На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 05 жовтня 2012 року між банком та ТОВ "Аси-Ойл" укладений кредитний договір № 033-08-12 (з наступними змінами), відповідно до якого позичальнику відкрито кредитну лінію у розмірі 2 400 000,00 дол. США зі сплатою 9 процентів річних (з дати укладання та до 04 жовтня 2013 року) та 10 процентів річних з 05 жовтня 2013 року до дати повного виконання зобов`язань) з поверненням коштів до 04 жовтня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 05 жовтня 2012 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 033-08-12/11, відповідно до якого поручитель зобов`язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов`язань перед кредитором за кредитним договором. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 11 червня 2015 року у ТОВ "Аси-Ойл" виникла заборгованість у розмірі 1 924 950,37 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) (станом на 11 червня 2015 року) складає 40 719 110,45 грн, з яких: сума заборгованості за основною сумою кредиту - 1 732 505,68 дол. США (за офіційним курсом НБУ становить 36 648 264,38 грн), заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 5 603,56 дол. США (за офіційним курсом НБУ становить 118 533,95 грн), прострочена заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 157 751,69 дол. США (за офіційним курсом НБУ становить 3 336 973,56 грн), пеня за період з 08 серпня 2014 року до 11 червня 2015 року -615 338,56 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 разом з позичальником ТОВ "Аси-Ойл" є солідарними боржниками за зобов`язаннями за кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 924 950,37 дол. США, що станом на 11 червня 2015 року за офіційним курсом НБУ становить 40 719 110,45 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 07 серпня 2015 року замінено первісного позивача ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Централ Капітал").

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 30 вересня 2015 року позов ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Централ Капітал", задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Централ Капітал"заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 924 950,37 дол. США, що станом на 11 червня 2015 року за офіційним курсом НБУ складає 40 719 110,45 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з поручителя, який зобов`язався відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником його зобов`язань за кредитним договором.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 28 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочногорішення залишено без задоволення.

Постановою Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 вересня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.

Позов ТОВ "ФК "Централ Капітал",як правонаступника ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Централ Капітал" заборгованість за кредитним договором від 05 жовтня 2012 року № 033-08-12, а саме: тіло кредиту у розмірі 1 732 505,68 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами у розмірі 73 188,90 дол. США.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд виходив з наявності підстав, визначених пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, що мають наслідком обов`язкове скасування рішення суду, оскільки суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1, якого не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи,

Вирішуючи справу по суті позовних вимог, апеляційний суд врахував, що у лютому 2015 року банк звернувся до суду із позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто скористався правом на дострокове стягнення всієї суми кредиту. Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідача не підлягають стягненню проценти, нараховані після зміни строку дії договору. Апеляційний суд зазначив, що позивачем не пропущений строк звернення з вимогами до поручителя, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України. Також суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) , відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені.

Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційні скарги ТОВ "ФК "Централ Капітал" та ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України, не урахував, що умовами кредитного договору передбачено погашення кредиту щомісячними платежами, а також те, що згідно з розрахунком заборгованості, позичальник з липня 2014 року припинив сплачувати грошові кошти на погашення кредиту, а отже, порука ОСОБА_1 припинилася поза межами шестимісячного строку з моменту звернення до суду з цим позовом. Тобто, апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, а саме щодо розміру заборгованості, порука щодо якої не припинилася.

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 вересня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ "ФК "Централ Капітал", як правонаступника ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Централ Капітал" заборгованість за кредитним договором у розмірі 253 085,56 дол. США, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у справі нове судове рішення, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, що мають наслідком обов`язкове скасування рішення суду, оскільки суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1, який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою момент, з якого відбулося прострочення позичальника за кредитним договором за періодичними платежами до звернення банку з позовом до суду, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з поручителя заборгованості за увесь період до пред'явлення у червні 2015 року цього позову. Зважаючи на те, що умовами кредитного договору передбачено погашення кредиту щомісячними платежами, а також те, що відповідно до розрахунку заборгованості з липня 2014 року позичальник припинив сплачувати грошові кошти на погашення кредиту, апеляційний суд дійшов висновку, що порука ОСОБА_1 припинилася поза межами шестимісячного строку з моменту звернення до суду із вказаним позовом (до січня 2015 року), а отже, з поручителя на користь позивача підлягає стягненню прострочена за період з січня 2015 року до червня 2015 року заборгованість за кредитним договором за шість місяців до звернення до суду, що відповідно до додаткової угоди № 6 від 27 травня 2013 року до кредитного договору № 033-08-12, становить 247 482,00 дол. США (тіло кредиту) та 5 603,56 дол. США(відсотки за користування кредитними коштами), а всього - 253 085,56 дол. США.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача простроченої заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 157 751,69 дол. США, яка утворилася станом на 11 червня 2015 року, апеляційний суд виходив з того, що зазначену суму заборгованості банк нарахував після спливу строку кредитування, що настав внаслідок вимоги позивача про дострокове стягнення кредиту, що суперечить вимогам частини другої статті 1050 ЦК України.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у м. Донецьку Донецької області, тобто на території проведення антитерористичної операції, апеляційний суд вважав наявними підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо введення мораторію на нарахування пені, тому відмовив у задоволенні вимоги про стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту за період з 08 серпня 2014 року до 11 червня 2015 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана від його імені адвокатом Мельничуком В. В., у якій заявник просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення, ОСОБА_1 посилався на:

