розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Адміністрація), ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації права власності.

Позов обгрунтований тим, що розпорядженням Адміністрації від 29 жовтня 2008 року № 1674 затверджений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,8043 га на території Української міської ради Обухівського району Київської області (далі - Рада). Цим розпорядженням передано земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_1, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Кадастр ГЕО" (далі - ТОВ "Кадастр ГЕО") дозвіл на встановлення межі земельної ділянки та зони обмежень в натурі та виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку.

Земельна ділянка площею 0,8043 га зареєстрована у державному земельному кадастрі на підставі розробленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 18 квітня 2018 року. Цій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:056:0050.

Відповідно до листа відділу в Обухівському районі Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Київській області (далі - Відділ) від 22 листопада 2018 року № 10-12124/0/1-18 документація із землеустрою, документи, що посвідчують право власності на спірну земельну ділянку в архіві Відділу відсутні, не обліковуються та на зберігання не надходили. Тому земельна ділянка незаконно надана у приватну власність ОСОБА_1 .

Просив суд визнати недійсним розпорядження Адміністрації від 29 жовтня 2008 року № 1674 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Української міської ради Обухівського району Київської області", скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223151000:04:056:0050.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним розпорядження Адміністрації від 29 жовтня 2008 року № 1674 "Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Української міської ради Обухівського району Київської області". Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 червня 2018 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,8043 га, кадастровий номер 3223151000:04:056:0050, що розташована в адміністративних межах Ради. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольнивши позов, виходив із того, що земельна ділянка ОСОБА_1 передана з порушенням вимог законодавства, позивач має вільний доступ до Публічної кадастрової карти, тому міг дізнатися, що земельна ділянка передана за рахунок земель загального користування, що є порушенням прав держави. Позов прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, визначених статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , поданий з дотриманням позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 20120 року скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття рішення у такому спорі по суті, оскільки відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Доказів, що спірна земельна ділянка надана за рахунок земель загального користування (проїзду) позивач суду не надав. Оспорюване позивачем розпорядження Адміністрації від 29 жовтня 2008 року № 1674 таких відомостей не містить.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду про порушенням права держави. Якщо садівниче товариство, або інші особи, вважають, що приватизацією земельної ділянки порушено їх право на користування земельною ділянкою (проїзд) або інше право, то вони не позбавлені можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини свідчать про наявність приватних інтересів, а не державних.

Відсутність порушеного права, чи невідповідність обраного позивачем способу захисту, є підставою для відмови в позові.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор не довів необхідність звернення до суду в інтересах держави, тому суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 листопада 2020 року до Верховного Суду поштовим зв`язком надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позов подано в інтересах держави в особі органів державної влади, уповноважених здійснювати функції, однак у Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру відсутні повноваження щодо звернення до суду з відповідними позовом. Суд апеляційної інстанції не обгрунтував відсутність у прокурора підстав для звернення до суду в інтересах держави, оскільки орган державного контролю у відповідній сфері суспільних відносин не має можливості звернутись до суду з позовом.

ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель загального користування всупереч статтям 20, 35 ЗК України, що підтверджує порушення інтересів держави. Обставини передачі відповідачу земельної ділянки загального користування підтверджується належними та допустимими доказами, які суд апеляційної інстанції не дослідив.

На момент виникнення спірних правовідносин ні садівниче товариство, ні його члени не мали зареєстрованих речових прав на спірні землі, безпідставним є твердження суду апеляційної інстанції про порушення приватних, а не державних інтересів відведенням земельної ділянки відповідачу.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, провадження № 14-350цс19, від 30 вересня 2020 року у справі № 363/669/17, провадження № 61-2704св19, від 06 листопада 2019 року у справі № 487/10126/14-ц, провадження № 61-45048св19, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, провадження № 14-376цс18.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача зазначає, що касаційну скаргу подано особою, яка не є учасником справи, оскільки заступник керівника Київської обласної прокуратури раніше не брав участі у справі. Спірна земельна ділянка раніше належала Садівницькому товариству "Луговий" (далі - СТ "Луговий"), а до цього - громаді м. Українки Обухівського району Київської області, а не державі. Суд першої інстанції безпідставно визнав встановленим факт належності спірної земельної ділянки до земель загального користування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 29 жовтня 2008 року № 1674 затверджений прєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,8043 га на території Ради Цим розпорядженням передано земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_1, надано ТОВ "Кадастр ГЕО" дозвіл на встановлення межі земельної ділянки та зони обмежень в натурі та виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до листа Відділу від 22 листопада 2018 року № 10-12124/0/1-18 документація із землеустрою і документи, що посвідчують право власності на спірну земельну ділянку в його архіві відсутні, не обліковуються та на зберігання не надходили.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 14 листопада 2006 року № 1035 передано безкоштовно у приватну власність громадян земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва в межах СТ "Луговий".

