018 року ВП № 34825410 та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 07 березня 2018 року ВП № 34825410. Зобов`язати державного виконавця Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Полінського В. А. усунути порушення прав та майнових інтересів стягувача ОСОБА_1 у цій частині.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 05 червня 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) Полінського В. А. щодо звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2, а саме: земельної ділянки № НОМЕР_1, площею 0,1653 га, кадастровий номер 3221885201:02:006:1007, що за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано неправомірними рішення державного виконавця Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Полінського В. А., а саме: постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 07 березня 2018 року ВП № 34825410 та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 07 березня 2018 року ВП № 34825410. Зобов`язано державного виконавця Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Полінського В. А. усунути порушення прав та майнових інтересів стягувача ОСОБА_1 у цій частині.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 05 червня 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 у складі судді Гребенюка В. В. скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) Полінського В. А. щодо звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2, а саме: земельної ділянки № НОМЕР_1, площею 0,1653 га, кадастровий номер 3221885201:02:006:1007, що за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано неправомірними рішення державного виконавця Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Полінського В. А., а саме: постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 07 березня 2018 року ВП № 34825410 та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 07 березня 2018 року ВП № 34825410. Зобов`язано державного виконавця Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ м. Києві Полінського В. А. усунути порушення прав та майнових інтересів стягувача ОСОБА_1 у цій частині.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем порушено черговість задоволення вимог стягувачів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задоволено. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при передачі земельної ділянки на торги була відсутня інформація щодо неї у державному реєстрі, а також ОСОБА_1 не було надано доказів реєстрації іпотеки в державному реєстрі у встановленому законом порядку, згідно з укладеним нею договором іпотеки з ОСОБА_2, тому незареєстрована іпотека не надавала ОСОБА_1 переваг перед іншими стягувачами, зокрема, ОСОБА_4, який пред`явив виконавчий лист про стягнення боргу з ОСОБА_2 на свою користь ще у 2012 році.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неврахування судом апеляційної інстанції (як доводів скарги ОСОБА_6 ) правових позицій зазначених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, що порушують права заявника на судовий захист.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 2-2814/10 із Подільського районного суду м. Києва.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що здійснюючи передачу арештованого і нереалізованого на електронних торгах майна боржника стягувачу ОСОБА_4, яким забезпечено майнові вимоги стягувача ОСОБА_1 згідно з договором іпотеки від 20 травня 2011 року державним виконавцем порушено вимоги Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 жовтня 2012 року головним державним виконавцем Подільського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Слободчик Д. Г. було відкрито виконавче провадження № 34825410 за дублікатом виконавчого листа від 21 березня 2012 року у справі № 2-2814/10 про стягнення солідарно з боржників ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 2 006 575 грн 24 коп. та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження *(а.с. 59, т. 1).

14 квітня 2016 року Подільським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист у справі № 758/1216/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 1 509 746 грн 33 коп., на підставі якого 19 вересня 2016 року винесено постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 52224040 (а.с. 49, т. 1, а.с. 89, т. 4).

Постановою державного виконавця від 21 вересня 2016 року виконавче провадження № 52224040 приєднано до зведеного виконавчого провадження №34825410 (а.с.97, т. 4).

28 вересня 2017 року державним виконавцем Полінським В. А. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, за якою описано земельну ділянку кадастровий номер 3221885201:02:006:1007, площею 0,1653 га цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 83, т. 1).

03 жовтня 2017 року державним виконавцем Полінським В. А. винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні (а.с. 90, т. 1).

10 жовтня 2017 року до відділу ДВС Подільського району надійшов лист з оцінкою зазначеної земельної ділянки.

18 жовтня 2017 року державний виконавець направив пакет документів для реалізації описаного майна боржника, а саме зазначеної земельної ділянки (а.с. 81, т. 1).

Відповідно до протоколів від 22 листопада 2017 року № 298605, від 18 грудня 2017 року № 303976, від 09 січня 2018 року № 309835 торги земельної ділянки кадастровий номер 3221885201:02:006:1007, площею 0,1653 га цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів (а.с. 189, т. 2, а.с. 6-7, т. 5).

Оскільки майно не було реалізоване з третіх торгів, державний виконавець запропонував стягувачам залишити за собою нереалізоване нерухоме майно, направивши повідомлення 08 лютого 2018 року за № 55737194/13 на адресу стягувачів: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_8 (а.с. 60, т. 1).

Залишити за собою земельну ділянку виявив бажання ОСОБА_4, про що 14 лютого 2018 року ним направлений лист до державного виконавця про висловлення бажання залишити за собою нереалізоване на електронних третіх торгах нерухоме майно, в тому числі земельну ділянку № НОМЕР_1 (а.с. 162, т. 1).