1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі

2) пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах;

3) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України) - суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі доказита необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання заявника про витребування доказів.

Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою від його імені адвокатом Мельничуком В. В., на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України (тут і далі - у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки у разі збільшення строку, протягом якого позичальник мав право на отримання кредиту (траншу), установлених додатковою угодою, укладеною між кредитором та позичальником за відсутності згоди поручителя, внаслідок чого позичальник отримав додатковий транш у розмірі 970 000,00 дол. США, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. З огляду на наведене вважав, що є необхідність надання Верховним Cудом правового висновку щодо тлумачення припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Суд апеляційної інсатнції не звернув увагу на доводи представник відповідача - адвоката Мельничука В. В. про припинення поруки ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 559 ЦК України з огляду на те, що банк без згоди поручителя вніс зміни до основного зобов`язання, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності. Зазначені обставини підтверджуються умовами кредитного договору, у пункті 8.1. якого сторони погодили, що строк використання ліміту фінансування - це строк, протягом якого позичальник має право на отримання кредиту на підставі цього договору до 04 квітня 2013 року включно. Саме на таких умов ОСОБА_1 поручився за виконання ТОВ "Аси-Ойл" своїх зобов`язань за кредитним договором. Натомість, 20 травня 2013 року банк та ТОВ "Аси-Ойл" уклали додаткову угоду № 3 до зазначеного кредитного договору, якою передбачили збільшення строку використання ліміту фінансування до 01 липня 2013 року включно. Загалом, після зростання строку використання ліміту фінансування, банк 18, 20 22, 24 травня 2013 року погодив ТОВ "Аси-Ойл" отримання додаткових траншів на загальну суму 970 000 дол. США. Однак, з ним як поручителем такі умови не погоджувалися, зміни та доповнення до договору поруки не вносилися.

Вказував на те, що апеляційний суд встановив розмір заборгованості позичальника на підставі укладеної між кредитором та позичальником додаткової угоди № 6 від 27 травня 2013 року до кредитного договору, та судового рішення у справі № 908/1245/15-г за позовом ТОВ "ФК "Централ Капітал" до ТОВ "Аси-Ойл" про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 809 286,98 дол. США, що становить 28 539 521,00 грн за курсом НБУ станом на 16 грудня 2014 року. Оскільки він не був він учасником розгляду зазначеної справи в порядку господарського судочинства, то відповідно до положень частини п'ятої статті 82 ЦПК України 2017 року, суд мав покласти обов'язок доказування факту видачі кредиту ТОВ "Аси-Ойл та підтвердження заборгованості за кредитним договором на позивача на загальних підставах, оскільки зазначені обставини встановлені лише рішеннями у справі № 908/1245/15-г та справі № 910/15107/15 за позовом ТОВ "Аси-Ойл"до ТОВ "ФК "Централ Капітал" про внесення змін до кредитного договору від 05 жовтня 2012 року № 033-08-12, учасником розгляду яких ОСОБА_1 не був, а тому під час нового апеляційного розгляду суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування матеріалів господарських справ № 908/1245/15-г та № 910/15107/15 з метою дослідження доказів на підставі встановлено розмір заборгованості ТОВ "Аси-Ойл" за кредитним договором. ОСОБА_1 не мав доступу до банківських документів, які можуть підтвердити або спростувати доводи позивача, а також до документів ТОВ "Аси-Ойл", якими є банківські виписки і можливі заявки на видачу кредитних траншів, а тому покладення на відповідача обов'язку спростувати факти встановлені судовими рішеннями, у яких він не брав участі, становить для нього надмірний тягар.

