розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 02 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Савицького С. А.,та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку.

Позовну заяву мотивував тим, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданого 06 лютого 1995 року він є власником земельної ділянки площею 0,18 га, розташованої по АДРЕСА_1 . На цій земельній ділянці розташований будинок з надвірними будівлями, власником якого є позивач, що підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 31 грудня 2003 року.

Позивач вказував, що у 2019 році він мав намір вказане нерухоме майно подарувати своєму сину - ОСОБА_3 . Однак для оформлення договору дарування необхідно присвоїти земельній ділянці кадастровий номер.

Під час виготовлення ліцензованою організацією - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хуст-Земля Карпат" (далі - ТОВ "Хуст-Земля Карпат") матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) виявилося, що на частину земельної ділянки, належної йому, право власності оформлено за ОСОБА_2 .

Позивач вважав, що при виготовленні відповідачу державного акта на право приватної власності на землю були порушені межові знаки та зменшено розмір належної йому земельної ділянки.

ОСОБА_1 вказував, що при виготовленні та видачі 28 квітня 2010 року ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на земельну ділянку його протиправно позбавлено частини земельної ділянки площею 0,0020 га.

Також зазначав, що у результаті оформлення відповідачем права власності на земельну ділянку межа між їхніми домоволодіннями стала проходити по зовнішній стіні належного йому житлового будинку, що порушує його права і позбавляє можливості присвоїти його земельній ділянці кадастровий номер, виходячи з її ширини 14,60 м вздовж АДРЕСА_4, згідно з виданим йому 06 лютого 1995 року державним актом на право приватної власності на землю.

Позивач вважав, що оскільки його державний акт на право приватної власності на землю виготовлений раніше, вважав, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 346 ЦК України право власності відповідача на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 має бути припинено.

Позивач стверджував, що матеріали технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер 2110800000:01:016:0074, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд виготовлені ОСОБА_2 без погодження позивача як суміжного землевласника.

ОСОБА_1 просив суд:

- поновити йому строки позовної давності для звернення до суду;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 квітня 2010 року, серія ЯК № 733472, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення XIV сесії V скликання Хустської міської ради від 10 березня 2010 року № 1657;

- визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0020 га, згідно з виготовленої ліцензійною землевпорядною організацією ТОВ "Хуст-Земля Карпат" схеми перетину земельної ділянки ОСОБА_2 та земельної ділянки належної йому, згідно із державним актом на право приватної власності на земельну ділянку від 06 лютого 1995 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 02 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 строки позовної давності для звернення до суду.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 квітня 2010 року, серія ЯК №733472, виданий громадянину ОСОБА_2 на підставі рішення XIV сесії V скликання Хустської міської ради від 10 березня 2010 року № 1657.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 536,80 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при виготовленні і видачі ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на землю, ОСОБА_1 протиправно позбавлено частини належної йому на праві власності земельної ділянки та порушено його земельні права.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав лише у 2019 році, після того, як вирішив виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і присвоїти кадастровий номер належній йому на праві приватної власності земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Відсутність зі сторони відповідача перешкод у користуванні належною позивачу земельною ділянкою до 2019 року не давали останньому підстав вважати, що його права порушені. Суд першої інстанції вважав це поважною причиною пропуску строку позовної давності для звернення до суду, у зв`язку з чим поновив позивачу строк позовної давності у відповідності до частини п`ятої статті 267 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку загальною площею 0,0020 га, суд першої інстанції виходив з того, що право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача їх у власність або користування громадянам належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування. Суд не може підміняти інший орган державної влади чи місцевого самоврядування і перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 02 грудня 2020 року у частині розподілу судових витрат змінено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн.

У решті рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 02 грудня 2020 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції не враховано вимоги статті 141 ЦПК України, якою передбачено покладення судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Оскільки заявлений позов задоволено частково, та відмовлено

у задоволенні позовної вимоги про визнання прав власності, то рішення суду підлягало зміні в частині розподілу судових витрат.

В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 02 грудня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2021 року в частині задоволення позову, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову сторони не оскаржили, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині про відмову у задоволенні позову у касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

04 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Хустського районного суду Закарпатської області.

27 жовтня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

23 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не перевірили та не взяли до уваги те, що ОСОБА_1 намагався змінити конфігурацію своєї земельної ділянки, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Зазначає, що позивач не довів той факт, що його земельна ділянка була захоплена відповідачем.

Заявник вказує на те, що непідписання суміжним власником акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Також заявник зазначає, що в ухвалі про призначення експертизи зазначено, що "Земельна ділянка в інших частинах належить учасникам справи як на праві власності, так і на умовах оренди, умови користування не оспорюються", хоча умови користування оспорювалися раніше та оспорюються на цей час.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження

№ 61-19526св18), від 19 жовтня 2020 року у справі № 686/10181/17 (провадження № 61-289св19) від 03 липня 2019 року у справі

№ 467/1637/16-ц (провадження № 61-18288св18), від 11 липня 2018 року

у справі № 263/11779/16-ц (провадження № 61-25486св18), від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Аннишинець М. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги у зв`язку з її необґрунтованістю, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 02 грудня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,18 га, розташованої

по АДРЕСА_1, що підтверджується: витягом з рішення 2 сесії Хустської міської ради народних депутатів 22 скликання від 27 грудня 1994 року про передачу земельної ділянки у приватну власність та державним актом на право приватної власності на землю, виданим 06 лютого 1995 року, серія ЗК-013-00296, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 299.

У 1995 році відділом земельних ресурсів Хустської районної ради народних депутатів виготовлено план земельної ділянки, наданої у приватну власність ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, з якого встановлено, що межі земельної ділянки погоджені із суміжними власниками (землекористувачами) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Із плану земельної ділянки встановлено, що ширина земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 по межі від "Б" до "В" зі сторони АДРЕСА_3 становить 14,6 м.