07 березня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про передачу майна стягувачу ОСОБА_4 у рахунок погашення боргу, згідно з якою передано стягувачу по виконавчому провадженню № 34825410 нереалізоване майно боржника у рахунок погашення боргу, а саме, земельної ділянки з кадастровим номером 3221885201:02:006:1007, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у рахунок часткового погашення боргу у розмірі 269 639 грн 30 коп., що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯА № 375951, виданого Вишгородським районним відділом земельних ресурсів Київської області 07 червня 2005 року (а.с. 165, т. 1).

Проте передача майна стягувачу ОСОБА_4 не відбулася, так як зазначена земельна ділянка, що належала боржнику - ОСОБА_2, 20 березня 2018 року була відчужена останньою на користь ОСОБА_9 згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В. В., серія та номер 363, виданий 20 березня 2018 року, на підставі якого право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_9 .

Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, ухваленою за результатами перегляду рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 вересня 2020 року у справі № 363/1221/2018, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 20 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9, недійсним.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Скасовуючи ухвалу суд першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при передачі земельної ділянки на торги, була відсутня інформація щодо неї в Державному реєстрі обтяжень, а також ОСОБА_1 не було надано доказів реєстрації іпотеки в державному реєстрі у встановленому законом порядку, згідно з укладеним нею договором іпотеки з ОСОБА_2, тому незареєстрована іпотека не надавала ОСОБА_1 переваг перед іншими стягувачами, зокрема, ОСОБА_4 .

Задовольняючи вимоги скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем порушено черговість задоволення вимог стягувачів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з вимогами статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Статтею 46 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; 3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими правовідносинами; 4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; 5) у п`яту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов`язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) визначено, що черговість задоволення вимог стягувачів, що закріплена у статті 46 Закону № 1404-VIII ( Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) ), визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого знаходиться декілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті уникнення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Це створювало б ризик вчинення виконавцем корупційних порушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки Закон № 1404-VIII (1404-19) прямо цього не передбачає. Такий висновок випливає також із положень інших чинних нормативно-правових актів:

- виконання виконавчих документів банком шляхом списання коштів з рахунку за датою надходження (банк не виконує їх відповідно до черговості, передбаченої статтею 46 Закону № 1404-VIII, а виконує відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, згідно зі статтею 1072 Цивільного кодексу України, пунктом 10.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин);

- звернення стягнення на майно здійснюється відповідно до черговості накладення арешту ( закони № 1404-VIII (1404-19) , "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року №1255-IV (1255-15) , від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) не визначають обмеження щодо можливості звернення стягнення на майно, обтяжене (арештоване) іншими виконавцями).

Також у пункті 66 вказаної постанови зазначено, що передбачені статтями 45, 46 Закону № 1404-VIII правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень, відкритих щодо боржника.

Крім того, у наведеній постанов зазначено, що стаття 30 Закону № 1404-VIII (Закон України "Про виконавче провадження) передбачає обов`язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника.

Відповідно до статті 12 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" задоволення прав чи вимог кількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом.

Відповідно до частини десятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" у разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку черговості, визначеної статтею 46 цього Закону (у разі наявності застави та/або іпотеки декількох стягувачів щодо такого майна - також з урахуванням відповідних норм Закону України "Про заставу" (2654-12) та/або Закону України "Про іпотеку" (898-15) ), а в межах однієї черги, визначеної статтею 46 цього Закону, - у порядку надходження виконавчих документів на виконання.

Пунктом 1 частини першої статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

За змістом статті 49 Закону України "Про іпотеку" протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.

Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах становить 80 відсотків. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах становить 70 відсотків початкової вартості майна

Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 18 грудня 2015 року убачається, що на спірну земельну ділянку 20 травня 2011 року зареєстровано обтяження на підставі укладеного ОСОБА_2 договору іпотеки від 20 травня 2011 року (а. с. 169 т. 1, а. с. 92-93, т. 4).

Отже, державним виконавцем порушено черговість задоволення вимог стягувачів, оскільки обтяження на земельну ділянку, яку передано у власність ОСОБА_4, за договором іпотеки, на який посилалась ОСОБА_1, було зареєстровано 20 травня 2011 року. Відтак, реалізація прав іпотекодержателя, передбачених статтею 49 Закону України "Про іпотеку", не була забезпечена.

Тобто спірна земельна ділянка є предметом іпотеки, обтяження було зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому посилання апеляційного суду на відсутність доказів реєстрації іпотеки в державному реєстрі є помилковим.

Отже, ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.