Висновки апеляційного суду щодо заборгованості за кредитним договором та її розміру ґрунтуються лише на копіях кредитного договору з додатками та наданого банком розрахунку. Натомість, у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що належними і допустимими доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, тобто банківські виписки з рахунків позичальника, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Отже, на підтвердження заявлених вимог, банк мав надати до суду як докази банківські виписки з рахунку ТОВ "Аси-Ойл" № НОМЕР_1, а за відсутності таких - копії заявок про видачу кредитних коштів за підписом директора ТОВ "Аси-Ойл", розпорядження банку на видачу таких за підписом відповідальних осіб, меморіальні валютні ордери. Відсутність в матеріалах справи наведених документів свідчить про те, що апеляційний суд дійшов висновку про існування заборгованості за кредитним договором з порушенням норм процесуального права.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "ФК "Централ Капітал", у якій заявник просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким скасувати заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 вересня 2016 року в частині задоволених позовних вимог ТОВ "ФК "Централ Капітал" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 111 388,86 дол. США (що станом на 11 червня 2015 року еквівалентно 2 356 245,31 грн), яка складається із заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 5 603,56 дол. США, простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 76 695,86 дол. США та пені за період з 08 серпня 2014 року до 11 червня 2015 року в сумі 615 338,56 грн; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Як на підставу касаційного оскарження ТОВ "ФК "Централ Капітал" посилалося на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц.

Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Централ Капітал" на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ТОВ "ФК "Централ Капітал"у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що звернувшись у лютому 2015 року до позичальника з вимогою про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом. Тому згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі

№ 202/781/14-ц, шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя слід обчислювати з лютого 2015 року і до звернення позивача з позовом до суду в червні 2015 року, тобто у межах шестимісячного строку. Зважаючи на викладене, заявник вважав обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основної суми кредиту у розмірі 1 732 505,68 дол. США та простроченої заборгованості за відсотками за користування кредитом до зміненої кредитором дати закінчення строку кредитування в розмірі 81 055,83 дол. США. Навіть якщо враховувати, що умовами договору поруки передбачено погашення кредиту періодичними платежами, і те що щодо частини таких платежів момент їх сплати настав поза межами шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, то в такому випадку з ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 361 282,68 дол. США заборгованості за основною сумою кредиту (період з січня 2015 року (шість місяців з моменту звернення до поручителя) до вересня 2017 року по 41 247,00 дол. США та жовтень 2017 року (останній платіж) - 41 378,68 дол. США.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку під час нового апеляційного розгляду, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині правомірності вимог позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 247 282,00 дол. США, а також в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами у розмірі 5 603,56 дол. США.

Наведене дає підстави для висновку, що апеляційний суд відповідно до положень статей 367, 374, 376 ЦПК України повинен був скасувати заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 вересня 2015 року в частині задоволених позовних вимог у розмірі 1 671 864,81 дол. США (1 924 950,37 дол. США - 253 085,56 дол. США), з яких: тіло кредиту - 1 485 023,68 дол. США, прострочена заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами - 157 751,69 дол. США та пеня - 615 338,56 грн, або ж змінити рішення в цій частині.

Однак, суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права скасував рішення суду першої інстанції повністю, в той час як останнім було законно стягнуто з відповідача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 247 482,00 дол. США та заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 5 603,56 дол. США.

Допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права призвели до того, що наразі виконавче провадження № 59552488, відкрите на підставі виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на їх користь заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 924 950,37 дол. США, виданого Селидівським міським судом Донецької області 29 лютого 2016 року, підлягає закінченню відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ.

Зазначене ускладнює виконання рішення суду першої інстанції, з яким в частині погодився суд апеляційної інстанції, але скасував його у повному обсязі.

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, поданий від його імені адвокатом Мельничуком В. В., у якому він просив залишити касаційну скаргу ТОВ "ФК "Централ Капітал"без задоволення, посилаючись на те, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц не є подібними ні за підставами позову, ні за встановленими судами фактичними обставинами, а тому такі висновки не підлягали застосуванню до спірних правовідносинах.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у січні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 05 жовтня 2012 року між ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" та ТОВ "Аси-Ойл" укладений кредитний договір № 033-08-12, відповідно до якого позичальнику відкрита відклична кредитна лінія, що не відновлюється, з лімітом кредитування 2 400 000,00 дол. США, строк поверненян кредиту 04 жовтня 2017 року включно (графа 8 Розділу І).

Позичальник зобов`язувався сплачувати проценти за змінюваною процентною ставкою, яка на період з дати укладення кредитного договору до 04 жовтня 2013 року визначається за формулою Libor 12 М+9% річних; на період з 05 жовтня 2013 року до дати повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором за формулою Libor 12 М+10% річних, де Libor 12 М - це ставка за міжбанківськими кредитами у доларах США, визначена у відсотках річних, строком 12 місяців за даними інформаційної служби REUTERS. Значення Libor 12 M публікується на сайті global-rates.com/interest-rates/libor/libor.aspx (графа 7 Розділу І).

Строк, протягом якого позичальник має право на отримання кредиту визначено до 01 липня 2013 року (в редакції додаткової угоди №3 від 20 травня 2013 року до кредитного договору).