Зокрема, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 отримали у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:055:0031, 3223151000:04:055:0028, 3223151000:04:055:0030, 3223151000:04:055:0029, площею 0,12 га кожна. У подальшому вказані земельні ділянки були відчужені за договорами купівлі-продажу від 02 лютого 2007 року №№ 418, 423, 433, від 01 березня 2007 року № 3254 та об`єднані, з присвоєнням кадастрового номера 3223151000:04:055:0056. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "А" до "Б"; від "В" до "Г" та від "Г" до "Д" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 18 травня 2007 року, серія ЯЕ № 596802.

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 отримали у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:055:0032, 3223151000:04:055:0033, 3223151000:04:055:0003, 3223151000:04:055:0004, площею по 0,12 га кожна, які у подальшому відчужені на підставі договорів купівлі-продажу від 30 грудня 2006 року №№ 7352, 7332, 7337, 7347 та об`єднані з присвоєнням нового кадастрового номера 3223151000:04:056:0006. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "А" до "Б" та від "В" до "Г" остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 травня 2007 року, серія ЯЕ № 576840.

ОСОБА_10, отримала у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0005 площею 0,12 га, яку надалі відчужила на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2014 року № 1866. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "Б" до "В" та від "Г" до "А" вона межує із землями загального користування (проїзд).

ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 отримали у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:056:0006, 3223151000:04:056:0007, 3223151000:04:056:0008, площею по 0,12 га кожна, які у подальшому відчужені на підставі договорів купівлі-продажу від 30 грудня 2006 року №№ 443, 413, від 02 лютого 2007 року № 7141 та об`єднані з присвоєнням нового кадастрового номера 3223151000:04:056:0036. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "А" до "Б" та від "В" до "Г" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 травня 2007 року, серія ЯЕ № 576841.

ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 отримали у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:056:0032, 3223151000:04:055:0034, 3223151000:04:055:0038, 3223151000:04:055:0037, 3223151000:04:055:0036, 3223151000:04:055:0035, площею по 0,12 га кожна, які у подальшому відчужені на підставі договорів купівлі-продажу від 02 лютого 2007 року №№ 438, 453, від 30 грудня 2006 року №№ 7405, 7305, 7390, 7322, 7194 та об`єднані з присвоєнням нового кадастрового номера 3223151000:04:055:0055. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "В" до "Г" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 травня 2007 року, серія ЯЕ № 576849.

ОСОБА_20 отримав у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0031. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "Г" до "А" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 25 грудня 2006 року, серія ЯД № 697081.

ОСОБА_21 отримала у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0030, яку у подальшому відчужила за договором від 30 грудня 2006 року № 7395. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "Г" до "А" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 18 травня 2007 року, серія ЯД № 596799.

ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 отримали земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:035:0028, 3223151000:04:056:0029, 3223151000:04:056:0026, 3223151000:04:056:0024, 3223151000:04:056:0023, 3223151000:04:056:0027 площею по 0,12 га кожна для ведення садівництва, які у подальшому відчужені на підставі договорів купівлі-продажу від 30 грудня 2006 року №№ 7156, 7357, 7367, 7177, 7404, 7327, 7372 та об`єднані з присвоєнням нового кадастрового номера 3223151000:04:056:0007. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "В" до "Г" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 травня 2007 року, серія ЯЕ № 576848.

ОСОБА_29 отримала у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0011. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "А" до "Б" та від "В" до "Г" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії від 25 грудня 2006 року, серія ЯД № 658792 (вказану ділянку у подальшому поділено на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:056:0047, 3223151000:04:056:0046).

ОСОБА_30 отримав у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0012. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "А" до "Б" та від "В" до "Г" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 травня 2007 року, серія ЯЕ № 576846.

ОСОБА_31 отримала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0013. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "А" до "Б" та від "В" до "Г" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 18 травня 2007 року, серія ЯЕ № 596803.

ОСОБА_32 отримала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0014. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "А" до "Б" та від "Г" до "А" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 травня 2007 року, серія ЯЕ № 576845.

ОСОБА_33 отримав земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0022. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "А" до "Б" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 18 травня 2007 року, серія ЯЕ № 596801

ОСОБА_34 отримав земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0021. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "А" до "Б" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 травня 2007 року, серія ЯЕ № 576842.