На земельній ділянці ОСОБА_1 розташоване належне йому нерухоме майно - житловий будинок з надвірними побудовами, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1

від 31 грудня 2003 року, зареєстрованим у Хустському ДПТІ у реєстровій книзі № 37 за реєстровим номером 15206. Житловий будинок було перебудовано на місці старого аварійного житлового будинку на підставі рішення виконкому Хустської міської ради депутатів трудящих від 16 квітня 1976 року за № 132.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Хустської державної нотаріальної контори Рошинець Н. П. 14 жовтня 2005 року, ОСОБА_2 отримав у спадщину спадкове майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці, площа якої не встановлена. До житлового будинку відносяться надвірні будови та споруди: "Ж" - літня кухня, "З" - навіс, "И" - сарай, "Й" - сарай, "Ж" - вбиральня, № 1-2 - огорожа, № 3 - колодязь.

Після отримання спадщини у 2010 році ОСОБА_2 виготовив технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують його право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням 14 сесії 5 скликання Хустської міської ради від 10 березня

2010 року за № 1657 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,10 га - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибних ділянок) у

АДРЕСА_2 . Видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 733472 від 28 квітня 2010 року, згідно якого ОСОБА_2

є власником земельної ділянки кадастровий номер 2110800000:01:016:0074, за адресою: АДРЕСА_2 .

З матеріалів, що містяться у технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, а саме: з кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 2110800000:01:016:0074, встановлено, що вона межує від точки "Г" до точки "Д" із земельною ділянкою ОСОБА_1 . З акта погодження зовнішніх меж земельної ділянки без дати встановлено, що суміжним землекористувачем із земельною ділянкою по АДРЕСА_2 вздовж межі від точки "Г" до точки "Д" є земельна ділянка Хуст ТеК, представником якої погоджено межі, натомість позивачем не погоджувалися межі земельної ділянки відповідача і акт погодження меж позивачем не підписувався.

У технічній документації із землеустрою щодо встановлення ОСОБА_1 меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою:

АДРЕСА_2, виготовленій ліцензованою землевпорядною організацією ТОВ "Хуст - Земля Карпат" зазначено схему перетину цієї земельної ділянки із земельною ділянкою відповідача. Так, земельна ділянка кадастровий номер 2110800000:01:016:0074, за адресою: АДРЕСА_2 перетинається із земельною ділянкою позивача вздовж АДРЕСА_3 розміром 0,69 метра. Загальна площа перетину земельних ділянок позивача та відповідача становить 0,0020 га.

Матеріалами польових геодезичних робіт технічної документації

із землеустрою щодо встановлення ОСОБА_1 меж земельної ділянки

в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_2, виготовленої ліцензованою землевпорядною організацією ТОВ "Хуст - Земля Карпат", зазначено розмір даної земельної ділянки вздовж АДРЕСА_3 13,91 метра.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій у оскаржуваній частині не відповідають.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частинами першою-третьою статті 152 ЗК України держава гарантує громадянам та юридичним особам захист прав на земельні ділянки; власник земельної ділянки може вимагати усунення порушень його прав, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, позивач посилався на те, що під час виготовлення і видачі державного акта на право приватної власності на землю суміжному землекористувачу ОСОБА_2 порушено його законні права та інтереси, оскільки передано частину земельної ділянки, право власності на яку він набув у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями частини першої статті 103 ЦПК суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Отже, діючий ЦПК України (1618-15) передбачає, що у залежності від фактичних обставин справи суд може призначити відповідну експертизу із власної ініціативи.

Згідно із частиною третьою статті 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Суди попередніх інстанцій вважали матеріали польових геодезичних робіт, долучені до технічної документації із землеустрою щодо встановлення ОСОБА_1 меж земельної ділянки, складені ТОВ "Хуст-Земля Карпат" та надані позивачем, достатніми для встановлення обставин перетину (накладення) меж земельних ділянок сторін. Відповідних клопотань про призначення судової земельно-технічної експертизи позивач не заявив, та висновків експерта з цього приводу суду не надавав.

Колегія суддів вважає, що зазначені матеріали польових геодезичних робіт технічної документації із землеустрою щодо встановлення ОСОБА_1 меж земельної ділянки не можна вважати достатнім доказом з огляду на таке.

Статтею 106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною шостою статті 106 ЦПК України визначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, та про наявність кваліфікації судового експерта.

Надані позивачем матеріали польових геодезичних робіт не містять передбачених статтею 106 ЦПК України відомостей.

Отже, судом першої інстанції не встановлено, чи має перетин земельна ділянка з кадастровим номером 2110800000:01:016:0074 із земельною ділянкою з кадастровим номером 2110800000:01:016:0074, власником якої є позивач.

Підтвердженням цих обставин, як правило, може бути відповідна земельно-технічна експертиза (постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 (провадження № 61-10072св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 738/46/20 (провадження № 61-5944св21)).

Слід зазначити, що згідно з частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, згідно з положенням пункту третього частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Внаслідок невиконання судом першої інстанції вимог пункту третього частини п`ятої статті 12 ЦПК України, позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, не скористався правом, наданим йому статтею 43 ЦПК України, на заявлення клопотання про призначення відповідної експертизи з метою доведення своїх позовних вимог достатніми доказами та уникнення доказування на підставі припущень.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76- 83, 89, 263 ЦПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом першої інстанції не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно виконати вимоги пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, роз`яснити учасникам судового процесу (позивачу) їхні процесуальні права щодо звернення із клопотанням про призначення судової експертизи з метою доведення своїх позовних вимог достатніми доказами та уникнення доказування на підставі припущень та наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 02 грудня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у частині позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю та розподілу судових витрат скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.