Цільове використання кредиту - рефінансування заборгованості за кредитними договорами, укладеними між позичальником та ПАТ "ПУМБ" за кредитним договором від 29 грудня 2010 року № 83/КЛ/10 та ПАТ "Кредитпромбанк" за кредитним договором від 25 червня 2008 року № 3.3ДС/1185/2008-КЛТ.

Пунктом 1.6 Розділу ІІ кредитного договору сторони погодили, що банк має право на договірне списання коштів з рахунку позичальника для виконання боргових зобов`язань за кредитним договором.

При настанні умов, визначених у підпунктом 1.6.1 пункту 1.6 договору, та недостатності грошових коштів на рахунках позичальника, відкритих у валюті кредиту, банк має право за умови наявності коштів на рахунках Позичальника, відкритих у валюті, що відрізняється від валюти кредиту, здійснити договірне списання сум, еквівалентних борговим зобов`язанням з одночасною конвертацією грошових коштів, що знаходяться на відповідних рахунках Позичальника, у валюту кредиту та спрямувати їх на погашення зобов`язань Позичальника за цим Договором.

Відповідно до підпункту 1.7.1 пункту 1.7 Розділу ІІ кредитного договору, банк здійснює видачу кредитних коштів позичальнику окремими траншами, відповідно до кредитних заявок, які надаються позичальником до банку.

Підпунктом 1.9.1 пункту 1.9 Розділу ІІ кредитного договору встановлено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку настання чи існування обставин, зазначених у цьому пункті. При цьому, таке виконання боргових зобов`язань повинне бути проведене Позичальником протягом 2 (двох) банківських днів з дати надіслання Банком відповідної вимоги.

З метою реалізації своїх прав відповідно до підпункту 1.9.1 статті 1 Розділу ІІ Банк має право у будь-який час здійснити наступні дії: письмовим повідомленням оголосити всі суми, надані Позичальнику відповідно до умов Договору та несплачені Позичальником, такими, що підлягають терміновій оплаті, після чого вони вважаються такими, строк виконання за якими настав у строк, зазначений у повідомленні. При цьому Банк має право стягнути зазначені боргові зобов`язання, у тому числі пеню, в порядку договірного списання (без відповідного розпорядження Позичальника) з рахунків Позичальника, відкритих у Банку відповідно до умов, передбачених пунктом 1.6 статті 1 Розділу ІІ, та/або звернутися з відповідними вимогами до осіб, що надали забезпечення виконання зобов`язань за цим Договором (підпункт 2.2.8 пункту 2 Розділу ІІ кредитного договору).

Згідно з підпунктом 4.1 пункту 4 Розділу ІІ кредитного договору, за невиконання та/чи неналежне виконання боргових зобов`язань у сумі, порядку та у строки, що визначені Договором, Позичальник зобов`язаний сплатити Банку (на вимогу Банку) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення. Пеня сплачується додатково до прострочених сум. Пеня нараховується та сплачується за весь період прострочення.

Кредитним договором передбачено, що сторони не несуть відповідальність за невиконання своїх зобов`язань за Договором у разі, коли таке невиконання стало прямим наслідком безпосереднього впливу обставин непереборної сили, виникнення яких та вплив на діяльність сторін знаходилися поза контролем сторони, яка потрапила від вплив вказаних обставин, а також про існування яких сторона не була попередньо проінформована. Після припинення впливу обставин непереборної сили, зобов`язання за цим Договором, строк виконання яких настав, підлягають негайному виконанню. За вимогою однієї із сторін, існування обставин непереборної сили має бути підтверджене Торгово-промисловою палатою України (пункт 4.4 Розділу ІІ кредитного договору).

Надалі між сторонами укладено додаткові угоди № 1 від 12 жовтня 2012 року, № 2 від 18 травня 2013 року, № 3 від 20 травня 2013 року, № 4 від 22 травня 2013 року, № 5 від 24 травня 2013 року, № 6 від 27 травня 2013 року, № 7 від 13 травня 2014 року, № 8 від 24 липня 2014 року.

Банком надано позичальнику транші у розмірі 1 376 851,68 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 1 від 12 жовтня 2012 року), 300 000,00 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 3 від 20 травня 2013 року), 300 000,00 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 4 від 22 травня 2013 року), 170 000,00 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 5 від 24 травня 2013 року), 200 000,00 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 6 від 27 травня 2013 року).