ОСОБА_35 отримав земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0020. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "Б" до "В" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 25 грудня 2006 року, серія ЯД № 697070.

ОСОБА_36 отримав земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0019. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "А" до "Б" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 25 грудня 2006 року, серія ЯД № 697069.

ОСОБА_37 отримала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0018. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "В" до "Г" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 07 серпня 2008 року, серія ЯЖ № 664651.

ОСОБА_38 отримала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0017. Згідно з описом меж земельної ділянки встановлено, що від "Б" до "В" вона межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 травня 2007 року, серія ЯЕ № 576843.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статтей 13та 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 80 ЗК України (тут і далі у редакції, чиннійна час виникнення спірнихправовідносин) встановлено, що самостійними суб'єктами прававласності наземлю є, зокрема, держава, яка реалізує цеправо безпосередньоабо через органидержавної влади.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, провадження № 12-161гс18, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, провадження № 12-245гс18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України (1618-15) : Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частини четверта, п`ята статті 56 ЦПК України).

Отже прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, провадження № 14-350цс19, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, провадження № 14-376цс18, Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 363/669/17, провадження № 61-2704св19, від 06 листопада 2019 року у справі № 487/10126/14-ц, провадження № 61-45048св19, необхідно зазначити таке.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, провадження № 14-350цс19, сформульовані висновки за інших фактичних обставин, однак, загальні висновки щодо представництва інтересів держави прокурором, що стосувалися визначення підстав такого преставництва у випадках, коли орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження по захисту інтресів держави, їх не здійснює або здійснює неналежним чином, а також у разі відсутності такого органу, застосовні у справі, що переглядаються.

Суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не надав належної правової оцінки доводам прокурора про порушення інтересів держави.

Висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, провадження № 14-376цс18, ґрунтується на преюдиційних фактах, встановлених в іншому судовому рішенні, а спірні земельні ділянки на час виникнення спірних правовідносин відносились до земель рекреаційного призначення, щодо яких існувала заборона на відчуження та зміну їх цільового призначення, тому не застосовується у справі, що переглядається.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 487/10126/14-ц, провадження № 61-45048св19, сформульовано висновок на підставі інших фактичних обставин, ніж у справі, що переглядається. Предметом спору була земельна ділянка водного фонду, яка не може передаватися у приватну власність.

Висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 363/669/17, провадження № 61-2704св19, не застосовується у справі, що переглядається, оскільки стосується позовної давності, неефективного способу захисту у справі, де предметом спору є земельна ділянка лісогосподарського призначення.

Відповідно до частини першої статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (стаття 20 ЗК України України).

Позивач вказував, що у приватну власність ОСОБА_1 відведено земельну ділянку 0,8043 га за рахунок вказаних земель загального користування (проїзду).

Суди встановили, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 1035 від 14 листопада 2006 року передано безкоштовно у приватну власність громадян земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва в межах СТ "Луговий".

Відповідно до частини четвертої статті 35 ЗК України землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об`єктами загального користування.

Суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення посилається на те, що прокурор не обґрунтував належним чином підстав звернення щодо порушеного права держави щодо користування земельною ділянкою, яка перебуває у користуванні СТ "Луговий".Проте, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні СТ "Луговий", не надав відповідного та достатнього обґрунтування, яке б доводило, що вона перебуває у користуванні СТ "Луговий" або була передана йому у власність відповідно до статті 35 ЗК України.

Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не врахував, що передання відповідачу земельної ділянки загального користування підтверджується належними та допустимими доказами, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив чи оцінені надані позивачем докази і відхилені, чи взяті до уваги, але не впливають на рішення суду.

Аргументація, викладена в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, щодо належності чи неналежності спірної земельної ділянки до земель загального користування є короткою, що заважає Верховному Суду належно оцінити чи збалансовані інтреси сторін у цій справі, враховуючи що предметом спору є об`єкт особливої охорони держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18 зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Такі доводи є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону україни "Про прокуратуру" право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур.

Позов подав перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, а касаційну скаргу - заступник керівника Київської обласної прокуратури, тобто прокурор вищого рівня відповідно до частини третьої статті 24 Закону україни "Про прокуратуру".

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції сформулював висновки у справі з урахуванням конкретних фактичних обставин, які він не встановив, та без належної оцінки доказів про віднесення спірної земельної ділянки до земель загального користування.

Верховний Суд звертає увагу, що в рішенні суду першої інстанції є посилання, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, про що відсутні докази в матеріалах справи та в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.