У пункт 1 додаткової угоди № 8 від 24 липня 2014 року до кредитного договору зазначено, що підписанням цієї угоди сторони дійшли згоди реструктуризувати прострочену заборгованість за кредитним договором шляхом встановлення строку погашення не пізніше 04 жовтня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 05 жовтня 2012 року № 033-08-12 між ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" та ОСОБА_1 укладений договір поруки від 05 жовтня 2012 року

№ 033-08-12/11, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Пауковим Д. Л., зареєстрований у реєстрі за № 4219. Відповідно до умов договору поруки відповідач зобов`язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов`язань перед кредитором. Пунктом 1.2 статті 1 договору поруки передбачено, що поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Порукою за цим договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов`язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі. Поручитель цим стверджує, що він ознайомлений з положеннями та умовами кредитного договору (пункт 2.1 статті 2 договору).

Пунктом 4.1 статті 4 встановлено, що договір поруки набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, та діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором та зобов`язань поручителя за цим договором.

Згідно з висновками комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи від 05 серпня 2020 року № 10070/20-34/10071/20-33/10072/10073/20-32, підпис від імені ОСОБА_1, який міститься у договорі поруки № 033-08-12/11, датованому 05 жовтня 2012 року, який укладений між ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" та ОСОБА_1 у розділі "8. Реквізити та підписи сторін" у графі "Поручитель: ОСОБА_1 у рядку "___ ОСОБА_1.", виконаний рукописним способом (ручкою спорядженою чорнилом синьо-фіолетового кольору) без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_1, який міститься у договорі поруки № 033-08-12/11, датованому 05 жовтня 2012 року, який укладений між ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" та ОСОБА_1 у розділі "8. Реквізити та підписи сторін" у графі "Поручитель: ОСОБА_1 у рядку " ___ ОСОБА_1.", - виконаний ОСОБА_1 . У договорі поруки №033-08-12/11, датованому 05 жовтня 2015, спочатку був надрукований текст п. 8 "Реквізити та підписи Сторін", що починається словами " ОСОБА_1 …" і закінчується словами " …Індефікаційний номер 2515600438", та лінія графлення (елемент друкованого тексту), де поверх лінії графлення документу (елемент друкованого тексту) виконаний підпис від імені ОСОБА_1, та наклеєний шматок паперу з текстом "Всього прошито, пронумеровано і скріплено печаткою ___ аркушів Приватний нотаріус", після чого вказані реквізити та шматок паперу були засвідчені відтиском печатки від імені Приватного нотаріуса Паукова Д. Л . Вирішити питання про те, "який час минув після виконання підпису на договорі № 033-08-12/11, датованому 05 жовтня 2012 року, посвідченому приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Пауковим Д. Л. за реєстровим № 4219, на зворотному листі другого аркуша в статті 8 Реквізити та підписи сторін в графі Поручитель: навпроти прізвища ОСОБА_1", не видається можливим у зв`язку з відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів, виконаних чорнилами.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 11 червня 2015 року заборгованість за кредитним договором від 05 жовтня 2012 року № 033-08-12 складає 1 924 950,37 дол. США (за офіційним курсом НБУ станом на 11 червня 2015 року становить 40 719 110,45 грн), з яких сума заборгованості за основною сумою кредиту - 1 732 505,68 дол. США (за офіційним курсом НБУ - 36 648 264,38 грн), заборгованість за відсотками за користування кредитом 5 603,56 дол. США (за офіційним курсом НБУ - 118 533,95 грн), прострочена заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами - 157 751,69 дол. США (за офіційним курсом НБУ - 3 336 973,56 грн), пеня за період з 08 серпня 2014 року до 11 червня 2015 року - 615 338,56 грн.

Судовими рішеннями у справах № 908/1245/15-г та № 910/15107/15, які набрали законної сили, встановлено, що банком надавалися позичальникові транші у розмірі 1 376 851,68 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 1 від 12 жовтня 2012 року), 300 000 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 3 від 20 травня 2013 року), 300 000 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 4 від 22 травня 2015 року), 170 000 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 5 від 24 травня 2013 року), 200 000 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 6 від 27 травня 2013 року).

Копії вказаних додаткових угод було додано банком до позовної заяви та містяться у матеріалах справи, яка переглядається, т. 1, а. с. 21-22, 24-25, 26-27, 28-29, 30-31 (додаткові угоди № 1, 3, 4, 5, 6 до кредитного договору від 05 жовтня 2012 року № 033-08-12).

Відповідно до договору відступлення прав вимоги (договір цесії) від 26 червня 2015 року № 02, ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" відступило ТОВ "ФК "Централ Капітал" права вимоги. За змістом цього договору цедент передає (відступає) цесіонарію свої права вимоги (далі права, право, право вимоги) до боржника за кредитними договорами (далі основні договори або основний договір), перелік яких міститься у додатку № 1 до договору, а цесіонарій приймає (набуває) права вимоги за основними договорами та зобов`язується сплатити цеденту ціну права вимоги за цим договором. Сума права грошової вимоги, яка відступається цедентом цесіонарію за основними договорами складає 41 012 029,32 грн. Вказана сума відповідає розміру заборгованості боржника за даними бухгалтерського обліку цедента на дату здійснення цього відступлення (п. 1.1 договору цесії). Цей договір є підставою для здійснення дій, пов`язаних із заміною цедента та цесіонарія за вимогами, що виникають на підставі основних договорів, в тому числі є підставою для заміни сторони в будь-яких договірних відносинах, існуючих судових, виконавчих провадженнях, заміни первісного кредитора шляхом внесення змін до відповідних реєстрів тощо.

Згідно з витягом з додатку до договору відступлення права вимоги від 26 червня 2015 року право вимоги відступлено за кредитним договором від 05 жовтня 2012 року № 033-08-12 з усіма змінами та доповненнями, договором поруки № 033-08-12/11, посвідченим 05 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Пауковим Д. Л., зареєстрованим у реєстрі за № 4219.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17 грудня 2015 року у справі № 908/1245/15-г за позовом ТОВ "ФК "Централ Капітал"до ТОВ "Аси-Ойл" про стягнення заборгованості за кредитним договором змінено рішення Господарського суду Запорізької області від 12 травня 2015 року, стягнуто з ТОВ "Аси-Ойл" на користь ТОВ "ФК "Централ Капітал" заборгованість за кредитним договором від 05 жовтня 2012 року № 033-08-12, а саме: 1 732 505,68 дол. США заборгованість за основною сумою кредиту, що станом на 16 грудня 2014 року за офіційним курсом НБУ становить 27 328 380,01 грн; 8 150,63 дол. США поточну заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, що станом на 16 грудня 2014 року за офіційним курсом НБУ становить 128 567,26 грн; 65 038,27 дол. США прострочену заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, що станом на 16 грудня 2014 року за офіційним курсом НБУ становить 1 024 221,98 грн); 4 739,02 грн пеню за несвоєчасну сплату кредиту за період з 12 лютого 2014 року до 18 березня 2014 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційних скарг та відзиву на касаційну скаргу ТОВ "ФК "Централ Капітал", Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарги ТОВ "ФК "Централ Капітал" підлягає задоволенню частково, касаційна скарга ОСОБА_1, подана в його інтересах адвокатом Мельничуком В. В., не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Щодо припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції до набрання чинності Законом № 2478-VIII (2478-19) , порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-623цс17 і залишається незмінним протягом багатьох років правозастосовчої практики.

Відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за основним договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/781/14-ц, за наслідками розгляду якої Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року зазначила, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 84), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц). Тобто встановлений у частині четвертій статті 559 ЦК України у відповідній редакції шестимісячний строк слід обчислювати за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що є датою виконання основного зобов`язання.

Судами встановлено, що умовами кредитного договору передбачено погашення кредиту щомісячними платежами, а з розрахунку заборгованості вбачається, що з липня 2014 року позичальник припинив сплачувати грошові кошти на погашення кредиту.

Переглядаючи справу, апеляційний суд врахував, що банк, звернувшись 26 лютого 2015 року з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 908/1245/15-г), використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, змінивши на власний розсуд умови основного зобов`язання щодо строку дії договору та періодичних платежів, а відтак строк виконання зобов`язання - як основного, так і акцесорних - є таким, що настав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразового висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Зазначені правові висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (провадження

№ 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18).

Зважаючи на викладене, банк мав звернутися з вимогою до поручителя у судовому порядку у строк до січня 2015 року, а тому оскільки банк звернувся з позовом до поручителя ОСОБА_1 у червні 2015 року, порука останнього припинилася в частині щомісячних платежів за кредитним договором, строк погашення яких настав у період з липня 2014 року до січня 2015 року.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 02 червня 2021 року вказав, що суди належним чином не дослідили питання припинення поруки ОСОБА_1 у частині погашення щомісячних платежів за кредитним договором поза межами шестимісячного строку, оскільки у справі, яка переглядається, предметом позову є вимоги про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, що виникла за період з липня 2014 року.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, апеляційний суд правильно встановив, що порука ОСОБА_1 припинилася в частині щомісячних платежів за період з липня 2014 року до січня 2015 року, оскільки банк протягом шести місяців з моменту настання строку погашення таких чергових платежів за основним зобов`язанням не пред`явив вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором. Однак, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, щодо якої порука ОСОБА_1 не припинилася, апеляційний замість того, щоб відняти суму платежів за період з липня 2014 року до січня 2015 року (247 482,00 дол. США), щодо яких порука припинилася, помилково включив до проведеного ним розрахунку лише суму заборгованості за періодичними платежами за період з січня 2015 року до червня 2015 року. Наведене, як правильно зазначило у касаційній скарзі ТОВ "ФК "Централ Капітал", призвело до необгрунтованого зменшення судом апеляційної інстанції розміру заборгованості за тілом кредиту на суму платежів за кредитним договором, щодо яких банк у лютому 2015 року змінив строк кредитування, тобто за період з березня 2015 року до 04 жовтня 2017 року.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги ТОВ "ФК "Централ Капітал" про те, що встановивши припинення поруки ОСОБА_1 в частині зобов`язань зі сплати щомісячних платежів за період до січня 2015 року, апеляційному суду належало зменшити суму заборгованості за тілом кредиту на суму щомісячних платежів за кредитним договором за період з липня 2014 року до січня 2015 року, що відповідно до додаткової угоди № 6 від 27 травня 2913 року становить 247 482,00 дол. США (41 247,00 дол. США + 41 247,00 дол. США + 41 247,00 дол. США + 41 247,00 дол. США+ 41 247,00 дол. США + 41 247,00 дол. США), тобто з 1 732 505,68 дол. США до 1 485 023,68 дол. США.

Зважаючи на те, що банк втратив право на нарахування відсотків за користування кредитними коштами у зв'язку зі зміною строку кредитування, який сплив 26 лютого 2015 року, з поручителя підлягають стягнення відсотки за користування кредитом та прострочена заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, нараховані банком лише за період з 14 січня 2015 року до 25 лютого 2015 року, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором за вказаний період (різниця між сумою заборгованості на кінець та початок вказаного періоду), становить:

- 5603,56 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом;

- 14 177,11 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками зі сплати відсотків за користування кредитом, яка підлягає зменшенню на суму погашення прострочених відсотків 26 січня 2015 року у розмірі 1 389,02 дол. США та 09 лютого 2015 року у розмірі 225,71 дол. США. Таким чином, загальний розмір простроченої заборгованість за відсотками за користування кредитом за основним договором, щодо якого не припинилася порука ОСОБА_1 становить 12 562,38 дол. США (14 177,11 дол. США - (1 389,02 дол. США + 225,71 дол. США)).

Апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо мораторію на нарахування пені, а тому обґрунтовано зменшив суму заборгованості поручителя за кредитним договором на суму пені за несвоєчасну сплату кредиту.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Централ Капітал", а саме невідповідність висновків суду апеляційної інстанції правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц, підтвердилися.

Щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України

Частиною першою статті 559 ЦК України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон пов`язував припинення поруки, на підставі частини першої статті 559 ЦК України, зі зміною основного зобов`язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленого такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється

за наявності двох умов: внесення змін до основного зобов`язання без згоди поручителя; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі зокрема, підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-3176цс15, від 23 грудня 2014 року у справі № 3-196гс14, від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12, від 21 травня 2012 року у справі № 6-18цс11, від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-112цс12).

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та чи відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання без його згоди. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що "приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту".

Висновки щодо застосування частини першої статття 559 ЦК України (435-15) у відповідній редакції, містяться у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 753/21637/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 758/8433/15-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 369/7339/16-ц, від 04 липня 2019 року у справі № 758/13055/16-ц, від 30 жовтня 2019 року від 404/2306/16-ц, від 09 червня 2021 року від 288/1729/18, від 22 червня 2022 року у справі № 264/3046/15-ц тощо.

Задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі справа № 2-7763/10 (провадження

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України про припинення поруки у разі збільшення строку, протягом якого позичальник мав право на отримання кредиту (траншу), установлених додатковою угодою, відмінною від строку, передбаченого кредитним договором.

Водночас, ураховуючи те, що особливістю припинення поруки з підстав зміни основного зобов`язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов`язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а з моменту такого збільшення взагалі припиняється його обов`язок за договором поруки, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам ОСОБА_1 щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

У зазначеному контексті, Верховний Суд бере до уваги, що відповідно до підпункту 1.7.1 пункту 1.7 Розділу ІІ кредитного договору, банк здійснює видачу кредитних коштів позичальнику окремими траншами, відповідно до кредитних заявок, які надаються позичальником до банку.

Суди встановили, що банком надано позичальнику транші у розмірі 1 376 851,68 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 1 від 12 жовтня 2012 року), 300 000,00 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 3 від 20 травня 2013 року), 300 000,00 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 4 від 22 травня 2013 року), 170 000,00 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 5 від 24 травня 2013 року), 200 000,00 дол. США (відповідно до додаткової угоди № 6 від 27 травня 2013 року).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що такі транші надано поза межами ліміту кредитування, що становить 2 400 000,00 дол. США та строку повернення кредитних коштів - 04 жовтня 2017 року, встановлених кредитним договором № 033-08-12, за виконання умов якого поручився ОСОБА_1, а отже, доводи заявника про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України є необґрунтованими.

Щодо доводів ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом норм процесуального права

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Основним мотивом доводів касаційної скарги ОСОБА_1, поданої від його імені адвокатом Мельничуком В. В. щодо допущених апеляційним судом порушень норм процесуального права, є посилання на те, що під час нового апеляційного розгляду, суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів (матеріалів господарських справ № 908/1245/15-г та № 910/15107/15) з метою дослідження доказів, на підставі яких встановлено розмір заборгованості позичальника, а дійшов висновку про наявність у позичальника заборгованості за кредитним договором та її розмір, виключно на підставі обставин, встановлених у справі № 908/1245/15-г, що розглядалася між банком та ТОВ "Аси-Ойл", у якій він участі не брав.

Посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права при з`ясуванні зазначених обставин, заявник вважав, що висновки апеляційного суду в частині визначеної судом заборгованості за кредитним договором, не відповідають висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц про те, що належними і допустими доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи.

Перевіряючи наведені вище аргументи заявника, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.

У справі, що переглядається, підставою для передачі справи на новий апеляційний розгляд, згідно з постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року, слугувало виключно те, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи щодо припинення поруки ОСОБА_1 поза межами шестимісяччного строку з моменту звернення до суду із зазначеним позовом з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції на дату виникнення спірних правовідносин. Зі змісту мотивувальної частини постанови від 02 червня 2021 року убачається, що суд касаційної інстанції надав оцінку доводам касаційної скарги представника ОСОБА_1 про відсутність у матеріалах справи доказів отримання позичальником грошових коштів та наявності заборгованості та дійшов висновку, що ОСОБА_1 не спростовував цих обставин.

Ураховуючи наведене, під час нового апеляційного розгляду, суд не був наділений повноваженнями збирати нові докази на підтвердження заперечень відповідача щодо наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором та її розміру, а мав надати оцінку наявним у справі доказам на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 02 червня 2021 року, в тій частині, щодо якої апеляційний суд під час попереднього розгляду допустив неповноту з'ясування фактичних обставин справи.

Таким чином, аргументи заявника щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права та неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-цзводяться до незгоди з оскарженим судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ "ФК "Централ Капітал", скасування постанови Донецького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року та зміну рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 вересня 2015 року, а саме зменшення розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Централ Капітал" заборгованості за кредитним договором з 1 924 950,37 дол. США до 1 503 189,62 дол. США, з яких: сума заборгованості за основною сумою кредиту - 1 485 023,68 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 5 603,56 дол. США, прострочена заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 12 562,38 дол. США.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції скасовано судове рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції змінено шляхом зменшення суми заборгованості за кредитним договором, яку стягнуто з ТОВ "ФК "Централ Капітал" на користь ОСОБА_1, тому вказане судове рішення також підлягає зміні в частині розподілу судових витрат за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: зменшити розмір витрат зі сплати судового збору у суді першої інстанції, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Централ Капітал" з 3 654,00 грн до 2 853,40 грн.

Крім витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви у справі, що переглядається, сторони додатково понесли також судові витрати:

- ОСОБА_1 : 384,20 грн - за подання заяви про перегляд заочного рішення суду; 5 481,00 грн - за подання апеляційної скарги на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 вересня 2015 року; 7 308,00 грн - за подання касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року; 7 308,00 грн - за подання касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року;

- ТОВ "ФК "Централ Капітал": 7 308,00 грн - за подання касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, поданої в його інтересах адвокатом Мельничуком В. В. на постанову Донецького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, тому понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання зазначеної касаційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Ураховуючи, що позов ТОВ "ФК "Централ Капітал", як правонаступника ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", задоволено на 78,09 % від заявлених вимог, тому решту витрат зі сплати судового збору необхідно покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме ОСОБА_1 має відшкодувати ТОВ "ФК "Централ Капітал" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у розмірі 5 706,82 грн (7 308,00 грн * 78,09 % / 100), а ТОВ "ФК "Централ Капітал" має повернути ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, пропорційно частині вимог, які визнано необгрунтованими (21,91 %), що становить 2 886,25 грн ((384,20 грн +5 481,00 грн 7 308,00 грн) * 21,91 % / 100).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, у порядку взаємозаліку з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Централ Капітал" підлягає стягненню 2 820,57 грн на відшкодування понесених судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану в його інтересах адвокатом Мельничуком Віталієм Вікторовичем, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року скасувати.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 вересня 2015 року змінити, зменшити розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" заборгованості за кредитним договором до 1 503 189,62 дол. США, з яких: сума заборгованості за основною сумою кредиту - 1 485 023,68 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 5 603,56 дол. США, прострочена заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 12 562,38 дол. США, а також витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви до 2 853,40 грн.